Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Класифікація методів. Методи та методичні прийоми навчання природознавству.

 

метод навчання — це спосіб цілеспрямованої взаємопов'язаної діяльності учителя й учнів, яка включає управлінські дії учителя (планування, організація, стимулювання, контроль, коригування, аналіз і оцінювання результатів) та навчально-пізнавальні дії учнів (засвоєння і застосування компонентів змісту навчального предмета, самоуправління), що забезпечує освіту, розвиток і виховання особистості кожного школяра.

Реалізація можливостей кожного методу в здійсненні навчання, виховання й розвитку молодших школярів пов'язані насамперед з реалізацією об'єктивного змісту навчально-пізнавальної діяльності учнів у процесі оволодіння певним змістом навчального предмета та взаємодією вчителя, учня, колективу.

 

2. Сучасна класифікація методів навчання.

На сучасному етапі розвитку шкільної практики при вивченні природознавства розроблені і широко використовуються різноманітні методи навчання, які за найбільш суттєвими ознаками класифікують на певні групи. Слід відмітити, що в сучасній дидактиці виділяють кілька класифікацій методів. Найбільш важливими серед них вважаються: 1) класифікація за джерелами знань і взаємозв'язаної діяльності вчителя і учня (М. М. Верзилін, Д. О. Лордкипанідзе); 2) за характером дидактичних завдань (Б. П. Єсипов, М. О. Данилов); 3) за рівнем пізнавальної самодіяльності учнів (М. М. Скаткін, І. Я. Лернер).

За джерелом знань всі методи навчання розділяють на три групи: словесні, наочні і практичні. В першій групі методів джерелом знань є слово, в другій — показ, а в третій — практична робота.

Класифікація на словесні, наочні і практичні методи деякою мірою є штучною, тому що всі названі групи тісно пов'язані між собою і не завжди можна між ними установити чіткі межі. Так, при вивченні природознавства на одному уроці може бути використано кілька різних методів залежно від змісту його частин. Демонстрація змінюється бесідою і практичною роботою. Різні методи можуть поєднуватись так, що переважатиме якийсь один або кілька методів. Наприклад, бесіда чергується з невеликою розповіддю або поясненням, пояснення — з демонстрацією або з практичною роботою та ін. Але при поєднанні методів можливо виділити на уроці головний (провідний), а інші — допоміжні.



Интернет реклама УБС

При класифікації методів навчання за рівнем пізнавальної діяльності учнів виділяють п'ять груп методів: 1) пояснювально-ілюстративний; 2) репродуктивний; 3) проблемне викладання навчального матеріалу; 4) частково-пошуковий, або евристичний; 5) дослідницький. Ця класифікація в основному враховує лише рівень пізнавальної діяльності учнів, без зосередження уваги на джерелах знань, що підтверджує її недостатню обґрунтованість.

За характером дидактичних завдань можна виділити: 1) актуалізація опорних знань і навиків; 2) засвоєння знань; 3) первинне використання знань; 4) оволодіння навиками у стандартних та нестандартних умовах; 5) контроль та корекція.

До методів самостійної роботи учнів входять спостереження, досліди, практичні роботи, роботи учнів з підручником, художньою і науково-популярною літературою.

Застосовуючи відповідні методи в процесі навчання, учитель одночасно привчає дітей до певних логічних операцій, формує в них науковий світогляд, розвиває здібності, волю, інтерес, допомагає виробленню свідомої мотивації навчання. Методи крім освітнього значення мають і виховне — ось чому під час вивчення предмета необхідно застосовувати різні методи, не надаючи переваги лише одному з них.

 

3. Метод як сукупність методичних прийомів.

Кожен метод навчання має складну структуру. Він може включати кілька методичних прийомів.

Методичний прийом — це елемент того чи іншого методу, який виражає, певну дію вчителя і учнів у процесі навчання. Відповідний методичний прийом спрямовує діяльність учнів на розв'язання якогось певного часткового дидактичного завдання.

Використання різних дидактичних прийомів забезпечує активізацію пізнавальної діяльності учнів, поглиблене засвоєння навчального матеріалу.

Всі прийоми, залежно від навчальної мети уроку, вчитель узгоджує з основними методами. Наприклад, застосовуючи метод бесіди, вчитель може використовувати для створення проблемної ситуації або як опору для розв'язування евристичних завдань навчальні таблиці, натуральні об'єкти та інші засоби. Під час розповіді вчитель може поступово зарисовувати схему об'єкта на дошці, що значно підвищує активізацію навчання.

Методи і прийоми знаходяться в тісному діалектичному взаємозв'язку. Кожен метод за певних умов може бути прийомом того чи іншого методу. Наприклад, розповідь, пояснення або бесіда можуть бути використані при вивченні одних тем як методи навчання і включати різні прийоми, а під час лабораторного та практичного занять відігравати роль прийомів. Ефективність процесу навчання великою мірою залежить як від вдалого вибору методів, так і від їх внутрішніх структур, умілого поєднання прийомів зовнішньої діяльності вчителя і внутрішньої пізнавальної самодіяльності учнів.

Для стимулювання мислення і пізнавального інтересу учнів молодших класів при вивченні природознавства застосовуються різноманітні прийоми. Головними з них є збагачення навчального матеріалу новими цікавими фактами, які відсутні в підручнику, здійснення проблемного підходу до навчання, використання елементів цікавого, емоційних стимулів; демонстрування різних видів натуральних об'єктів, схем, діапозитивів, слайдів, фотографій, муляжів, моделей тощо.

Кожен метод, що застосовується на уроці, розкривається багатьма, різними за характером, методичними прийомами. Цю різноманітність прийомів можна систематизувати у відповідні групи. Передусім можуть бути виділені прийоми, які мають місце майже в кожному методі, а саме: логічні, організаційні і технічні.

До логічних належать прийоми збудження і розвитку пізнання, виявлення істотних ознак об'єктів або явищ, порівняння об'єктів (виявлення однакових і відмінних рис), висновки, узагальнення. Ці прийоми забезпечують розвиток мислення учнів, самостійність їхньої роботи.

Організаційні прийоми спрямовують увагу на сприймання і роботу учнів. Сюди належать індивідуальні, фронтальні, групові види проведення робіт; різні типи завдань (однакові, різні, індивідуальні); виготовлення і використання певних карток, інструкцій тощо.

До технічних належать прийоми, якими досягається підготовка робочого місця, використання різного обладнання, допоміжних матеріалів і засобів (поводження з виучуваними объектами або матеріалами, приладами та ін.).

Варіанти поєднання різних прийомів можуть бути різними залежно від змісту навчального матеріалу. Творча активність і педагогічна майстерність вчителя залежать від вмілого використання існуючих і розроблення нових прийомів, застосування яких підвищує рівень навчання і виховання учнів.

 

4. Словесні методи навчання.

При застосуванні словесних методів навчання учні набувають знань у словесній формі (через слово) з повідомлень учителя або з книг. У разі потреби використовуються відповідні види наочних засобів навчання. До даної групи методів можна віднести розповідь, бесіду, пояснення, читання підручника, науково-популярної літератури тощо. Діяльність учнів полягає переважно в слуханні, осмисленні знань і наступних усних або письмових відповідях. Отже, слово в даній групі методів має вирішальне значення.

 

5. Бесіда як метод навчання.

З усіх форм живого слова найефективнішою для учнів молодших класів є бесіда — діалогічна форма викладу і вивчення нового матеріалу. Вона активізує педагогічний процес, збуджує мислення дітей, підвищує працездатність і самодіяльність учнів.Бесіду проводять тоді, коли можна послатися на факти, які хоча б частково відомі дітям з прочитаних книг, з власних спостережень над предметами або явищами серед природи, в куточку живої природи, на навчально-дослідній ділянці. Проте її можна побудувати і на маловідомому або навіть не відомому учням матеріалі при умові використання роздавального матеріалу, картин, таблиць, карт та ін. Її проводять у формі запитань учителя і відповіді учнів.

Запитання повинні:

- збуджувати думку, самостійне мислення, спонукали до відповіді;

- бути конкретним, точними, чіткими, сформульованими коротко, послідовні;

- логічно пов'язані між собою, пов'язувати окремі частини матеріалу;

- не повинні підказувати відповідь;

- в кінці бесіди повинні привести до відповідного (наміченого) висновку.

Провести жваву, насичену навчальним матеріалом, логічну, цікаву для дітей бесіду нелегко, особливо для молодого вчителя. К. Д. Ушинський звертає увагу на те, що запитання, відповіді на які розкривають повністю зміст прочитаного, не так легко поставити, як може здатися на перший погляд, і наставнику слід спершу самому засвоїти зміст статті і підготувати запитання до неї. Спочатку краще попередньо навіть записувати ці запитання.

Щоб ставити запитання учням, учитель, готуючись до бесіди, повинен враховувати вік учнів, їхній розумовий розвиток, рівень знань з раніше вивчених тем, відомості, які дістають учні з кінофільмів, радіо- телепередач, науково-популярної літератури та ін.

У 2 і 3 класах зміст запитань стосується в основному зовнішнього вигляду предмета — його назви, форми, величини, кольору, частин тощо. У 4 класі зміст запитань ускладнюється: починаючи із зовнішнього вигляду предмета або явища, вони повинні привести до розкриття внутрішньої суттєвості, пояснити причинно-наслідкові зв'язки. (Чому саме такий колір мають тварини пустині? Яке літо? Чому?)

Щоб залучити всіх учнів до роботи під час бесіди, учитель ставить запитання до всього класу; після деякої паузи слід викликати одного учня, який повинен дати повну відповідь. Неповну і неточну відповідь доповнюють інші учні.

Можна проводити бесіду на різних етапах уроку: при опитуванні вивченого матеріалу, при закріпленні його тощо. У 2 класі за допомогою бесіди учнів підготовляють до читання статей природничого змісту. Є бесіди роз'яснювальні, контрольні і заключні. Роз'яснювальнімають на меті виклад і пояснення нового матеріалу,контрольною вчитель перевіряє правильність засвоєння вивченого матеріалу учнями, заключною узагальнюються і систематизуються знання учнів, наголошується на основному з вивченого.

Проводять бесіди на підставі спостережень, дослідів, статей з підручника, розповіді вчителя, екранних засобів, за планом або картою, картиною тощо.

На основі спостережень бесіду проводять, щоб забезпечити вірне сприймання учнями навколишньої дійсності, сформувати правильне поняття й уявлення про предмети і явища природи. Послідовно ставлячи запитання, вчитель пропонує дітям уважно розглянути предмет, спрямовує їхню увагу на головні ознаки предмета або явища, допомагає сформулювати результати спостережень, зробити висновки.

Для того щоб виявити, як учні зрозуміли зміст виконаного досліду, пояснити причину спостережуваного явища, з'ясувати, який висновок можна зробити, де буває подібне явище в природі, де використовується тощо, бесіду проводять на основі дослідів. Проведенню такої бесіди передує пророблення дослідів учнями під керівництвом учителя.

Бесіду на основі прочитаної статті проводять, щоб виявити, як діти розуміють описаний дослід, явище, особливості предмета або господарської діяльності населення певної місцевості. Учитель ставить запитання, за допомогою яких виявляє знання учнів, систематизує і доповнює їх.

У 3 класі природничий матеріал дається у формі оповідань, віршів, ділових статей. Перед читанням учитель за допомогою послідовного ряду запитань підводить дітей до свідомого сприймання прочитаного, формує чітке уявлення про предмет або явище. Набуті знання під час бесіди систематизуються, поглиблюються і розширюються за допомогою підручника. Статтю можна поділити на частини, до кожної з яких потім підібрати запитання.

Після розповіді вчитель виявляє, як діти зрозуміли зміст викладеного і засвоїли новий матеріал, а також як систематизують знання.

Обов'язковою є бесіда при застосуванні на уроках природознавства екранних засобів. За допомогою бесіди проводяться актуалізація знань і постановка конкретних завдань, що забезпечує активізацію сприймання. Під час бесіди вчитель керує сприйманням кожного кадру кінофільму. Застосовують бесіду, щоб виявити зміст переглянутого кінофільму (діафільму), систематизувати й узагальнити набуті знання.

Бесідою, яку проводять за картиною, вчитель досягає конкретизації природничого матеріалу, створення відповідного уявлення, кращого засвоєння матеріалу. На уроці використовують картини, які відповідають даній темі. Найчастіше картини аналізують від загального до окремого: що показано на картині? що зображено на передньому плані? що зображено справа? та ін. Одночасно вчитель пояснює особливості предмета або явища. У кінці бесіди ставляться узагальнюючі запитання.

 

6. Розповідь як метод навчання.

У початковій школі живе слово вчителя використовується в трьох формах: розповідь, бесіда і читання вголос.

Розповідь учителя є одним із способів викладання нового матеріалу. Розповідь — це систематичне викладання фактичного навчального матеріалу або опис певного природного об'єкта чи явищ природи. До розповіді вчитель вдається тоді, коли вивчається тема, з якої в дітей немає відомостей або вони незначні, а текст підручника не дає повних уявлень про предмети або явища. Розповідь учителя дає учням можливість ознайомитися з матеріалом у послідовному, систематичному вигляді, вчить їх правильно й логічно мислити. Вона повинна створити в учнів образні уявлення про виучувані предмети і явища.

Розповідь учителя за формою викладу повинна бути доступною і популярною з урахуванням віку і рівня розвитку дітей, зрозумілою всім учням, а не окремим з них, повинна бути яскравою й емоційною, пробуджувати інтерес і активізувати розумову діяльність учнів. Розповідь повинна бути також ідейно спрямованою, не містити помилок і неточностей. Розповісти чітко і просто вчитель зможе лише тоді, коли сам знатиме досконало той матеріал, який пояснює дітям. Щоб докладно ознайомитися з науковим трактуванням того або іншого питання, вчитель використовує різні додаткові джерела: енциклопедії, науково-популярну літературу, довідники та ін. Розповідь повинна бути логічно і стилістично правильною, не містити неправильних слів. Тільки правильно побудована, емоційна і яскрава розповідь захопить дітей, зацікавить їх, буде прикладом правильної побудови відповіді. Вона повинна мати і виховне значення.

Під час розповіді вчитель використовує образні описи природи, вірші або читає окремі уривки з художнього твору чи науково-популярної літератури. Проте розповідь не слід перевантажувати зайвими фактами і описами.

К. Д. Ушинський зазначав, що педагогічна розповідь не тільки повинна відрізнятися цікавістю, а й вміщувати в собі чисто педагогічні якості: вона має бути такою, щоб могла легко закарбуватися в пам'яті дітей, щоб, дослухавши розповідь до кінця, дитина запам'ятала її середину і початок, щоб деталі не затінювали головного і щоб головне, позбавлене деталей, не стало сухим.

Отже, в розповіді вчитель використовує головне, найтиповіше і розповідає про нього більш докладно, але не вникає в подробиці.

Щоб створити образні уявлення, вчитель обов'язково ілюструє свою розповідь різними наочними посібниками — таблицями, картинами, картами, гербаріями, колекціями, макетами та ін., а також спирається на ті уявлення й поняття, які вже мають діти. Без унаочнення розповідь втрачає свою якість і гірше сприймається учнями. Вона може супроводжуватись демонструванням дослідів, діафільмів, кінофільмів та діапозитивів. Проте якою цікавою не була б розповідь, вона не повинна бути довгою. Сприймання розповіді вчителя вимагає від дітей великого розумового напруження.

Тривалість розповіді: до 7—10 хв. у 2 і 10—15 хв. у 3 класах. Досвідчений учитель стежить за станом учнів під час розповіді і при перших ознаках стомленості переключає увагу учнів на інші прийоми і методи роботи. Найчастіше розповідь учителя чергується з бесідою, яку проводять за картиною або таблицею, зарисовками на дошці, роботою з картою. Доцільно названий об'єкт запропонувати дітям самим знайти на картах, застосовуючи орієнтири, які дає вчитель. Для бесіди можна використати результати спостережень дітей або елементи евристичної бесіди (найчастіше під час демонстрування дослідів).

До розповіді вчитель повинен старанно готуватися: заздалегідь визначити її місце на уроці, тему, навчальну та виховну мету; ознайомитися з відповідними матеріалами підручника, науковою, науково-популярною літературою; добрати вірші, загадки або уривки з художніх творів, скласти план, виділити місця, на які слід звернути особливу увагу. Вчитель обов'язково добирає потрібні наочні посібники, ознайомлюється з їх змістом, намічає послідовність і момент демонстрування, продумує запитання для проведення бесіди. Відмічає нові слова та назви, які діти повинні запам'ятати.

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.