Встановлення прорадянських режимів у Польщі, Угорщині, Болгарії, Румунії, Чехословаччині, Югославії.

На завершальному етапі війни у 1944–1945 рр. радянська армія у ході загального наступу захопила країни Центральної та Східної Європи. Із того часу сім країн регіону — Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія, Чехословаччина, Польща, Албанія, а також НДР потрапили у цілковиту залежність від СРСР.

Етапи розвитку	Форми протесту
1944–1953 рр. — нав’язування радянської моделі розвитку	Вибір Югославії власного шляху розвитку, розрив з СРСР (1948 р.)
1953–1964 рр. — розвінчання сталінізму і спроби оновлення соціалізму	1953 р. — повстання в Берліні. 1956 р. — масові акції протесту, страйки в Польщі. 1956 р. — повстання в Угорщині. 1962 р. — Албанія розірвала відносини з СРСР
1965–1987 рр. — спроби СРСР «законсервувати» ситуацію у Східній Європі	1967 р. — демонстративна підтримка Румунією Ізраїлю. 1968 р. — спроба переходу Чехословаччини до «соціалізму з людським обличчям». 1980–1981 рр. — масові антикомуністичні виступи в Польщі
1988–1990 рр. — перехід СРСР до політики «нового політичного мислення»	Демократичні «оксамитові» революції в Угорщині, Польщі, Чехословаччині, народне повстання (революція) в Румунії (1989 р.), об’єднання НДР і ФРН, розпад Югославії

Прийшовши до влади, компартії розпочали побудову соціалізму. Відбувалась прискорена націоналізація великої та середньої промисловості, здійснювалися репресії проти колишніх союзників комуністів — учасників Народних фронтів. У 1947 р. на нараді комуністичних і робітничих партій радянське керівництво в особі Жданова і Малєнкова зажадало від «братніх партій» здійснення цілковитої націоналізації, ліквідації коаліційних урядів, ліберальних і соціал-демократичних партій. Новий орган, утворений на нараді, — Комінформбюро — вимагав визнати радянський зразок побудови соціалізму єдино можливим. В Угорщині, Румунії, Югославії, Албанії було ліквідовано багатопартійність. У Чехословаччині, НДР, Польщі, Болгарії різні політичні партії стають частинами керованих комуністами коаліцій. Вся повнота влади була сконцентрована в руках виконавчого апарату, який практично злився з аппаратом компартійним. З’явились місцеві сталіни. Тим самим з демократією було покінчено, хоча при цьому формально зберігались конституція, загальне виборче право, регулярно проводились вибори. У галузі економіки почалось проведення індустріалізації й колективізації. Ринкову економіку було замінено плановою. Відбулась кардинальна зміна структури суспільства. Зникли клас підприємців, значною мірою було скасовано самостійність селян. Більша частина працездатного населення була зайнята в державному секторі.

Індустріалізація в цих країнах, як і в СРСР, переважно орієнтувалася на розвиток важкої промисловості.

Аби міцніше прив’язати східноєвропейські країни до СРСР і провести прискорену індустріалізацію, 1949 р. було створено Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).

1955 р. був оформлений військово-політичний союз соціалістичних держав — Організація Варшавського Договору (ОВД). Так було завершено формування табору соціалізму. Кардинальні зміни відбулись у зовнішній політиці країн Східної Європи. Із санітарного кордону проти СРСР вони перетворились на його сателітів. Будь-які прояви непокори СРСР жорстоко придушувались.

Смерть Сталіна у березні 1953 р. мала значний вплив на розвиток країн Східної Європи. Звільнення від постійного страху виявило глибокі суперечності тоталітарного соціалізму і масове невдоволення ним внаслідок обмеження споживання, зниження життєвого рівня, репресій тощо. УНДР, Польщі, Угорщині виникли політичні кризи. Їх неможливо було подолати, зберігши існуючу систему і не застосувавши силу. Значну роль у придушенні виступів населення відігравали радянські війська, які брали безпосередню участь у каральних операціях (Берлін — 1953 р., Угорщина — 1956 р.).

Незважаючи на придушення виступів силою, було внесено зміни до курсу комуністичних партій, які усунули головні причини невдоволення:

• припинились масові репресії, частково було реабілітовано їх жертви;

• було переглянуто темпи і методи індустріалізації;

• пом’якшувались форми кооперування, а в Польщі цей процесс взагалі припинився;

• частково знімались обмеження для малого бізнесу.

Пізніше було проведено деякі економічні реформи, відбулись певні зміни у відносинах з СРСР: за формою вони набули статусу рівноправних.

Конфронтацією між СРСР і Китаєм скористались Румунія і Албанія, щоб дістати більшу самостійність від Москви.

Все це відбувалось на тлі послаблення жорсткого адміністративного контролю над економікою, ідеологією, культурою, що свідчило про початок нового періоду у розвитку країн Східної Європи.

Тоталітарний режим не був ліквідований, а лише модифікований.

Йому намагались надати ознак, які б зробили його більш привабливим для населення. Проте процес реформування соціалізму мав жорсткі межі. На певному етапі постало питання про політичні права людини та економічні свободи, приватну власність, ринкові відносини. Це загрожувало монополії комуністів на владу. Дійшовши до цієї межі, комуністичні партії ставали на шлях згортання реформ, який вів до неосталінізму. По суті, соціалізм радянського зразка реформуванню не підлягає в принципі.

Перехід до неосталінізму відбувався без особливих катаклізмів. Лише у Чехословаччині це сталося внаслідок втручання СРСР та інших соціалістичних держав (ідеологічним обґрунтуванням цього курсу стала так звана «Доктрина Брежнєва» — теза про колективну відповідальність всіх держав — членів «соціалістичного табору» за долю соціалізму в кожній з цих країн). Це на деякий час відтермінувало кризу соціалізму у Східній Європі

Польща

1956 р. — перша криза. 28 червня у м. Познань спалахнув страйк. Робітники висунули вимоги економічного характеру.

Робітники роззброїли охорону в’язниці, заволоділи зброєю, атакували приміщення управління державної безпеки. Загинуло 55 осіб, померло від поранень 19, поранення і каліцтва дістали 575 осіб.

Першим секретарем ЦК ПОРП стає «опальний» В. Гомулка, який провів ряд заходів з метою послаблення кризи: розпустив примусово створені кооперативи (припинено було примусову колективізацію — близько 85 % землі залишилось у приватній власності), провів партійну чистку.

Але це суттєво ситуацію не змінило.

1968 р. загострився конфлікт між партійним керівництвом та польською інтеліґенцією.

Історичні праці, літературні твори піддавалися безпрецедентній цензурі. Група науково-творчої інтелігенції звернулася до керівництва країни з пропозицією проведення реформи, відомою як «Лист 34-х» і «Відкритий лист до членів партії». 8 березня розпочався виступ студентів Варшавського університету, який став наслідком заборони п’єси А. Міцкевича «Дзяди» на сцені театру «Народови». Демонстранти несли гасла «Хочемо правди Міцкевича», «Хочемо свободи без цензури».

1970 р. —друга криза. 12 грудня 1970 р. підвищились ціни на основні продовольчі товари. На суднобудівних підприємствах Ґданська, Ґдині, Щецина розпочалися страйки. Робітників підтримало студентство. Розпочалися стихійні напади на магазини. Влада придушила виступ страйкарів. Внаслідок цих заворушень 44 особи загинуло і понад тисячу було поранено.

Першим секретарем ЦК ПОРП стає Е. Герек, який узяв курс на «перетворення Польщі на європейську Японію». На західні кредити були побудовані нові підприємства. Але їх продукція не мала збуту. У другій половині 70-х років соціально-економічне становище у країні різко погіршилось. Зменшилося постачання сировиною і паливом. Е. Герек змушений був віддати розпорядження про підвищення цін на продовольство в червні 1976 р.

Польща 1980 р. мала величезний борг — 23 млрд доларів.

1980 р. —третя криза. У липні–серпні 1980 р. розпочалися страйки у Гданську, Гдині, Щецині. До робітників приєдналися студенти, селяни. До кінця вересня в страйках взяло участь 1,2 млн осіб.

На хвилі страйкового руху 17 серпня 1980 р. у Ґданську виникла незалежна профспілка «Солідарність», яку очолив один із керівників страйкового комітету електрик суднобудівного підприємства Лєх Валєнса. У вересні 1981 р. Лєха Валєнсу було обрано лідером незалежної профспілки на загальнонаціональній конференції.

Першим секретарем ЦК ПОРП стає спочатку С. Каня, потім В. Ярузельський, який у грудні 1981 р. запроваджує в країні воєнний стан (існував до 1983 р.).

Політична ситуація в країні була взята під контроль, але економічну кризу подолати не вдалося.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.