Конституційно-правова основа місцевого самоврядування

Тема 9. Місцеве самоврядування та його особлива роль у державному управлінні

Конституційно-правова основа місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування в Україні базується на фундаменті, який становлять правові, матеріальні, фінансові, соціальні та інші умови і можливості діяльності територіальних громад, органів і посадових осіб місцевого самоврядування з вирішення питань місцевого значення (муніципальної діяльності).

Ці умови та можливості називають основами місцевого самоврядування, і з-поміж них, насамперед, можна вирізнити конституційно-правові, матеріальні та фінансові основи.

Конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні становлять норми-принципи Конституції України, що закріплюють найважливіші відносини, які виникають у процесі організації та функціонування місцевого самоврядування в Україні, зокрема територіальну організацію місцевого самоврядування, порядок і форми його здійснення, порядок формування й використання комунальної власності, гарантії самоврядних прав територіальних громад.

Ці норми містяться у більш як 20 статтях Конституції України, і їх можна систематизувати в такі групи.

1. Норми, в яких закріплюються засади конституційного ладу, народовладдя, рівність усіх форм власності, гарантується місцеве самоврядування. До них відносять:

¾ визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7);

¾ здійснення народом влади безпосередньо і через органи місцевого самоврядування (ст. 5);

¾ самостійність місцевого самоврядування, його органи не входять до системи органів державної влади (статті 5, 140);

¾ визнання і рівний захист всіх форм власності, зокрема й комунальної (ст. 13);

¾ зобов'язаність органів місцевого самоврядування діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19).

2. Норми, в яких регламентується діяльність місцевого самоврядування із забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зокрема:

¾ право громадян знайомитися в органах місцевого самоврядування з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (ст. 32);

¾ право громадян брати участь у місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування (ст. 38);

¾ право громадян на рівний доступ до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38);

¾ право громадян проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про які завчасно сповіщаються органи місцевого самоврядування (ст. 39);

¾ право громадян на індивідуальні чи колективні звернення (петиції) до органів місцевого самоврядування (ст. 40);

¾ право громадян користуватися для задоволення своїх потреб об'єктами права комунальної власності (ст. 41);

¾ обов'язку органів місцевого самоврядування надавати житло громадянам, які потребують соціального захисту (ст. 47);

¾ безоплатного надання медичної допомоги в комунальних закладах охорони здоров'я (ст. 49);

¾ право громадян на освіту, яке забезпечується доступністю і безоплатністю освіти (крім вищої) в комунальних навчальних закладах (ст. 53);

¾ право громадян на відшкодування за рахунок місцевого бюджету матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56).

3. Норми, що закріплюють правові, організаційні, матеріальні та фінансові основи місцевого самоврядування. Вони, зокрема, стосуються

¾ порядку призначення чергових і позачергових виборів до органів місцевого самоврядування (ст. 85);

¾ підзвітності й підконтрольності місцевих державних адміністрацій радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами (ст. 118);

¾ обов'язку місцевих державних адміністрацій забезпечувати взаємодію з органами місцевого самоврядування та реалізацію повноважень, делегованих відповідними радами (ст. 119);

¾ складу представницьких органів місцевого самоврядування та принципів їх формування (ст. 141);

¾ матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142);

¾ державної підтримки місцевого самоврядування (ст. 142); предметів відання та повноважень місцевого самоврядування (ст. 143);

¾ можливості делегування органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади (ст. 143);

¾ права органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймати рішення, які є обов'язковими на відповідній території (ст. 144);

¾ необхідності законодавчого врегулювання питань організації місцевого самоврядування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування (ст.146).

4. Норми, в яких закріплено правові гарантії місцевого самоврядування. Ці норми стосуються:

підстав і порядку зупинення рішень органів місцевого самоврядування та звернення до суду з метою їх оскарження (ст. 144);

судового захисту прав місцевого самоврядування (ст. 145).

Поряд із Конституцією України систему нормативно-правових актів, що регламентують організацію і функціонування місцевого самоврядування в Україні, становлять закони України, відповідні акти Президента України і Кабінету Міністрів України, акти органів місцевого самоврядування та акти, прийняті на місцевих референдумах.

Серед законів України, що містять норми, які регламентують питання організації та функціонування місцевого самоврядування, особливе місце посідає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 p., який є чільним законом із цих питань.. Саме на підставі цього Закону розроблено та прийнято інші закони, в яких регламентуються окремі питання функціонування місцевого самоврядування, наприклад, закони України «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про органи самоорганізації населення» тощо. Необхідність прийняття цих законів прямо передбачена в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» або випливає з його положень.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.