Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Потенціал Украіни з виробництва свіжої плодоовочевої продукції

Виробництво та споживання свіжих плодів та овочів

Аграрна міць України дозволяє їй посісти неостаннє місце серед традиційних учасників світового ринку сільськогосподарської про­дукції. Однак через економічні труднощі виробництво і споживання свіжих плодів і овочів (в основному) має тенденцію до зниження.

З табл. 1 видно, що на тлі зниження виробництва і споживання овочів і плодів (порівняно з 1990 роком) зростає споживання картоплі. Ці тенденції характеризують негативний аспект структури харчування населення і різко відмінні від тих, що існують у економічно розвинутих країнах. Так, у США за останні 30 років споживання овочів зросло на 20 %, фруктів і ягід — на 30 %. Водночас середньостатистичний громадянин України споживає овочів на 18 %, а фруктів і ягід — на 71 % менше, ніж громадянин США, річний раціон якого включає 110 кг овочів, 140 — фруктів і ягід і 61 — картоплі.

Досвід багатьох країн світу переконує, що з підйомом матеріаль­ного добробуту населення докорінно змінюється структура його харчування, зокрема зменшується споживання хліба і картоплі і збільшується - плодів, ягід, овочів. Досить високий рівень споживання плодів і ягід у таких країнах (у розрахунку на 1 людину на рік): Нідерландах (149 кг), Австрії (134 кг), Італії (127 кг), Англії (94 кг), Німеччині (125 кг). У цих країнах в останні роки зберігається тенденція до збільшен­ня споживання плодів і ягід.

Таблиця 1. Виробництво і споживання свіжих плодів і овочів в Україні в 1990 - 2002 рр.

Показники          
Овочі і картопля Валовий збір, тис. т                        
— картопля — овочі   16732 6666   18410 5070   15405 5492   12723 5324  
Врожайність, ц/га — картопля                          
— овочі          
Площа, з якої прибра­но врожай, тис. га                        
— картопля          
— овочі          
Плоди і ягоди Валовий збір, тис. т                        
Врожайність, ц/га   42,7   30,6   28,6   19,2   38,4 30,5 36,5
Площа, що зайнята під насадження, тис. га                        
— усього          
—плодоносні сади                
Споживання, кг/люд./рік                        

Україна, маючи унікальні природно-кліматичні умови, здавна сла­вилася садами. Однак в останні роки в садівництві переважають не­гативні тенденції— знижуються площі садів і валові збори продукції, різко скорочуються інвестиції. При цьому частка валових зборів у колективних господарствах ягід, кісточкових і горіхів у загальному обсязі виробництва знижується. Це, насамперед, зумовлено високою трудомісткістю вирощування ягід і кісточкових і їх більш низькою ефективністю, порівняно з насіннєвими. У той же час в особистих підсобних господарствах (ОПГ), через їхню невелику землезабезпеченість, перевагу, навпаки, віддають цим культурам. Така структура виробництва фруктів і ягід не сприяє насиченню ринку в раннєлітній період кісточковими і ягодами.



Интернет реклама УБС

Однак розвиток підприємництва в сільському господарстві дозво­лить усунути диспропорції в структурі виробництва фруктів і ягід.

Роль суспільного сектора у виробництві і формуванні ринку свіжих плодів і овочів знижується і зростає значення фермерства і ОПГ гро­мадян.

Частка останніх у загальному обсязі виробництва в 2000 році в цілому в Україні склала за картоплею 99, овочами 83 %, в 2002 році – 99 и 88% відповідно. Аналогічна тенденція характерна і для Донецької області, де на час­тку приватного сектора в 1999 році припадало 98,1 % виробництва картоплі, 69,9 — овочів і 99,1 — плодів і ягід.

Садівництво є традиційною галуззю сільського господарства Украї­ни. Тут зосереджено 29,8 % садівницької продукції. Розвитку садівниц­тва допомагають сприятливі умови більшої частини території України для основних плодових і ягідних культур, що, у свою чергу, надає їй можливість посісти гідне місце серед країн найбільш розвинутого про­мислового садівництва. В Україні є реальні і потенційні можливості для організації великомасштабного виробництва плодів і ягід з метою як достатнього забезпечення внутрішніх потреб населення, так і експорту. В Україні 246 колективних господарств мали площу садів до 20 га, у 73 господарствах площа багаторічних насаджень перевищувала 700 га. У грудні 1990 р. на установчих зборах представників садів­ницьких і виноградарських господарств кооперативної асоціації із садівництва, виноградарства і виноробної промисловості, у котру уві­йшло 330 радгоспів і колгоспів, говорилося, що під насіннєві плоди виділяється 71,1 % суспільних садів України.

До 2000 р. передбачалося мати наступну породну структуру садів: насіннєві культури — 55,6 %, із них яблуня — 88,6 %. Таким чи­ном, яблуня — найпоширеніша плодова культура.

Характерною рисою ринку України є дефіцит продуктів садів­ництва, низька їхня якість і вузький асортимент. На ринок мало надходить зимових груш, вишні, черешні, смородини, волоських горіхів, хоча більшість районів України має сприятливі умови для їхнього вирощування. Продукція садівництва подана в основному яблуками, що в її загальному обсязі складають 50 - 60 %, плоди кісточкових культур — 15-22 %, ягоди — 5 - 8 % і горіхи близько 1 %. Дещо кращий асортимент продуктів садівництва на колгоспних ринках.

Ринок продуктів неоднорідний, його кон'юнктура значно відрізняється за окремими населеними пунктами, районами і облас­тями. Найширший ринок продуктів садівництва в шести областях — Донецькій, Київській, Луганській, Запорізькій, Дніпропетровській та Республіці Крим. Тут інтегральний показник попиту коливається від 1,15 до 3,62 одиниць. Цей показник визначається як здобуток трьох індексів, що характеризують попит. Це густота населення на 1км2, грошові прибутки на душу населення, ціни. Індекси визнача­ються як відношення відповідного показника досліджуваного об'єкта до його середнього по Україні рівня. Найменший попит на продукти садівництва у північних областях (Житомирська, Рівненська, Волинсь­ка, Чернігівська) і на Херсонщині. Тут інтегральний показник попи­ту коливається від 0,21 до 0,46.

Потенційні можливості у виробництві в Україні продуктів садів­ництва неадекватні даним валових зборів і експорту даної продукції. Так, у 1995 р. валовий збір плодово-ягідних культур склав 3420 тис. т, експортувалося ж 201 тис. т, у 1990 році ці дані склали, відповід­но, 2902 тис. т і 166 тис. т, тобто тільки 6 % валового збору про­дукції експортувалося, що означає неповне використання можливос­тей України відносно до плодів і ягід на експорт.

Найбільш сприятливі природні та економічні умови для вироб­ництва плодів насіннєвих культур (врожайність 39 - 101 ц/га) скла­лися в Криму, Винницькій, Херсонській і Запорізькій областях; кісточ­кових — у Криму, у Запорізькій, Чернівецькій, Винницькій і Одеській (врожайність 23 - 44 ц/га); ягідних — у Київській, Рівненській, Чернігівській і Львівській областях (врожайність 20 - 28 ц/га).

Найменш сприятливі умови для виробництва плодів на Поліссі, а також у Сумській, Тернопільській, Івано-Франківській і Луганській областях. Тут середньорічна врожайність насіннєвих культур складає лише 10 - 12 ц/га, кісточкових — 4 - 10 ц/га. Зони високоінтенсивного садівництва доцільно створити в Криму, Вінницькій, Хмельницькій, Чернігівській областях. Найсприятливіші умови для вирощування зи­мових сортів яблук і груш, пізніх сортів сливи, склалися в південно-західних районах правобережного Лісостепу, у рівнинних районах За­карпатської області й у Криму. Тут необхідно вирощувати частину продукції для вивезення в інші області України та за її межі. Виробниц­тво черешні варто сконцентрувати в Мелітопольському районі Запорізь­кої області, Придністров'ї і Закарпатті, а вишні - у приміських зонах Донецька, Дніпропетровська і Запоріжжя. Абрикоси доцільно вирощу­вати в областях Степу, південно-західних районах правобережного Лісо­степу (Придністров'я) і рівнинних районах Закарпаття. Кліматичні умови південного Степу і Закарпаття сприятливі для вирощування персиків і айви. Виробництво волоського горіха можна збільшити за рахунок роз­ширення його площі в західних районах правобережного Лісостепу й у західних районах Степу.

Обсяги виробництва картоплі й овочів в Україні розподіляються відповідно до природних і економічних чинників.

Картоплярством займаються в усіх природно-економічних зонах. При цьому приблизно 50 % усього валового збору дають господарства Лісостепу, 88 % — господарства зони Полісся і 12 % — господарства степової зони. Основними виробниками картоплі є Чернігівська, Киї­вська, Сумська, Житомирська, Винницька, Хмельницька і Волинсь­ка області. У цих областях значна частина валового збору картоплі йде на продовольчі потреби і меншою мірою — на корм худобі. Частина картоплі, у вигляді сировини, направляється в крохмало-патокову промисловість. Крім того, із цих областей (особливо із Сумсь­кої, Чернігівської та Житомирської) вивозять картоплю у регіони Півдня України і Донбасу.

Овочі. Найбільш сприятливі умови для виробництва овочів скла­лися в областях степової зони і менше, відповідно, в Лісостепу і Поліссі. Питома вага кожної зони приблизно наступна: Степ — 50 %, Лісостеп — 35 % і Полісся — 15 %. При цьому понад 4/5 валово­го збору овочів дають господарства степової зони і Лісостепу.

Товарне високорозвинене виробництво овочів зосереджено в обла­стях, що мають високий рівень розвитку промисловості (Донецька, Київська, Харківська, Дніпропетровська і Луганська), а також в об­ластях, де є потужні підприємства з переробки овочів (Одеська, Запо­різька, Херсонська, Черкаська і Крим) .

З табл. 1 видно, що в останні роки намітився деякий підйом у виробництві овочів. Однак екстенсивний шлях виробництва має свої обмеження. Так, граничність земельних ресурсів у регіонах складає: Карпатського — 51, Поліського — 56, Центрального — 68, Південно­го — 74, Східного і Донецького — 75, Подільського — 76 і При­дніпровського — 78 % території. Причому індекс граничної корис­ності ріллі по Україні складає 5 7%, у тому числі по регіонах: Карпатському — 83, Поліському — 74, Центральному — 48, Под­ільському — 44, Донецькому —.72, Східному — 34, Придніпровсько­му — 56, Південному — 64 %. Наведені дані свідчать, що такі регіо­ни, як Східний, Донецький, Придніпровський і Південний, що є основними товаровиробниками овочів, не можуть нарощувати обсяги виробництва продукції без упровадження нових технологій вирощу­вання. Одним із шляхів зростання обсягів виробництва овочів може бути розвиток фермерства і ОПГ. Пропозиція овочевої продукції від них у 1999 році складала 66 % валового збору томатів, 77 - 82 % — капусти і ріпчастої цибулі, до 90 % — моркви і буряка, 93 - 94 % — огірків.

У споживанні овочів спостерігається чітка сезонність, що частко­во збігається із сезонністю вирощування продукції в умовах відкри­того ґрунту. Сезон овочів відкритого ґрунту починається з квітня (зелень, цибуля-порей, редис, щавель) і закінчується на початку ли­стопада (дозрівання і складування капусти). Потім у листопаді-грудні з'являється перерва, у період якої ринок, у основному, орієнтується на імпортні свіжі овочі. З лютого на ринок починають надходити вітчизняні овочі закритого ґрунту. Однак ціни на них досить високі, що пов'язано, насамперед, із високою енергоємністю виробництва про­дукції в умовах закритого ґрунту. Впровадження нових, неенергоємних технологій дозволяє знизити ціни на цю продукцію ї зробити її доступною для всіх верств населення.

Перехід економіки України до ринкових відносин зумовив розвиток приватного бізнесу, у тому числі в галузі виробництва культивованих грибів. Ця діяльність у розвинених капіталістичних країнах виділила­ся в окрему галузь сільського господарства - грибоводство. Однією з культур, що вирощуються в захищеному ґрунті, є печериця.

У останні роки в Україні, у тому числі в Донецькому регіоні, спостерігається зростання обсягів виробництва культивованих грибів, як на державних, акціонерних підприємствах, так і на підприєм­ствах малого бізнесу. Це зумовлено не тільки нестачею екологічно чистих продуктів, але й тим, що попит на свіжі печериці значний; виробництво грибів досить просте з погляду технології, високорента­бельне і не вимагає великих капіталовкладень.

Формування ринкової економіки, її стабіль­ний розвиток не виключає стратегічного планування, а, навпаки, ба­зується на ньому, але не на жорсткому адмініструванні, з акцентуванням на мікроекономічному рівні. Тому необхідно здійснювати обґрунтоване впорядкування прогнозів, планів перспективного розвитку на різних рівнях, починаючи із сільгосппідприємства.

Така ієрархічна структура планування стійкого розвитку АПК по­винна виходити з місткості вітчизняного ринку (виробник і спожи­вач), можливості експорту продукції, а також припускати аналогіч­не планування в суміжних галузях.

 


Читайте також:

  1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
  2. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
  3. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
  4. Автоматизація виробництва
  5. Алгоритм формування потенціалу Ф2
  6. Альтернативні можливості виробництва масла і тракторів
  7. Альтернативні можливості виробництва масла та гармат.
  8. Альтернативні можливості виробництва масла та гармат.
  9. Аналіз асортименту й структури випуску продукції.
  10. АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ
  11. Аналіз витрат на 1 грн. вартості продукції
  12. Аналіз витрат на гривню товарної продукції




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Формирование | Контрольні запитання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.