Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Основні джерела наукової інформації

Інформація - це дані про навколишній світ та ті процеси, що в ньому відбуваються. Це результат пізнання (стихійно-емпіричного чи наукового), який тим чи іншим способом зафіксований і може бути переданим. Найпростіший спосіб передачі – усна мова. На даному рівні – це інтернет, як засіб передачі інформаційної революції. Насамперед зазначимо, що науковий пошук базується не лише на сучасних поглядах новітнього характеру, але й на тому фундаментальному доробку який уже окреслився у вигляді певних монографій, збірників статей, матеріалів різноманітного характеру конференцій, тощо. Це свого роду теоретико-емпіричні засади наукового пізнання. Не слід відносити їх до так званого складування наукових поглядів, оскільки вони формують первісну уяву дослідника і допоможуть йому правильно обрати методико-методологічні засади свого дослідження та обґрунтувати чіткі новітні сторони даного пошуку, цим самим виявити себе як самостійного дослідника.

В останні часи виявлені два види інформації: технічна (та сама, яка передається по телефонних лініях та відображена на екранах моніторів) і семантична, змістовна (та яка є, наприклад, в описі географічного району чи у літературному творі). Вважаємо, що мова, текст книги, цифрова інформація, карта скоріше всього не сама інформація, а її носії. Власне інформація це ті дані, які ми отримуємо про об’єкт на основі тексту, карти, тощо. Всіляка правдива інформація несе в собі дещо реальне.

Що можна пізнати маючи певний інформаційний банк даних? Нова інформація знімає існуючу невизначеність про досліджуваний об’єкт і сама по собі є результатом існуючої різноманітності. Виходячи з цього, інформація – це відображення різноманітності. Для географії важливим є такий аспект інформації як спосіб відображення матеріального світу, що фіксується у будові ландшафту, економічного району, тощо.

Досить часто в науці використовується поняття “вихідні дані”. Це певна кількісна інформація, чинники, ознаки, спостереження. Дані можуть тим чи іншим способом фіксувати будову, розвиток та хід процесу. Окремо взяті вихідні дані - це пасивна інформація. Опрацювання їх під тим чи іншим кутом зору перетворюють їх у інформацію, котра стає активною науковою після появи можливості взаємодії через неї на процес управління, прийняття рішення, пояснення певного незрозумілого чинника, тощо. На даному рівні можна із впевненістю стверджувати, що кількість інформації пропорціональна її цінності.



Интернет реклама УБС

Метою науково-інформаційної діяльності є багатоаспектні пошуки, збір джерел, аналіз і синтез даних, їх обробіток та збереження, відновлення, розмноження та використання, тобто перетворення пасивної інформації у активну.

На даний час можна засвідчити наступний перелік важливої різногалузевої географічної інформації котра вийшла у світ у вигляді окремих видань та журналів:

1. Природа

2. Екологія

3. Зелений світ

4. Українські Карпати

5. Зелена Буковина

6. Наукові записки Тернопільського державного університету

7. Історія географічної науки

8. Географія (Міжвідомчий збірник Київського університету)

9. Вісник Волинського державного університету

10. Науковий вісник Чернівецького університету

Формування банку даних наукової інформації є невід’ємним чинником від її опрацювання. Дослідник, залежно від його спеціалізації, індивідуальних особливостей, умов роботи, можливих затрат часу та ін., по-різному організовує набір інформації. Серед величезної кількості, що визначають успіх діяльності, слід виділити три основних складових: цілеспрямованість, володіння технікою та майстерність.

Цілеспрямованість визначається не тільки бажанням та наполегливістю до дослідження, але й інтелектуальним багажем, а саме ідеями, гіпотезами, теоріями, тобто точкою зору дослідника і метою, яку він ставить перед своїм дослідженням.

В географії поняття цілеспрямованості декілька разів видозмінювалось. В минулому відбувався процес формування кількісного банку даних. Цілеспрямованість водночас визначалася наполегливістю до географічних досліджень. Так, наприклад, Василь Васильович Докучаєв (1846-1903 рр.) детально вивчав ґрунтовий покрив різноманітної території, що входила до складу повітів та губерній Європейської Росії, організовував комплексні експедиції. Це і допомогло йому удосконалити та розвинути вчення про природні зони. Він сформулював фундаментальний план комплексних заходів у боротьбі із суховіями та засухами, по підвищенню родючості, тобто теоретичні дослідження спрямував у практичне русло.

Техніка формування та обробітку наукової інформації визначається навичками читання, складанням оглядів, умінням комплектувати бібліотеку, упорядковувати різноманітну інформацію, формувати певні напрямки інформації. Сюди належить техніка роботи із каталогами, довідниками, технічними засобами.

Перше місце в техніці збору інформації займає читання. Техніка читання (в тому числі і скорого читання) у сполученні із наполегливістю визначає “рентабельність” дослідницької діяльності.

Техніка читання – один із елементів роботи із літературними джерелами. Починати роботу над джерелами дослідження необхідно із попереднього формулювання мети і постійного її уточнення. Результатом роботи над книгою може бути конспект - короткий переказ змісту найважливіших положень джерела у вигляді тез.

Техніка збору інформації. В екології найпоширенішими методами є польові біометричні методи й експеримент.

Польовий метод – один із основних методів, який проводиться в природних умовах. Його широко використовують в агрохімії, землеробстві, лісівництві, селекції. При цьому здійснюють фенологічні спостереження, агрофізичні, агрохімічні, мікробіологічні дослідження ґрунтів, що в комплексі дає змогу виявити біоекологічні можливості виду чи сорту рослин, з’ясувати природу відмінності в урожаї та природних умовах в котрих виріс цей врожай.

Метод безпосередніх спостережень екосистеми або її окремих компонентів в природних умовах передбачає невтручання (або ж мінімально можливе втручання) спостерігача в природні процеси, стосунки чи стани. Цей метод ще називають еколого-географічним.

Ідентифікація структури екосистеми на якісному рівні, тобто одержання загальної картини стосунків між видами, встановлення характеру зв’язків організмів з ґрунтом, приземними шарами повітря та іншими неживими компонентами екосистеми, а також у цих останніх один з одним.

1. Одержання кількісних оцінок основних показників складу екосистеми, наприклад, встановлення основних змінних стану мікроклімату (температури, вологості, концентрації вуглекислого газу та ін.), ґрунту (температури, вологості, концентрації можливих елементів рослин і т. ін.); для наземних екосистем і водної маси (температури, солоності, концентрації кисню, іонів водню, біогенних елементів та ін).

2. Кількісна ідентифікація структури екосистеми, тобто кількісний опис функціональних зв’язків між компонентами екосистеми і зовнішніх впливів на систему. Прикладом тут можуть служити залежності: а) інтенсивності температури, вологості, забезпеченості біогенними елементами і т. ін.; б) метеорологічні умови, властивості ґрунту, рослинності і т. ін.

3. Комплексний опис динаміки всіх компонентів у сезонному, річному і багаторічних аспектах, який мав би служити основою для глибокого аналізу закономірностей функціонування даної екосистеми.

Ландшафтно-екологічний підхід дає змогу виділити екосистеми ландшафту, місцевості, урочища і, нарешті, фацій, або асоціацій. Вони легко картографуються, описуються, досліджуються. Такий підхід дає змогу виділяти як природні, так і штучні геокомплекси, досліджувати їх генезис, прогнозувати та здійснювати екологічний моніторинг.

Сучасна географія - інтегративний науковий напрям, який зобов’язує до однакового за рівнем володіння картографічною мовою і використовується в любій галузі знання - геології, ґрунтознавстві, синоптиці, гідрології, економіці. В значній ступені вона є експериментальною наукою, оскільки використовує методи прямого втручання в будову і життя системи, яка досліджується в останні часи методом моделей. Різниця між польовим і лабораторним експериментами, що є складовою частиною вказаного методу, полягає в тому, що перший є практично неконтрольованим через безмежну кількість природних чинників, які діють на об’єкт, другий є життєво контрольований.

Анотація – це найкоротше викладення змісту первинної документації (монографії, збірника, томи архівних документів і т.д.). Вона формує загальне уявлення, викладає зміст своїми словами і є високою ступінню генералізації матеріалу. Об’єм анотації не залежить від об’єму оригіналу.

Реферат, на відміну від анотації, за об’ємом пропорційний оригіналу і не перевищує 1/10 його частини. Це спосіб короткого викладення суті роботи. В залежності від мети вимоги до реферату різні. Так, складаючи фізико-географічну характеристику регіону ми насамперед знаходимо чинникові географічні інформації. Для цього необхідні так звані реферативні журнали. Другим типом є індикативні реферати, в котрих розкривається основний зміст первинного документу у загальному вигляді.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.