Стаття 70. Належність та допустимість доказів

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета
доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

2. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного
доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

3. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні
справи не беруться до уваги.

4. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними
засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими
засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не
виникає спору.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доведення.Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Це означає, що коментована стаття містить нормативні приписи про належність та допустимість доказів. Отже, норми права, що регулюють процес доказування, поділяють на загальні та спеціальні. Загальні - це ті, що стосуються доведення з будь-якої справи,а спеціальніце ті, що регламентують специфіку доведення зокремих категорій справ (наприклад, зі справ, що регламентуються адміністративними судами). Розкриття проблем доведення необхідно, на нашу думку, почати із загальних питань, єдиних для процедури доведення з кожної справи.

У процесі доведення в адміністративному судочинстві беруть участь різні суб'єкти, які виконують відповідні функції. Суд досліджує представлені сторонами докази у справі, сприяє збиранню доказів, оцінює докази, відображаючи свій висновок у справі в рішенні. В результаті сукупності діяльності різних суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин і відбувається доказування в адміністративній справі в суді.

Судове доказування складається із послідовних стадій: 1) визначення кола обставин, що підлягають доказуванню; 2) виявлення і збирання доказів у справі; 3) дослідження доказів; 4) оцінка доказів; 5)перевірка правильного судового доказування під час перегляду судових рішень. Сукупність усіх зазначених стадій і визначає процес доказування в адміністративному судочинстві.

Отже, спочатку повинні бути встановлені обставини, що підлягають доказуванню в цілому у справі (предмет доказування), а потім обставини, що підлягають доказуванню кожною стороною (обов'язок доказування).Таким чином, предмет доказування складається із обставин, які мають значення для адміністративної справи, і які необхідно доказувати для її вирішення. Факти, що належать до предмета доказування, можна класифікувати так:

1) основні матеріально-правові факти; 2) допоміжні факти (доказувальні факти, факти, встановлення яких необхідно для винесення окремої ухвали);3) процесуальні факти, які мають значення для вирішення справи;4) перевірочні факти.

Залежно від ролі і призначення, обсягу і повноважень, форм і методів участі у провадженні по справах про адміністративні правопорушення учасників доказування можна розділити на декілька груп.

1. Компетентні посадові особи, наділені правом приймати владні акти, складати правові документи, що визначають перебіг справи. Ці особи, які володіють адміністративно-юрисдикційними повноваженнями, можуть приймати постанови в справі (про застосування мір адміністративного стягнення, припинення справи і т.д.), скасовувати і змінювати їх.

Повноваження державних органів, громадських організацій, посадових осіб, що здійснюють владну діяльність, неоднакові. Вони різняться по категоріях справ (предметах ведення) і змісту владних прав по кожній підвідомчій категорії. У провадженні по справах про адміністративні правопорушення немає чіткого розмежування процесуальних функцій, як, наприклад, у кримінальному процесі, тому нерідко суб'єкти даної групи виконують функції від порушення і розслідування справи до розгляду і виконання винесеної постанови про накладення адміністративного стягнення.

2. Суб'єкти, що мають особистий інтерес у справі, - особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілий, їхні законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники) і захисники.

Правовий статус зазначених суб'єктів регламентується законом.

Для характеристики суб'єктів, які притягаються до відповідальності, істотне значення має поняття "деліктність". Воно входить складовим елементом у загальну правоздатність учасників відношень адміністративної відповідальності.

Адміністративна деліктоздатність – це юридична властивість або стан суб'єкта, що полягає в спроможності (можливості) прийняти на себе відповідальність за зроблений адміністративний проступок.

У теорії права висловлена думка про те, що володіння правосуб'єктністю тим самим передбачає і деліктоздатність. Дійсно, деякі ознаки деліктності суб'єкта - вік, психічний стан (осудність) - є суб'єктивною передумовою до деліктності, тобто в якихось ознаках поняття "правоздатність" і "деліктоздатність" збігаються.

Проте якщо взяти до уваги, що поняття "юридична відповідальність" у літературі ототожнюється або з покаранням, або з обов'язком відповідати, то правосуб’єктність ніяк не співвідноситься з деліктністю, що розуміється як сума умов, за наявності яких суб'єкт спроможний відповідати за проступок. Деліктність формується адміністративним законодавством як сукупність загальних і спеціальних умов.

До загальних умовналежать досягнення визначеного законом віку, наявність у протиправних діях проступку, стан осудності і карності.

До спеціальних умов– посадове становище суб'єкта відповідальності, громадянство, відсутність права на екстериторіальність. Вік має особливо важливе значення, ним, зокрема, визначається коло осіб, що взагалі підлягають дії адміністративного законодавства, умови його застосування, порядок адміністративного переслідування.

Залежно від характеру адміністративного проступку законодавством передбачено різноманітний вік, по досягненні якого громадянин може брати участь у відношеннях адміністративної відповідальності.

Адміністративна деліктність за загальним правилом настає з 16-річного віку, тобто при наявності обмеженої дієздатності. Проте й обмежена дієздатність, якою особи володіють до 18-річного віку, є умовою адміністративної відповідальності. І тільки за деякі адміністративні правопорушення відповідальність настає з 17- або 18-річного віку. Так, наприклад, із 17-річного віку відповідальність настає за порушення військовозобов'язаними чи призовниками законодавства про військовий обов'язок і військову службу (ст. 210 КУАП), навмисне зіпсуття обліково-військових документів або втрату їх з необережності (ст. 211 КУАП), неявку на виклик у військовий комісаріат (ст. 211¹ КУАП).

При досягненні повної дієздатності з 18-річного віку відповідальність настає, в основному, за правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління. Наприклад, за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185¹ КУАП) організатор як суб'єкт підлягає відповідальності саме з цього віку. Так само з 18-річного віку настає адміністративна відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187 КУАП) особами, які перебувають під адміністративним наглядом в органах внутрішніх справ. Можна навести й інші приклади.

Деліктоздатність перебуває в прямій залежності від осудності суб'єкта. Лише осудні особи мають дієздатність, можуть виступати активними учасниками правовідносин. Проте не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час учинення протиправної дії або бездіяльності перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану.

До неосудності, проте, не належить стан сп'яніння. Стаття 35 КУАП установлює, що вчинення правопорушення особою, яка перебуває в стані сп'яніння, є обставиною, що обтяжує відповідальність.

Втім, орган (посадова особа), що накладала адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

Умовою деліктності є також карність, що розуміється як допустимість, застосовність покарання. Це період часу, протягом якого правопорушник може бути підданий стягненню за проступок, обмежений строком давності адміністративного покарання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.