Виконайте вправи

У процесі мовлення мовленнєвий потік розпадається на відрізки більшої чи меншої довжини, що виділяються різними фонетичними засобами і становлять певні одиниці.

В українській мові такими фонетичними одиницями є фраза, синтагма, фонетичне слово, склад і звук.

Якої ж довжини повинні бути ці відрізки? На думку О. Волоха відрізок мовного потоку повинен відповідати таким вимогам:

-бути відокремленим виразно тривалими паузами від інших аналогічних відрізків;

-мати певне інтонаційне оформлення;

-містити в собі якесь повідомлення. Тобто виражати якусь думку .

Для виділення і характеристики звукових одиниць звичайно починають із членування мовного потоку на більші відрізки, які потім послідовно членують на менші сегменти.

Фраза– це відрізок мовлення (найбільша вимовна одиниця) , що характеризується смисловою завершеністю та інтонаційною оформленістю, обмежений досить тривалими паузами. Як бачимо, це відносно закінчене висловлювання, що співвідноситься з реченням.

Фраза членується на менші одиниці – синтагми (або мовленнєві такти).

Мовленнєвий такт – це основна одиниця ритміко-інтонаційного членування фрази, що вимовляється одним безперервним потоком і виділяється паузами.

Таким чином, синтагма є відрізком усного мовлення, що виділяється в межах фрази як певна інтонаційно-смислова єдність. Синтагму може становити одне або кілька слів.

Закон поділу мовлення на синтагми першим почав вивчати О.Востоков на початку ХІХ ст.

У складі синтагм (мовленнєвих тактів) виділяють одне або кілька фонетичних слів. Фонетичне слово – це відрізок мовлення, що має один словесний наголос. Фонетичним може бути окреме повнозвучне слово, тоді межі фонетичного слова збігаються з межами слова як лексичної одиниці мови; а також поєднання повнозначного слова із службовими, що виступають як клітики ( проклітики чи енклітики).

Клітики – це слова, які не мають самостйного значення., наголосу і приєднуються до повнозначних слів, утворюючи разом з ними фонетичне слово. В українській мові клітиками є майже всі службові слова.

Ненаголошене слово, яке стоїть перед наголошеним повнозначним, приєднується до нього і називаєьться проклітикою.Проклітиками бувають односкладові прийменники, сполучники і деякі частки.

Ненаголошене слово, що стоїть після повнозначного наголошеного, називається енклітикою . Енклітиками бувають частки.

Фонетичне слово поділяється на склади (найменші вимовні одиниці), а склади на звуки (найменша мовна одиниця).

Під наголосом звичайно розуміють виділення одного складу слова за допомогою артикуляційних засобів, властивих мові,— м'язової напруженості мовного апарату, збільшення сили видиху, зростання тривалості. Акустично наголос виявляється у зростанні інтенсивності, тривалості, в змінах частоти основного і власного тону голосного.

В українській мові наголошені голосні характеризує передусім більша тривалість і тембр, а часом і більша сила. Тому український наголос за його фонетичною природою визначається як якісний, кількісний і силовий (динамічний).

Враховуючи відносно невелику різницю в тривалості між наголошеним і ненаголошеним складами, український наголос визначають як не сильноконцентрований

Наголос належить до суперсегментних одиниць мови, оскільки він не виявляється як самостійне явище, а нашаровується на інші, сегментні (лінійні) одиниці — фонеми й склади, виступаючи з ними в нерозривній єдності. Отже, наголос характеризує не тільки окремі голосні, а й цілі склади.

Кожне самостійне слово має наголос. Службові частини мови, як правило, не мають наголосу. Вони приєднуються до самостійних, утворюючи разом з ними так зване фонетичне слово, наприклад: думай же, ходив би, я і ти.

Склад і голосний у складі, на який падає наголос, називаються наголошеними, а всі інші — ненаголошени-ми. Наголос на письмі звичайно не позначається, але в словниках наголос позначається спеціальним знаком (наприклад, перо`).

Багатоскладові слова, а особливо складні, крім основного наголосу можуть мати ще й додатковий (і не один), що характеризується меншою силою. Він також позначається при потребі спеціальним значком, наприклад: військовозобов'язаний. аерофотознімання. Деякі складні слова (вони звичайно пишуться через дефіс) мають два головні наголоси, наприклад: воєнно-стратегічний.

В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто він може падати на будь-який склад слова і змінювати своє місце у формах того самого слова:

діло, робота, молода, випереджати, перепідготовка, перекваліфікація: рука— руки, бігти — вибігти, смирний — смирніший, будувати — будую.

Наголос має фонологічне значення. Він виконує конститутивну, ідентифікаційну та диференційну функції. Він об'єднує звуки в слові і необхідний для узнавання слів і їх форм: р`адій—рад`ій, `обід—об`ід, атл`ас—`атлас, при­кл`ад — пр`иклад; хат`и — х`ати; копч`ений — к`опчений, насип`ати, — нас`ипати, вилі­т`ати — в`илітати.

Можливе варіативне наголошення. Варіативне наголошування — це об'єктивний результат розвитку акцентологічної системи мови, показник переходу від однієї норми до іншої. Разом з тим не можна не відзначити, що деякі так звані акцентні варіанти виконують дуже тонку стилістичну, художньо-зображальну функцію. Наприклад, форми в`исоко, гл`ибоко слід вважати загальновживаними, а вис`око, глиб`око — власне поетичними; у формі вол`ошковий посилюється відносна ознака, а у формі волошк`овий — якісна.

Незважаючи на зміну місця наголосу в багатьох словах у зв'язку зі словозміною і словотворенням, в українській мені наголошування характеризується сталою системою і яскртю вираженими закономірностями. Нормативне наголошування є необхідною ознакою культурного й грамотного мовлення.

Різноманітне поєднання ненаголошених складів з наголошеним, а також ненаголошених між собою є базою, на фоні якої формується ритмічна структура слова.

Інтонація визначається як сукупність кількох фонетичних компонентів:

фразового наголосу, пауз, ритміки, мелодики, тембру і темпу. За допомогою інтонації мовленнєвий потік членується на смислові відрізки — синтагми і речення, розмежовуються речення за метою висловлення, визначається внутрішня взаємодія компонентів у комунікативному процесі, досягається вираження модальних значень І емоційного забарвлення відповідних повідомлень.

Фразовий наголос виявляється тільки в реченні. Виступаючи компонентами речення, окремі слова дістають наголошення неоднакової сили, що залежить від місця слова в реченні, кількості складів у ньому та смислового навантаження. Фразовий наголос має такі різновиди: наголос акцентної групи, синтагматичний, логічний та емфатичний.

Наголос акцентної групи — найслабкіший за своєю силою. В акцентну групу звичайно об'єднуються повнозначні слова і сполучники, прийменники, допоміжні дієслова і окремі різновиди займенників. Акцентну групу можна розглядати також як фонетичне слово. Сильнішим у реченні є синтагматичний наголос.