Масові репресії

Невід’ємною частиною тоталітарної системи влади був репресивний апарат, який повинен був тримати суспільні процеси під жорстким контролем, знищувати будь-яку опозицію сталінському режиму, будь-які прояви інакомислення. Знаряддям здійснення репресій були каральні органи ДПУ, підпорядкованого наркомату внутрішніх справ (НКВС). (У 1934 р. замість ДПУ створено Головне управління державної безпеки). Органи ДПУ - НКВС розгорнули масові жорстокі репресії проти всіх прошарків населення.

Масові репресії були захисною реакцією та способом існування тоталітарного режиму, оскільки за наявності широкої опозиції та відсутності страху в підлеглих цей режим не зміг би забезпечити свого функціонування.

Ідейним обґрунтуванням масового терору стала теорія Сталіна про неминуче загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму та необхідність у зв’язку з цим посилення пильності і боротьби проти «ворогів народу».

Каральні органи посилювали пошук «ворогів народу», «контрреволюціонерів», «ворогів соціалізму», збільшувалися масштаби насильства. Репресії здійснювалися антиконституційними позасудовими «трійками» у складі першого секретаря обкому партії, начальника обласного управління внутрішніх справ і прокурора області. Вироки виносилися без свідків, без захисту, і навіть без підсудного. Найбільшого масштабу репресії досягли у другій пол. 30-х рр., набувши характеру масового терору. Упродовж 1937-1941 рр. («п’ятирічка великого терору») у таборах НКВС було ув’язнено 5 млн. 172 тис. 688 осіб, що у 2,2 рази більше, ніж за попередні п’ять років.

В Україні репресії здійснювалися в особливо страшних розмірах: сталінський режим прагнув знищити рух за самоствердження української нації. Пленум ЦК ВКП(б) у листопаді 1933 р. дійшов висновку, що «на Україні основною небезпекою є український буржуазний націоналізм», і поставив за мету «завдати нищівних ударів по націоналістичним петлюрівським елементам, які засіли в різних ділянках соціалістичного будівництва, а особливо в будівництві української соціалістичної культури». Це рішення пленуму разом з положенням Сталіна про загострення класової боротьби стало основою масового терору в Україні.

Напрями масових репресій в Україні

І етап (1928-1931) – розкуркулення, депортації, викриття підпільних «антирадянських» націоналістичних організацій

Першою була сфабрикована справа проти «Спілки визволення України», за якою в 1930 р. було засуджено 45 осіб - відомих українських вчених, письменників, політичних діячів колишньої УНР. Серед них - академік, заступник голови Центральної Ради у 1917 р. С.Єфремов, академік М. Слабченко, колишній голова уряду УНР В.Чехівський, колишній міністр закордонних справ УНР А.Ніковський. Після процесу над «СВУ» «розкрили» велику кількість «ворожих організацій», зокрема «Український національний центр» (її керівником оголосили М.Грушевського, його звинуватили в «буржуазному націоналізмі» і вислали в Кисловодськ, де у 1934 р. вчений помер за нез’ясованих обставин), «Українську військову організацію». Протягом 1930-1937рр. органи ДПУ - НКВС «викрили» в Україні 15 великих «підпільних терористичних і диверсійних організацій націоналістів».

Боротьба проти релігії і церкви. У 1926 р. радянська влада розпочала фронтальний наступ на українські парафії, наклавши високі податки та обмеживши їхню діяльність. Зруйновано і закрито тисячі церков, розпочато гоніння проти священиків і віруючих. У 1930 р. була примусово розпущена Українська автокефальна православна церква. Другу п’ятирічку (1933-1937рр.) оголосили «п’ятирічкою знищення релігії».

ІІ етап (1932-1935) – після вбивства С.М. Кірова

Репресії проти селянства (розкуркулювання, штучний голодомор 1932-1933 рр.).

Репресії проти членів КП(б)У, яких звинувачували в «українському буржуазному націоналізмі», у «ворожій діяльності», у «відсутності пильності», в «троцькізмі» і т.ін. У ході «партійної чистки» було знищено майже половину складу КП(б)У, переважну більшість ЦК КП(б)У, українського уряду. Загинули Х.Раковський, Ю.Коцюбинський, С.Косіор, В.Чубар, М.Скрипник та інші.

1934 р. – арешт українських кобзарів і лірників.

ІІІ етап (1936-1938) – ««доба великого терору».

Боротьба з «націоналістичними елементами» в Академії наук України: репресовано багато вчених, розігнано цілі наукові інститути.

Жертвами репресій стали десятки тисяч діячів національної культури. Лише за 1934 р. було розстріляно 28 письменників, серед яких - М.Зеров, Г. Косинка, К. Буревій та ін. Протягом 1934-1938 рр. було заарештовано більше половини членів і кандидатів у члени Спілки письменників України. Був розігнаний театр «Березіль», а його керівник, драматург Лесь Курбас загинув у концтаборі. Культурний процес потрапив під контроль партійно-державних чиновників. Якщо 20-і рр. ввійшли в історію України як період «національного відродження», то 30-ті рр. дослідники назвали «розстріляним відродженням».

Чистка військових кадрів: був повністю знищений штаб Київського військового округу на чолі з Й. Якіром, репресовано 150 чоловік командного складу Харківського військового округу на чолі з І.Дубовим... Репресії проти командного складу викликали гостру нестачу кадрів в армії. Напередодні війни лише 7% командирів мали вишу військову освіту.

Наслідки репресій:

- тотальний терор торкнувся всіх категорій населення, були фізично знищені мільйони українців, унаслідок чого українська нація зазнала величезних демографічних втрат;

- занепад української національної культури, інтелектуального потенціалу української нації;

- деформація морально-етичних відносин (насадження атмосфери страху та абсолютної покори, заохочення доносів, соціальна незахищеність населення, формування тоталітарної свідомості);

- посилення економічної і політичної залежності України від центру;

- шляхом репресій відбулося остаточне утвердження тоталітарного режиму, абсолютної політичної влади Сталіна.

Конституція УРСР 1937 р.

У середині 30-х рр. керівництво ВКП(б) зробило висновок про те, що в СРСР відбулася перемога соціалізму. Виникла необхідність у прийнятті нової конституції. VIII з’їзд рад СРСР 5 грудня 1936 р. затвердив нову Конституцію СРСР, а XIV з’їзд рад України 30 січня 1937 р. – нову Конституцію УРСР (назва Українська Соціалістична Радянська Республіка змінювалася на Українську Радянську Соціалістичну Республіку). Конституція 1937 р. стала третьою радянською конституцією України (перша була прийнята в березні 1919 р., друга - у травні 1925 р.). Але, як і перші дві, вона була копією Конституції, прийнятої в Москві. Згідно з Конституцією 1937 р. Україна проголошувалася «соціалістичною державою робітників і селян». Політичною основою УРСР визнавалися ради депутатів трудящих, а економічною - соціалістична власність на засоби виробництва, що мала форму державної і колгоспно-кооперативної. Усьому населенню гарантувалися широкі демократичні права і свободи (свобода слова, друку, зборів, недоторканість особи, житла, листування, принцип відкритості судових процесів). Запроваджувалося загальне виборче право, багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими при таємному голосуванні.

Демократичні норми Конституції грубо порушувалися. На практиці мали місце партійно-державний диктат, тотальний контроль над людиною, масові репресії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.