Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

ЛЕКЦІЯ

ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ МЕДИЦИНИ

 

1.Філософія медицини і медицина як наука.

2.Розвиток сучасної медичної науки.

3.Філософські категорії і поняття медицини.

4.Співвідношення соціального і біологічного в людині.

5.Філософія здоров’я і хвороби.

6.Біоетика як сучасна форма медичної етики.

7.Філософія принципів взаємовідносин медичного працівника і пацієнта.

8.Філософія історичних моделей медичної етики.

 

САМОСТІЙНА РОБОТА

Сутність духовного життя суспільства. Індивідуальна і суспільна свідомість. Система суспільної свідомості. Суспільна психологія та ідеологія. Суспільна свідомість у житті суспільства. Мораль. Релігія. Мистецтво. Культура.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

Філософія медицини і медицина як наука. Філософські категорії і поняття медицини. Співвідношення соціального і біологічного в людині. Гносеологічні питання теорії хвороби в сучасній медицині. Філософія принципів взаємовідносин медичного працівника і пацієнта. Філософія історичних моделей медичної етики: гіппократова модель (принцип “Не нашкодь”); “Клятва Гіппократа” — основа всіх найновіших кодексів лікарської етики; модель Т. Парацельса (принцип “Роби добро”); деонтологічна модель (принцип “Дотримання обов’язку”); біоетична модель медичної етики (принцип “Поваги прав і гідності пацієнта”).

 

1.За влучним висловом великого філософа і лікаря Демокріта філософії дає людям три плоди: дар добре мислити, дар добре говорити і дар добре діяти.

Філософія пов’язана з багатьма науками, як теоретичними , так і практичними. Адже вона спроможна розвинути у людини здатність до
теоретичного мислення, здатність відмічати зв’язки між причинами і
наслідками, відмічати взаємообумовленість різних явищ. А це,
звичайно, може стати у нагоді будь-якому фахівцеві.

У своєму історичному розвитку філософія і медицина завжди були тісно пов’язані. Їх тісний зв’язок виявляється у предметі дослідження ( вивчення людини, її особистості, впливу суспільства на людину),схожості цілей і задач, єдності методології, ціннісній орієнтації. Сучасні філософія і медицина вивчають глибинні проблеми буття, проблеми життя і смерті окремої людини,проблеми виживання людства на Землі. І філософія, і медицина – «…пізнання, що досягається правильним міркування… і пояснює дії або явища з пізнаних нами причин…» ( Т.Гоббс) І в наш час зберігають свою актуальність слова великого Гіппократа про необхідність тісної взаємодії філософії і медицини: « Філософія має бути впроваджена у медицину , а медицина у філософію, бо всі властивості філософії зберігають своє значення в медицині». Видатний античний філософ Епікур стверджував, що медицина і філософія непотрібні, якщо перша не виліковує тіло, а інша- душу. Невипадково багато видатних філософів були лікарями, і, фактично, всі видатні медики були своєрідними філософами.



Интернет реклама УБС

Ідеї об’єднання філософського і медичного знання полягли в основу окремої галузі знання – філософії медицини, яка покликана узагальнити практичні знання про людину та знайти шляхи її адаптації до оточуючих умов життя. Філософськими основами клінічної медицини стає «філософія лікування»: теорія постановки діагнозу, лікування, реабілітації, яка базується на розумінні сутності людини як психо – біосоціальної істоти. Філософською основою профілактичної медицини можна вважати теорію гігієни про оптимальний стан людини та навколишнього середовища. Філософська теорія цінностей складає фундамент лікарської етики. деонтології та біоетики.

2.Симбіоз філософських і медичних ідей являють собою давньосхідна мудрість ( єгипетська Книга мертвих, індійські « Веди», китайський медичний кодекс « Нуці- Кінг».) У першому медичному кодексі « Нуці-Кінг» записано: «Медицина не може врятувати від смерті, але спроможна продовжити життя, зміцнити моральність, заохочуючи доброчесність, переслідуючи порок – цього смертельного ворога здоров’я».

Східна медицина базувалася на принципах системності та причинності. Давньокитайський канон медицини « Ней –цзин» ( ІІІ ст. до н.е.) розрізняв шість зовнішніх(холод,спеку,вітер,вогкість,сухість, вогонь) та сім внутрішніх ( радість гнів, страх, горе, нудьга,любов, бажання) причин хвороби. « Хвороба – процес, що виникає внаслідок порушення співвідношень між організмом людини і навколишнім середовищем. Організм – єдине ціле: уникай лікувати тільки голову, якщо болить голова, і тільки ноги, якщо болять ноги»,- вчив китайський лікар Ван Шу – Хе ( 3 ст н.е.). Загальне правило китайських лікарів : лікувати лише те, що піддається лікуванню; якщо хвороба невиліковна – намагатися полегшити страждання вмираючого». Лікар П’ян Чіао ( V ст. до н.е.) називав причинами, які стоять на перешкоді лікування, неврегульований спосіб життя, гонитву за грішми, неправильні харчування та одяг, звертання до жерців ,коли потрібна допомога лікаря.

У Стародавній Греції – колисці філософського знання - філософія та медицина також тісно співпрацювали та взаємодоповнювалися. Їх об’єднувало прагнення розібратися у людській психіці, відповісти на питання, в чому цінність людини, здоров’я ( Емпедокл, Аристотель, Гіппократ та ін.) На думку Демокріта, лікарське мистецтво зцілює хвороби тіла, а філософія визволяє душу від пристрастей. Лікар Алкмеон (5 ст. до н.е.) першим визнав головний мозок вмістилищем розумової діяльності, вчення філософа Анаксимена про повітря переніс у медицину: людський організм, як і вся природа складається з повітря, що є першоматерією, і оскільки матерія рухається, з неї постійно виділяються протилежності. Алкмеон вважав, що людина складається з таких протилежностей.

Давньогрецький філософ , лікар Гіппократ (бл.460 до н. е. — бл. 370 до н. е.) є одним з найвидатніших медичних діячів світового масштабу. Він визнаний «батьком медицини». Гіппократ відокремив медицину як дисципліну від релігії, стверджуючи та переконуючи, що хвороба не була покаранням, божою карою, але скоріше продуктом зовнішніх чинників. Гіппократ – один з засновників філософського підходу до хвороб людини. На його думку, кожна хвороба має свою природну причину( зовнішню – вітер, погоду та ін., або внутрішню – слиз, жовч).

Гіппократа вважають засновником клінічної медицини. Медицині тих часів майже нічого не було відомо про людську анатомію і фізіологію через грецьке табу, повну заборону на розтин тіла людини. Гіппократ та його учні знали та використовували хірургічні методи лікування,їм були відомі пальпація, вислуховування та вистукування, лікування травами. На думку Гіппократа, гарний лікар має визначити стан пацієнта вже по його зовнішньому вигляду. Вміння враховувати особливості кожного хворого набувається завдяки «мислячому спостереженню» біля його ліжка – за зміною вигляду, температури, частоти пульсу, а також внаслідок безперервного поповнення своїх знань.

До важливих положень Гіппократа належать вимоги чистоти (для пацієнтів і лікарів), помірність в їжі і питві, можливість надати природі вести своє лікування, жити там, де чисте повітря. Гіппократ проголошував основний принцип лікування – не нашкодь. Він був упевнений, що здоров'я залежить від балансу «рідин» в організмі людини, а порушення викликає хворобу. Також лікар висловлював думки про цілісність організму: «В загальній сукупності частин все в тілі перебуває у взаємній згоді і серед частин все сприяє діяльності кожної з них.»

Гіппократ жив за часів Перикла, був сучасником Сократа і Платона. Він лікував свого друга - Демокріта. Спілкування з видатними філософами надихнуло і його на філософське осмислення медичної діяльності. Сестрою медицини, її опорою , вчив лікар, є філософія. Вони взаємопов’язані, доповнюють одна одну, живуть під одним дахом. Тому корисно переносити мудрість (філософію) у медицину, а медицину в мудрість. Бо ж « небагато насправді відмінностей між мудрістю і медициною, і все, що шукають для мудрості, все це є і в медицині, а саме: презирство до грошей, сумлінність, скромність, простота в одязі, повага, судження, рішучість, охайність, велика кількість думок, знання всього того, що корисне і необхідне для життя, огида до вад, заперечення забобонного страху перед богами». Гіппократ вважав, що «лікар-філософ Богові подібний.» Гіппократу приписують авторство відомого Кодексу Гіппократа, де вперше були сформульовані етичні засади медицини. Він є автором численних медичних творів («Гіппократова збірка» містить понад 100 творів).

У ІІ ст.. н.е. досягнення античної медицини були систематизовані Галеном, його система, доповнена Ібн Сіною та канонізована медициною, господарювала в медицині до початку Нового часу.

Видатний лікар Середньовіччя Ібн Сіна ( латинізоване ім’я- Авіценна) в очах сучасників він був геніальним філософом і геніальним лікарем. Він узагальнив знання в галузі анатомії і медицини, які були накопичені людством протягом багатьох століть. Його багатотомними творами « Книга зцілення» та «Канон лікарської науки» з ХІІ по ХVII століття керувалися лікарі багатьох країн Сходу та Заходу.

Ібн-Сіна говорив, що він 40 разів читав книгу Арістотеля «Метафізика», а свою філософію розробляв як найбільш близьку філософії Вчителя. Як і Арістотель Ібн-Сіна вважав пізнання світу можливим і стверджував, що істинним знанням є лише те знання, яке ґрунтується на розумі. Ібн Сіна висловив припущення, що захворювання можуть викликатися якимись найдрібнішими істотами, які псують воду, передають хворобу. Він перший звернув увагу на заразливість віспи, визначив відмінності між холерою і чумою, описав проказу, відділивши її від інших захворювань, вивчив ряд інших захворювань. Авіценна вважав, що у лікуванні беруть участь троє: хворий, лікар і хвороба. Таким чином, якщо пацієнт вибирає сторону лікаря, то, вони мають перевагу і хвороба буде переможена. Тобто велике значення при лікуванні від недуги повинне приділятися довірі пацієнта до лікаря.

Європейські лікарі-філософи Середньовіччя (Ф.Рабле, Р.Бекон, Парацельс та ін.) вивчали вплив суспільства на розвиток патологічних процесів в організмі, вдосконалювали методи лікування хвороб, сприяли впровадженню хімічних препаратів в медицину, заклали основи теорії адаптації людини до оточуючого середовища. Алхімія, незважаючи на нереальні цілі (пошук еліксиру життя або філософського каменю) відіграла позитивну роль у вивченні природи.

Швейцарський лікар Парацельс став автором революційного на той час відкриття: людина складається з тих самих речовин, що і навколишній світ, а хвороба є наслідком нестачі або надлишку тієї чи іншої речовини. Парацельс вважав людину "п’ятим елементом" – квінтесенцією, здійсненою Богом "витяжкою" з усього довколишнього світу. Усвідомивши, що людина складається з хімічних речовин, Парацельс став першим в історії використовувати для лікування хімічні засоби. Йому, як основоположнику фармакології, належить знаменита фраза: "Все – отрута, все – ліки; те й інше визначає доза".Також Парацельс, зробив вагомий внесок у розвиток лікарської етики. Парацельс наполягав на тому, що «лікар повинен вдень і вночі думати про свого хворого»; «лікар не сміє бути лицеміром, мучителем, брехуном, легковажним, але має бути праведною людиною»; «сила лікаря - у його серці, робота його повинна керуватись Богом й освітлюватися світлом природності та досвідченості»; «найкраща основа ліків - любов».

Природознавці Нового часу, як і античні , теж були філософами. Френсіс Бекон писав, що «медицина,яка не заснована на філософії, не може бути надійною» . Рене Декарт так класифікував науки тієї епохи : «…першою частиною філософії є метафізика, де даються початки пізнання. Друга частина – фізика; в ній, після того, як знайдено істинні почати матеріальних речей, розглядається. Як створено увесь світ взагалі… Уся філософія подібна до дерева, коріння якого – метафізика, стовбур – фізика, а гілки, що відходять від цього стовбура, - усі інші науки, що зводяться до трьох головних: медицини, механіки і етики.»Бурхливий розвиток механіки вплинув на уявлення про організм людини, як механізм. Відому працю Ж.Ламетрі «Людина- машина» можна було б характеризувати словами Томаса Гоббса: «Що таке серце, як не пружина? Що таке нерви , як не такі ж нитки, а суглоби як не такі ж колеса?..»

У філософії ХІХ століття розглядаються проблеми людини як соціальної істоти, проблеми впливу психіки на розвиток патологічних процесів в організмі людини. На початку ХХ століття виникла психосоматична медицина, яка відштовхувалася від фрейдизму, гештальтпсихології.

Сучасна медицина розвивається за різними напрямками, керуючись принципами, методологією та настановами філософії. Основні проблеми сучасної філософії медицини – здоров’я особистості і здоров’я нації, здоровий спосіб життя, вплив суспільства і природного середовища на патологічні зміни в організмі людини, соціальні причини « хвороб століття», виникнення нових медичних технологій, етика взаємовідносин лікаря і пацієнта. Серед видатних філософів та медиків ХХ століття, які об’єднували філософську та медичну проблематику, вирішували проблеми людства можна назвати австрійського лікаря та філософа З.Фрейда, швейцарського психіатра і культуролога К.Г.Юнга, німецько-французького лікаря філософа А.Швейцера,німецького філософа, лікаря за освітою К.Ясперса, канадського вченого Г.Сельє, радянського та українського кардіохірурга М.Амосова, та ін.

5.Однією з найдавніших областей суспільної практики є медицина . Вона з’явилася в колективі первісних людей за певного рівня розвитку мислення та моральних уявлень, коли почалася усвідомлена взаємодопомога людей під час хвороби або травми. В печерах Шанідар та Мугарат-ес-Схуд гори Кармел в Іраку були знайдені залишки людей неандертальського типу зі слідами ран, які загоїлися при житті і мали характер сторонньої допомоги (вік знахідки - не менше 44 тис. років ). Це є свідченням існування у неандертальців хірургічної практики ( відсутність правої руки вище ліктя, трепанація черепа).З тих давніх часів медична діяльність невідривна від життя людей, вона спрямована на попередження хвороб, рятування людини, позбавлення її від страждання або полегшення їх, є втіленням гуманістичних ідей, покликана служити щастю та здоров’ю людини.

В наші часи медицина включає понад триста самостійних наук, предметом яких є дослідження природних і суспільних процесів, їх взаємозв’язок з людиною.

Медицина – галузь наукової та практичної діяльності, що вивчає нормальні та патологічні процеси в організмі людини, різноманітні захворювання, патологічні стани, методи їх запобігання та зміцнення здоров'я людини. Медицина вивчає також вплив факторів соціального середовища на стан здоров’я людей,розробляє рекомендації здорового способу життя, раціонального харчування, безпечних умов праці. Взаємозв’язок медицини з іншими науками, насамперед з механікою, фізикою, хімією, біологією, визначається тим, що людина як об’єкт медицини являє собою вищу єдність всіх п’яти основних форм руху матерії. Характер та зміст медичної діяльності визначаються рівнем економічного розвитку суспільства, світоглядом, станом культури, природознавства та техніки.

Традиційно медицину розділяють на теоретичну та практичну. Теоретична медицина, або біомедицина,вивчає організм людини, його будову та функціонування в нормі та при різних патологічних станах, методи діагностики, лікування та профілактики (попередження) таких станів. Теоретична медицина розділяється на медичні науки, кожна з яких вивчає окремі аспекти теоретичної медицини. Наприклад, анатомія, гістологія, цитологія, фізіологія, патологія, біохімія, біофізика, фармакологія, токсикологія тощо.

Практична медицина (клінічна медицина) — галузь діяльності, що застосовує на практиці надбання медичної науки. Практична медицина розділяється на напрямки за такими критеріями:

· лікування захворювань різних органів та систем. Наприклад, стоматологія — лікування захворювань зубів, гастроентерологія — лікування захворювань органів травлення, ендокринологія — лікування захворювань органів внутрішньої секреції, офтальмологія — лікування захворювань очей тощо.

· лікування захворювань різної етіології (причини виникнення). Наприклад, травматологія, медицина інфекційних хвороб, медицина професійних захворювань, медицина катастроф, наркологія, токсикологія тощо.

· лікування різних категорій хворих. Наприклад, за віком (педіатрія, геріатрія), професійною належністю (медицина професійних захворювань, спортивна медицина) тощо.

· лікування різними методами. Наприклад, хірургія, терапія.

· виконання специфічних маніпуляцій або лікування специфічних станів. Наприклад, анестезіологія, реаніматологія, акушерство, функціональна діагностика, відновлювальна медицина

4.Потреба у вирішенні складних світоглядних проблем медицини привела до виникнення в середині ХХ століття на стику медицини, біології, філософії,екології,генної інженерії та інших наук біоетики. На думку автора терміну,американського вченого-біолога В.Поттера, нова галузь повинна стати наукою про виживання людства. Біоетика має на меті врегулювати такі надзвичайно актуальні проблеми,як

· захист прав пацієнтів( в тому числі віл-інфікованих, психіатричних хворих, дітей та інших хворих з обмеженою компетентністю);

· справедливості в галузі охорони здоров’я;

· взаємин з живою природою (екологічні аспекти розвитку біомедичних технологій);

· аборта, контрацепції та нових репродуктивних технологій ( штучне запліднення,сурогатне материнство);

· проведення експериментів на людині та тваринах;

· критеріїв діагностики смерті;

· трансплантології;

· сучасної генетики (генодіагностика, генотерапія та інженерія);

· маніпуляцій зі стволовими клітинами;

· клонування;

· надання допомоги вмираючим пацієнтам ( хоспіси та організація паліативної допомоги);

· самогубства та евтаназії.

Евтаназія. Філософсько-світоглядною основою біоетики можна вважати розгляд категорій життя і смерті. Людське життя неодмінно пов’язане зі смертю, смерть виступає природним фіналом життя. Платон зазначав, що ніхто з людей не народився безсмертним, і якби це трапилося, така людина не була б щасливою. Біоетика особливий інтерес приділяє евтаназії. Термін , який буквально означає «прекрасна, легка, приємна смерть», у ХVІ столітті ввів Ф.Бекон. В біоетиці ним позначають безболісне приведення безнадійно хворого до смерті. Дискусії про можливість та доцільність евтаназії не припиняються до сьогодні. Прихильники «гуманної» смерті борються за право безнадійно хворих людей піти з життя, аргументуючи це тим, що кожна людина має право розпоряджатися своєю смертю. Вони називають евтаназію справжнім гуманізмом та милосердям по відношенню до приречених на страждання. У Нідерландах вже понад двадцять років законодавчо дозволена евтаназія. Але у більшості країн світу вона заборонена.

Супротивники евтаназії наполягають на тому, що призначення лікаря – нести здоров’я, життя,а не смерть. Лікар має вирішувати, як лікувати, а не кому жити. Евтаназія – це нестерпне навантаження на людську совість тих, хто, причетний до її здійснення. Головна вимога «Клятви Гіппократа» - принцип «не нашкодь», отже евтаназія спростовує саму основу моральності лікаря. У зв’язку з проведенням евтаназії існує гостра небезпека зловживань з боку лікарів і родичів. При легалізації евтаназії люди отримають необмежені можливості для того, щоб видавати зло за добро, іти на змову з совістю. Існує також проблема помилкового діагнозу. Відомий випадок з лікарем, який здійснив евтаназію своєму синові, і одразу ж почув про відкриття рятівних ліків. Найбільш рішуче виступають проти евтаназії представники релігійної громадськості,які вважають, що вона порушує принцип святості людського життя. Життя - це дар Творця, Бога. Тому людина не вправі вирішувати жити їй чи ні. Евтаназія, як і вбивство, самогубство, аборт засуджується більшістю релігійних конфесій. Християнською відповіддю прихильникам евтаназії є підтримка умираючого, допомога, супроводження в останню дорогу. Практичною реалізацією такої позиції постала паліативна медицина та інститут хоспісу. Паліативна допомога – це активна підтримка безнадійно хворого, боротьба з болями та вирішення його психологічних, соціальних або духовних проблем. Хоспіси – це медичні заклади широкого профілю, головною метою яких є підтримка невиліковно хворої людини. Перші хоспіси відкривалися при церквах, монастирях. З другої половини ХХ століття хоспісний рух почав поширюватися у всьому світі. Є такі установи і в нашій країні. Їх діяльність демонструє гуманістичну спрямованість лікарської справи.

Трансплантація. Ера трансплантації почалася з кінця 50-х років,коли були подолані всі перешкоди для пересадки будь-якого органу. В багатьох хірургічних центрах світу трансплантація органів стала звичайною операцією. Але існує чимало проблем етичного плану , пов’язаних як з самою процедурою забору органів, так і зі справедливим розподілом дефіцитних ресурсів трансплантології між потенційними реципієнтами. Законодавствами більшості країн світу визначені межі припустимості даного методу лікування, які передбачають і моральні критерії. Розглянемо аргументи «за» і «проти» трансплантації. Аргументи «за»:

· Трансплантація може забезпечити право кожної людини на життя.

· Трансплантація визнається ефективним способом лікування незворотних захворювань та ушкоджень органів людини.

Аргументи «проти» трансплантації:

· Такі операції надзвичайно, складні, існує чималий ризик негативних наслідків.

· Пересадка серця передбачає, щоб донор був клінічно мертвим, але на сьогодні немає однозначних критеріїв для констатації смерті. Існує небезпека помилок, ціна яким життя людини.

· Існує загроза перетворення лікаря з активного борця за життя на пасивного спостерігача.

· Аргументом проти трансплантації є проблема небезпеки зловживань у зв’язку з комерціалізацією сучасної медицини. Можливе отримання органів обманним шляхом у беззахисних людей, а також організація торгівлі органами.

Генна інженерія.Серед проблем біоетики однією з найактуальніших сьогодні є генна інженерія. Генна інженерія – це генетичні методи, що дають змогу сполучати фрагменти ДНК, які походять з різних організмів, поза клітиною, а також вводити іх в інші клітини і організми. Генна інженерія, як інструмент новітніх технологій,розкриває нові можливості у розведенні рослин і тварин(трансгенні організми), а також у медичних і біологічних дослідженнях. З новітніми біотехнологіями пов’язують майбутнє цивілізації, разом з тим вони несуть з собою безліч складних проблем, які мають неоднозначне тлумачення у моральному плані. Окремі досягнення генної інженерії вступають у протиріччя зі світоглядними основами, торкаються традиційних уявлень про життя і смерть, материнство і батьківство, харчування. Наслідки втручання в життя людини, флори і фауни можуть бути згубними для людства. Дослідник М.Кисельов застерігає людство від «біотехнологічної Хіросіми». Тому перед тим, як впроваджувати нові технології, варто докладно зважити всі «за» і «проти» і лише тоді приймати рішення.

До позитивних сторін цього напряму належать такі.

· Генна інженерія є перспективним напрямком лікування спадкових недуг.

· Величезні можливості генної інженерії у фармакології та виробництві органічних матеріалів, унікальних технічних матеріалів.

· Генна інженерія сприяє розвитку селекції. Створення трансгенних продуктів харчування з покращеними властивостями і характеристиками може вирішити проблему голоду для багатьох країн світу.

Заперечні аргументи проти генної інженерії спираються на такі негативні моменти:

· Досягнення генної інженерії відкриють необмежені можливості маніпулювання людською природою (вибір статі дитини, «діти з пробірки», виникнення істот, раніше невідомих природі, моделювання певних людських властивостей тощо).

· Розшифрований геном людини може послужити дискримінації – обмеженню прав людей-носіїв тих чи інших характеристик. Працедавці та страхові компанії зможуть реально користуватися генетичним просіюванням при відборі людей. Зловживання генетичною інформацією може створити цілий клас знедолених.

· Негативні наслідки генної інженерії руйнують світоглядні і моральні традиції людської культури, порушують звичні уявлення про материнство, любов, виховання дітей.

· Вживання трансгенних продуктів харчування ( ГМО) може мати незворотні наслідки для майбутніх поколінь. Цілий ряд вчених вважають використання ГМО порушенням прав людини, проведенням експерименту з небезпечним фіналом.

Клонування.Сама ідея створення людини штучним чи альтернативним природним шляхом має тривалу історію. Клонування генів стало принципово можливим у першій половині 70-років ХХ століття. У 1997 році експерименти вчених привели до народження вівці Доллі методом клонування. Згодом було клоновано мишей, телят. Дослідження можливості клонування людей тривають, але такі експерименти викликають серйозні морально-етичні застереження. Прихильники даного методу вбачають в ньому розширення можливостей лікувально-діагностичної сфери. Завдяки клонуванню уже було діагностовано цілу низку генетичних захворювань, налагоджено масове виробництво інсуліну, гормону росту, факторів згортання крові. Припускається імовірність створення «фабрик органів» для трансплантології. Разом з тим більшість вчених та політиків виступають проти створення клонів людини. Створення людей з ідентичним генетичним кодом протиприродно та суперечить морально-етичним принципам, виробленими людством. Клонування принижує та дегуманізує процес дітонародження, нівелює роль сім’ї. Практично всі релігійні організації категорично заперечують клонування, наполягаючи на тому, що кожна людина створена як унікальна особистість «за образом Божим». Сьогодні жодна країна не підтримує ідею репродуктивного клонування.

Все більш очевидним стає справедливе висловлювання І.Канта, що філософія потрібна людям для того, щоб відповісти на запитання: «Як жити?..» Ця думка набула особливої актуальності в умовах вторгнення біотехнологій в життя людини.

 

4.Відносини між медичним працівником і пацієнтом сприяли появі на світ особливих етичних начал і правил поведінки – медичну етику і медичну деонтологію. Поняття «медична етика» розкриває принципи і правила поведінки не лише лікарів, а й медичних сестер, лаборантів, молодшого медичного персоналу та інших медичних працівників. Для європейської медицини і досі має значення етика Гіппократа, побудована на принципах гуманності та милосердя. Вона закликає поважати хворого, діяти йому на користь і уникати нанесення шкоди. Однак, в умовах інтенсивного використання новітніх технологій, комерціалізації системи медичної допомоги, демократизації суспільного життя традиційна медична етика вже повністю не відповідає потребам нової системи взаємовідносин медика та пацієнта.

Серед обмежень та недоліків етики Гіппократа зазначають такі, як суб’єктивізм лікаря щодо визначення користі для хворого, заборона на передачу медичної інформації непрофесіоналам, відсутність поняття прав пацієнта, патерналізм тощо. У процесі застосування нових біомедичних технологій існує багато прикладів, коли рішення моральних дилем у рамках традиційної медичної етики стає неможливим.

Сучасна медична етика спирається на такі основні принципи: автономії; не нашкодь; благодіяння; справедливості. Використання цих принципів регулюється відповідними правилами: правдивості, приватності, конфіденційності, достовірності, інформованої згоди.

Принцип автономії полягає у повазі до людини як особистості, у визнанні її вільного вибору, праві та можливості відігравати визначальну роль при прийнятті рішень, що стосуються її фізичного, психічного, тілесного і соціального благополуччя.

На практиці принцип автономії доповнюється правилом інформованої згоди. Це правило припускає, що пацієнт добровільно і усвідомлено дає дозвіл на медичне втручання у своє життя на основі вичерпної інформації про стан свого здоров’я.

Принцип «роби благо» перегукується з вихідним постулатом традиційної медичної етики «насамперед – не нашкодь» і означає активну дію на благо інших людей, що базується на почутті відповідальності й обов’язку, альтруїзму, любові до ближнього, емпатії.

Принцип справедливості проголошує необхідність і можливість справедливого задоволення потреб людини і розподілу матеріальних і духовних благ. Дотримання цього принципу є особливо актуальним в умовах сучасного дефіциту багатьох медичних ресурсів.

У сучасній світовій медичній практиці відзначається чітко виражена тенденція у будь-якому разі говорити пацієнту правду. Правдивість є необхідною умовою взаємодії лікаря і пацієнта.

Правило приватності враховує наявність у пацієнта особистого (інтимного) життя й обов’язок лікаря не втручатися без крайньої необхідності в цю сферу. Порушення медичним працівником принципу приватності кваліфікується як невиправданий патерналізм ( pater- батько).

Конфіденційність забороняє передачу інформації, яка зібрана у ході обстеження та лікування пацієнта, третій особі. Предметом конфіденційності є як дані про стан здоров’я, діагноз і прогноз захворювання, так і вся інформація, яка отримана в результаті обстеження.

5.Існують різні моделі надання медичної допомоги, медичних послуг.Американський лікар і біоетик Роберт Віч описав чотири моделі взаємовідносин медичних працівників і пацієнтів.

Батьківська модельхарактеризується тим, що медичний персонал ставиться до пацієнтів так, як батьки ставляться до своїх дітей. Тобто лікар або медична сестра самі визначають, у чому полягає благо пацієнта, в основному приймають важливі рішення для пацієнта і беруть, відповідно, велику частину відповідальності при цьому на себе. «Свята неправда», як приховування правди про діагноз від самого хворого і застосування «плацебо», тобто фармакологічно нейтрального засобу, що видається за ефективно діючі ліки – найбільш яскраві приклади батьківського ставлення до пацієнтів.

Інженерна модельхарактеризується тим, що медична сестра зводить свою роль до того, щоб виявляти і відновлювати якісь функції, усувати злами в організмі пацієнта. Міжособистісний аспект відносин медичного персоналу і пацієнтів тут цілком або майже цілком ігнорується. Ця модель може домінувати в кабінетах (відділеннях) рентгенологічного обстеження, функціональної діагностики, у роботі з хворими в несвідомому стані в реанімаційному відділенні.

Колегіальна модельхарактеризується повною взаємною довірою медичного персоналу і пацієнтів. Прямуючи до спільної мети, лікар і медична сестра стають «друзями» хворого.

Контрактна модельу рідкісних випадках може виглядати як юридично оформлений договір із пацієнтом.

У процесі лікування обидві сторони несуть велике нервово-психологічне і фізичне навантаження. У хворого – це болі, страх, безпорадність. Медичний персонал дуже часто працює в екстремальних умовах, приймає життєво важливі для пацієнта рішення при нестачі інформації про стан його здоров’я, при неналежному матеріально-технічному забезпеченні лікувального процесу. Напрями сучасної медицини, такі, як реаніматологія, трансплантологія, мікрохірургія та інші, потребують максимальної психолого-фізичної віддачі від всього медичного персоналу. Тому варто згадати слова академіка А. Білібіна про те, що медична діяльність – це сфера служіння, а не обслуговування.


 

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.