Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Класифікація рекреаційної діяльності

Швидко зростає роль і вага рекреаційної діяльності, як складної виробничої галузі специфічних товарів та послуг, які покликані задовольняти відповідні духовні і матеріальні потреби людей.

Економічна сутність рекреаційних послуг полягає у її двоїстості – крім суто матеріальної (внутрішній та міжнародний туризм) складової, прямий економічний ефект від якої можна визначити на основі відповідної фінансової звітності, вона має також нематеріальну складову (відновлення робочої сили) яка сьогодні, в умовах постіндустріальної економіки, має значно більшу вагу ніж перша складова.

Рекреація – один з видів раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, задоволення пізнавальних інтересів, оздоровлення та лікування населення, туризму який проявляється шляхом повного відтворення фізичних, моральних та креативних сил людини. В умовах постіндустріальної економіки, в якій найбільш цінним є ефективне використання інтелектуальних ресурсів, підвищення їх якості та потенціалу, дуже складним завданням є визначення ефективності вкладень у розвиток рекреаційного комплексу, які повертаються за рахунок підвищення продуктивності робочої сили. Це відбувається через втрату прямого причинно-наслідкового зв’язку між дією та результатом, оскільки система стає з детермінової ймовірнісною. Тому дуже актуальним є питання розробки стратегії розвитку рекреаційного комплексу, складовою якої повинна бути методика визначення ефективності вкладень.Нова економіка впевнено стає в наш час не стільки «information economy», тобто економікоою, яка заснована на інформації, скільки «knowledge economy», тобто економікою, яка заснована на знаннях та враженнях. Найважливішим ресурсом сучасного суспільства є не інформація як відносно об'єктивна сутність, а знання, тобто інформація, засвоєна людиною й не існуюча поза його свідомістю. Саме цей «суб'єктивний» характер сучасної економіки й визначає деякі нові тенденції, які ще недавно могли б здатися фантастичними. Ми живимо у економіці вражень і завданням економістів є допомога менеджерам знайти своє місце у цій економіці шляхом формування вражень, супроводження трансформацій або масова персоналізація будь якої економічної пропозиції.



Интернет реклама УБС

В умовах планової економіки в Україні за радянських часів рекреаційний потенціал економіки розглядався лише у межах створення послуг та у межах використання щорічних відпусток робочої сили. За радянських часів вважалося, що щорічної відпустки, яка проведена у санітарно-курортному закладі цілком достатньо для відновлення потенціалу трудових ресурсів. Поширеними були також заходи відновлення потенціалу трудових ресурсів у приміських базах відпочинку на вихідні дні. Вважалося, що відновлення потенціалу трудових ресурсів у щоденному та щотижневому циклах не слід приділяти дуже значної уваги. Галузь надання рекреаційних послуг як бізнес була відносно розвинута тільки для надання послуг для іноземців, була дуже обмежена та ставила на мету отримання валютних надходжень.В умовах ринкової економіки існують протиріччя між отриманням прибутку від рекреаційної діяльності суб’єктами підприємницької діяльності та необхідністю створення та підтримки інфраструктури такої діяльності, а також відновлення рекреаційних ресурсів, які є ресурсами спільного використання і велика кількість яких формувалася протягом століть. Безумовно, що ці ресурси є джерелом отримання надходжень від рекреаційної діяльності. Але оскільки грошові потоки надходять, як правило, від надання послуг, то створення та підтримка інфраструктури і відновлення стану та рекреаційних можливостей об’єктів фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

Класифікація рекреаційної діяльності

Розглянемо детальну структуру рекреаційної діяльності. Найчастіше в основі класифікації рекреаційної діяльності лежать: мета подорожі, характер організації, правовий статус, тривалість подорожі і перебування в певному місці рекреанта, сезонність, характер пересування рекреанта, його вік, активність занять і т.д.

За суспільною функцією і технологією виділяють лікувальну, оздоровчу, спортивну і пізнавальну рекреаційну діяльність (табл.2.1.).

Таблиця 2.1.

Класифікація рекреаційної діяльності

За характером використовуваних транспортних засобів Автомобільна (індивідуальна), автобусна, авіаційна (рейсова і чартерна), залізнична, теплохідна (морська, річкова, круїзна)
За ступенем рухливості - Стаціонарна - Кочова
За кількістю учасників - Індивідуальна - Групова
За віковою ознакою - Дитяча - Доросла - Змішана
За характером організації - Регламентована (планова) - Самодіяльна: організована, неорганізована
За сезонністю - Цілорічна - Сезонна: літня, зимова
За територіальною ознакою - Приміська (місцева) - Внутрірайонна (загальнодержавна) - Міжнародна
За тривалістю - Короткочасна - Тривала
За правовим статусом - Національна (внутрішня) - Міжнародна (іноземна)
За характером використання рекреаційних ресурсів - Кліматолікувальна, бальнеологічна, грязелікувальна - Маршрутна, прогулянкова і спортив­на, промислово-прогулянкова, купально-пляжна, водно-спортивна, водно прогулян­кова, підводне плавання, риболовля, мисливська, гірськолижна, альпінізм - Натуралістична, культурно-історична
За головним мотивом рекреації - Лікувальна - Оздоровча і спортивна - Пізна­вальна

Лікувально-курортна рекреація поділяється за основними лікувальними факторами: клімат, мінеральні джерела, лікувальні грязі. У відповідності з ними вона поділяється на такі групи: кліматолікування, бальнеолікування, грязелікування. В залежності від їх сполучення можуть бути виділені: бальнео-грязелікування, клімато-грязелікування, клімато-бальнео-грязелікування.

Умови лікувально-оздоровчої рекреації повинні строго відповідати медико-біологічним нормам.

Оздоровча і спортивна рекреація є найрізноманітнішою. Великою популярністю у всьому світі користується купально-пляжний відпочинок. Відпочинок біля і на воді включає різні рекреаційні заняття: купання, сонячні ванни, прогулянки по березі, ігри в м'яч на пляжі, водні лижі. Прогулянковий і промислово-прогулянковий відпочинок включає такі заняття, як прогулянки на відкритому повітрі, огляд краєвидів, збирання грибів і ягід, морських молюсків, коралів і інших дарів природи. Маршрутний туризм часто ототожнюється з туризмом взагалі. Він може бути спортивним і любительським. За характером перешкод він поділяється на рівнинний і гірський.

Великого розвитку набув водний туризм, як прогулянковий, так і спортивний. Ці види включають водно-моторний спорт, воднолижний спорт, греблю на каное, парусний спорт і т.д. Як правило, ці види туризму сполучаються з купально-пляжним туризмом на берегах морів, озер і річок.

До інших видів туризму долучаються підводний спортивний туризм, археологічний підводний туризм, риболовний туризм, полювальний туризм, гірськолижний туризм, альпінізм. Кожен з цих видів має свої особливості і поширення в різних регіонах.

Пізнавальна рекреація. Пізнавальні аспекти властиві значній частині рекреаційних занять. Однак виділяються суто пізнавальні рекреаційні заняття, пов'язані з інформаційним "споживанням" культурних цінностей, т.б. оглядом культурно-історичних пам'яток, архітектурних ансамблів, а також ознайомленням з новими районами, країнами, їх етнографією, фольклором, природними явищами і господарськими об'єктами.

Конгресовий туризм пов'язаний з розширенням міжнародних науково-технічних контактів між спеціалістами і вченими.

Поділ вільного часу в залежності від характеру його використання на щоденний, щотижневий і щорічний є важливим в методичному відношенні, оскільки служить основою при вивченні структури відпочинку і використання вільного часу для рекреаційної мети. Диференційований таким чином вільний час дозволяє розглянути рекреаційну діяльність за періодичністю і територіальною ознакою. Використання щоденного вільного часу і повсякденна рекреація безпосередньо пов'язані з житлом і міським середовищем та їх просторовою організацією. Щотижнева рекреація залежить від розміщення приміських рекреаційних об'єктів. Використання щорічного вільного часу пов'язане з розміщенням рекреаційних об'єктів курортного типу. Виходячи з наведеної диференціації вільного часу, виділяють рекреацію всередині населеного пункту; щоденну у вихідні дні -приміську (місцеву); щорічну в період відпусток і канікул (може бути внутрішньо-районною, загальнодержавною, міжнародною, рис. 2.1.).


Рис. 2.1. Умовна відповідність між періодами вільного часу і вибором рекреаційних просторів
1 - щоденний відпочинок; 2 - щотижневий відпочинок; 3 - щорічний відпочинок.

За характером організації рекреація ділиться на регламентовану (або сплановану) і самодіяльну. Регламентована, або, як вона часто називається, планова, рекреація - це подорож і перебування за точним, раніше оголошеним регламентом. Рекреанти забезпечуються комплексом послуг згідно з попередньо придбаною путівкою на певний термін. Під самостійною неорганізованою рекреацією розуміють самостійну подорож рекреанта, не пов'язаного будь-якими взаємними обов'язками з рекреаційними закладами.

За кількістю учасників розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Під індивідуальною розуміють подорож не тільки однієї людини, а й сім'ї.

За ознакою рухливості туризм ділиться на стаціонарний і кочовий. Це досить умовний поділ, оскільки туризм, по-перше, обов'язково пов'язаний з переміщенням з місця проживання в місце відпочинку, а по-друге, туристи навіть в так званих місцях відпочинку відрізняються великою рухливістю.

При визначенні стаціонарного туризму підкреслюється, що в даному випадку подорож здійснюється заради перебування на певному курорті. До стаціонарних форм туризму належать лікувальний туризм і окремі види оздоровчо-спортивного туризму.

Кочовий туризм передбачає постійне переміщення, зміну місця перебування. Ступінь рухливості відображається на підходах до вивчення туризму, особливо до оцінки рекреаційних ресурсів. Наприклад, оцінка пейзажного різноманіття вздовж автотрас буде відрізнятися від оцінки ландшафтів для пішого і, тим більше, стаціонарного туризму.

Багато видів рекреації мають сезонний характер в силу як природних, так і соціально-економічних причин. Перш за все сезонність знижує рентабельність експлуатації рекреаційної інфраструктури, створює "піки" і "провали" в зайнятості трудових ресурсів і завантаженні сфери обслуговування і транспорту. Так, зайнятість в приморських рекреаційних районах в зимові місяці знижується в 3-4 рази в порівнянні з липнем-серпнем. Більшість людей намагається відпочивати влітку, в сонячний період. Сонце, таким чином, виступає найсуттєвішим об'єктивним фактором сезонності. Із зростанням тривалості відпусток проявляється тенденція поділу відпустки на дві частини. Сезонність в рекреації пояснюється тим, що промислові підприємства і заклади виробили такий ритм роботи, який передбачає надання відпустки більшості робітникам і службовцям саме протягом літа. Такий же ритм має і система освіти.

Ряд видів рекреації, особливо лікувально-курортного типу, має цілорічний характер, хоча і тут спостерігається нерівномірність рекреаційного потоку.

За характером використовуваних транспортних послуг туризм поділяється на автомобільний (індивідуальний), автобусний, авіаційний (рейсовий або чартерний), залізничний, теплохідний (морський, річковий, озерний).

Структура рекреаційної діяльності

Структурні одиниці рекреаційної діяльності Зміст структурних одиниць рекреаційної діяльності
Різновид рекреаційної діяльності Рекреаційна споживча діяльність Рекреаційна господарська діяльність Рекреаційна управлінська діяльність
Суб’єкт діяльності Рекреанти Рекреатори Управлінці
Об’єкт діяльності Фізичні, психічні, духовні якості та особливості рекреантів; природні, природно-технічні, соціально-економічні рекреаційні ресурси. Фізичні, психічні, духовні якості та особливості рекреантів; природні, природно-технічні, соціально-економічні рекреаційні ресурси. Відносини та зв’язки, що виникають між суб’єктами та об’єктами рекреаційної діяльності
Мета діяльності Задоволення потреби у відтворенні та розвитку фізичних, психічних, духовних та інтелектуальних сил, витрачених в процесі діяльності Отримання економічної вигоди від своєї діяльності; відтворення, реабілітація, розвиток фізичних, психічних, духовних та інтелектуальних сил людини, витрачених в процесі виробництва. Регуляція і координація рекреаційної діяльності
Засоби діяльності Рекреаційні ресурси та послуги Рекреаційні ресурси, матеріально-технічна база рекреаційного господарства Нормативно-правова база рекреації
Дії Споживання рекреаційних послуг, відпочинок Надан     ня рекреаційних послуг Регуляція, координація
Результат Задоволення потреби у відпочинку; відтворення, реабілітація, розвиток власних фізичних, психічних, духовних та інтелектуальних сил. Прибуток від своєї діяльності. Сталий розвиток галузі.

Примітка. Складено автором.

З цієї точки зору заслуговує на увагу підхід В.Павлова та Л.Черчик, які об'єднують рекреаційну діяльність, як діяльність з надання рекреаційних послуг та реалізації рекреаційних потреб, так і діяльність самих рекреантів в єдиний рекреаційний процес, під яким розуміють процес відтворення, реабілітації, відпочинку, оздоровлення, розвитку рекреантів [37, с.6].

Цей підхід вдало ілюструє двобічність самого процесу, розділяє суб'єктів діяльності, уточнює, про діяльність якого з них йде мова. Сумніви викликає лише вибір термінології, так як всі три терміни: "рекреаційна діяльність", "реалізація рекреаційних потреб" і "рекреаційний процес", - вирвані з контексту вказаної праці, можуть успішно вживатись як синоніми.

Згідно аналізу таблиці 1.1 можна зробити висновок щодо сутності рекреаційної діяльності, під яким надалі розумітиметься процес складної взаємодії між її суб'єктами та об'єктами, що виникає з приводу рекреаційного відтворення населення1. В рамках поняття "рекреаційна діяльність" об'єднуються 3 інші: "рекреаційна споживча діяльність", "рекреаційна господарська діяльність" та "рекреаційна управлінська діяльність", - що вживаються на позначення активності, відповідно, рекреантів, рекреаторів та органів управління рекреаційною діяльністю. При відносній спільності об'єкту, мети та результатів вищезазначених суб'єктів рекреаційної діяльності, структура кожного з її різновидів має істотні відмінності.

Так, суб'єктом рекреаційної споживчої діяльності є рекреанти, метою діяльності яких є відпочинок, в ході якого відбувається відтворення та розвиток їх особистих фізичних, психічних та духовних якостей. Рекреанти досягають даної мети в процесі реалізації різноманітних циклів рекреаційної діяльності [21, с. 7-20], використовуючи при цьому різноманітні рекреаційні ресурси безпосередньо або за допомогою суб'єктів рекреаційної господарської діяльності. Суб'єктом рекреаційної господарської діяльності є рекреатори (табл. 1.1), об'єктом - рекреаційні ресурси та відпочиваючі, пріоритетною метою - отримання економічної вигоди від своєї діяльності, засобом - види рекреаційних послуг, які охоплюють різноманітні цикли рекреаційних занять, діями - заходи з їх реалізації, результатом - отриманий прибуток.

Особливої уваги заслуговує розгляд структури рекреаційної управлінської діяльності. Її суб'єктами є представники керівних органів різних ієрархічних рівнів, що здійснюють загальне або спеціальне управління рекреаційною діяльністю. Відносини між реалізаторами та споживачами рекреаційних послуг, а також взаємозв'язки між рекреаційним господарством та іншими галузями економіки, суспільством і природою, що виникають в процесі рекреаційної діяльності, потребують взаємоузгодження, координації та регуляції, що і є наряду із забезпеченням умов ефективного рекреаційного відтворення основною метою суб'єктів рекреаційної управлінської діяльності. Остання реалізується за допомогою нормативно-правової бази рекреації. Результатом рекреаційної управлінської діяльності є забезпечення сталого розвитку галузі, що є кроком до забезпечення сталого розвитку суспільства в цілому.

Рекреаційна діяльність - збірне поняття, вона об'єднує кілька споріднених видів занять: санаторно-курортну, туристичну, культурно-розважальну та фізкультурно-оздоровчу діяльності. Така класифікація видів рекреаційної діяльності є найбільш загальноприйнятою і її, за деякими відхиленнями, приймає більшість вчених, хоча вона не позбавлена певних недоліків. Так як основною законодавчо визнаною характеристикою туристичної діяльності є "тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування" [43, с.15], то ця діяльність має охопити санаторно-курортну та частину культурно-розважальної і фізкультурно-оздоровчої діяльності, у той же час відпочиваючі санаторно-курортної зони можуть з однаковим успіхом займатись, скажімо, культурно-розважальною і фізкультурно-оздоровчою діяльністю. Таким чином, межі між цими видами рекреаційної діяльності є досить умовними. Питання про розмежування рекреаційної і туристичної діяльності в контексті дозвілля досі залишається відкритим у вітчизняних і зарубіжних наукових колах. Останнім часом з'явилась стійка тенденція щодо відмежування туристичної від інших видів рекреаційної діяльності з огляду на її зростаюче значення. Самим вдалим, на нашу думку, є підхід до співвідношення рекреаційної та туристичної діяльності в контексті дозвілля С. Холла [73, с.6], який враховує особливості різних циклів занять, що входять до їх складу (додаток А).

Таким чином, різниця між туристичною та іншими видами рекреаційної діяльності лише у суб'єктах рекреаційної господарської діяльності та управління, а також характері та видах споживаних послуг: рекреаційна діяльність, пов'язана із переміщенням за межі населеного пункту постійного проживання на термін більший, ніж 24 години, класифікується як туризм, а усі види туризму, окрім ділового, можуть бути визначені як види рекреаційної діяльності. Таким чином, рекреація і туризм - два суспільних явища, які перетинаються, але не повністю охоплюють одне інше. Такий погляд на співвідношення рекреації і туризму має суто теоретичне значення, а на практиці вони майже не розмежовуються.

 

3. Рекреаційна діяльність характеризується економічною, соціально-культурною та методико-біологічною функціями.

1) Економічна функція рекреаційної діяльності полягає в розширеному відтворенні робочої сили, підвищенні продуктивності праці, збільшенні фонду робочого часу. Рекреація сприяє розвитку сфери обслуговування населення, вирівнюванню рівня розвитку районів, раціональному, науково-обґрунтованому використанню природних багатств краю.

2) Методико-біологічна функція рекреаційної діяльності – це зниження захворюваності, збільшення тривалості життя людей.

3) Соціально-культурна функція полягає в пізнанні навколишнього світу, спілкуванні людини з природою. Вона знаходить відображення в рості творчої активності, розширенні кругозору, покращенні психологічного клімату в трудових колективах.

Усі три функції рекреації тісно пов’язані між собою і виражаються у збільшенні національного прибутку і загальному підвищенні соціально-економічної ефективності суспільного виробництва

Рекреаційна діяльність проявляється у вигляді конкретних рекреаційних занять чи циклів. За функціональними особливостями і цілями рекреаційна діяльність класифікується на види: лікувально-профілактична, оздоровча, спортивна, утилітарна, пізнавальна.

Життєві цикли рекреаційної діяльності виявляються в чергуванні видів і форм рекреації, географічних районів і т.д.

 

4. Базовий закон про природно-заповідний фонд України.

· Закон “Про природно-заповідний фонд України”: мета і структура.
· Коротка характеристика розділів Закону.

В минулі роки недостатньо враховувалось соціальне та наукове значення природно-заповідних територій, їх роль в екологічному вихованні населення здійснені рекреації тощо. В зв'язку з розвитком природно-заповідної справи назріла необхідність її правового обґрунтування і затвердження.
Закон «Про природно-заповідний фонд України», що прийнятий Верховною Радою 16.06.1992 року і визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення цінних і унікальних природних комплексів та об'єктів.
У вступній частині Закону наголошено, що природно-заповідний фонд України становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреа­ційну та іншу цінність і виділенні з метою збереження природної різномані­тності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу довкілля.
У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання щодо якого встанов­люється особливий режим охорони, відтворення і використання.
Закон України «Про природно-заповідний фонд України» складається з
одинадцяти розділів, а саме:

I.Загальні положення.

II.Управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду.

III.Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

IV.Охоронні зони територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

V.Науково-дослідні робота на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду.

VI.Економічне забезпечення організацій і функціонування природно-заповідного фонду.

VII.Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

VIII.Порядок створення й оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

IX.Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду, контроль за додержанням їх режиму.

X.Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

XI.Міжнародне співробітництво в галузі охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Коротка характеристика розділів Закону
В першому розділі Закону йдеться про класифікацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ).
Визначено правові засади функціонування територій та об'єктів ПЗФ та їх форми власності.
Законом визначені категорії територій та об'єктів природно-за­повідного фонду:
· природні заповідники, біосферні заповідники, національні при­родні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ят­ки природи, заповідні урочища (природні території та об'єкті);
· ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-па­м'ятки садово-паркового мистецтва (штучно створені об'єкти).
Природні та біосферні заповідники, національні природні парки належать до територій природно-заповідного фонду загальнодер­жавного значення. Регіональні ландшафтні парки є природоохорон­ними установами місцевого чи регіонального значення.
Залежно від міри екологічної та наукової цінності заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть бути загальнодержавного або місцевого значен­ня. Заповідні урочища мають статус територій природно-заповідно­го фонду місцевого значення.
В спеціальній статті наголошується на основних засобах збереження територій та об'єктів ПЗФ, що забезпечується шляхом.

· встановлення заповідного режиму,

· організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об'єктів;

· проведення комплексних досліджень з метою розробки науко­вих основ їх збереження та ефективного використання;

· додержання вимог природоохоронного законодавства при здійсненні всіх видів діяльності на територіях і об'єктах ПЗФ (господарської, уп­равлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядку­вання, проведення екологічних експертиз);

· запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;

· здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання;

· встановлення підвищеної відповідальності за порушення режи­му їх охорони та використання, а також за знищення та пошко­дження заповідних природних комплексів та об'єктів;

· проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері.
Визначено, що території та об'єкти ПЗФ, за умови додержання вимог законодавства, можуть використовуватися у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та рекреаційних і освітньовиховних цілях, а також для потреб моніторингу довкілля.
Встановлені види використання, а також господарська діяльність на територіях та об'єктах ПЗФ можуть здійснюватися лише за умови, що вони не суперечать їх цільовому призначенню.
В другому розділі «Управління в галузі організації, охорони та використання ПЗФ» вказується, що спеціально уповноваженим державним органом у цій галузі є Міністерство екології та природних ресурсів України.
Управління територіями та об'єктами ПЗФ, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та орган­ізаціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти.
Окремо визначено участь об'єднань громадян в управлінні територіями та об'єктами ПЗФ.
В третьому розділі Закону дано визначення режиму територій та об'єктів ПЗф - це сукупність науково-обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них порядок охорони, використан­ня і відтворення їх природних комплексів. Цей режим визначається .з урахуванням класифікації та цільового призначення територій та об’єктів пзф.
В четвертому розділі подано завдання охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також основні вимоги щодо режиму охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду .
Для забезпечення необхідного режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів та запобігання негативного впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони. Їх розміри визначаються відповідно до цільового призначення заповідних територій та об'єктів на основі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих територіях. Ці питання висвітлені в четвертому розділі закону,
П'ятий розділ закону - науково-дослідні роботи на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду. Вони проводяться з метою вивчення природних процесів, забезпечення постійного спостереження за їх змінами, екологічного прогнозування, розробки наукових основ охорони, відтворення і використан­ня природних ресурсів та особливо цінних об'єктів.
Основною формою узагальнення науково-дослідних робіт на територіях та об'єктах ПЗФ, є їх Літопис природи, матеріали якого використовуються для оцінки стану довкілля, розробки заходів щодо його охорони, ефективного використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
На території заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ та інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, де не створені спеціальні наукові підрозділи, дослідження організовують­ся природними заповідниками, біосферними заповідниками, націо­нальними природними парками, ботанічними садами та дендро­логічними парками загальнодержавного значення, розташованими у цих регіонах.
Координацію наукових досліджень на територіях та об'єктах при­родно-заповідного фонду України здійснює Академія наук України разом з Міністерством охорони навколишнього природного середо­вища України.
Навчально-виховна робота учбових закладів на територіях та об'єк­тах природно-заповідного фонду проводиться на основі угод, укладе­них з їх адміністраціями чи підприємствами, установами та організаці­ями, у підпорядкуванні яких перебувають вказані території та об'єкти.
В шостому розділі Закону «Економічне забезпечення організацій функці­онування природно-заповідного фонду» йдеться про економічне обґрунтування і оцінку територій та об'єктів ПЗФ, фінансування заходів щодо заповідних об'єктів, а також про екологічні фонди об'єктів ПЗФ, тощо.
Порядок створення й оголошення територій та об'єктів ПЗФ обумовлюється в сьомому розділі Закону. Зокрема тут сказано, що підготовка і подання клопотань про організацію територій та об'єктів ПЗФ можуть здійснюватися органами Міністерства екології та природних ресурсів України, науковими установами, природоохоронни­ми громадськими об'єднаннями або іншими заінтересованими підприємства­ми, установами, організаціями та громадянами.
Клопотання подається в органи Міністерства екології та природних ресурсів України і має містити обґрунтування необхідності створення заповідного об'єкту певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об'єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.
Рішення про створення територій та об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення приймаються президентом України, місцевого значення - обласни­ми радами.
Восьмий розділ Закону регламентує державний кадастр територій та об'єктів ПЗФ. Тут визначено, що державний кадастр ПЗФ є системою необхідних і достовірних відомостей про природні, наукові, правові та інші характеристики територій та об’єктів, що входять до складу ПЗФ. Він ведеться з метою оцінки складу та перспективи розвитку ПЗФ, їх стану, організації охорони, й ефективного використання, планування наукових досліджень, розміщення продуктивних сил тощо. Державний кадастр ПЗФ містить відо­мості про правовий статус, належність, режим, географічне положення, кількісні і якісні характеристики цих територій та об'єктів, їх природоохорон­ну, наукову, освітню, виховну, рекреаційну та іншу цінність.
В цьому ж розділі викладено порядок ведення кадастру територій та об'єктів ПЗФ. Визначено, що кадастр ведеться Міністерством екології та природних ресурсів України за рахунок державного бюджету.
В дев'ятому розділі Закону «Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду» визначено принципи організації охорони ПЗФ, склад і повноваження відповідних служб, також йдеться про державний та громадський контроль на природоохоронних територіях та об'єктах. Зокрема сказано, що охорона територій і об'єктів ПЗФ де є адміністрації, покладаються на служби їх охорони, що створюються у складі цих адміністрацій. Охорона територій та об'єктів інших категорій ПЗФ покладається на підприємства, установи та організації у віданні яких вони перебувають. Державний контроль за додержанням заповідного режиму здійснюється Міністерством екології та природних ресурсів України та іншими спеціально уповноваженими органами, громадський контроль здійснюється відповідно до Положення про громадський контроль у галузі охорони довкілля.
Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд висвітлено в десятому розділі Закону. Тут зокрема сказано, що ці порушення тягнуть за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність, визначено особливості застосування відпові­дальності, та вказані види порушень, за скоєння яких винні притягуються до відповідальності.
Заключний, одинадцятий розділ Закону - «Міжнародне співробітництво в галузі охорони, і використання територій та об'єктів, природно-заповідного фонду» розкриває основні форми співробітництва - з цією метою розробля­ються і реалізуються міжнародні наукові та науково-технічні програми, забезпечується обмін науковою інформацією, створюються на суміжних територіях заповідні об'єкти та території , організовується спільна підготовка науковців і фахівців, еколого-виховна та видавнича діяльність.
Прийняття Закону «Про природно-заповідний Фонд України» забезпечує збереження заповідних територій —унікальних та цінних об'єктів як націо­нального надбання, щодо якого встановлений особливий режим охорони, відтворення і використання на рівні світових стандартів. Україна розглядає свій природно-заповідний фонд як складову частину світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною і це підтверджується чинним законодавством.

___

Закону України "Про курорти" держава здійснює регулювання санаторно-курортної галузі України. Санаторно-курортна галузь в Україні має визначатись, як складова частина державної політики, що є важливим розділом національної системи охорони здоров'я, дозволяє цілеспрямовано і ефективно здійснювати профілактику захворювань і відновлювальне лікування хворих, проводити їх реабілітацію. Міністерством охорони здоров'я України здійснюються відповідні дії, спрямовані на розвиток санаторно-курортної галузі. Законом України "Про курорти" визначено, що санаторно-курортна галузь є освоєною природною територією на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. Приватизація санаторно-курортних закладів що знаходяться на територіях курортів державного значення та спеціальних санаторно-курортних закладів (дитячих, кардіологічних, пульмонологічних, гінекологічних, для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих з травмами і хворобами спинного мозку і хребта) що знаходяться на курортах місцевого значення забороняється. Приватизація інших санаторно-курортних закладів здійснюється за умови збереження їх профілю. Увага до проблем організації санаторно-курортної справи зумовлена негативними тенденціями в стані здоров'я населення, у т.ч. дітей і підлітків, високим рівнем інвалідності громадян, епідемії туберкульозу. Разом з тим, санаторно-курортний потенціал країни знаходиться в стані хаотичного розвитку. Оцінка сучасного використання мінеральних вод, лікувальних грязей, інших природних лікувальних ресурсів може бути проведена на підставі моніторингу цих корисних копалин. Результати досліджень дадуть змогу створити кадастр природних лікувальних ресурсів. Це, у свою чергу, буде базисним матеріалом опрацювання прогнозних оцінок перспективності природних лікувальних ресурсів. Розвиток інфраструктури санаторно-курортної галузі (транспорт, зв'язок, комунальне господарство) потребує розв'язання територіальних, соціально-економічних, екологічних проблем і завдань, які пов'язані з розподілом і визначенням пріоритетних напрямів використання природних лікувальних ресурсів і пошуками шляхів збалансування міжгалузевих інтересів, вирішенням питань розміщення, житлового, соціального, інженерно-транспортного, комунального та інших видів будівництва, відтворення культурно-історичної спадщини, охорони та збагачення природного середовища санаторно-курортної галузі. Завдання стосовно реалізації державної політики щодо розвитку санаторно-курортної галузі в Україні повинні бути реалізовані на основі Загальнодержавної програм розвитку санаторно-курортної галузі України на період до 2017 року. З огляду на зазначене, Міністерством охорони здоров'я України розроблено проект розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми розвитку санаторно-курортної галузі на період до 2017 року". 2. Цілі і завдання прийняття пропонованого акта. Метою прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми розвитку санаторно-курортної галузі на період до 2017 року" є схвалення Концепції Загальнодержавної програми розвитку санаторно-курортної галузі на період до 2017 року, що визначить напрямок розвитку санаторно-курортної галузі України шляхом реалізації відповідних заходів Загальнодержавній програм розвитку санаторно-курортної галузі на період до 2017 року. 3. Оцінка альтернативних способів досягнення зазначених цілей. В розробленій МОЗ Концепції є розділ "Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів" в якому запропоновано 3 варіанта забезпечення подальшого розвитку санаторно-к    
    посилення ролі держави в системному розвитку санаторно-курортної сфери з одночасним формуванням державно-приватного партнерства і забезпечення на цих засадах збереження та ефективного використання природних лікувальних ресурсів, курортних територій відновлення та розвиток інфраструктури санаторно-курортної сфери. Розв’язання проблем на основі обраного варіанта передбачається шляхом здійснення заходів щодо формування високоефективного санаторно-курортного комплексу, на основі забезпечення раціонального використання природних лікувальних ресурсів, підвищення якості санаторно-курортних послуг, розбудови санаторно-курортної інфраструктури; розвитку кадрового потенціалу санаторно-курортної галузі, формування привабливого санаторно-курортного іміджу держави забезпечення розвитку міжнародного співробітництва в санаторно-курортній сфері, розроблення та впровадження ефективної моделі державного управління в санаторно-курортній галузі.

 

 




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.