Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Лівобережна Україна

1663 —1668 рр. — гетьманство Івана Брюховецького. У 1665 р. він підписує новий договір з Москвою, за умовами якого права України ще більше обмежувалися.

30 січня 1667 р. в селі Андрусово було підписано польсько-російське перемир’я на тридцять років. За його умовами, Сіверщина, Лівобережна Україна та на два роки Київ (згодом Росія його викупила) закріплювалися за Росією. Білорусь і Правобережну Україну залишила за собою Річ Посполита. Оголошувалось, що територія Запорозької Січі перебуватиме під управлінням обох держав.

1669 р. — на раді у Конотопі гетьманом обирають Дем’яна Многогрішного (1669 —1671 рр.), який підписує з Росією нову угоду — “Глухівські статті”. У 1671 р. внаслідок старшинської змови Многогрішного скидають з гетьманства.

1672 р. — на Конотопській раді гетьманом обрано Івана Самойловича (1672-1687 рр.). До нього прибувають депутати десяти правобережних полків і визнають своє підданство Москві. У липні 1687 р. група змовників, у тому числі генеральний осавул І. Мазепа, надіслали до Москви донос на гетьмана. У ньому вони наводили його критичні висловлювання щодо російського влади, підкреслювали небажання воювати з татарами. Колишнього гетьмана разом із сім’єю вислали до Сибіру.

1687 —1708 рр. — гетьманство Івана Мазепи.

Державний розвиток Правобережної України

1663 — 1665 рр. — після Чигиринської ради і зречення Ю. Хмельницького гетьманом обрано Павла Тетерю, якого підтримувала Польща та кримські татари. Проводив пропольську політику, що спровокувало народне повстання 1664 — 1665 рр. Не зумівши опанувати ситуацію, П. Тетеря зрікається гетьманства і втікає до Польщі.

1666 —1677 рр. — гетьманом стає черкаський полковник Петро Дорошенко. Прагнув досягти незалежності Української держави і об’єднати її під своєю владою. З цією метою П. Дорошенко заключив союз з Туреччиною та Кримом. У 1669 р. козацька рада під Корсунем ухвалює рішення про перехід України під протекторат Туреччини. Дорошенко бере участь у спільних українсько-турецьких бойових діях проти Польщі. Вони закінчуються підписанням Бучацького миру (1672 р.), згідно з яким Правобережна Україна (Брацлавщина, Київщина) відходили до Туреччини, а Волинь і Галичина залишалися у складі Польщі. Ця угода підірвала авторитет гетьмана.

1667 р. — війна між Росією та Польщею, у якій гетьманське військо виступає на боці Польщі. Війна закінчилася підписанням Андрусівського перемир’я: закріплення розподілу України на дві частини — Лівобережну Україну з Києвом, яка відходила Росії, і Правобережну — до Польщі, а на Запоріжжя розповсюджувалося подвійне польсько-російське управління.

1668 р. — П.Дорошенко вступив зі своїми військами на Лівобережжя і, після вбивства І. Брюховецького, проголосив себе гетьманом обох сторін Дніпра, однак не зміг зберегти єдності України. Значна частина козацьких полків на чолі з наказним гетьманом Д. Многогрішним переходить на бік Росії. У 1669 р. Д. Многогрішний стає гетьманом замість скинутого В. Самойловича.

1674 р. — російські війська вступили на Правобережну Україну з метою захопити Чигирин. Від Дорошенка відходять його прибічники, у 1676 р. він змушений був зректись гетьманства і присягти на вірність російському царю. Решту свого життя П.Дорошенко провів у своєму маєтку під Москвою.

Не бажаючи втрачати свої позиції в Україні, Туреччина запросила на гетьманство Ю. Хмельницького (1677 — 1681 рр.). 13 лютого 1676 р. в Адріанополі Ю. Хмельницький видав універсал, закликаючи підкоритися його владі все населення України. Його останнє правління навіть турків вразило жорстокістю і численними невдачами, і за наказом турецького султана Ю. Хмельницького було страчено.

1682 р. — між Росією, Туреччиною і Кримським ханством укладено Бахчисарайське перемир’я. За його умовами, до складу Росії входила Лівобережна Україна з Києвом. Під владою Туреччини залишалася частина Київщини, Поділля, а територія між Дніпром та Південним Бугом мала бути незаселеною. Але вже 1689 р. Польща відновлює своє панування на Правобережній Україні.

У 1686 р. у Москві підписано “Трактат про вічний мир” між Росією і Польщею:

— Польща визнавала приєднання Лівобережної України і Києва до Росії;

— Правобережна Україна відходила до Польщі;

— Поділля залишалося за Туреччиною (пізніше його захопила Польща);

— Південна Київщина та Брацлавщина залишалися нейтральними.

Гетьманство І. Мазепи (1687—1708 рр.). Участь України у Північній війні

У зовнішній політиці Мазепа спочатку орієнтувався на Москву. Він уклав з Москвою союзну угоду — “Коломацькі статті”, за умовами якої гетьман не мав права знімати з посад генеральну старшину без дозволу російського царя. Напруженість у стосунках між гетьманським урядом та російським царем з’явилася на початку XVIII ст. Росія почала війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря (Північна війна 1700 — 1721 рр.). Петро I висунув Гетьманщині такі вимоги:

— захищати виключно інтереси російського царя, а не боронити свої землі від безпосередніх ворогів — поляків, татар, турків;

— козаки повинні були брати участь у бойових діях проти шведів. Козацьке військо не спроможне було рівнятися з регулярними європейськими арміями і зазнавало значних людських витрат;

— очолювати козацьке військо повинні були лише російські або іноземні воєначальники, які не розуміли особливостей козацької військової тактики.

Війна, що лягла важким тягарем на плечі українського народу, за своїми цілями та характером була зовсім непотрібна Україні, руйнувала її економічний потенціал, передусім торгівлю.

У 1708 р. виникла загроза шведського і польського наступу на територію України. На прохання гетьмана допомогти йому Петро I відмовив. У жовтні 1708 р., коли шведський король Карл XII під час наступу на Москву пішов на Україну, Мазепа уклав з ним угоду згідно з якою:

— Україна мала бути цілком незалежною державою з довічною владою гетьмана;

— Швеція зобов’язувалася захищати Україну від зовнішніх ворогів, особливо від Росії.

Дізнавшись про цю угоду, Петро I надіслав до гетьманської столиці Батурина військовий загін під керівництвом О. Меншикова, який спалив місто і перебив його мешканців.

За наказом Петра I старшина, яка відвернулася від Мазепи, обирає нового гетьмана - Івана Скоропадського (1708-1722 рр.).

27 червня 1709 р. шведів розбито росіянами під Полтавою. Мазепа був союзником шведів у Полтавській битві. Мазепа і Карл XII, тікаючи від переслідувань російської кінноти, знайшли притулок у Молдові. Разом з Мазепою Україну залишили 50 відомих старшин, 5000 козаків з Гетьманщини і близько 4000 запорожців. У вересні 1709 р. біля міста Бендери 70-річний І.Мазепа помер.

Після смерті Мазепи козаки, які втекли з ним до Туреччини, обрали нового гетьмана — “емігранта” Пилипа Орлика (1710 — 1742 рр.).

1711 р. — Орлик уклав угоду з козацькою старшиною та козацтвом, яка здобула назву “Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького Війська”. Хоча Конституцію і не було запроваджено до життя, вона стала видатною пам’яткою української державно-політичної думки.

Ліквідація автономного устрою України

Після закінчення Північної війни Петро I почав здійснювати заходи щодо ліквідації автономії України. У 1722 р. створено Малоросійську колегію (1722-1727 рр. ), яка ще більше звузила повноваження гетьмана. У 1722 —1724 рр. після смерті І.Скоропадського, наказний гетьман Павло Полуботок почав реформувати судову систему, застосовував нові закони, нехтуючи вказівками Малоросійської колегії. Наприкінці 1724 р. гетьмана було ув’язнено у Петропавлівській фортеці. Вся влада в Україні перейшла до рук царської адміністрації.

У 1727 р. відбулося обрання нового гетьмана – Данила Апостола (1727 — 1734 рр.). Апостол зосередив свою діяльність на поліпшенні соціально-економічного становища Після смерті Апостола у 1734 р. нова імператриця Анна Іоанівна заборонила проводити вибори нового гетьмана. Для управління Україною вона створили колегію — “Правління гетьманського уряду” (1734 — 1750 рр.).

Діяльність гетьмана К. Розумовського

К. Розумовському судилося бути останнім українським гетьманом. К. Розумовський домігся схвалення рішення про заборону арештів жителів Гетьманщини без дозволу гетьмана (крім осіб, звинувачених у карних злочинах). У 1763 р. проведення судової реформи: Гетьманщину поділено на 20 повітів, кожен із власними суддями, які розглядали карні, цивільні та земельні справи. Судді обиралися з місцевої знаті.

У 1762 р. до влади в Росії приходить Катерина II. Наприкінці 1763 р. Катерина ІІ викликала К. Розумовського до Санкт-Петербургу, примусивши відмовитися від булави, а 10 листопада 1764 р. вийшов указ про скасування гетьманства. Вся влада на Лівобережжі була передана Другій Малоросійській колегії (1764 —1786 рр.) на чолі з генерал-губернатором П.Румянцевим. У 1765 р. було ліквідовано козацьке самоврядування на Слобожанщині і утворена Слобідсько-Українська губернія.

У 1775 р. була ліквідована Запорозька Січ, а її територія приєднувалася до Новоросійської губернії. У 1781 р. скасовано полковий адміністративний устрій України. Замість нього засновувалися три намісництва: Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське. У 1783 р. селян позбавили права залишати своїх панів, що робило лівобережне селянство юридично закріпаченим. У 1785 р. “Жалуваною грамотою дворянству” Катерина II зрівняла у правах українську знать з російським дворянством. З цієї причини верхівка колишньої Гетьманщини погодилася з ліквідацією автономії.

Таким чином, у 70-80-ті роки XVIII ст., внаслідок централізаторської політики Росії в Україні було ліквідовано гетьманство (1764 р.), Запорозька Січ (1775 р.), полковий військовий і адміністративний устрій (початок 80-х рр. XVIII ст.).

3. Розвиток сільського господарства.

Основною формою життєдіяльності населення України було сільське господарство. У середині XVIII ст. понад 80% земель Гетьманщини перебувало у приватній власності козацької старшини - зростання великого феодального землеволодіння за рахунок земель козацтва та селянства.

Розвиток сільського господарства проходив нерівномірно. Найбільш успішно воно розвивалося на півдні — збільшуються посівні площі, відбувається освоєння Слобідської Україниі. У XVIII ст. продовжувалася культивація традиційних для України рослинних культур — жита, пшениці, ячменя, просу, гречки, гороху. З кінця XVIII ст. впроваджуються нові культури — кукурудза, картопля. З розвитком товарно-грошових відносин почалось вирощування тютюну, льону, коноплі, цукрового буряка, соняшників. У 1782 р. на Лівобережжі налічувалося 3300 водяних млинів й близько 12000 вітряків. Широкого розвитку набуває скотарство. Розводять волів, овець, племінних коней. Розвитку набувають промисли, пов’язані з торгівлею — чумацтво, рибальство та ін.

 

4. Внутрішня і зовнішня торгівля.

Наприкінці XVII ст. на Лівобережжі діяло 390 ярмарок, на Слобожанщині — 271. Ярмарки влаштовувалися кілька разів на рік у дні релігійних свят. Найбільшими та найбагатшими за асортиментом були ярмарки у Києві, Ромнах, Ніжині, Кролевці, Харкові, Сумах, Львові. Дрібна торгівля постійно велась на 7000 місцевих базарах.

Поширюється система оптової торгівлі — торгів з продажу певного товару (Глухів — хліба, Ромни — тютюну, Львів — худоби).

Зовнішня торгівля велася з Туреччиною, Сілезією, Прусією, Італією, Молдовою і сприяла розвитку товарного виробництва. З-за кордону до України ввозили тканини, коштовності, ювелірні прикраси, а вивозили товари сільськогосподарського виробництва.

Царський уряд проводив невигідну для України митну політику: у ввозі продуктів на продаж до Лівобережжя російські купці користувалися пільгами, тоді як українці за товари, які везли до Росії, сплачували мито від 10 до 40% від ціни товару.

 

5. Формування капіталістичного укладу.

У XVIII ст. в Україні виникають початкові форми мануфактури. Перші мануфактури (склодувні) з’являються у маєтках старшини і польських магнатів. Монастирі займалися виготовленням паперу. У містах чисельність ковалів, теслярів, склодувів, малярів, шевців та кожум’яків сягала 400-600 чоловік. На Слобідській Україні уряд засновував великі текстильні мануфактури, розраховані на сотні робітників, зобов’язавши кріпаків працювати на них аналогічно тому, як вони працювали на панів. Риси мануфактур мали Бахмутська і Торська солеварні, які виробляли у середині XVIII ст. відповідно 286 і 67 тис. пудів солі. Найбільші мануфактури виникли у текстильній та суконній промисловості (Глушківська, Прилуцька, Салтівська).

Міста України

Розвиток міст був пов’язаний з поширенням мануфактурного, ремісницького виробництв, товарно-грошових відносин. Великими економічними і культурними центрами України були Київ (42 тис. мешканців), Ніжин (11 тис.), Полтава ( 7 тис.).

У другій половині XVII—XVIII ст. економіка України розвивалась досить бурхливо. Але включення українських земель до складу іноземних держав, підпорядкування української економіки їхньому впливу суттєво гальмувало та деформувало цей розвиток.

 




Переглядів: 628

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.