Психологічний діагноз.

Психологічний діагноз - це результат психодіагностичного обстеження, який носить комплексний і системний характер, містить опис структури виявлених психічних властивостей (зокрема у вигляді профілю) та можливий прогноз майбутньої поведінки індивіда.

Під психологічним діагнозом розуміють:

1. Поглиблений та всебічний аналіз об'єкта (групи, особистості).

2. Виявлення в об'єкта кількісно-якісних особливостей.

3. Розкриття причинно-наслідкових зв'язків.

4. Вирішення практичних завдань; усунення виявлених недоліків.

5. Забезпечення практичних завдань з усунення виявлених недоліків.

У більш вузькому розумінні під психологічним діагнозом розуміють конкретні причини відхилень в діяльності з метою усунення цих причин шляхом відповідних конкретних впливів.

У сучасній психодіагностиці психологічний діагноз може бути поставлений будь-якій людині і означає не віднесення до якої-не-будь однієї категорії, типу особистості, а структурований опис комплексу взаємопов'язаних психічних властивостей - здібностей, стильових рис і мотивів особистості.

Під структурованістю психологічного діагнозу розуміється приведення різних параметрів психічного розвитку в деяку систему, де вони групуються за рівнем значимості, схожості, за можливими лініями причинного взаємовпливу. Взаємозалежність різних параметрів в структурованому діагнозі відображають у формі діагностограми.

Особливе значення для діагностики має поняття «норма». В психодіагностиці слід розрізняти як мінімум два різних види норм: статистичні і соціокультурні.

Статистична норма — це середній діапазон значень на шкалі властивості, що вимірюється. Нормою тут вважається близькість значення важливості до того рівня, який характеризує статисїтично середнього індивіда.

Соціокультурний норматив - це рівень властивості, який явно чи не явно вважається в суспільстві необхідним (наприклад: допускається одна помилка на сторінку і 10 забороняється).

Вважається що будь-яке навчання повинно орієнтуватись на нормативи, а не статистичні норми.

Розглянувши основні поняття психодіагностики, необхідно визначитися із її предметом. Предметом психодіагностики є:

1. Методологічні, теоретичні, конкретні методичні принципи побудови психодіагностичних інструментів та формування психодіагностичного заключення.

2. Методи, конкретні методики діагностування найбільш універсальних конструктів особистості, таких як: риси особистості, здібності, мотиви, свідомість та самосвідомість, міжособистісні взаємини.

Сам термін «психодіагностика» почав використовуватися в XX ст. після опублікування роботи Роршаха «Психодіагностика» в 1921 р.

З точки зору психодіагностичного заключення, предметом психодіагностики є:

1. Становлення наявності у людини тієї чи іншої психологічної властивості чи особливої поведінки.

2. Визначення міри розвитку даної властивості, її вираз в певних кількісних та якісних показниках.

3. Опис психічних та поведінкових особливостей людини тоді, коли це необхідно.

4. Порівняння міри рівня розвитку якості, що вивчається у різних людей, з акцентом на статево-віковий аспект.

Особливості сучасної психодіагностики та її можливості.

Особливості сучасної психодіагностики, можливості щодо розв'язання завдань соціальної практики визначаються станом її розвитку. Психодіагностика - і теоретична дисципліна, і сфера практичної діяльності психолога. Як теоретична дисципліна, загальна психодіагностика розглядає закономірності постановки валідних і надійних діагностичних суджень, правила «діагностичних умовиводів», за допомогою яких здійснюється перехід від ознак чи індикаторів певного психічного, структурного процесу до констатації наявності цих змінних.

Як теоретична дисципліна, психодіагностика тісно пов'язана з відповідними предметними галузями психологічної науки. Змінна, що виявляється для психодіагностики, повинна мати теоретичний смисл у відповідній галузі і практичну значимість для розв'язання тієї чи іншої прикладної задачі.

Зв'язок психодіагностики, з одного боку, і теоретично-експериментальної психології, з іншого, має двосторонній характер. Психодіагностика в цілому - не тільки втілення понять відповідних дисциплін в конкретних методиках, але і спосіб перевірки правдивості теоретико-психологічних побудов (наприклад: якщо ми говоримо, що мотивація у всіх людей різна, то повинні бути методики, які б діагностували це).

Загальна психодіагностика переважно пов'язана із загальною, соціальною та диференційною психологією, часткова психодіагностика пов'язана з такими галузями, як медична, вікова, консультативна, військова і т.ін.

Психологія відповідної предметної галузі складає одну із складових частин психодіагностики, складовою її частиною є диференцгйна психометрика - наука, яка обґрунтовує і розробляє вимірювальні діагностичні методи.

Третя основа психодіагностики ~ практичні сфери застосування психологічного знання, які висувають психодіагностичні задачі і обґрунтовують виділення комплексних, інтегральних змінних, які виступають об'єктами психодіагностики (наприклад: таке комплексне поняття, як «стресостійкість», наукова психологія виражає через систему базисних психологічних понять таких як потреба, мотиви, вміння, установки).

Таким чином, теоретична психодіагностика задається перерахуванням трьох галузей психологічного знання:

* предметною галуззю психології, що вивчає дані явища;

* психометрикою - наукою про вимір індивідуальних відмінностей в змінних, що діагностуються;

* практикою використання психологічного знання.

Психодіагностика, як практична галузь знань, покликана створювати такі засоби дослідження, які необхідні для вирішення питань соціальної практики.

На сучасному етапі соціальну практику цікавить:

1. Відбір та розстановка кадрів. Профорієнтація населеннящодо вибору професії.

В системі професійної орієнтації населення важливе місце займає професійне консультування та професійно-психологічний відбір з подальшою розстановкою кадрів. Основне призначення профконсультації - надання інформації про світ існуючих професій та виявлення можливостей людини щодо опанування тією чи іншою спеціальністю. В основному психодіаг-ност зустрічається з двома типами діагностичних ситуацій; перший тип ситуацій реалізує підхід від людини до професії, другий — від професії до людини. В першій ситуації задача психолога - виявити особливості психічного складу особистості та можливості щодо реалізації себе у конкретній сфері суспільної практики. В другій ситуації від психолога вимагається встановлення відповідності професії можливостям людини щодо її опанування з точки зору ефективності, безпечності, продуктивності праці тощо.

2. Консультування(в різних сферах соціальної практики).

Консультування, як вид психологічної допомоги, широко використовується в різних життєвих ситуаціях. Основними цілями консультування є забезпечення людині продуктивного існування в конкретних обставинах життя. Продуктивність існування пов'язують зі здатністю людини знаходити більше варіантів поведінки, суджень, понять, думок тощо.

3. Оптимізація навчання і виховання. Прогнозування соціальної поведінки.

Психодіагностика, як вид психологічної допомоги, впевнено знаходить своє місце в освітніх закладах. Відповідно до основних функцій школи (виховної і освітньої) психолог-діагност забезпечує розв'язання таких важливих завдань, як діагностика готовності до школи, оцінка особистісних якостей учнів та розробка рекомендацій щодо педагогічного впливу, аналіз і корекція причин емоційно-осо-бистісної дезадаптації, діагностика міжособистісних відношень, діагностика відхилень поведінки, діагностика розладів розвитку тощо. Діагностика основних властивостей школярів дає можливість здійснення прогнозу щодо особливостей соціальної поведінки, успішності навчання, нахилів, інтересів, особливостей спрямованості і т.ін. Прогностична цінність, якою володіють виявлені психічні властивості особистості, дають можливість здійснення як короткострокових, так і довгострокових прогнозів поведінки індивідів в умовах соціального середовища.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.033 сек.