Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Національно-культурна своєрідність фразеологічного складу мови

Фразеологія будь-якої мови є відображенням здобутків культури, звичаїв, прагнень і сподівань народу, одним із найважливіших джерел для дослідження його історії та словесних естетичних цінностей.

Пам'ять народу до сьогодні зберегла чудові перлини народної мудрості, які дійшли до нас з глибини віків і служать людству і далі. Загальновизнано: культурно-національна своєрідність фразеологізмів співвідноситься з певними образами, асоціюється з матеріальною культурою або історичними подіями.

Мова зберігає і передає з покоління в покоління лише ті фразеологізми, які прямо або опосередковано співвідносяться з еталонами, стереотипами й міфологемами національної культури – як матеріальної, так і духовної: виступаючи в ролі експонентів культурних знаків, фразеологізми не лише зберігають пам'ять про образну мотивованість значення, а й відтворюють з покоління в покоління, «нав’язують» відтворення в їх культурних конотаціях світорозуміння носія мови. Без досліджень культурологічного компонента фразеологічного складу мови неможливо створити повне уявлення про культурно-національний менталітет – про «дух народу».

Влучність характеристики, сконденсованість думки, відчутна оцінна функція і національна своєрідність пояснюється почасти самою природою фразеологізмів як специфічних мовних одиниць. Усі фразеологічні одиниці сучасної української (і не тільки української) літературної мови у минулому були вільними словосполученнями. Унаслідок поступової втрати прямого значення, переосмислення, тобто багатовікової практики народу, вільне словосполучення перетворилося у фразеологізм з властивою йому цілісною структурою. Звичайно, цей процес був довготривалим. Щоб той чи інший вираз фразеологізувався, потрібен певний час, упродовж якого поволі послаблюється лексичне значення слів-компонентів, вираз набуває іншого сенсу, відбувається тривале шліфування, обробка цього вислову у процесі мовлення десятків, а то й сотень поколінь людей.

Культурний компонент мови на рівні фразеології певною мірою фіксує культурну спадщину народу – носія мови, оскільки фразеологічний фонд містить у своїй семантиці національно-культурний компонент.

Країнознавча цінність фразеологізмів як мовних знаків культури складається з кількох чинників, які відбивають національну культуру різними способами, а саме:

1) комплексно, усіма своїми ідіоматичними значеннями, деякі з них називають явище минулого й сучасного, котрих немає в зарубіжних національних культурах;

2) складовими одиницями ; деякі з таких слів належать до безеквівалентної лексики;

3) своїми прототипами, оскільки відтворюють звичаї, традиції, деталі побуту й культури, історичні події та інші явища, притаманні національній культурі [ ] (Верещагин Е.М.).

Йдеться не просто про культуру, а й про характерні мовні засоби, котрі цю культуру відтворюють. Так формується культурна пам'ять носіїв мови й розширюється світогляд при вивченні чужої мови.

Опанування іноземної мови на початковому етапі вимагає якнайповніше використовувати ті фразеологічні еквіваленти, які близькі між собою і в етнокультурному розумінні, і в структурно-типологічному плані. При вивченні мови представниками інших культур вона засвоюється не лише як новий надзасіб вираження думок, а й виступає джерелом відомостей про національну культуру народу – її носія.

Так, у фразеологічному фонді побутового походження, наприклад, зустрічаються найменування традиційного українського побуту, антропоніми, зооніми, фітоніми, історичні назви, символіка кольору та деяких понять, моральні уявлення, деталі й продукти традиційного харчування тощо. Подекуди прототипи фразеологізмів засвідчують зовнішній вигляд людини, її одяг, взуття, подробиці повсякденного побуту, народні прикмети, звичаї, традиції тощо.

Зіставляючи за значенням українську фразеологію з мовними відповідниками різних культур, слід звертати увагу на спільне й відмінне в образності фразеологічних одиниць, в основі чого лежить національна своєрідність, так званий національно-культурний компонент (НКК). Сам об’єктивний факт існування етнокультурних фразеологічних паралелей, котрі можуть охоплювати не лише в тій чи іншій мірі споріднені і в культурному відношенні постійно контактуючі мови, а й мови зовсім неспоріднені, дуже далекі одна від одної в структурному відношенні, що не мали в минулому тісних етнокультурних контактів, свідчить про спільність законів мислення різних народів. Наявність таких паралелей наочно підтверджує присутність певної тенденції й тісного взаємозв’язку й взаємообумовленості розвитку мови та культури кожного народу; самобутні в національному відношенні фразеологічні звороти – результат мовного відображення специфіки тієї чи іншої культури.

Досить простежити це на паралелях, об’єднаних спільною ознакою. Відповідник виразу народитися в сорочці перекладається з англійської як «народитися з срібною ложкою в роті». Фразеологізм про схожість як дві краплі води має англійський синонімічний відповідник «як дві горошини», німецькій – «як двоє яєць». Так, уживані імена у фраземах стають індивідуально значущими, набувають репрезентантів його смислу. В цьому випадку лінгвокраїнознавча семантизація власного імені має складатися з подання як групової, так і індивідуальної інформації.

Перлини народної мудрості, пов’язані з національною психологією, містять знання з історії, географії та інших наук країни носіїв мови. Деякі з фразеологізмів, які мають аналоги в плані відтворення в інших мовах, проте за своєю образністю вони є унікальними. У них імплікована психологія народу, його традиції, побут, культура, ставлення до довкілля.

Вивчення мови в аспекті «мова і культура» виступає предметом дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. У сучасній лінгвістиці бінарна проблема перетворюється на тернарну «мова-культура-суспільство». Відтак набуло важливості завдання розкриття національно - культурної специфіки багатьох мовних явищ. Новітні дослідження зі згаданого аспекту здійснюються, за словами В. А. Маслової, «на базі багатьох даних і стосуються таких питань, як лінгвістичні і соціокультурні відмінності, соціально-етичні норми, на яких ґрунтується комунікація, взаємодія мови і культури у процесі історичного розвитку» [Маслова В.А., с. 56].

У дослідницькій галузі загальновизнаним є те, що фразеологічний склад є мовним засобом, що втілює культурні концепти, оскільки в образній основі фразеологічного значення відображається менталітет народу.

Поняття національної лінгвокультури містить широке коло мовних явищ, пов’язаних з ідеєю про внутрішню форму мови і втілення в ній духа народу. Цей факт відображений у загальновідомому твердженні В. фон Гумбольдта, що мова народу – це його дух. Найбільш яскраво національно-культурну самобутність відображає фразеологічний склад мови. Національно-культурна семантика найбільш яскраво виявляється в тих одиницях мови, які безпосередньо і прямо відображають позамовну дійсність, називають предмети і явища навколишньої дійсності. До таких одиниць мови належать фразеологізми [Левченко О.М., с.16].

Фразеологізми з яскраво вираженою національно-культурною семантикою є невід’ємною частиною і одним з засобів формування мовної картини світу для певного етносу – носія мови. Мовна картина світу – це картина світу, яка формується засобами природної мови як певного типу семіотичних систем; це сукупність уявлень народу про дійсність на певному етапі розвитку народу, зафіксованих у мовних одиницях. У фразеології національно-культурні особливості дійсності виявляються особливо виразно. Загальновідомим є той факт, що фразеологічний корпус мови є носієм і джерелом культурно-національної інформації. Саме у фразеологічному фонді національно-культурна семантика набуває яскравого і безпосереднього вияву. Це пояснюється тим, що фразеологізми є роздільно оформленими мовними одиницями, компоненти яких характеризуються повним чи то частковим семантичним перетворенням. Нова семантична структура, котра виникає внаслідок цього, значно більшою мірою залежить від екстралінгвістичних факторів, ніж семантика окремого слова, що багато в чому визначає специфіку фразеологічних одиниць, яка найбільш повно відображає самобутність побуту певного народу. Як вважає О. М. Левченко, етнолінгвістичні та лінгвокультурологічні напрямки досліджень репрезентують засоби і способи проникнення «мови культури» у фразеологічні знаки природної мови і форми презентації ними культурно-значущої інформації. Наявність культурно-мовних універсалій, однією з яких є національно-культурний компонент (НКК), зумовлено універсальним характером людського мислення, загальним поступовим розвитком людської культури і цивілізації, спільністю буття та пізнання, і, відповідно, їх універсальними законами та категоріями. Культурно-мовна специфіка проявляється як результат специфічної дії процесу мовного кодування при описі фактів оточуючої дійсності, які відображають специфіку побутових і пізнавальних моделей, акцептованих мовною спільнотою [Левченко О.М., с. 19]. Становлення і розвиток у сучасній лінгвістиці таких напрямів, як філософія, лінгвокультурологія, антрополінгвістика, когнітивна лінгвістика сформували передумови для вивчення фактів мови і мислення в їх зв’язку з духовними національними цінностями народу та особистості.

Як зазначав В. фон Гумбольдт, «мова концентрує в собі безкінечну і невичерпну цілість духовних устремлінь того чи іншого етносу. Вона є його творчим продуктом, який, з одного боку, виступає онтологічно-комунікативним відбиттям особистісного стрижня буття» [Гумбольд, с. 551], а з іншого – «генеральною лінією розвитку колективної свідомості через протиставлення світу внутрішнього світові зовнішньому, суб'єктивного об'єктивному, духовного фізичному, нематеріального матеріальному» [Снитко Е.С., с. 90]. Різноманіття людських мов свідчить про багатство реального та пізнавального світів, що збуджує мислительну фантазію й мовну того чи іншого народу. Якщо виходити з постулату В. фон Гумбольдта, що «людина думає, почуває й живе тільки в мові» [Гумбольд, с. 478], то в словах і ширше в мовній системі А. Вежбицька вбачає наслідки великої праці людського духу, тим самим національну мову сприймаємо як колективний витвір духовної енергії народу. З іншого боку, мовний феномен виступає індикатором життя та інтелектуальної орієнтації людини в предметному світі (природи), на що вказував ще Е. Сепір [ Вежбицкая, с. 271]. Тобто сама мова окреслює своєму носієві напрями світосприйняття, про що свідчить хоч би - традиційне її вживання - через фольклорні тексти замовлянь, вірувань, оповідей, міфів тощо» [Гумбольдт, с. 48].

Звідси випливає, що національно-культурну семантику знаходимо переважно у словах, фраземах, які виникли на національному ґрунті протягом багатовікової мовної діяльності народу. Інакше кажучи, описи співвідношення мови і культури повинні бути спрямовані на виявлення репертуару тих одиниць мови, що стосуються власне національних фактів матеріальної, соціальної чи духовної культури як прототипів цих одиниць безвідносно до співвідношення власне значень цих одиниць мови з концептами загальнолюдської чи національної культури, оскільки культура і мова існують у діалозі між собою, при цьому культура – це історична пам'ять народу, а мова завдяки кумулятивній функції зберігає її, забезпечує так званий «діалог» поколінь. Відтак культура мова і суспільство нерозривно пов’язані, про це свідчать ідеї Е. Сепіра [ ], О. Потебні та інші [Потебня, с. 193]. Культурою зумовлена форма літературної мови, її зв'язок з народнорозмовною мовою. На думку М. П. Кочергана, безсумнівним є вплив культури на своєрідність лексико-фразеологічних засобів мови, на особливості її нормативно-стилістичної системи (стилістичне розшарування мови) та мовленнєвий етикет [Кочерган, с. 20].

Як відомо, корені проблеми взаємодії мови й культури сягають далекої давнини. Одним із перших, хто поставив питання про зв'язок мови та культури, був В. фон Гумбольдт, який стверджував, що мова є «надбудовою нашої культури» (Aufbau unserer Kultur) [Гумбольдт, с. 43]. Видатний лінгвіст писав: «Мова, незважаючи на всі зовнішні впливи, зберігає свою індивідуальність, яка притаманна її характеру. В ній ми завжди знаходимо сплав власне мовних рис з тим, що мова перейняла від характеру нації. Мова може бути створена тільки нацією, якій вона належить. [...][Гумбольдт, с. 372-378]. На думку дослідника, вона є зовнішнім виявом духу народів: «Мова народу є його дух, а дух народу є його мова, і важко уявити собі щось більш тотожне» [17, с. 68].

Фразеологічна номінація істотно відрізняється від лексичної, оскільки вона належить до підтипу специфічної непрямої номінації і ускладнена конотативним значенням. Лінгвісти дотримуються думки про те, що в основі фразеологізму лежать асоціативні трансфери, адже у процесі мовлення відбувається передача інформації не лише об’єктивного, але й суб’єктивно - оцінного характеру. На відміну від лексем, значення яких потенційно охоплюють усі ознаки і властивості предмета, дії, фразеологізми належать до знаків мови, що виражають лише деякі якості.

Так, основна функція фразеологічних одиниць полягає не в номінації денотатів (референтів). Фразеологізм не стільки іменує предмет думки, скільки характеризує його в певному плані, дає йому оцінку – позитивну чи негативну, причому із конкретним ступенем інтенсивності. Елементами фразеологічної підсистеми є, на думку В. Д. Ужченка, експресивно забарвлені одиниці [58, с. 31].

Отже, культурний компонент мови на рівні фразеології певною мірою засвідчує культуру народу – носія мови, оскільки фразеологічний фон уже містить у своїй семантиці національно-культурний компонент. Національно-специфічне у мові можна дуже легко виявити і водночас воно являє собою дуже складне явище, що містить цілий комплекс взаємопов’язаних факторів: спосіб життя і характер народу, його історію, духовне життя, національні традиції і звичаї, етнічний побут.

 




Переглядів: 6165

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.