Дія права як фактор забезпечення мети правового регулювання

1. Дія права щодо прав людини– це фактично вплив норм, які захищають права та суспільні відносини з метою їх нормативного впорядкування. Реальна дія права пов'язується із чітким визначення часових, суб'єктивних та територіальних меж. Оскільки нормативний захист прав та свобод людини та громадянина має формальний вираз тобто закріплений у відповідних юридичних документах, то переважно йдеться про дію нормативно- правових актів. Але вона має ряд обмежень. Зокрема, вона обмежується такими факторами:

а) дією в часі, тобто строком дії, протягом якого нормативно- правовий акт має свою юридичну силу;

б) колом осіб, які підпадають під дію нормативно- правового акта, який захищає права і свободи людини, тобто на підставі цього і виникають конкретні права і конкретні обов'язки;

в) простором, на який поширюється дія відповідного нормативно-правового акта.

2. Дія нормативно- правових актів, які захищають права людини у часі обмежена моментом набуття ними юридичної исли і моментом втрати її, а саме– введенням в дію, припиненням дії, зворотною силою дії. Крім того не потрібно забувати про інститут юридичної відповідальності, що являєсобою специфічну властивість, яка відображає співвідношення юридичних документів, їх залежність від форм обов'язковості, що визначається місцем відповідного органу правотворчості у системі апарату держави. Тут необхідно зазначити, що рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для всіх держав-учасниць і в будь-якому разі повинні бути зафіксовані у внутрішньому законодавстві на субсидіарному ( додатковому) рівні. (Разом з тим, окремою думкою деяких суддів Верховного Суду України є те, що всі рішення Європейського Суду з прав людини мають для нас орієнтовний, не обов'язковий характер).

3. Для з'ясування співвідношення між правами і свободами людини і юридичними гарантіями держави, потрібно насамперед мати певну визначеність у поняттях. Це стосується поняття " права", " свободи" і "юридична відповідальність" ( щодо юридичних грантій захисту прав і свобод людини і громадянина).

По-перше, що стосується прав і свобод. Змісту прав людини притаманні моральні, політичні, соціально- економічні, духовні, релігійні і правові фактори. Стосовно співвідношення прав і свобод людини і держави передусім виступають правові або юридичні аспекти проблеми.

Деякі автори розрізняють поняття " права", " свободи", визначаючи в них подібності і відмінності. Подібність проявляється через правову можливість. Відміність знаходить свій вияв у тому, що права свідчать про можливість отримання певних благ, а свободи — про можливість уникнення обмежень з боку держави. Таке рлзмежування має практичне значення. Якщо держава закріпила на законодавчому рівні право, то вона бере на себе відовідальність забезпечити належну його реалізацію. У разі надання суб'єктам свободи– держава бере на себе функцію контролю з мето неможливочті використання такої свободи на шкоду іншим особам або самій державі.

Також не потрібно забувати, що права людини і громадянина відрізняються в першу чергу за напрямком праврозуміння: права людини випливають з природного права, а громадянина– із позитивного.

По- друге, що стосується гарантій прав і свобод людини і громадянина, то вони являють собою умови, засоби, принципи та норми, які забезпечують здійснення, охорону та захист зазначених прав, є запорукою виконання державою та іншими суб'єктами правовідносин тих обов'язків, які покладаються на них з метою реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Таким чином, завдяки існуванню прав, свобод та гарантій їх реалізації відбувається процес так званої співпраці держави та особи, що характеризується наступними підходами до його розуміння:

1) індивідуалістичний, особистий, гуманістичний ( природно- правовий) підхід, в межах якого особа розуміється як мета, а держава як засіб досягнення такої мети. Його зміст – права належать людині від природи. Вона ( людина) має їх незалежно від держави, і ці права є невід'ємними. Завдання держави і суспільства полягають в тому, щоб додержуватись цих прав, не допустити їх порушення, створити умови для їх реалізації. Конкретний зміст та обсяг прав змінюється і розширюється з розвитком суспільства, самі ж фундаментальні права залишаються незмінними;

2) державний, статичний ( юридико- позитивіський) підхід. В межах цього підходу держава розуміється як мета. Його зміст полягає в тому, що свої права людина одержує від суспільства і держави, а природа цих прав є патерналістичною. Тут держава– джерело і гарант прав людини завдяки закріпленню їх у законі, а права людини змінюються залежно від державної доцільності та можливості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.