Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Державний устрій Галицько-Волинського князівства

 

У Галицько-Волинській державі склалася доволі рідкісна для Русі та Східної Європи система правління, коли основ­на влада перебувала в руках бояр, а князь переважно мав репрезен­тативні функції. За формою правління Галицько-Волинське князівство можна назвати феодальною монархію із спільними олігархічними тен­денціями місцевого боярства.

Державна влада в Галицько-Волинському князівстві належала князеві, який спирав­ся на бояр-землевласників і міський патриціат. Між князем і боярством точилася постійна боротьба за владу – князь намагався зосередити всі державні функції та стати «самодержавцем», бояри – обмежити владу князя і зробити його своїм знаряддям. Галицько-волинські князі, як і всі інші, виводили свою владу із спадщини предків. Данило вважав Волинську землю за «отчину», а Галичину називав «полуотчиною». Такі ж погляди були поширені серед боярської верхівки.

«Князь» - був загальноприйнятим титулом галицько-волинських правителів. Деяким князям, як виняток було надано титул «великого князя». Так титулуються в Галицько-Волинському літописі Роман Мстиславич та його жінка «княгиня велика» Романова. Після коронування Данила (1253 р.), Римський Папа визнав за ним титул короля Русі. З наступників Данила титул короля прийняв і його онук – Юрій Львович.

Князь здійснював усі функції державної влади - законодавчу, виконавчу, судову, тому літописець називав його «самодержцем». Князь також очолював військо, володів значним державним апара­том. Йому належало право збирання податків, карбування монет і розпорядження скарбницею. Князь визначав розмір і порядок стягу­вання митних зборів, керував зовнішньополітичними відносинами з іншими державами. Галицько-волинські князі мали вплив і на церковну організацію: за згодою великого князя призначали єпис­копів, а вже потім вони висвячувалися київським митрополитом.

Однак, зосередити всю державну владу у своїх руках галицько-волинські князі так і не спромоглися. Перешкоджало цьому бояр­ство.

Віче – згадується у Галицько-Волинському літописі близько 1232 р. – «Сам Данило скликав віче». Це не було широке народне зібрання, а лише збори невеликої кількості війська, перед яким виступив князь, закликаючи воїнів до вірності. В ХІІІ ст. віче втратило своє значення і більшої ваги здобула боярська рада.

Боярська рада – здійснювала значний вплив на державно-політичне життя князівства. До її складу входили не лише великі бояри, а й галицький єпископ, воє­води, деякі посадники. Боярська рада скликалася з ініціативи самого боярства, іно­ді – за бажанням князя. Князі були змушені зважати на великих бояр, що володіли більшістю земель і одночасно займали найважливіші посади в управлінні та війську. В окремі періоди історії Галицько-Волинського князівства значення князівської влади знижувалося настільки, що князь без ві­дома боярської ради не міг удатися до будь-якої політичної акції.

Князів­ські з'їзди (снеми)узгоджували умови про мир або угоди про інші справи. Так, 1229 р. Данило уклав договір з польськими князями, що на випадок війни обидві сторони не будуть брати полонених. Місцем таких з’їздів були пограничні місцевості, наприклад – Сянок на галицько-угорському кордоні, або Тернава на холмсько-польському.

Органи державного управлінняподілялися на центральне та місцеве управління. Центральне управління базувалося на двірцево-вотчинній сис­темі. Особи, що обіймали посади двірцево-вотчинних слуг у князівсько­му домені (маєтку), водночас здійснювали різні функції управління в межах усього князівства-держави.

Двірський – був центральною фігурою в державній структурі князівства за двір­цево-вотчинної системи управління. Двірський відав князівським двором, насамперед господарством князівського домену, очолював апарат управління, здійснював судові функції від імені князя та охороняв його під час бойових дій.

Печат­ник– зберігав державну печатку, складав тексти грамот і прикладав до них печатки.

Стольник – здійснював управління княжими земельними маєтками.

Сідельничийуправляв княжим двором і був довіреною особою володаря.

Важливою функцією місцевого управління в Галицько-Волин­ській Русі була військово-оборонна. Посада тисяцького тут була найголовнішою і пов’язувалася з організацією оборони землі. Округ, в якому тисяцький виконував свої завдання, звався «тисяча». Князь призначав тисяцького з найвидатніших бояр. Окрім організації оборони дорученого йому міста, тисяцький брав участь у воєнних походах князя. З часом роль тисяцьких змінилася, вони виконували роль управителів земель та волостей і здійснювали різні адміністративні функції.

Адміністративно Галицько-Волинська Русь поділялася на тери­торіальні одиниці – князівстваабо землі, ті на – волості. Центрами останніх були міста-городи. На Прикарпатті, зокрема, існували Перемиська, Підгірська, Галицька та Львівська землі. Управителів волостей призначав князь із кола великих бояр. Волостеліздійснювали адміністративні, військові та судові функції. Воєводи – лише вій­ськові та військово-адміністративні.

Міста в період Галицької Русі були одночасно й адміністратив­ними центрами. Територіальна округа, що прилягала до міста, була тісно пов'язана з ним. Містами князівства управляли посадники, яких призначав князь. Вони поєднували адміністративну, військову та судову владу. Збирали данину з населення. Міста поділялися на сотній вулиці. Від першої поло­вини XIV ст. у краї поширювалося магдебурзьке (німецьке) право, яке забезпечувало містам самоуправління. Першим містом, яке одер­жало магдебурзьке право, був Сянок (1339 p.). З 1356 р. магдебур­зьким правом володів Львів.

Сільську общину очолювали виборні «старці» (старости), які вели судові (незначні) справи та виконували поліційні функції.

Судова влада в Галицько-Волинському князівстві поєднувалася з адміністративною. Судівництво в особливо важливих справах про­водив сам князь. Від XIV ст., судові функції здійснював також двірський, а нижче судівництво виконували тіуни. Міста на німецькому праві мали свій окремий суд. Своїм правом і судом користувалася також церква.

Військогалицько-волинських князів складали воїта дружина. Вої – загальне народне ополчення - «городяни і смерди піші». Князь використовував його у воєнних діях за особливої потреби. Основною силою була княжа дружина. Великі бояри мали на утриманні цілі полки. Щоби зменшити свою залежність від бояр, князі вдавалися до організації найманого війська. Чисельність княжої дружини становила кілька тисяч воїнів. Наприклад, дружина Данила Романовича становила понад 3 тисячі воїнів. А усе військо разом з ополченням доходило до 30 тисяч чоловік.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.