Економічні погляди меркантелістів та фізіократів, їх роль у виникненні класичної політичної економії

(В. Стаффорд, В. Петті, П. Буагільбер, економічна таблиця Ф. Кене)

Ринкова економіка в найбільш чіткій формі виступає в торгівлі. Торгові центри розташовувалися на торгових шляхах. Торгові шляхи Схід—Захід ішли з основного для того часу центру багатств — Індії, держав островів Індійського океану. Тут є прянощі, коштовності (камені, перли), розкішні тканини. Вони малі за обсягом, їх транспортування не потребує великих витрат. Найдешевший шлях — морський. На ці заморські товари завжди є покупці: королі, сеньйори, вища духовна знать, купецтво.

Розвитку торгівлі сприяло створення великих централізованих держав у формі монархій, що привело до відносної стабільності в правовій, соціальній, економічній галузях. Закон охороняв соціальну безпеку, економічно впорядковував справи митниці, транспорту, організаційну сферу. Міста нагромаджують економічний потенціал і на цій підставі набувають значної свободи дій. У містах Італії, Німеччини, Нідерландів, Англії, Іспанії, Португалії з’являються купці, які мають зв’язки не тільки з внутрішнім національним ринком, а й з міжнаціональним.

Якщо в торгівлі з континентальною Європою і Росією існували умови формальних партнерів, то з Індією або колоніями в Америці, Африці, Австралії, Новій Зеландії панували монополії Англії, створені за допомогою держави. Тут немає конкурентів, тут світ свавілля, найжорсткішої боротьби між державами за ці монополії.

Отже, джерелом багатства є зовнішня торгівля. Розквітають компанії цілеспрямованої діяльності. Компанії купців-авантюристів засновуються для відкриття нових країн: Московська компанія (1554 р.), Східна компанія (Норвегія, Швеція, Польща, Фінляндія), Ост-Індійська компанія (1600 p.). He член компанії не мав права торгувати в даному просторі. Ці компанії-монополісти приносили казкові прибутки. Так, якщо ціна перцю за фунт в Індії складала два пенси, то в Англії— 20. Ост-Індійська компанія не тільки монополізувала торгівлю з Індією, але практично стала панувати політично. До монополії слід віднести і Навігаційний акт (1651p.), що монополізував панування англійського судноплавства на Атлантиці.

Отже, джерелом багатства держави стала зовнішня торгівля.

Тому меркантилізм тільки відобразив у своїй концепції реальний процес: джерело багатства нації — зовнішня торгівля.

Це положення, безумовно, для XIX і XX ст. є вузьким, проте для XVII ст. зовнішня торгівля створює робочі місця та сприяє активному платіжному балансу, добробуту нації, що торгує.

Меркантилізм (пох. від італійського mercante – купець). Теорія меркантилізму ґрунтувалася на тезі, що багатство – це гроші, а гроші – це золото і срібло. Джерело багатства – зовнішня торгівля. Після ряду географічних відкриттів ранні меркантилісти, зокрема Вільям Стаффорд(1554–1612 рр.)в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії, почали вважати, що чим більша різниця між вартістю вивезених та ввезених товарів (активний торговельний баланс), тим багатша держава. Як економічний суб’єкт, держава повинна витрачати менше, ніж отримує, тоді багатство буде накопичуватися.

“Інші нації жертвують торговими інтересами, — пише Монтеск’є, — заради політичних інтересів. Англія завжди жертвувала своїми інтересами заради своєї торгівлі. Цей народ краще за всі народи світу зумів скористатися трьома елементами: релігією, торгівлею, свободою”.

Купець — головна постать ринкових відносин; він знає зовнішні ринки, він — грошовий власник. Вирізняють два періоди цієї концепції: меркантилізм епохи грошового балансу і меркантилізм торгового балансу. Як видно з історичної періодизації, меркантилізм має практичну функцію. Це більше економічна політика, що слугує інтересам розвитку ринкових відносин, оскільки феодальні вичерпали свій потенціал. Ранній меркантилізм, або монетарна система, наполягає на забороні вивезення золота і срібла, обмеженні ввезення товарів, установленні високих мит, нагляду за іноземними купцями, зниженні процента за кредит.

Меркантилізм розпочинає своє входження в історію за умов панування абсолютизму. А через це він не може не сповідувати думку про те, що держава має бути сильною. Сеньйори не могли допомогти державі, тому, що вони — носії суверенності окремих графств, князівств. До часу, поки необхідні були збройні сили на засадах сеньойріальної залежності, монархія з цим мирилася. У період регулярної найманої армії монарх вимагав грошей, грошей вимагали дворяни. Гроші були в купців, лихварів, їх приносили мануфактури, торговельні та фінансові компанії. Тут зіткнулися інтереси буржуазії, що народжувалася, — підприємців — та абсолютної монархії [60].

Меркантилізм народжується не як економічна концепція, він віддзеркалює погляди та інтереси купців, мануфактур, керівників великих компаній, відроджувані ринкові відносини в країнах Західної Європи, проте ринкові відносини вже на нових технічних, економічних та міжнаціональних засадах, коли ще слабке в економічному плані підприємництво потребує особливо сприятливих, тепличних умов — монополій на виробництво, збут, технологію, коли ще сильні позиції адептів “справедливої ціни”.

Базу концепції меркантилістів становить багатство держави. Його вимірювачем є гроші у формі золота і срібла. Підприємець-купець потребує сильної держави, в якій не сидять на скрині із золотом і сріблом, а активно спрямовують їх в обіг. Меркантилісти звинувачують людей у корисній любові до грошей. Якщо люди збирають гроші в скарбника, а не пускають їх в обіг, корисні інтереси вступають у конфлікт із суспільним благом. Люди прагнуть до ліквідності, що виправдано обставинами. Це особливо характерно для розвиненого меркантилізму, або меркантилізму торгового балансу. Якщо на ранньому етапі сальдо, тобто різниця між вивезенням і ввезенням золота і срібла, фіксувалося в їхньому збільшенні, то в більш пізньому торговому балансі — це сальдо експорту та імпорту товарів, проте сальдо у грошовій формі знімає заборону на вивезення грошей.

Визначальним є активне сальдо торговельного балансу. Необхідно заохочувати розвиток мануфактур і перш за все експортних. Основний принцип цієї політики — побільше продавати, поменше купувати. Безумовно, ці принципи не заперечували, а навпаки, передбачали втручання держави в економічне життя. Порівняно з феодальною структурою це був очевидний прогрес.

Пізній, або розвинений, меркантилізм відображає ті зміни, які відбулись у XVI—XVII ст. Англія перемогла своїх конкурентів у Європі, закріпилася на світових торговельних шляхах, створила мережу монополій, що контролювали та грабували величезну колоніальну систему. Не менш важливу роль відіграла революція 164—1660 рр. Однією з особливостей Англійської буржуазної революції було релігійне забарвлення її ідеологічної надбудови; ентузіазм релігійної боротьби часто набирав форм релігійного екстазу. У країні утверджується парламентська республіка. Вона відмовилася від догм грошового балансу і перейшла до торговельного балансу.

Можна процитувати твори представників - раннього меркантилізму У. Стаффорда та розвиненого меркантилізму — Т. Мена, книжка якого “Міркування про торгівлю Англії з Ост-Індією”, що з’явилася 1609 року, згодом стає “Євангелієм” меркантилістської системи впродовж ста років.Стаффорд писав: “Англія біднішає, тому що іноземці вивозять з неї гроші”. Мен зазначав: “Споживання іноземних продуктів повинно бути менше за ту частину народного виробництва, яка відправляється за кордон. Гроші створюють торгівлю, а торгівля примножує гроші. Землероб розкидає зерна, це — божевілля. Та кінцева мета — жнива, що приносять набагато більше. Так і з грошима”. Як бачимо, різниця в позиціях кардинальна.

Карл Маркс зазначав: “Перші тлумачі сучасного світу, творці монетарної системи, проголосили золото і срібло, тобто гроші, єдиним багатством. Вони справедливо оголосили призначенням буржуазного суспільства “робити гроші”, отже, з погляду простої товарної оборотності збирати скарби, яких не їсть ані попелиця, ані іржа... Якщо монетарна і меркантилістська системи виділяли світову торгівлю й окремі галузі національної праці, безпосередньо пов’язані зі світовою торгівлею, як єдине істинне джерело багатства або грошей, то необхідно взяти до уваги, що в ту епоху більша частина національного виробництва перебувала ще у феодальних формах і служила безпосереднім джерелом існування для самих виробників”[58].

Меркантилізм є агресивним, він за втручання держави в господарські процеси. Меркантилізм угадав насамперед багато положень, характерних як для економічної теорії, так і для практики сьогодення. Сучасний монетаризм, як одна з панівних концепцій, спирається на особливі функції грошей. Вони не тільки засіб обігу, не тільки загальні платіжні засоби, вони чинять вирішальний вплив на виробництво, розподіл, обмін та споживання. Обсяг грошової маси є регулятором загальної рівноваги попиту й пропозиції, а отже, проблеми зайнятості, економічного зростання, циклічності основних економічних процесів, вплив грошової маси - поширюються на соціальні та психологічні фактори. Усе це вкорінюється в економічний спосіб мислення та приводить до виникнення в ньому вагомих економічних елементів.

Одним із перших економістів перехідного періоду від меркантилізму до класичної політекономії був англієцьВ. Петті (1623–1687 рр.). Він вважається засновником трудової теорії вартості. На його думку, вартість певної речі дорівнюватиме кількості щоденних пайків, спожитих тим, хто цю річ виготовив. Крім “природної ціни” (вартості), Петті виділяє ще й “політичну”, тобто ринкову ціну. Її величина визначається не лише затратами праці, але й попитом та пропозицією. Він визначає і ряд інших економічних категорій. Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати. Рента в Петті є продуктом праці і це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів та витратами виробництва. Процент Петті називає “грошовою рентою“ і визнає його як щось похідне від ренти. Його величина залежить від розмірів земельної ренти і кількості грошей в обігу.

1707 року засновник французької політичної економії П’єр Лепезан деБуагільбервидав у двох томах працю під назвою “Звинувачення Франції”.Саме його твори стали теоретично-методологічною базою розвінчання меркантилістичних ідей та формування специфічних традицій “французької школи”. Джерелом багатства країни є різноманітність благ і речей, а не тільки фізична грошова маса. Найважливішою умовою економічної рівноваги та прогресу є пропорційні, або нормальні ціни. Це ціни, що забезпечують у середньому в кожній галузі покриття витрат виробництва і певний прибуток, чистий дохід, ціни, при яких буде підтримуватися стійкий споживчий попит, ціни, при яких гроші “знають своє місце”, обслуговують платіжний обіг та не набувають тиранічної влади над людьми. По суті, це свідчить про виведення закону вартості як виразу пропорційності народного господарства.Ідеї П’єра Лепезана де Буагільбера продовжили розвивати фізіократи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ХVІ ст.	\|	Фізіократія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.