Фактори формування сукупного попиту на інвестиційні товари

Кожна країна намагається збільшити загальний обсяг продукції, щоб підвищити рівень життя своїх громадян. Досягти мети можна лише через інвестиції, які є одним із найважливіших елементів господарського життя країни. Інвестиції - це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ. Є три види інвестиційних видатків. Інвестиції в основний капітал – це придбання фірмами устаткування, комп’ютерів, вантажівок, виробничих будівель і споруд для їх використання у виробництві. Інвестиції у житлове будівництво – це видатки на придбання нового житла. Інвестиції у запаси – це товари, які фірми нагромаджують, - готові вироби, незавершене будівництво тощо.

Інвестиції в основний капітал та в житлове будівництво називають капіталовкладеннями. Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції – це вартість усіх машин, фабрик, будинків, споруджених протягом року, в тому числі тих, які просто заміщують старі капітальні блага, що зносилися. Чисті інвестиції дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація.

Єдиним джерелом інвестицій є заощадження. Інвестиції завжди означають зменшення поточного споживання задля збільшення майбутнього споживання. Сукупність рішень та відповідних дій, скерованих на перетворення заощаджень в інвестиції називають інвестиційним процесом або інвестиційною діяльністю.

Механізм переходу заощаджень від їхніх власників до інвесторів у різних країнах неоднаковий. При цьому неоднакова і роль держави в інвестиційному процесі. Це дає підстави для виділення п’яти типів цього процесу

Ринково-орієнтований інвестиційний процес. Фондовий ринок є центром ухвалення інвестиційних рішень, що забезпечує швидке переміщення заощаджень у найефективніші сфери економіки. Цей тип притаманний, наприклад, США з потужною мережею фінансових посередників та чітким розмежуванням функцій інвестиційних та комерційних банків. Вада цього типу – нестабільність, спричинена асиметричною інформацією.

Банківсько-орієнтований інвестиційний процес. Універсальна банківська система (наприклад, ФРН) допускає необмежену участь комерційних банків у статутному фонді акціонерних компаній. Недоліки: монополія банків на ринку цінних паперів та обмежений доступ малого бізнесу до фінансових ресурсів.

Програмно-орієнтований інвестиційний процес (Франція). Висока частка державних інвестицій, широкі кредитні та податкові стимули, державні гарантії. Реалізація цього типу інвестиційного процесу вимагає суттєвих бюджетних видатків.

Корпоративно-орієнтований інвестиційний процес ( Японія, Південна Корея). Комерційні банки є структурними одиницями великих корпорацій, що тісно співпрацюють з державою. Таким чином, усувається проблема асиметричної інформації, але знижується інвестиційний потенціал дрібного бізнесу.

Директивно-керований інвестиційний процес формується в командно-адміністративній економіці. Держава є основним інвестором з високою здатністю до швидкої мобілізації ресурсів для виконання інвестиційних планів. Інвестиційний процес не може досягнути високого рівня ефективності, оскільки відсутній механізм відбору найефективніших інвестиційних проектів.

Про наявність стимулів до інвестування дає змогу судити показник, який називають показником Тобіна. Американський економіст Джеймс Тобін вважає, що фірми ухвалюють рішення про інвестиції на підставі співвідношення ринкової вартості функціонуючого капіталу та його відновної вартості.

З неокласичної моделі інвестицій випливає висновок: зі зниженням реальної процентної ставки витрати на одиницю капіталу знижуються, що збільшує прибуток власників капіталу і стимулює нагромадження більшого обсягу капіталу. І навпаки, зі зростанням реальної процентної ставки стимули до інвестування знижуються.

Залежність між обсягом інвестицій і процентною ставкою виражає крива, або функція інвестицій, яка є спадною

Всі чинники, які збільшують граничний продукт капіталу, підвищують прибутковість інвестицій і переміщують функцію інвестицій вправо. Перші роки ринкових реформ у перехідних економіках позначені серйозним спадом інвестиційної активності. Найважливішим чинником цього спаду було скорочення бюджетних асигнувань на інвестиційні цілі. Істотний вплив на інвестиційну діяльність у цей період чинить спосіб приватизації підприємств. Сертифікатна приватизація не дозволила істотно пожвавити процеси інвестування. Чинниками, що гальмують інвестування в перехідній економіці, є також низький рівень внутрішніх заощаджень та нерозвиненість фінансових ринків. У вітчизняній економіці у 90-х роках відбувся обвал інвестиційних видатків. Чисті інвестиції знизились із 16,3% у 1993 р. до 3% у 1998 р.

Інвестиції – другий компонент приватних видатків. Інвестиції складаються з видатків на будівництво нових підприємств, на верстати і устаткування, машини і ін. Інвестиційні рішення грунтуються на співставленні граничних вигод і граничних витрат. Граничною вигодою від інвестицій є сподівана норма чистого прибутку, яку підприємці сподіваються на них отримати. Граничними витратами є процентна ставка – вартість отриманої позики. Фірми інвестуватимуть у всі проекти, для яких сподіваний чистий прибуток перевищує процентну ставку. Сподівані чисті прибутки і процентна ставка, є двома основними чинниками інвестиційних видатків.

Спонукальним мотивом до здійснення інвестицій є прибуток: фірми купують капітальні блага тільки тоді, коли сподіваються, що ця купівля буде прибутковою. Фірми інколи оперують терміном “віддача” від інвестицій, який означає прибутки, що забезпечили ці інвестиції. Ще одним важливим компонентом витрат, пов’язаних з інвестиціями, який ще не враховано, є процентна ставка. Це – ціна, яку фірма повинна заплатити, щоб взяти в позику грошовий капітал, потрібний для придбання реального капіталу.

Якщо сподівана норма чистого прибутку перевищує процентну ставку, то інвестування буде прибутковим. Якщо процентна ставка перевищує сподівану норму чистого прибутку, то інвестування буде неприбутковим. Ключову роль в ухвалі інвестиційних рішень відіграє саме реальна процентна ставка.

Припустимо, що кожна фірма оцінила сподівані норми чистого прибутку від усіх інвестиційних проектів і ці дані зведено воєдино. Ці оцінки можна підсумувати, тобто послідовно додати і визначити: якою буде сумарна вартість інвестиційних проектів, що принесуть сподівану норму чистого прибутку.

Таблиця 1. Сподіваний прибуток та інвестиції

Сподівана норма чистого прибутку(%)	Сума інвестицій (млрд. грн. за рік)

Підсумовуючи величини, отримуємо дані таблиці, які у вигляді кривої попиту на інвестиції подано на графіку.

Застосувавши принцип співвідношення “граничних вигод – граничних витрат” виявляємо, що усі інвестиційні проекти здійснювались би до точки, в якій сподівана норма чистого прибутку дорівнює процентній ставці (r = i), водночас виявляємо, що крива на графіку є кривою попиту на інвестиції.

Крива попиту на інвестиції для економіки в цілому - розміщення всіх інвестиційних об’єктів по низхідній залежно від сподіваної норми чистого прибутку. Інвестиції здійснюються до того моменту, коли ставка проценту і дорівнює сподіваній нормі чистого прибутку, r. Крива попиту на інвестиції спадна, що відображає обернену залежність між процентною ставкою і сукупною кількістю інвестиційних благ, яку потребують.

Ця концепція прийняття інвестиційних рішень дозволяє нам передбачити важливий аспект макроекономічної політики. Якщо процентні ставки високі, то здійснюватимуться лише проекти з найвищою сподіваною нормою чистого прибутку. Отже, обсяг інвестицій буде невеликим. При зниженні процентної ставки комерційно вигідними стають також проекти, сподівана норма чистого прибутку на які нижча, і отже, обсяг інвестицій збільшується.

2. Фактори зміни сукупного попиту на інвестиційні товари

На положення кривої попиту на інвестиції впливають й інші чинники. Будь-який чинник, який збільшує сподівану чисту прибутковість інвестицій, переміщуватиме цю криву вправо ( Рис. 3) .

1. Витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування. Коли ці витрати зростають, сподівана норма чистого прибутку від пропонованого інвестиційного проекту знижуватиметься, а крива попиту на інвестиції переміщуватиметься вліво.

2. Податки на підприємця. Беруться до уваги прибутки після сплати податків. Підвищення податків на підприємця знижує прибуток і переміщує криву попиту на інвестиції вліво і навпаки (Рис.1).

3. Технічний прогрес. Розроблення нових продуктів, вдосконалення наявної продукції, створення нової техніки і нових виробничих процесів – стимулює інвестиції. Прискорення технічного прогресу переміщує криву попиту на інвестиції вправо.

4. Наявний основний капітал . Надлишкові виробничі потужності переміщують криву попиту на інвестиції вліво; відносна нестача основного капіталу – вправо.

5. Сподівання. Основа ділових інвестицій – сподіваний прибуток. Прогнози майбутнього продажу, невизначені і важкопрогнозовані чинники, як зміни внутрішнього політичного клімату, ускладнення міжнародного становища, зростання населення, умови на фондовій біржі.

3. Фактори нестабільності сукупного попиту на інвестиції

Як відомо, інвестиції є найбільш мінливим компонентом сукупних витрат. До факторів, які впливають на мінливість інвестицій, в першу чергу належать такі:

Тривалість строку служби інвестиційних товарів. Закупки нових інвестиційних товарів можуть бути відкладені, що зменшить інвестиції. Оптимістичні прогнози можуть вплинути на прийняття рішення про модернізацію, нове будівництво, що призведе до зростання інвестицій.

Нерегулярність інновацій. Значнінововведення виникають нерегулярно це, в свою чергу, впливає на мінливість інвестицій.

Поточні прибутки є дуже мінливими. Підприємства інвестують лише тоді, коли відчувають, що інвестування буде прибутковим. Між тим поточний прибуток дуже часто змінюється, тому і інвестиційні стимули мінливі. Крім того, прибуток є основним джерелом інвестицій, а значить його нестабільність посилює мінливість інвестицій.

Мінливість очікування.За умов тривалого строку служби основного капіталу прийняття інвестиційних рішень здійснюється виходячи з очікуваного чистого прибутку. Фірми прогнозують умови інвестування, переглядають деякі події, що можуть призвести до значних змін умов підприємництва в майбутньому. Суттєво впливають на рішення фірм про інвестування також внутрішньополітичні зміни, розробка нових джерел енергії, демографічні зміни і пов’язані з ними зміни в попиті, зміни в законодавстві, страйки, зміни державної економічної політики тощо. У зв’язку з цим на особливу увагу заслуговують фондові біржі, які є показниками загальної стабільності підприємництва. Підвищення курсу акцій на біржі надає впевненості в майбутньому і навпаки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.