Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Тема 8. Професійна етика вихователя дошкільного навчального закладу

1. Моральні засади педагогічної взаємодії з учасниками навчально-виховного процесу.

2. Культура педагогічної взаємодії дошкільного педагога.

3. Педагогічний такт вихователя.

4. Етика взаємин вихователя з колегами по роботі, вихованцями та їхніми батьками.

 

Основою культури педагогічної взаємодії дошкільного педагога є наявність у нього певних знань та умінь. Насамперед це стосується знання закономірностей психічної діяльності співрозмовників, вміння застосовувати їх у конкретних ситуаціях, що дає змогу створити сприятливий психологічний клімат, скласти добре враження про себе, зрозуміти партнера. В управлінні педагогічною взаємодією під час спілкування важливими є такі якості як вихованість, уміння володіти собою, ввічливість, гуманність, почуття міри, гідність, інтелігентність тощо.

Майстерність жити з людьми справа нелегка і водночас необхідна : тут важливими є знання не лише принципів і норм гуманістичних відносин, правильна оцінка людей і обставин, але й уміння чинити відповідно до цих знань і принципів.

Моральна свідомість особистості педагога – ідеальне віддзеркалення і регулювання моральних відносин у сфері педагогічної діяльності. Її структуру розглядають на двох рівнях : раціонально-теоретичному і чуттєвому (морально-психологічному).

У моральних почуттях вихователя з більшою емоційною силою, ніж на теоретичному рівні, відбувається схвалення чи осуд, симпатії або антипатії. Через свій зовнішній вияв, емоції й почуття допомагають педагогу налагоджувати зв'язок з дітьми, колегами, батьками та самим собою. Найпростіші моральні почуття виражають безпосереднє оціночне ставлення до того, що відбулося. Такі ситуативні почуття рухомі та відображають моральний настрій та стан людини.

Важливими компонентами моральної свідомості на чуттєвому рівні є почуття відповідальності, любові, суспільного переживання, моральні мотиви та ціннісні орієнтації.

Моральні почуття відповідальності стійкі і дають можливість вихователеві відчувати суспільно-громадську значущість вчинків, професійно виконувати соціально цінні дії. Вони глибоко усвідомлені та функціонують відповідно до норм, пройшовши через внутрішній світ, переконання, свідомість особистості дошкільного педагога. З ними тісно пов’язані почуття правової відповідальності, які ґрунтуються на раціональних критеріях оцінки поведінки, визначених законом. Виступаючи як вияв педагогічного такту, почуття правової відповідальності психологічно попереджують поведінку, здатну викликати дисгармонію у громадських стосунках, завдати втрат інтересам суспільства, колективу, окремим індивідам.



Интернет реклама УБС

Моральна свідомість визначається значущістю почуття любові до дітей, яке характеризується вищою духовною напругою і ґрунтується на відкритті максимальної цінності конкретної людини. Любов – це фундамент виховання, на якому утворюються надійні взаємовідносини з дітьми. Вихователь повинен турбуватися про виявлення в собі цих почуттів, бути терплячим, доброзичливим, небайдужим. Адже він не просто приклад для наслідування, а джерело пробудження серця свого вихованця.

Любов до дітейу педагогічному аспекті це морально-емоційні почуття, які засвідчують рівень розвитку моральної свідомості вихователя. Виявляються на рівні відносин з ними, що характеризуються довірою, повагою, почуттям міри, справедливості, шляхетності, доброти.

Найважчим прорахунком у педагогічній взаємодії спілкуванні вважається підозра, сумнів. Вони завдають шкоди, коли є на то підстави і навпаки – коли їх немає. Антивіра утверджує в людині антисумління, підводить до думки, що каятися не має сенсу. Тоді як віра в добро зміцнює і активізує сумління дитини, спонукає її саму засуджувати свій вчинок. Так само й надмірні, набридливі застороги, що виявляють недовіру, неповагу в кінцевому результаті можуть привести дитину до поганого вчинку.

Граничним принципом, абсолютним масштабом довіри, взаємності, відкритості партнерів виступає любов до людини. Тільки педагог, який любить своїх вихованців може відкрити в них добро і вказати на нього іншим. Звичайно, педагогічна взаємодія не завжди переповнена любов'ю, проте вона повинна орієнтується на її ідеал, хоча б у перспективі. Дошкільнята через свою непристосованість до життя і звичку до постійної опіки батьків та інших членів сім'ї просто не можуть перебувати у дитячому садку, якщо не відчувають доброзичливого, чуйного, ласкавого ставлення вихователя.

Для повноцінного спілкування людям потрібно співіснувати один з одним, миритися з розбіжностями у поглядах, орієнтаціях, стилі життя – “терпіти” один одного. Саме від латинського дієслова tolero – “несу”, “витримую”, “терплю” – походить термін “толерантність”. Бути толерантним насамперед і означає сприймати (витримувати) іншого – таким, яким він є.

Для дошкільного педагога це означає володіти основними характеристиками толерантної особи : терпіння, довіра, уміння володіти собою, поблажливість, доброзичливість, уміння не засуджувати інших, терпимість до відмінностей інших, здатність співпереживати, уміння слухати.

До загального змісту толерантності імператив поваги додає утвердження ціннісного статусу іншій людині. Повага – визнання людської гідності, що реалізується у відносинах з людиною (в діяльності, поведінці, взаємодії). За своєю суттю повага має цілісно-людський характер та постає як значущий моральний прояв налаштованості до спілкування. Важко спілкуватися з тим, хто тебе не поважає (не зважає на твою гідність). Вихователь зі свого боку повинен створювати умови для активності, творчості самостійності дитини, спрямованої на реалізацію потенцій людяної особистості.

Для спілкування повага – необхідна передумова, але недостатня. Можна поважати людину, але не бажати спілкуватися з нею. Власне педагогічне спілкування передбачає, що вихователь не просто цінує особистість дитини чи партнера спілкування, поважає її гідність, але й хоче з нею говорити, цікавиться нею, що неможливо без знання її проблем, особливостей, бажань. Моральною парадигмою такого спілкування є співчуття – здатність реагувати на зміни у внутрішньому стані особистості. Це живе сприйняття чужого горя, чужих проблем, а також відверте захоплення успіхами іншого.

Формування моральних почуттів (співчуття й співпереживання) є основою виховання християнського почуття милосердя. За своїм об'єктивним змістом поняття милосердя досить близьке до поняття співчуття. Проте співчуття (співстраждання), пов'язане з тим, що одна людина переймається проблемами іншої. Милосердна ж людина чинить добро навіть тим, кого усвідомлює не такими як вона сама. Милосердя – висока етична цінність. Якщо толерантність по суті зводиться до “терпіння” людини, до визнання за нею права на самобутнє існування, повага – передбачає визнання окремішності (іншості) людини як самодостатньої цінності, то милосердя – ставлення до людини як до Іншого не потребує, хоча й не відкидає співчуття, схильності до нього. Такі відносини ґрунтуються на діяльній прихильності, вільному даруванні комусь можливостей буття й самореалізації. Діяльно допомагати Іншому бути й залишатися собою – важкість і сенс милосердя.

Моральними вимірами професійного педагогічного спілкування є любов, толерантність, повага, співчуття, милосердя. Саме вони визначають рівень освіченості, вихованості, ступінь досконалості, загалом культуру педагогічної взаємодії вихователя. Одночасно правдивість, щирість і віра у вихованця – важливі умови позитивного морального впливу на дитину.

До моральних почуттів також належать почуття суспільного переживання, які за своїм змістом є морально-політичними (морально-громадськими). У почуттях патріотизму, національної приналежності та єдності виражається емоційне віддзеркалення і ставлення до моральних явищ соціального значення. Дошкільний педагог не може стояти осторонь суспільно-громадських інтересів, оскільки саме він виховує людське в людині, готує справжнього патріота й особистість із планетарним мисленням.

Важливим елементом чуттєвого рівня структури моральної свідомості педагога є моральні мотиви, які виражають зацікавленість певною дією. Виділяють зовнішню (нагороди, покарання) та внутрішню (потреби, бажання досягти успіху, мрії та плани на майбутнє, а також цілі й ідеали) мотивації.

Моральні потреби виражають добровільне і некорисливе прагнення творити добро, стверджувати справедливість, викорінювати зло. Це потреба педагога у спілкуванні з дітьми, співпереживанні, співучасті у їх справах.

Ціннісні орієнтації як складові моральної свідомості вихователя диференціюють на продуктивні (вільні, активні, творчі) і непродуктивні (авторитарні, корисливі). Обираючи ту чи іншу цінність, людина тим самим формує своєрідний довгостроковий план своєї поведінки й діяльності. Розрізняють цінності, сенс яких визначається наявними потребами й інтересами людини та цінності, які надають смислу існуванню самої людини (вищі). Орієнтиром для людської свідомості насамперед є вища цінність – ідея Добра.

Вихователь дивиться на світ, на своє оточення, оцінює факти і події через призму своїх ціннісних уявлень, смислових структур, стереотипів. Моральні ціннісні утворення визначають спрямованість, мотивацію, мету його діяльності, включаючись у структуру його самосвідомості.

Високий рівень педагогічного спілкування характеризується можливістю дошкільного педагога реалізовувати свої задуми, передавати зміст думок, почуттів, прагнень, його здатністю сприймати і розуміти іншу людину.

Основними структурними елементами моральної свідомості вихователя на раціонально-теоретичному рівні є етичні знання, ідеали, погляди, переконання, норми, принципи, категорії та ін.

Етичні знання – особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу віддзеркалення моральної дійсності, яка характеризується усвідомленням їх істинності. Вони охоплюють знання моральних вимог, норм, правил поведінки, виконують роль висхідних орієнтирів у світі цінностей, є передумовою відповідального ставлення до власної поведінки і поведінки інших. Етичні наукові знання активно сприяють формуванню в особистості педагога морального ідеалу.

Моральний ідеал – уявлення про найвищу моральну досконалість, яка як взірець, норма, найвища мета визначає певний спосіб і характер дії людини. Це активний творчий процес, спрямований на вдосконалення існуючої моральної дійсності. Його функція – відігравати у системі моральної свідомості роль вищої життєвої мети.

Переконання – внутрішня основа розуму, моральна настанова, яка визначає мету і напрям вчинків людини, тверда впевненість у чомусь, заснована на певній ідеї, на світогляді. У їх формуванні беруть участь усі компоненти людської психіки : розум, знання, почуття. Вони спираються на особистий і колективний досвід, логічні обґрунтування і теоретичні положення.

Переконання виявляються у практичній діяльності та поведінці педагога, дисциплінують волю, здійснюють самоконтроль, стримують бажання, які суперечать потребам інших, розвивають, зміцнюють ті якості, які забезпечують внутрішню цілеспрямованість і зібраність, владність мети над ситуативними бажаннями. Під впливом уже сформованих переконань утворюються звички, які виявляють сенс вчинків педагога.

Моральні вимоги до особистості педагога, його діяльності містяться у таких моральних принципах :

1. Педагогічного гуманізму. Основний для педагогічної моралі. Гуманізм передбачає віру в людину та її можливості. В ньому зафіксована загальна основа любові до людини не просто як індивіда, а як соціальної істоти. Любити дитину – означає любити її незалежно від її зовнішності, здібностей, поведінки. Цей принцип передбачає також повагу прав і свобод дітей, вимагає визнання права особистості на повну відмову від формування тих якостей, які суперечать її переконанням, врахування думки та позиції вихованця. Сутнісні риси гуманізму : цілісність людської особистості, свобода, щастя, рівність та ін.

2. Педагогічного оптимізму. Оптимізм – світовідчуття, просякнуте життєрадісністю, вірою в майбутнє, в успіх, схильність у всьому бачити хороше, світле. Ґрунтується на джерелах радості, є невід’ємною і незаперечною цінністю та потребою навчально-виховного процесу. Дитина не просто бачить і розуміє, вона емоційно оцінює, любить, захоплюється, дивується, ненавидить, прагне стати на захист добра проти зла. Початком радості є творча праця, яка розкриває природні обдарування, загартовує волю, характер, формує моральний ідеал. Оптимізм усуває недоброзичливість, злість, підозру, створює живу атмосферу спілкування. Його природним джерелом є гумор педагога, який повинен сприяти духовному комфорту вихованців, заохочувати дітей до навчання, надихати на добре.

3. Колективізму. Внутрішній світ особистості малюка з одного боку автономний, а з іншого – залежить від соціального середовища, моральних взаємин, духу дитячої групи. Колективізм проголошує пріоритет інтересів і мети групи дітей як соціальної спільноти людей, об'єднаних суспільно значущими цілями над прагненням індивіда, проте не заперечує значення саморозвитку й самовизначення особистості, а навпаки сприяє розвитку індивідуальної неповторності, виконує захисну роль щодо інтересів, прагнень дитини. Позитивний вплив колективу на особистість характеризується доброзичливим, дбайливим ставленням до внутрішнього стану індивіда, єдністю, дружбою, взаємодопомогою.

4. Громадянськості й патріотизму. Громадянськість дає можливість людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною. Виражається в почутті власної гідності, внутрішньої свободи, дисциплінованості, у повазі й довірі до інших громадян і до державної влади, здатної виконувати свої обов'язки, у гармонійному поєднанні патріотичних, національних і наднаціональних, загальнолюдських почуттів. Педагог несе персональну відповідальність перед законом, державою, народом за виховання моральних, громадянських якостей молоді.

Пізнання моральних і аморальних явищ педагогічної дійсності здійснюється за допомогою таких категорій етики, як добро і зло, справедливість і несправедливість, честь і гідність, обов'язок і відповідальність тощо. Категорії етики віддзеркалюють головне, сутнісне у становленні, функціонуванні та розвитку моралі.

Відповідно до своєї природи людина покликана творити добро, що надає смислу буттю вихователя, відкриває перспективи духовного зростання його вихованців. Моральний обов’язок педагога – творення добра на засадах чуйності, сердечності, добровільності і дієвості. Забезпечити належний рівень його виконання допомагають людські почуття, розум, воля особистості педагога. Усвідомивши, що таке обов'язок, честь, гідність, совість, мужність, людина так і діє у своєму житті.

Однією з можливих позитивних вимог до педагога є вимога бути справедливим. Ідея справедливості ґрунтується на засадах любові, милосердя до ближніх. Вона не заперечує покарання, яке не має бути жорстоким і повинно знати межі, задані нормами справедливості.

Справедливість – це одна із найхарактерніших властивостей вихователя. Дошкільний педагог повсякденно спілкується з дітьми, які надзвичайно різні і цілком природно, що до одних він може виявляти більшу симпатію, ніж до інших. Не має бути несправедливого, упередженого ставлення з боку вихователя до дітей, які йому в чомусь менш симпатичні. Кожен малюк має рівні права на увагу і добре ставлення вихователя. Відсутність об'єктивності, повної справедливості у ставленні до дітей підірве моральний авторитет вихователя і буде перешкоджати успіху навчання і виховання. Принцип справедливості вимагає особливо чуйного й уважного ставлення до малюків, яким важко засвоїти новий матеріал, правила гри, вимоги до поведінки. Піднімати на глум і дорікати не дуже здібним, мало приділяти їм уваги, а більше займатися з високо обдарованими їх друзями – означає здійснювати акт великої несправедливості.

Людина, перебуваючи на межі між матеріальним і духовним світом, є під загрозою неврівноваженості, непостійності у самовияві справедливості. Педагог не завжди чинить справедливо тому, що й сам часто зазнає несправедливого ставлення до себе. Проте це не може його виправдати. Він повинен бути розсудливим, поміркованим, морально стійким, мужнім щодо різних форм соціальної й індивідуальної несправедливості й вміти вибирати справедливі засоби у вихованні.

Діти вдивляються у кожного зі своїх співрозмовників, сприймають, аналізують і оцінюють їхні моральні якості та вчинки, а також реалізують у взаєминах з ними своє сформоване ставлення до людей і цим утверджують його.

Дошкільний педагог повинен володіти такими моральними якостями : людяність, терпеливість, порядність, чесність, відповідальність, справедливість, обов’язковість, об’єктивність, щедрість, доброта, висока моральність, оптимізм, емоційна врівноваженість, потреба у спілкуванні, інтерес до життя вихованців, доброзичливість, самокритичність, скромність, достойність, патріотизм, релігійність, принциповість, чуйність, емоційна культура та інші.

Передумовою ефективного спілкування суб'єктів навчально-виховного процесу (вихователів, батьків, дітей) є нормативна регуляція їхніх стосунків на етично обґрунтованих засадах. Дотримання етичних вимог та правил налагодження взаємодії між співрозмовниками – основа (фундамент) культури педагогічної взаємодії.

Спілкування між учасниками навчально-виховного процесу відбувається ефективно тоді, коли воно відповідає прийнятим зразкам, тим ролям, які виконують співрозмовники (вихователі, діти, батьки). Як вже зазначалося, визначальною у дошкільному навчальному закладі є комунікативна взаємодія та діяльність педагога. При цьому важливе значення має його культура мовлення (інтонація, голос, дикція, дихання, тембр, темп, логічне структурування, гнучкість та ін.) та культура зовнішнього вигляду (техніка рухів, жести, пластика, міміка, пантоміміка, догляд за зовнішністю, уміння добирати одяг та взуття, прикраси, аксесуари, макіяж, парфуми). Доповнюючим елементом високого рівня спілкування (культури педагогічної взаємодії) є поведінка вихователя. Дотримання певних правил і норм допомагає налагоджувати відносини з дітьми, батьками, колегами. Від цього залежить продуктивність педагогічного спілкування. Дошкільний педагог повинен володіти моральними принципами, ідеалами на рівні власних переконань, як звичними формами поведінки. Відтак за ступенем відповідності певним правилам характеризують культуру поведінки, що дає змогу зрозуміти вчинок, визначити добре чи зле зробила людина.

Вихователь – головна фігура педагогічного процесу. Його особистий приклад — могутній фактор виховного впливу. Завдяки спілкуванню з дітьми дошкільний педагог виховує їх не тільки словом, а й всіма якостями своєї особистості. Діти копіюють вихователя, наслідують його у всьому. “Золотим правилом” науки виховання вважав К. Ушинський тезу : “Вчителеві треба бути таким, якими він хоче бачити своїх вихованців”. Істотне значення мають його вміння тримати себе з гідністю, бути завжди бадьорим і життєрадісним, дисциплінованим, внутрішньо зібраним і підтягнутим, стриманим, чемним, привітним.

Дошкільний педагог має бути для вихованця взірцем у всьому. Адже, діти переймають від нього не тільки манеру поведінки, але й уявлення про цінності, переконання, філософію життя. На цій основі у них формуються моральні знання, почуття, а відтак і певна модель поведінки, утверджуються принципи загальнолюдської моралі (правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності) та інших доброчинностей.

Спостерігаючи за поведінкою вихователя, дошкільник наслідує її : намагається називати дорослих на “ви”, звертатися по імені та по батькові, не відвертатися, якщо до нього звертаються чи говорять дорослі, відповідати на запитання про батьків, улюблені іграшки, окремі події з життя тощо.

На прикладі поведінки дорослих дитина вчиться проявляти прив’язаність до близьких, виражати доброзичливість, виконувати прохання, повторювати дії, читати віршика, співати пісеньку тощо. У відповідь на прохання малюки здатні стримувати негативні реакції (не кричати, не вередувати). Дошкільники можуть помічати настрій членів родини і правильно на нього реагувати. За дорученням дорослих вони намагаються робити близьким приємне : подарувати квіти, принести дідусю окуляри, показати бабусі свої іграшки та інше.

Недостатньо сформовані в дошкільників емоційна та інтелектуальна сфери часто стають причиною несподіваних вчинків, конфліктних ситуацій. Вихователь має бути терплячим, уважним, спостережливим. Йому необхідно вивчати дітей. Знаючи вікові та індивідуальні особливості психіки кожного, він зможе розв’язати педагогічну проблему, що виникла, обрати правильну тактику поведінки та спрогнозувати розвиток ситуації, що склалася.

У досягненні високого рівня культури спілкування важливе значення має доброзичливе ставлення до дітей. Доброта, чуйність у поєднанні з волею є необхідною умовою роботи вихователя дошкільного закладу. При цьому вимогливість, вольовий вплив ефективні тоді, коли педагог сам є людиною дисциплінованою і ставить до себе високі вимоги. Будь-які прояви неохайності, недисциплінованості вихователя завжди помічають діти і наслідують у власній поведінці.

Велике значення має авторитет вихователя, який значною мірою залежить від вміння давати справедливу оцінку вчинку дитини. Дошкільники дуже чутливі і не сприймають несправедливості до них. У створенні авторитету важливі такі риси педагога як ерудиція, глибокі фахові знання, толерантність, прихильне ставлення до людей, принциповість, людяність, єдність слова і діла, високе почуття відповідальності. Не менш істотне значення мають вміння гідно триматися, бути завжди бадьорим, життєрадісним, дисцип­лінованим, внутрішньо зібраним, стриманим, чемним, привітним. Позитивні якості становлять основу визнання інтелектуальної, моральної сили і переваги дошкільного педагога, а звідси й глибока пошана і віра в нього. Авторитетний вихователь привабливий для дошкільників не тільки розумом і почуттями, знаннями й уміннями, а й своєю зовнішністю, майстерністю, поведінкою.

Висока експресивність, емоційна виразність вихователя викликають відповідні почуття у малюків, співпереживання. З людиною, яка не вміє проявляти свої почуття, дітям сумно, нецікаво. Це ставить високі вимоги до емоційної сфери вихователя. Для дітей дошкільного віку особливо важливо, щоб будь-яке почуття – радості, подиву, незадоволення проявлялося яскраво. З іншого боку, вихователь має бути емоційно стійкою особистістю, стримувати спалахи роздратованості і гніву. Постійні нотації дають негативний ефект : діти звикають до них, перестають на них реагувати.

Визначальною є позитивна емоційна налаштованість вихователя, яка виявляється в умінні залишати за дверима дошкільного навчального закладу неприємні переживання, поганий настрій. Водночас педагог не повинен приховувати свого невдоволення чи навіть обурення, якщо діти того заслужили. Гнів, як і радість, мають бути педагогічно спрямовані, не переходити межі, за якими вони стають шкідливими у вихованні.

З іншого боку, вихователеві необхідно завойовувати симпатію у співрозмовників. Цьому сприяють : використання прийому “власного імені” (звук його підсвідомо викликає приємні емоції, свідчить про повагу до особистості); привітна, щира усмішка (підбадьорення, заохочення, розуміння); приховування негативних емоцій, обурення (навіть цілком справедливого, зрозумілого); використання механізмів навіювання (переконання) з метою формування віри в свої сили, наявність позитивних рис (прийом компліменту); терпляче, з розумінням і співчуттям, вислуховування співрозмовника, що дає змогу задовольнити потребу у самовираженні, формує позитивне ставлення до педагога.

Названі професійно важливі для вихователя якості – справедливість, принциповість, доброзичливість, чуйність, терплячість, уміння розуміти вчинки дітей та передбачати їхню поведінку, здатність стримувати роздратування – основа складного психологічного утворення, необхідного кожному педагогу, яке називають педагогічним тактом.

Педагогічний такт необхідний вихователю для успішного виконання виховних і освітніх функцій, досягнення взаєморозуміння з батьками вихованців, колегами. Поняття “педагогічного такту” вченими-педагогами розглядаються по-різному, як : почуття міри у застосуванні педагогічного впливу на вихованців, коли оптимально враховуються соціальні (не втратити добрих стосунків) та педагогічні (до­сягти прогресивних змін, тобто розвитку дітей) наслідки; одна з форм педагогічної моралі; форма активної морально-педагогічної творчості педагога, в якій злиті воєдино моральна свідомість і дія; невід'ємна ознака педагогічної майстерності.

У стосунках з вихованцями завжди потрібне почуття міри (такту), неприпустимість крайнощів, що виходять за межі пристойності й педагогічної доцільності. Від цього залежить якість навчально-виховної роботи, стан взаємин вихователя з вихованцями, авторитет педагога в очах вихованців та їхніх батьків. Педагог, якому властиве відчуття міри, рішуче і неухильно вимагає від дітей виконання своїх обов'язків, будучи при цьому розсудливим, спокійним.

Вихователь завжди має бути твердим, непохитним, послідов­ним у своїх вимогах і водночас гнучким, здатним переглядати окремі свої рішення, поведінку, якщо це зумовлено конкретними обставинами та інтересами справи. Він є старшим другом, товаришем дітей, але насамперед, їхнім наставником, опікуном. Дружні взаємини дошкільного педагога й вихованця не повинні переходити у фамільярність та панібратство. Педагог, якому властиве відчуття міри, рішуче і неухильно вимагає від вихованців виконання своїх обов'язків, будучи при цьому розсудливим, спокійним. Він завжди доброзичливий, але не ліберальний; чемний і делікатний, але не улесливий; охочий на похвалу, але не захвалює малюків.

Відчуття педагогом вихованця, усвідомлення своєї ролі у педагогічному процесі і мети виховних дій зумовлює педагогічний такт, сутність якого полягає у творчому вмінні обирати в кожному конкретному випадку таку лінію поведінки, такий підхід (за допомогою слова, вчинків, тону, погляду, жестів, міміки тощо), які оберігають честь і гідність дитячої групи, кожної дитини зокрема, не принижуючи і не возвеличуючи їх.

Обов'язкова передумова педагогічного такту – знання індивідуальних особливостей психічного стану, настроїв і переживань вихованців. Один і той самий засіб виховного впливу може дати різні результати, залежно що, до кого, коли, за яких умов і яким чином застосовують. Тут немає стандартних розв’язків. Педагогічний такт є регулятором організації поведінки вихователя і засобом, за допомогою якого дошкільний педагог може організувати вплив на особистість дитини.

Головними вихідними положеннями, яких слід дотримуватися вихователеві є принципи педагогічного такту :

Гуманістична спрямованість впливу педагога. В ній виявляються повага до особистості дитини, колег, батьків і прагнення зберегти їхню гідність, сприяти подальшому розвитку. Гуманістично спрямований вихователь намагається встановити духовний контакт з кожним вихованцем, відчувати дитину, розпізнавати її настрої, прагнення, що особливо важливо у стосунках зі слабкими, хворими й дратівливими дітьми, а також із тими, хто помиляється в оцінюванні своїх дійсних учинків, слів.

Підхід до дітей з оптимістичною гіпотезою. Віра у можливості перевиховання педагогічно занедбаних дітей, у здатність до морального вдосконалення людини, навіть із ризиком помилитися, виявляється у впевненій позиції педагога та його бадьорому настрої, у прагненні створити мажорну атмосферу спілкування, готовності допомогти кожному відчути свою силу.

Опертя на позитивне у вихованця. Пошук позитивного в особистості, звернення до гідності, щоб разом із дитиною, опираючись на її сильні риси, долати недоліки у поведінці – необхідна умова тактовного підходу до чуйної душі малюка.

Принцип єдності вимоги й поваги до дитини. У педагогічній діяльності вимога є важливим способом впливу на дошкільнят. Педагогічний такт вихователя дає змогу дитині побачити в цій вимозі вияв поваги до його особистості. Позиція педагога – бути водночас і вимогливим, і добрим до дітей, виявляючи довіру й турботу. Залишаючись непримиренним до порушень норм моралі з боку вихованців, вихователь обов'язково зберігає повагу й гарні стосунки з дітьми, допомагаючи виходити із складних ситуацій.

Принцип міри. “Золота середина”, певна гармонія у розподілі суворості й ласки має бути завжди. Надмірна вимогливість при­зводить до непослуху, надмірна серйозність – до легковажності, над­мірна поблажливість – до грубості і т. д. Вміння не переборщити – ознака здібного педагога.

Збереження власної гідності, зміцнення педагогічного авторитету. Руйнування авторитету зводить нанівець силу виховного впливу педагога. Інтерпретація вихователем провини дитини не повинна розривати психологічного зв'язку з ним, а, поглиблюючи гуманні стосунки, ство­рювати в його свідомості зразок для наслідування у ставленні до себе та інших. Застосування цього принципу дає педагогу можливість розумно відступати, зберігаючи гідність.

Раціоналізація негативних емоцій. Характеризує тактику дій вихователя. Позитивні емоції, що виникають під час спілкування, слід безпосередньо й відкрито виражати, а негативні – пропускати через фільтр свідомості. Дошкільному педагогові потрібно вчитися змінювати емоційні реакції на розсудливі.

Піклування про фізичне й моральне здоров'я дитини. Вияв поваги до особистості – це не лише моральне явище, це також вплив на психічний і фізичний стан дошкільника. Педагогічний такт дає змогу торкнутися цих сфер особистості дуже обережно.

Дотримання названих принципів, передбачає наявність у вихователя певних морально-психологічних якостей, любові до дітей, чуйності, витримки, принциповості, спостережливості, врівноваженості, послідовності, поміркованості, щирості, розсудливості, справедливості, доброзичливості, передбачливості, відвертості, творчого мислення, що характеризують гнучкість поведінки, тактику та культуру спілкування. Витримка й самовладання сприяють вибору розумного й продуманого рішення навіть у гострих конфліктних ситуаціях. Витриманий педагог контролює себе і стримує вияв негативних емоцій, намагаючись бути критичним до себе й чуйним до вихованця. Передбачливість – здатність подумки уявити можливі наслідки своїх слів і вчинків – дає змогу значно зменшити моральні втрати під час педагогічної взаємодії. Творче мислення потрібне дошкільному педагогові для проектування особистості вихованця, побудови стратегії й тактики у складних педагогічних ситу­аціях.

Вихователь виступає перед дітьми в різних ролях, які потребують різної тональності : на занятті – чіткості, коректності, а деколи й сухого звернення, поза групою – невимушеності, розкутості, задушевності, які особливо важливі в індивідуальній розмові, спілкуванні під час гри, в поході. Особливого значення тактовність набуває у конфліктних ситуаціях. Педагогові, зокрема молодому, важливо дотримуватися певних правил тактовної поведінки, розроблених психологами.

Дошкільний педагог повинен бути відкритим у спілкуванні, вміти слухати співрозмовника, не нав’язувати рішення, виявляти повагу до міркувань іншого, замість звинувачень і вимог, висловлювати власні почуття і думки з приводу критичної ситуації. Терплячий, толерантний, принциповий при розв’язанні проблеми, але тактовний з людьми у пошуках виходу, він спонукає дитину до осмислення й самостійного розв'язання проблеми.

Діти дошкільного віку дуже чутливі, сприйнятливі, легко переймаються настроєм, з яким до них прийшов вихователь. Дошкільний педагог не має права ходити набундюченим, роздратованим, виплескувати свої негативні емоції на колег, вихованців, батьків. Спілкуючись з дітьми, необхідно помірно виявляти емоції, враховуючи особливості своєї індивідуальності та пам’ятати про приклад, який вихователь дає вихованцям.

Культура поведнікивиховується у процесі міжособистісних взаємин, активної взаємодії пдагога і середовища, в якому він існує, коли зміна й розвиток однієї якості зумовлює зміну та розвиток іншої, а потім і всієї системи загалом.

Характер суб’єкт-суб’єктної взаємодії між дошкільним педагогом і вихованцями залежить від психолого-педагогічних знань, умінь та навичок вихователів, а культуру педагогічної взаємодії є тим рівнем рівень міжособистісних взаємин, в основі яких лежать морально-етичні цінності і норми життєдіяльності сучасного суспільства, доброзичливе, чуйне і щире ставлення один до одного. Зовнішньо вона проявляється як взаєморозуміння, взаємодопомога і взаємоповага. Культура означає перш за все турботу. Високий рівень культури має той педагог, який дотримується правил педагогічного спілкування у професійній діяльності.

 

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність поняття “моральна свідомість” педагога.

2. Обґрунтуйте роль етичних знань у професійному становленні дошкільного педагога.

3. Розкрийте поняття “людина як носій системи цінностей”.

4. Охарактеризуйте основні принципи педагогічного такту.

5. Наведіть приклади виявлення тактовності вихователем.

6. Сформулюйте власне педагогічне кредо, використовуючи такий зачин : “Для мене як педагога найголовніше буде...”

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.02 сек.