Великобританія

У ході Другої світової війни Великобританія зазнала значних матеріальних, фінансових та людських втрат. 245 тис. осіб загинули, 278 тис. було поранено. На 10 % зменшилося промислове виробництво, обладнання вичерпувало свій амортизаційний ресурс. Витрати на війну склали 25 млрд ф. с., державний борг досягнув 23,7 млрд ф. с., зовнішній борг – 3 млрд ф. с., втрачено 25 % національного багатства. Збільшилася економічна залежність від США. Країна втратила ринки на Близькому Сході та у Південно-Східній Азії, а з 1947 року і в Індії, Бірмі, Цейлоні. Розвал колоніальної імперії ослабив Великобританію. Перед країною постали серйозні економічні проблеми, вирішення яких залежало від політичної волі лейбористів та консерваторів.

У 1945 році урядом К. Етлі була розроблена лейбористська економічна програма “обличчям до майбутнього“ лівого спрямування. Проголошувалося про необхідність створення соціалістичної співдружності Великобританії, розвитку змішаної економічної системи із збільшенням державної власності. Було націоналізовано засоби зв’язку, транспорт, газову та вугільну промисловість, частину електроенергетики. Відновлено діяльність профспілок. Створювалася система соціального страхування.

У зв’язку з гострою фінансовою кризою, викликаною дефіцитом обігових коштів, у липні 1948 р. Англія приєдналася до плану Маршалла. Це дало їй можливість отримати 2,3 млрд дол. у вигляді поставок товарів і 337 млн дол. – кредитів. 1949 року лейбористи провели девальвацію фунта стерлінгів на 30,5 % (1 фунт ст. = 2,8 дол.). У свою чергу, це викликало значні інфляційні процеси. Від кризи Англію врятувала війна у Кореї. Поставки військово-стратегічних товарів та сировини дозволили накопичити фінансові ресурси і відмовитися від участі у плані Маршалла. У 1951 р. виробничі показники на 1/3 перевершили показники 1937 року. У 1951–52 рр. обсяги сільськогосподарського виробництва зросли на 50 %.

1951 року на парламентських виборах до влади прийшов консервативний уряд У. Черчиля, який:

– провів часткову денаціоналізацію промисловості;

– активно стимулював створення монополістичних об’єднань (відбулася грандіозна централізація виробництва в руках концернів “Віккерс“ – 100 тис. працюючих, “ІКІ“ – 120 тис. осіб, “Бритіш петролеум“ та “Ройял Датч – Шелл“ – 250 тис. осіб);

– здійснював структурну перебудову економіки на основі НТП (з’явилися нові промислові регіони: Зах. Мідленд та південний схід країни, розвиваються нові прогресивні галузі: автомобільна, авіаційна, електронна);

– Європі нав’язувалася економічна та політична гегемонія (не увійшовши у 1957 р. до “Спільного ринку“, Англія зініціювала створення у 1960 р. “зони вільної торгівлі”, до якої увійшли Англія, Данія, Швейцарія, Норвегія, Австрія, Швеція та Португалія, але економічного розвитку це об’єднання не мало);

– у межах НАТО відбувалася активна мілітаризація економіки.

Під знаком цих перетворень Великобританія розвивалася до кінця 70-х років, але перебувала у складному становищі. З одного боку, швидко розвивалися гігантські монополії в передових галузях виробництва, які диктували умови на ринку та здійснювали серйозний вплив на внутрішню та зовнішню політику урядових кіл країни. З іншого – збільшувався державний сектор економіки, що охоплював в основному старі традиційні галузі господарства, його продукція не була достатньо конкурентоспроможною, тому що повільно прилаштовувалася до новин НТП.

1979 р. уряд консерваторів очолила М. Тетчер, яка запропонувала нову радикальну економічну програму, яка в історію ввійшла під назвами “неоконсерватизм“ або “тетчеризм“.

Ідеологічною основою програми були такі елементи:

– сприяння вільному підприємництву;

– розвиток особистої ініціативи;

– проповідування крайнього індивідуалізму;

– повернення суспільства до “вікторіанських цінностей“ (повага до закону, порядку, релігії, сім’ї; бережливість, працелюбність тощо).

На шляху реалізації програми було здійснено такі кроки:

– застосування політики “монетаризму” (зменшення податків та видатків бюджету, обмеження діяльності профспілок, неперспективні підприємства перестали субсидуватися);

– денаціоналізація промисловості (газова, сталеплавильна, електротехнічна галузі; водозабезпечення; телекомунікації);

– створення умов “здорової конкуренції“, особливо в ціноутворенні;

– розвиток дрібного та середнього бізнесу;

– захист ТНК;

– здійснювалася приватизація житла;

– зменшено подоходні податки та кількість чиновницького апарату (налічувалося усього 16 міністерств негалузевого характеру).

У результаті здійснюваних економічних заходів продуктивність праці становила 2,5 % річних (поступалася лише Японії), а темпи економічного зростання – 3–4 % річних (найбільші серед європейських країн). Швидкими темпами зростала капіталовіддача. Інфляція утримувалася в межах 6 %. Споживчі витрати населення виросли на 6,5 %, приватні капіталовкладення – на 10,3 %. Доходи населення зросли на 5 %, а норма заощаджень зменшилася до 1,3 %, що свідчило про розширення особистого споживання та високий внутрішній попит. Зайнятість в економіці зросла на 1,2 % (в основному у сфері послуг), без роботи залишалися лише 1,9 млн осіб. Сформувався середній прошарок суспільства. Разом з тим негативним наслідком реформ стала різка поляризація суспільства. Середній дохід на душу населення в реальному обчисленні за десять років зріс на 23 %, але більше 20 % сімей мали річний дохід нижче 4 тис. ф. ст., що було достатньо низьким прожитковим рівнем англічан.

Отже, “неоконсерватизм“ або “тетчеризм“ підтердив, що капіталістична система є гнучкою, здатною пристосовуватися до змін соціально-економічних умов, модернізовуватися.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Важливою складовою економічної політики 60-х рр. була реалізація програми “нових рубежів” президента Дж. Кенеді.	\|	Франція

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.