КОМУНІКАТИВНИЙ АКТ ТА ЙОГО ОЗНАКИ. ЗАКОНИ УСПІШНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

1. Загальна характеристика складових комунікативного акту. Розглядаючи комунікативну діяльність як сукупність мовленнєвих дій, можна сказати, що мовленнєва дія являє собою окремий випадок дії усередині процесу комунікативної діяльності і тому повинна підкорятися всім властивим йому закономірностям. Мовленнєва дія відрізняється такими особливостями:

1. характеризується власною метою або завданням (проміжною щодо діяльності в цілому і підпорядкованою сукупній меті діяльності);

2. визначається структурою діяльності в цілому і особливо тими діями, які передували їй усередині акту діяльності;

3. має певну внутрішню структуру, зумовлену взаємодією тих її характеристик, які пов’язані із структурою діяльнісного акту і спільним для багатьох однотипних актів діяльності і тих конкретних умов або обставин, за яких ця дія здійснюється в певному випадку і в певний момент.

Комунікативна діяльність – це завжди спілкування особистостей, а спілкування — це акти взаємодії особистостей, або комунікативні акти.

Комунікативний акт — найзагальніше поняття комунікативної лінгвістики й теорії спілкування; процес, який відбувається в певному місці, на пересіченні осей простору і часу, результатом якого є дискурс (текст). Кожен комунікативний акт має дві складові: комунікативну ситуацію і дискурс. Ситуація — фрагмент об'єктивно існуючої реальності, складовою якої є вербальний акт. Дискурс — вербалізована мовленнєво-мисленнєва діяльність, складовими якої є лінгвістичні (засоби мовного коду) й нелінгвістичні (засоби інших семіотичних систем) компоненти. Складові комунікативного акту, у свою чергу, мають свої компоненти.

У процесах міжособистісного спілкування, за словами В.В. Красних, виокремлюють чотири компоненти комунікативного акту:

– конситуація (екстралінгвальний аспект) — об'єктивно наявна екстралінгвальна ситуація спілкування; умови спілкування і його учасники (хто, що, де, коли);

– контекст (семантичний аспект) — імпліцитно (приховано) або експліцитно (відверто) виражені смисли, що реально існують і є частиною ситуації, відображаються в дискурсі та є актуальними для цього комунікативного акту;

– пресупозиція (когнітивний аспект) — зона перетину індивідуальних когнітивних просторів комунікантів, у тому числі розуміння конситуації;

– мовлення (власне лінгвістичний аспект) — продукт безпосереднього творення.

Комунікативний акт є сукупністю мовленнєвих актів, які виконуються індивідами назустріч один одному. Якщо в мовленнєвому акті акцент робиться на дію, то в комунікативному акті – на взаємодію адресата та адресанта. Кожний комунікативний акт протікає лише за певних обставин. Комунікативний акт детермінується різними факторами, які можуть сприяти або заважати успішному спілкуванню. Такими факторами можуть бути, напр., відстань між комунікантами, їх взаємовідносинами, час, відведений на спілкування, наявність чи відсутність гомону. Коли розмова відбувається за несприятливих умов, то для досягнення взаєморозуміння необхідне багаторазове повторення висловлення.

Будь-який комунікативний акт — це взаємодія як мінімум двох осіб за допомогою засобів мовного коду. Важливу роль відіграє комунікативна інтенція. Комунікативна інтенція визначає і організовує зміст комунікативного акту. Без цього компонента спілкування не може існувати: у ньому не було б потреби. З іншого боку, комунікативна інтенція є одним із компонентів комунікативної стратегії, яка має психологічну природу та залежить від контексту комунікації та від характеристик її учасників. Тільки завдяки співпраці комунікантів може бути досягнута комунікативна мета, яку поставив перед собою мовець на початку комунікативного акту.

Загальна комунікативна інтенція мовця обумовлює, за російською дослідницею Т. Янко, стратегію мовленнєвого спілкування. Комунікативна стратегія мовця полягає у доборі мовних засобів комунікації, виборі тональності спілкування, формуванні сприятливої атмосфери взаємодії комунікантів, у виборі комунікативних намірів тощо. У лінгвістиці розрізняють наступні типи стратегій спілкування:

Власне комунікативна стратегія — це правила і послідовність комунікативних дій, яких дотримується адресант.

Змістова стратегія — це покрокове змістове планування мети з урахуванням наявного “мовного матеріалу” (мовного коду) в межах кожного ходу (кроку) в комунікації.

Кооперативна стратегія втілюється в інформативні та інтерпретативні діалоги (полілоги) — поради, обмін думками, розповіді, повідомлення тощо.

Некооперативна знаходить своє втілення в конфліктах, суперечках, претензіях, погрозах, ухиляннях від відповіді тощо.

Стратегія спілкування складається зкомунікативна інтенція, комунікативна мета, комунікативна компетенція.

Інтенція належить індивіду і цим відрізняється від позаособистісних конвенцій та правил спілкування — регламентованих законів поведінки в різних мовленнєвих ситуаціях. Комунікативна мета багато в чому визначає перебіг спілкування, рух у ньому інформації, взаємодію учасників. Комунікативна компетенціяохоплює комунікативні стратегії і комунікативні правила, якими володіють учасники спілкування.

Стратегії спілкування залежать від прагматичних чинників: віку і статі комунікантів, їх соціальних ролей, національно-культурної належності і передбачають певну комунікативну тактику. Комунікативні тактики визначають лінію поведінки на певному етапі комунікативної взаємодії, виконують функцію способів здійснення стратегії мовлення, формуючи діалог (полілог), групуючи і чергуючи емоційне забарвлення розмови – оцінку, радість, горе, сумнів тощо.

2. Закони успішної комунікації. У комунікації, як і в системі мови, діють певні закони, пов'язані із закономірностями процесу комунікації, психологічними особливостями учасників спілкування, їх соціальними ролями. Виконання комунікативних законів сприяє успішності комунікації.

Успішна комунікація включає в себе використання нормативних мовних знаків у ситуації спілкування, крім того, мовлення повинне характеризуватися ясністю, чіткістю, стилістичною витриманістю, виразністю, відсутністю інформативно зайвих компонентів і т.п. Залежно від того, які мовленнєві норми порушуються, констатуються мовленнєві помилки на різних рівнях мовної системи. Існує декілька причин виникнення помилок у процесі комунікації:

1. Погане слухання. Слухання має бути активним.

2. Неврахування орієнтації на слухача.

3. Неправильні вербальні сигнали – невербальна комунікація нараховує до 65% того, що передає мовець.

4. Незнання аудиторії – повідомлення має спиратися на інтереси, характеристики та потреби конкретної аудиторії.

5. Неврахування того, що комунікація є двостороннім процесом. Обов’язково треба враховувати, що, крім процесу передачі інформації, значну роль відіграє зворотна реакція.

6. Недотримання елементарних правил ввічливості – агресивного і грубого комунікатора сприймають інакше, ніж ввічливого та зацікавленого інтересами аудиторії.

Щоб комунікативна діяльність була успішною і завершилася взаєморозумінням, її учасники повинні виявляти готовність до комунікації, очікувати від неї певних результатів, мати уявлення про взаємостосунки зі співрозмовником та знання про можливості висловлення. Умови успішності комунікації представлені постулатами Г.П. Грайса , які мають задовольняти принцип комунікативного співробітництва, що розкриває та відображає комунікативну компетенцію людини.

Постулат кількості передбачає, що повідомляється рівно стільки інформації, скільки потрібно для певної мети спілкування і для подальшого успішного продовження розмови.

Постулат якості зводиться до того, що комуніканти виходять із презумпції достовірності інформації, тобто інформація повинна бути правдивою.

Постулат релевантності інформації передбачає важливість повідомлення відповідно до певних умов спілкування.

Постулат манери мовлення передбачає ясність, логічність, послідовність та виразність мовлення.

Існують також принципи, які уточнюють постулат кооперації – ввічливість і тактовність звертання, які враховують, що будь-яке спілкування проходить у рамках соціально прийнятої поведінки, тобто адресоване висловлювання оформлюється етикетною рамкою, оскільки мовою забороняється наносити своєму співрозмовнику шкоду, якщо метою є досягнення комунікативної узгодженості.

Російський мовознавець і фахівець з теорії та практики ефективної комунікації Й. Стернін виокремлює низку основних законів спілкування. Серед головних, на нашу думку, є наступні закони.

Закон дзеркального розвитку спілкування: співбесідники у процесі спілкування імітують стиль один одного, автоматично, підсвідомо. Напр., якщо в розмові хтось раптом починає говорити пошепки, інші мимоволі звертають на це увагу і понижують гучність голосу.

Закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів: чим довше говорить мовець, тим неуважніші й нетерплячіші його слухачі. За даними дослідників, друга половина промови оратора завжди видається приблизно вдвічі довшою від першої, а останні десять хвилин — утричі довшими за перші десять. Отже, ефективне мовлення повинне тривати не довше 10 хвилин.

Закон довіри до зрозумілих висловлювань: чим простіше висловлювання, тим краще його розуміють. Йдеться про апеляцію до вічних і простих істин.

Закон прискореного поширення негативної інформації: інформація негативного змісту має тенденцію до швидшого поширення, ніж позитивна. Дія цього закону пов'язана з підвищеною увагою людей до негативних факторів, оскільки позитивне швидко сприймають за норму і перестають обговорювати.

Закон мовленнєвого посилення емоцій: емоційні вигуки людини посилюють емоцію, яку ця людина переживає в даний момент. Встановлено, що словесна констатація емоції посилює її в півтора-два рази. Це явище активно використовують у пропаганді, рекламі, Деяких медитативних і релігійних практиках.

Отже, успішна комунікація – це дотримання певних мовних норм, або законів, які засвоюються шляхом наслідування і навчання й реалізуються в спілкуванні переважно автоматично.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПРИРОДА І ФОРМИ КОМУНІКАЦІЇ	\|	НЕВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.