Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Види емоцій та почуттів.

Класифікація емоцій за суб'єктивною цінністю. Емоції можна класифікувати залежно від суб'єктивної цінності переживань. Так, Б.І.Додонов вирізняє наступні види подібних "цінних" емоцій.

1. Альтруїстичні — переживання, що виникають на основі потреб у сприянні, допомозі іншим людям: бажання принести іншим людям радість і щастя, почуття тривоги за їхню долю, співпереживання, почуття надійності, відданості, співчуття.

2. Комунікативні — виникають на підставі потреби в спілкуванні: бажання спілкуватися, ділитися думками і переживаннями, почуття симпатії, прихильність, почуття поваги до когось, почуття вдячності, бажання заслужити схвалення від близьких і шанованих людей.

3. Глоричні—пов'язані з потребою в самоствердженні, славі: прагнення завоювати визнання, повагу, почуття враженого самолюбства і бажання взяти реванш, почуття гордості, переваги, задоволення тим, що виріс у власних очах, підвищив цінність своєї особистості.

4. Практичні — визначаються успішністю чи неуспішністю діяльності, труднощами її здійснення і завершення: бажання досягти успіху в роботі, почуття напруження, захопленість роботою, приємна втома, приємне задоволення від результатів своєї праці. і

5. Романтичні — проявляються у прагненні до всього Незвичайного, таємного: чекання чогось незвичайного і дуже хорошого, світлого, хвилююче почуття сприйняття зміненого довкілля: все здається іншим, незвичайним, сповненим особливої значимості, таємничості.

6. Гностичні — пов'язані з потребою в пізнавальній гармонії: прагнення щось зрозуміти, пізнати суть явищ, почуття здивування або нерозуміння, вагання; почуття ясності або неясності, непевності думки; нестримне прагнення долати суперечності у своїх судженнях, привести все в систему; почуття здогаду, близькості вирішення; радість відкриття істини.

7. Естетичні — пов'язані з ліричними переживаннями: потреба в красі, почуття витонченого, почуття піднесення і величного, насолода звуками, почуття хвилюючого драматизму, почуття світлого суму поетично-споглядального стану, почуття душевної м'якості, почуття рідного, близького, приємність спогадів про минуле, гірко-приємне почуття самотності.

8. Гедонічні—пов'язані із задоволенням потреби в тілесному і душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями від смачної їжі, тепла, сонця тощо, почуття безтурботності, спокою, знемоги, почуття веселощів, приємна бездумна збудженість, хтивість.

9. Акизитиені — виникають у зв'язку з інтересом до накопичення, колекціонування: прагнення нагромадження, радість у зв'язку зі збільшенням своїх нагромаджень; приємне почуття при спогляданні своїх зібрань.

10. Мобілізаційні (пугнічні) — походять від потреби в подоланні небезпеки, інтересі до боротьби: потреба в гострих відчуттях, захопленість ризиком, почуття спортивного азарту, рішучість, спортивна злість, почуття сильного вольового та емоційного напруження, мобілізація своїх фізичних і розумових здібностей.

Інші класифікації емоцій та почуттів.Г.С.Костюк зазначає, що переживання людини дуже різноманітні, і щоб у них розібратися, їх поділяють на види за змістом, характером того ставлення людини до об'єктивної дійсності, яке в них виявляється, ступенем їх розвитку, силою й особливостями їх прояву. Відповідно до цього всю різноманітність людських переживань можна поділити на дві групи: переживання, що є відображенням ситуативного ставлення людини до певних об'єктів, і переживання, в яких виявляється стійке й узагальнене ставлення до них. Перша група переживань, як зазначалося, називається емоціями, друга — почуттями у вужчому значенні цього слова.

Емоції поділяються на прості, що є безпосереднім відображенням взаємовідношень людини з тими чи іншими об'єктами, і складні, в яких це відображення має опосередкований характер. За силою, характером прояву і стійкістю серед емоцій виділяються афекти і настрої.

За змістом виділяють насамперед моральні, інтелектуальні та естетичні почуття. Деякі з них можуть набирати характеру пристрастей.

Прості емоції. Викликаються безпосередньо дією на організм тих чи інших об'єктів, пов'язаних із задоволенням його первинних потреб. Вони виникають у зв'язку з відчуттями їх властивостей. Останні (кольори, запахи, смаки тощо) бувають нам приємні чи неприємні, можуть викликати задоволення чи незадоволення. Емоції, безпосередньо пов'язані з відчуттями, називаються емоційним тоном відчуттів. Він виникає, зокрема, під час сприймання об'єктів, пов'язаних із задоволенням первинних потреб людини. Переживання задоволення і незадоволення, приємного й неприємного є основними якостями елементарних емоцій. Будучи полярними, вони виступають у житті людини як єдність протилежностей. Емоційний тон відчуттів і сприймань відіграє важливу роль у діяльності людини. Він регулює її дії, спонукаючи її шукати одні об'єкти й уникати інших, відмовлятися, захищатися від них.

Складні емоції.В процесі життя і діяльності людини елементарні її переживання перетворюються на складні емоції, пов'язані з розумінням їх об'єктів, усвідомленням їх життєвого значення.

До складних емоцій, зазначає Г.С.Костюк, належать радість, смуток, страх, гнів, сором тощо. К.Ізард називає їх "фундаментальними емоціями", які мають свій спектр психологічних характеристик і зовнішніх проявів.

Інтерес (як емоція) — позитивний чи негативний стан, що сприяє розвитку навичок і умінь, засвоєнню знань, мотивує навчання.

Інтерес розглядається як одна з фундаментальних природних емоцій і вважається домінуючою серед усіх емоцій нормальної, здорової людини. Вважається, що саме емоція інтересу разом з пізнавальними структурами й орієнтаціями спрямовує пізнання і дії. Винятки виникають тоді, коли у свідомості домінують негативні емоції. З неврологічного погляду інтерес активізується наростанням градієнта — збудження нейронів.

На свідомому рівні ключовими детермінантами інтересу є новизна, зміни навколишнього середовища. Джерелом таких змін і новизни можуть бути як навколишнє середовище, так і уява, пам'ять, мислення. Зацікавлена людина інтенсивно вдивляється, прислухається. Феноменологія інтересу характеризується також відносно високим ступенем задоволення, впевненості в собі й помірним ступенем імпульсивності і напруження. Емоція радості часто супроводжує інтерес. Інтерес відіграє важливу роль у розвитку суспільного життя і в підтриманні міжособистісних стосунків. Він важливий для розвитку умінь та інтелекту.

Новизна є природним збудником інтересу. Підтримуваний інтересом розвиток перцептивно-когнітивної і моторної активності починається вже у новонароджених. Інтерес сприяє інтелектуальній, естетичній та іншим різновидам творчої діяльності. Людина цікавиться головним чином предметами, ідеями, людьми.

Здивування не має чітко вираженого позитивного чи негативного знака. Це емоційна реакція на раптові обставини. Здивування породжується різким збільшенням нервової стимуляції. Зовнішньою причиною здивування є раптова, несподівана подія. Зовнішні прояви здивування: брови підняті й утворюють зморшки на лобі, очі розширені, відкритий рот набирає овальної форми. При більш сильному здивуванні специфічний вираз обличчя доповнюється своєрідною зміною пози, якщо людина стоїть, коліна злегка зігнуті й тіло нахилене вперед.

Здивування триває недовго. Складається враження, що в момент здивування думки відсутні, розумові процеси зупинені. Тому із здивуванням практично не пов'язується розумова діяльність. Це нагадує відчуття від слабкого електричного удару: м'язи швидко скорочуються, і людина ніби відчуває поколювання електричним струмом, який проходить по нервах і змушує підскочити. В момент здивування суб'єкт не знає точно, як реагувати. Виникає тільки почуття невизначеності, створене раптовою, несподіваною подією. Ситуації, які викликають здивування, уявляються такими ж приємними, як і ситуації, що викликають високий рівень інтересу. Ситуації, які є причиною здивування, згадуються як менш приємні, ніж ситуації, які ведуть до радості, але значно більш приємні, ніж ситуації, які є причиною якоїсь негативної емоції.

При здивуванні інтенсивність ставлення до об'єкта значно вища за рівень самовпевненості та імпульсивності. Імпульсивність при здивуванні значно вища, ніж рівень напруження. Самовпевненість при здивуванні значно вища, ніж за будь-якої І з негативних емоцій. Величина напруження в ситуаціях здивування вища, ніж за якої-небудь із негативних емоцій, вона приблизно така сама, як і в ситуації інтересу, і значно вища, ніж у ситуації радості.

Здивування посідає проміжне місце між позитивними і негативними емоціями. Таким чином, здивування виконує функцію виведення нервової системи зі стану, в якому вона в даний момент перебуває, і пристосування її до раптових змін у нашому оточенні.

Радість — це позитивний емоційний стан, пов'язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну потребу, вірогідність чого в цей момент була невелика і невизначена. Радість — це те, що відчувається після якоїсь творчої або соціально значимої дії. Радість характеризується відчуттям упевненості й значимості, почуттям, що ти любиш і тебе люблять. Упевненість і особиста значимість, які набуваються в радості, дають людині відчуття здатності здолати труднощі й насолоджуватися життям. Радість супроводжується короткочасною самозадоволеністю, задоволеністю оточенням і всім світом. З погляду цих характеристик радості легко зрозуміти, що поки у світі існують проблеми, події, які зумовлюють стрес і стан невпевненості, люди не можуть зберігати постійний стан радості — події вимагають інших емоцій.

Деякі теоретики емоцій розрізняють радість активну і пасивну. Одним із критеріїв такого поділу може бути відмінність у рівнях інтенсивності переживання радості. Сильна радість може проявлятися в буйних формах і тому здаватися активною, а слабка радість може здаватися пасивною. Але оскільки радість є емоційним переживанням, вона ніколи не буває абсолютно пасивною або абсолютно активною. Радість не може бути пасивною, тому що завжди є станом нервового збудження. Те, що називається активною радістю, може бути насправді комбінацією збудження і радості у взаємодії з когнітивною і моторною системами.

Прояви переживання радості мають широкий спектр: від активності до споглядання. Прояв радості легко розпізнається, але посмішка дорослої людини означає швидше привітання, ніж переживання радості. Радість викликається зменшенням градієнта нейронної стимуляції; є докази того, що вибіркова чутливість рецепторів і нервових механізмів також відіграє роль в активізації радості.

При обговоренні причин радості на феноменологічному рівні необхідно враховувати той факт, що радість є радше побічним продуктом, ніж прямим результатом думок і дій, спрямованих на її досягнення. Радість може виникати при зменшенні стимуляції від негативного емоційного стану, при впізнаванні добре знайомого або при творчих зусиллях. На психологічному рівні радість може підсилювати стійкість до фрустрації і сприяти впевненості в собі та мужності.

Розслаблюючий вплив радості захищає людину від руйнуючого впливу постійного пошуку успіху. Хоч батьки не можуть безпосередньо навчити дитину радості, вони можуть поділити радість із дитиною і служити моделями, які демонструють стилі життя, що полегшують переживання радості.

Радість взаємодіє з іншими емоціями та зі сприйманням і пізнанням. Радість може гальмувати дію, але вона також може сприяти інтуїції та творчості. Індивідуальні відмінності в порогах радості приводять до формування різних життєвих стилів. Для деяких людей збудження і радість заходять у конфлікт між собою, коли вони порівнюють спокій, з одного боку, й енергійне досягнення мети — з іншого. "Емоційні потреби" визначаються теорією диференційованих емоцій як вид залежності від певних людей, об'єктів і ситуацій при реалізації позитивних емоцій або униканні негативних. До певної міри такі емоційні потреби можуть бути частиною ефективних соціальних взаємин.

Сміх виникає дещо пізніше, ніж посмішка, й у своєму розвитку проходить певні стадії. Теоретики й експериментатори пов'язують сміх з певними аспектами розвитку, але динаміка емоцій під час сміху вивчена недостатньо. Сміх, як і посмішка, може сприяти формуванню міжособистісних зв'язків у соціальному розвитку.

Страждання — негативний емоційний стан, пов'язаний з одержаною інформацією (достовірною чи недостовірною) про неможливість задоволення важливих життєвих потреб, яке до цього моменту уявлялось більш або менш можливим, найчастіше протікає у формі емоційного стресу.

Страждання— це глибинний афект, що відіграв свою роль в еволюції людини і продовжує виконувати важливі біологічні та психологічні функції. Страждання і сум можна розглядати як синоніми. Розглядаючи сум як форму страждання, вчені вважають страждання більш продуктивним почуттям, що приводить до активних дій. Така позиція не зовсім узгоджується з теорією диференційованих емоцій, згідно з якою в основі страждань і суму лежать однакові емоційні переживання. Вирізняються відмінності між стражданнями і сумом, які можна Віднести радше до сфери взаємодії між стражданням, мисленням і уявою, а також інших почуттів. Наприклад, активність, що, як вважають дослідники, є рисою, яка відрізняє страждання від суму, може бути результатом взаємодії страждання і гніву.

Страждання виникає, як результат тривалого впливу інтенсивної стимуляції. Джерелами стимуляції можуть бути біль, холод, шум, яскраве освітлення, голосна розмова, розчарування, невдача, втрата. Біль, голод і деякі сильні тривалі емоції можуть бути внутрішніми причинами страждання. Страждання також може викликатися згадуванням і передбаченням умов, за яких воно виникло або повинно виникнути. Отже, психологічні причини страждання охоплюють велику кількість проблемних ситуацій життя, потребнісних станів, інших емоцій, уяви тощо. Природний вираз страждання — підняті брови, поперечні зморшки на лобі, опущені губи. Перетворений вираз страждання — здивування, опущене обличчя й жалісливий голос. Переживання страждання описується як сум, знесилення, самотність, ізоляція. Хоча страждання може бути шкідливим, воно характеризується меншою напруженістю, ніж інші негативні емоції. Відповідно до положень теорії диференційованих емоцій про динаміку страждання в горі й депресії здорові обстежувані, котрі уявляють ситуацію страждання, повідомляють про страх як про другу за силою емоцію в ситуації, що викликає страждання.

Страждання біологічно корисне, коли воно веде до сліз, які знімають нездорову сухість слизових оболонок і містять лізосоми, що знищують шкідливі бактерії. На соціальному і психологічному рівнях страждання сигналізує, що індивіду погано. Вираз страждання викликає емпатію і допомогу з боку оточуючих. Страждання також відіграє роль єднальної сили в соціальних відносинах.

Горе зводиться головним чином до страждання і суму, хоча часто є комбінацією емоцій афективних структур, до яких належать страх, почуття провини і гніву. Горе—це реакція на втрату. Можна горювати через будь-яку втрату. Хоч страждання і сум є домінуючими емоціями в горі, його нерідко спричинюють інші емоції. Ступінь, у якому страх, гнів, сором взаємодіють із стражданням у період горя, залежить від особливостей індивідуального життєвого досвіду й умов, які переважають під час втрати.

Горе є біологічно адаптивним, виступає як чинник соціального згуртування у видів, які ведуть груповий спосіб життя. Горе може також бути інтерпретоване як корисне для індивіда. Сильне горе, таке як втрата друга, може зробити людину більш сприйнятливою до захворювань. Страждання є найпоширенішою негативною емоцією.

Депресія — це завжди складний комплекс емоцій, до якого поряд зі стражданням входять зміни в потребах. До того ж депресія може спричинюватися численними нейрофізіологічними і біохімічними чинниками. Єдності в трактуванні терміна "депресія" немає.

Існує багато біхевіористських підходів до вивчення депресії. Хоч деякі з них наголошують на біологічних чинниках, більшість підкреслюють роль навчання. Одні вчені вважають, що часті одні й ті самі впливи болю або погрози призводять до страху, страждання, депресії, інші прихильники біхевіоризму вважають, що депресивні індивіди втрачають певні види адаптивної поведінки й у них посилюється поведінка уникання.

Сучасні психоаналітичні теорії поширюють поняття втрати на зниження самоповаги, впевненості в собі та втрату почуття особистої гідності, які можуть бути причиною депресії.

У теорії диференційованих емоцій депресія розглядається як комплекс фундаментальних емоцій, що охоплюють емоцію страждання, різні комбінації гніву, відрази, зневаги, ворожості, страху, провини, сором'язливості. Враховується також роль інших афективних факторів, таких як зниження сексуальної "потреби, збільшення втоми, погіршення фізичного стану. Оскільки страждання є ключовою емоцією в депресії, є підстави ототожнювати зміст цих двох термінів. Вивчення змісту страждань, суму й депресії показало значний їх збіг.

Гнів — емоційний стан, негативний за знаком, як правило, проявляється у формі афекту. На відміну від страждання гнів має стенічний характер (тобто викликає піднесення, хоч і короткочасне, життєвих сил). Причинами гніву є відчуття фізичної або психологічної перешкоди на шляху до нашої мети. Це можуть бути фізичні перешкоди, правила, закони або ж особиста бездарність. Якщо перешкоди незначні й невизначені, безпосередня реакція може в гніві не виражатися. Однак якщо певний бар'єр справді заважає досягненню бажаної мети, гнів рано чи пізно обов'язково виникне. Інші причини гніву полягають в особистій образі.

Низькі рівні гніву можна стримувати впродовж тривалого часу. Крайні вибухи гніву шкідливі для здоров'я.

Гнів, відраза, зневага — це різні емоції, але в житті вони часто взаємодіють. Будь-яка комбінація цих трьох емоцій складає основний афективний компонент ворожості. Багато причин гніву можна віднести до факторів, що викликають фрустрацію. Переживання гніву характеризується високим рівнем напруження та імпульсивності. Почуття впевненості в собі під час гніву значно вище, ніж під час будь-якої негативної емоції. Ситуації, що спричинюють гнів, часто викликають відразу і зневагу. Адаптивні функції гніву більш виразно виявляються в еволюційній перспективі, ніж у повсякденному житті. Гнів мобілізує енергію для самозахисту і надає індивіду відчуття активності та сили. В повсякденному житті людини гнів інколи може бути справедливим, а контрольований гнів можна використати з адаптивною чи терапевтичною метою для приглушення страху.

Відраза — це реакція на щось суб'єктивно дуже неприємне, негативний емоційний стан, спричинюваний зіткненням (фізична взаємодія, комунікація) з об'єктами (предметами, людьми, обставинами тощо), які не відповідають ідеологічним, моральним та естетичним принципам і установкам суб'єкта.

Зневага пов'язана з почуттям переваги. Це основний афективний компонент забобонів і Пересудів. Оскільки зневага — найбільш холодна з усіх трьох емоцій, пов'язаних з ворожістю, вона є афективним компонентом "холоднокровних" руйнівних тенденцій.

Ворожість визначається як комбінація фундаментальних емоцій гніву, відрази, зневаги. Інколи, хоч і не завжди, ворожість включає образи чи думки про завдавання шкоди об'єкту ворожості. Теорія диференційованих емоцій розрізняє ворожість (афективно-когнітивний процес), прояв афекту й агресивні акти. Агресія є словесною чи фізичною дією, спрямованою на заподіювання шкоди, втрат, збитків.

Профілі емоцій в ситуаціях ворожості та гніву дуже подібні. Простежується подібність ворожості з відразою і зневагою, хоч останні дві емоції досить суттєво розрізняються за ступенем вираженості й відносним розподілом показників, що характеризують окремі емоції. Гнів, відраза і зневага взаємодіють з іншими афектами і пізнанням. Стійка взаємодія між будь-якою з цих емоцій і когнітивними структурами може розглядатися як характеристика ворожості особистості. Керувати гнівом, відразою, зневагою важко. Некерований вплив цих емоцій на мислення і діяльність може створити серйозні проблеми адаптації, призвести до виникнення психосоматичних симптомів.

За експериментальними даними, прояв емоцій відіграє важливу роль у міжособистісній агресії. Впливають на неї також фізична близькість партнерів і візуальний контакт.

Страх — негативний емоційний стан, що виникає при одержанні суб'єктом інформації про можливе заподіяння шкоди його життєвому благополуччю, про реальну або уявну загрозу. Страх рано чи пізно переживають усі люди. Пов'язані з ним переживання легко відтворюються і можуть прориватися у свідомість у снах. Страх є найбільш небезпечною з усіх емоцій. При слабкій і середній інтенсивності він часто взаємодіє з позитивними і негативними емоціями. Інтенсивний страх призводить навіть до смерті. Але страх не є тільки злом. Він може бути попереджувальним сигналом і змінювати напрям думок і поведінки людини.

Страх збуджується різким зростанням частоти нейронної імпульсації. На нейрофізичному рівні страх має деякі компоненти, спільні зі здивуванням і збудженням, принаймні на перших стадіях виникнення емоційного процесу.

Існують як природні, так і набуті (культурні) причини і стимули для страху. Поріг виникнення страху, так само як і пороги виникнення інших фундаментальних емоцій, залежить від індивідуальних відмінностей, що мають біологічну основу й визначаються індивідуальним досвідом. Природні пускові механізми, або природні причини страху — це самотність, необізнаність, несподіване наближення, несподівана зміна стимулу й біль. Конче поширений страх перед тваринами, незнайомими об'єктами і незнайомими людьми. Причини страху можна поділити на 4 класи:

а) зовнішні події та процеси;

б) нахили, потяги й потреби;

в) емоції;

г) когнітивні процеси суб'єкта.

Причини, що належать до кожного з цих класів, можуть бути природними і набутими.

Вираз обличчя в ситуації страху легко можна відрізнити від виразу обличчя при інших емоціях. При страху брови підняті, алемають пряму форму, внутрішні краї брів насунуті і через лоб проходять горизонтальні зморшки, очі розкриті ширше, ніж при інтересі, нижнє віко напружене, верхнє злегка підняте, а кутики рота відтягнуті трохи назад, напружуючи губи.

Відчуття страху може варіювати від неприємного передчуття до жаху. Під час страху людина відчуває невпевненість, незахищеність і загрозу. Значною мірою присутнє напруження середньої імпульсивності. Відчуття страху в дорослої людини істотно визначається тим, яким чином соціалізувався страх у дитинстві.

Взаємодія страху та інших емоцій може суттєво впливати на поведінку особистості. Взаємодія між страхом і стражданням нерідко призводить до зневіри в собі, навіть боязні себе. Сильний зв'язок між страхом і соромом може спричинити параноїдальну шизофренію.

Поняття тривоги посідає важливе місце в психологічних теоріях і дослідженнях від того часу, як З.Фрейд підкреслив її рольпри неврозах. Більшість дослідників схильні розглядати тривогу як унітарний стан.

Існують засоби зниження і контролю страху. Загалом дослідники розглядають страх і тривогу як тісно пов'язані стани і процеси, але більшість описів тривоги включають поряд із страхом інші афекти. За теорією диференційованих емоцій, тривога в її традиційному розумінні складається з поєднання страху з іншими фундаментальними емоціями, передовсім такими, як страждання, гнів, сором, провина, інтерес тощо. Ця теорія визнає, що тривога, як і депресія, може бути пов'язана з потребовими станами і з біохімічними чинниками. Реальна й уявна ситуація, що викликає тривогу, спричинює страх як домінуючу емоцію і підсилення однієї чи кількох емоцій, таких як страждання, сором, гнів, інтерес.

Сором — негативний стан, що виражається в усвідомленні невідповідності особистих думок, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням оточуючих, а й особистим уявленням про поведінку і зовнішність.

Переживання сорому починається з раптового й інтенсивного, підсиленого усвідомлення свого "Я". Усвідомлення "Я" настільки домінує у свідомості, що когнітивні процеси різко гальмуються, збільшується кількість помилок. Сором так впливає на "Я", що "Я" стає маленьким, безпорадним і відчуває поразку і невдачу. Сором має дві функції, які визначають його роль в еволюції. Він збільшує чутливість індивіда до думок і почуттів інших і, таким чином, сприяє соціальній адаптації та соціальній відповідальності. Сором може відігравати значну роль у розвитку самоконтролю і самостійності. Для подолання сорому люди вдаються до захисних механізмів заперечування, придушення і самоствердження. Часто сором, що переживається, може призвести до страждань і депресії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.