МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
||
Функціональні стилі української літературної мови. Стилетвірні фактори. Взаємопроникнення стилів.Функціональні стилі сучасної української літературної мови. Використовуючи мову в своєму повсякденному житті, всі люди, залежно від потреби, вдаються до різних мовних засобів. Незважаючи на те, що кожна освічена людина користується тією самою літ. мовою, її живе мовлення з багатьох причин має свої особливості. Не однакові щодо мови і твори різних письменників. Істотні відмінності в мовному оформленні думки, залежно від обставин, теми, на яку говорить людина, від ставлення її до предмета розмови і багатьох інших причин призвели до виникнення в науці про мову поняття стилю. Слово "стиль" багатозначне. Походить воно від лат. stilus - "паличка для письма", тобто письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму й середньовіччя. У літературі й взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяльності. Функціональний мовний стиль — це різновид літературної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів. Мовний стиль - це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання. Кожний стиль має: 1) сферу поширення і вживання (коло мовців); 2) функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо); 3) характерні ознаки (форма та спосіб викладу); 4) систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо). Ці складові конкретизують, певною мірою обмежують, унормовують кожен стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. В українській літературній мові наявні наступні стилі: - науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, епістолярний, конфесійний, які найчастіше мають писемну форму вияву і сформувалися на книжній основі - книжні стилі); - розмовний, який здебільшого виступає в усній формі. Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших - переважно монолог. Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільними для них є те, що вони - різновиди однієї мови, представляють усе багатство її виражальних засобів. У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди -підстилі - для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань. Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, гумористичний, сатиричний та ін. Науковий стиль - один з найбільш однорідних стилів. Це мова наукових книжок, статей, доповідей, лекцій. Сфера використання - наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне призначення - викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення явищ. Основні ознаки: - ясність (понятійність) І предметність тлумачень; - логічна послідовність і доказовість викладу; - узагальненість понять і явищ; - об'єктивний аналіз; - точність і лаконічність висловлень; - аргументація та переконливість тверджень; - однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень; - докладні висновки. Основні мовні засоби характеризуються: - великою кількістю наукової термінології; - наявність схем, таблиць, графіків, карт тощо; - оперування абстрактними, переважно іншомовними, словами (теорема, синус, параграф та ін.); - використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень; - залученням цитат і посилань на першоджерела; - відсутністю емоційно-експресивної лексики; - наявністю чіткої композиційної структури тексту; - складними синтаксичними конструкціями, стандартними виразами (кліше); - монологічним характером текстів. У науковому стилі виділяються кілька різновидів, у яких перелічені ознаки не завжди повністю себе виявляють і які мають свої мовні особливості: а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, дисертація, стаття, рецензія, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези); б) науково-популярний різновид обмежує вживання вузьких галузевих термінів для дохідливого викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців. Мові властиві певна образність та емоційність. в) науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не виключає використання елементів емоційності. Публіцистичний стиль різноманітніший щодо засобів вираження. Це пояснюється його призначенням. Публіцистика покликана формувати громадську думку, впливати на читача чи слухача в соціально-політичному плані. Публіцист завжди когось у чомусь переконує, щось доводить, а це зближує П.с. з науковим, від якого він ніби позичає струнку систему послідовних логічних доказів і відповідні мовні засоби. Публіцистика використовує всі засоби емоційного впливу. З цього погляду образна мова публіцистики дещо нагадує мову художніх творів. Публіцистика намагається наслідувати інтонації усного мовлення та інші його особливості. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання, Основне призначення: - інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми; - активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові; - пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення. Основні ознаки: - доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал); - поєднання логічності доказів і полемічності викладу; - сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, висловлення наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю; - наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер; - широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол та ін.). Основні мовні засоби: - синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів; - лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (приватизація, багатопартійність та ін.); - використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта та ін.), експресивні сталі словосполучення (рекордний рубіж, одностайний вибір), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси); - уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (президентський старт, орбіти співробітництва); - із морфологічних засобів часто використовуються Іншомовні суфікси –іст (-ист), -атор, -ація та ін. (полеміст, провокатор, приватизація), префікси псевдо-, нео-, супер-, інтер- та ін. (псевдотеорія, супердержава, інтернаціональний); - риторичні запитання, вигуки, повтори; - влучні, інтригуючі заголовки. Підстилі: а) стиль ЗМІ (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо); б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо); в) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди тощо). Художній стиль. Цей стиль можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій. Х.ст. широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті. Він покликаний виконувати естетичну функцію: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки. Основні ознаки: - найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ-персонаж, образ-колектив, словесний образ, зоровий образ); - естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного; - експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, фамільярне, зневажливе та ін.); - зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи; віршова форма, поетичні фігури); - суб'єктивізм розуміння та відображення. Основні мовні засоби: - різноманітна лексика, переважно конкретно-чуттєва та емоційно-експресивна (синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми); - запровадження авторських новотворів, формування індивідуального стилю митця; - уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів, навіть жаргонізмів; - використання різних типів речень; - стилістичні фігури (риторичні запитання, звертання, безсполучниковість та ін.). Підстилі: а) епічні (прозові: епопея, казка, роман, байка, новела, нарис, оповідання, повість, художні мемуари); б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма); в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка). Епістолярний стиль. Сфера використання: приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики ("Посланія" І.Вишенського, "Листи з хутора" П.Куліша та ін.). Основні ознаки - наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді Р. 8. Основні мовні засоби – поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів. Сучасний Е.С. став більш лаконічним, скоротився обсяг обов'язкових раніше вступних звертань та заключних формулювань увічливості. Конфесійний стиль. Сфера використання - релігія та церква. Призначення - обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так всього суспільства. К.С. утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма), й у Біблії та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна мова). Основні засоби: - церковна термінологія і слова-символи (дар праведності, гріховність тіла); - непрямий порядок слів у реченні та у словосполученні; - значна кількість метафор, алегорій, порівнянь; - наявність архаїзмів. К.С. вирізняється урочистістю, піднесеністю. Розмовний стиль. Сфера використання - усне повсякденне спілкування в побуті, у сім'ї, на виробництві. Основне призначення - бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків. Основні ознаки'. - безпосередня участь у спілкуванні; - усна форма спілкування; - невимушеність спілкування; - використання позамовних чинників (міміка, жести, рухи). Основні мовні ознаки: – емоційно-експресивна лексика, просторічні слова; – суфікси суб’єктивної оцінки; – прості, переважно короткі речення. Підстилі: - розмовно-побутовий; - розмовно-офіційний. -
Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні; це мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, заяв, протоколів, наказів. Основне призначення - регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянську потреби людей у типових ситуаціях. Основні ознаки: - нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні; - точність, ясність, лаконічність, стислість та послідовність викладу фактів; - документальність (кожен офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, що забезпечують стабільність форми; - наявність усталених одноманітних мовних зворотів, стандартизація вислову; - регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти. Мовні засоби: - широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій); - наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома); - відсутність авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики; - застосування синонімії не повинно викликати двозначності сприймання; - наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу; - чітко регламентоване розміщення та побудова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками); - широке використання безсполучникових речень. Підстилі: Законодавчий – використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін. Дипломатичний - використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), повідомлення, зверненнях, протоколах, договорах, заявах і т. ін. Юридичний – використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини: - між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності; - між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами; - між приватними особами. Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях тощо. Адміністративно-канцелярський - використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує: - службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування; - службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування; - сліжбові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки; - приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами. Реалізується в офіційній коресподенції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, розписках тощо. Історично ОДС базується на документах доби К.Р. та адміністрації Великого князівства Литовського, на юридичних актах міських урядів (15-17 ст.), на документах гетьманських канцелярій, має лексико-синтаксичний вплив російської канцелярської та мови австро-угорських і польських канцелярій. Формулюючи поняття "ділова мова", слід мати на увазі три сучасні стилі – ОФС, науковий, розмовний, оскільки ділова мова містить близькі, спільні мовні засоби різних рівнів. Переглядів: 3253 |
Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google: |
© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове. |
|