Основні джерела наукової інформації

В географії поняття цілеспрямованості декілька разів видозмінювалось. В минулому відбувався процес формування кількісного банку даних. Цілеспрямованість водночас визначалася наполегливістю до географічних досліджень. Так, наприклад, Василь Васильович Докучаєв (1846-1903 рр.) детально вивчав ґрунтовий покрив різноманітної території, що входила до складу повітів та губерній Європейської Росії, організовував комплексні експедиції. Це і допомогло йому удосконалити та розвинути вчення про природні зони. Він сформулював фундаментальний план комплексних заходів у боротьбі із суховіями та засухами, по підвищенню родючості, тобто теоретичні дослідження спрямував у практичне русло.

Техніка формування та обробітку наукової інформації визначається навичками читання, складанням оглядів, умінням комплектувати бібліотеку, упорядковувати різноманітну інформацію, формувати певні напрямки інформації. Сюди належить техніка роботи із каталогами, довідниками, технічними засобами.

Перше місце в техніці збору інформації займає читання. Техніка читання (в тому числі і скорого читання) у сполученні із наполегливістю визначає “рентабельність” дослідницької діяльності.

Техніка читання – один із елементів роботи із літературними джерелами. Починати роботу над джерелами дослідження необхідно із попереднього формулювання мети і постійного її уточнення. Результатом роботи над книгою може бути конспект - короткий переказ змісту найважливіших положень джерела у вигляді тез.

Техніка збору інформації. В екології найпоширенішими методами є польові біометричні методи й експеримент.

Польовий метод – один із основних методів, який проводиться в природних умовах. Його широко використовують в агрохімії, землеробстві, лісівництві, селекції. При цьому здійснюють фенологічні спостереження, агрофізичні, агрохімічні, мікробіологічні дослідження ґрунтів, що в комплексі дає змогу виявити біоекологічні можливості виду чи сорту рослин, з’ясувати природу відмінності в урожаї та природних умовах в котрих виріс цей врожай.

Метод безпосередніх спостережень екосистеми або її окремих компонентів в природних умовах передбачає невтручання (або ж мінімально можливе втручання) спостерігача в природні процеси, стосунки чи стани. Цей метод ще називають еколого-географічним.

Ідентифікація структури екосистеми на якісному рівні, тобто одержання загальної картини стосунків між видами, встановлення характеру зв’язків організмів з ґрунтом, приземними шарами повітря та іншими неживими компонентами екосистеми, а також у цих останніх один з одним.

1. Одержання кількісних оцінок основних показників складу екосистеми, наприклад, встановлення основних змінних стану мікроклімату (температури, вологості, концентрації вуглекислого газу та ін.), ґрунту (температури, вологості, концентрації можливих елементів рослин і т. ін.); для наземних екосистем і водної маси (температури, солоності, концентрації кисню, іонів водню, біогенних елементів та ін).

2. Кількісна ідентифікація структури екосистеми, тобто кількісний опис функціональних зв’язків між компонентами екосистеми і зовнішніх впливів на систему. Прикладом тут можуть служити залежності: а) інтенсивності температури, вологості, забезпеченості біогенними елементами і т. ін.; б) метеорологічні умови, властивості ґрунту, рослинності і т. ін.

3. Комплексний опис динаміки всіх компонентів у сезонному, річному і багаторічних аспектах, який мав би служити основою для глибокого аналізу закономірностей функціонування даної екосистеми.

Ландшафтно-екологічний підхід дає змогу виділити екосистеми ландшафту, місцевості, урочища і, нарешті, фацій, або асоціацій. Вони легко картографуються, описуються, досліджуються. Такий підхід дає змогу виділяти як природні, так і штучні геокомплекси, досліджувати їх генезис, прогнозувати та здійснювати екологічний моніторинг.

Сучасна географія - інтегративний науковий напрям, який зобов’язує до однакового за рівнем володіння картографічною мовою і використовується в любій галузі знання - геології, ґрунтознавстві, синоптиці, гідрології, економіці. В значній ступені вона є експериментальною наукою, оскільки використовує методи прямого втручання в будову і життя системи, яка досліджується в останні часи методом моделей. Різниця між польовим і лабораторним експериментами, що є складовою частиною вказаного методу, полягає в тому, що перший є практично неконтрольованим через безмежну кількість природних чинників, які діють на об’єкт, другий є життєво контрольований.

Анотація – це найкоротше викладення змісту первинної документації (монографії, збірника, томи архівних документів і т.д.). Вона формує загальне уявлення, викладає зміст своїми словами і є високою ступінню генералізації матеріалу. Об’єм анотації не залежить від об’єму оригіналу.

Реферат, на відміну від анотації, за об’ємом пропорційний оригіналу і не перевищує 1/10 його частини. Це спосіб короткого викладення суті роботи. В залежності від мети вимоги до реферату різні. Так, складаючи фізико-географічну характеристику регіону ми насамперед знаходимо чинникові географічні інформації. Для цього необхідні так звані реферативні журнали. Другим типом є індикативні реферати, в котрих розкривається основний зміст первинного документу у загальному вигляді.