Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Програма соціально-географічного дослідження

Програма соціально-географічного дослідження – це науковий документ, який містить методологічні, методичні та процедурні основи дослідження соціально-географічного об’єкта. Програма соціально-географічного дослідження – це по суті і є теорія і методологія конкретного дослідження емпіричного об’єкта або явища.

Відповідно до свого призначення програма соціально-географічного дослідження виконує три функції: методологічну, методичну і організаційну.

Методологічна функція програми соціально-географічного дослідження полягає в тому, що вона дає змогу: визначити наукову проблему, для вирішення якої проводиться дослідження, сформулювати цілі та завдання, зафіксувати вихідні уявлення про об’єкт, що вивчається, встановити відношення цього дослідження до раніше виконаних досліджень з аналогічних проблем.

Методична функція програми передбачає, що програма дасть змогу розробити загальний логічний план дослідження, на основі якого буде здійснено цикл дослідження теорія – фати – теорія. Крім того, методична функція показує, як використовувати методи збору і аналізу інформації, розробити процедуру дослідження, проводити порівняльний аналіз отриманих результатів аналогічних досліджень.

Організаційна функція забезпечує розробку чіткої системи розподілу праці між членами дослідницького колективу, полегшує контроль за ходом дослідження.

Програма соціально-географічного дослідження, так само як і соціологічного, складається із двох розділів: методологічного і методико-процедурного.

Методологічний розділ програми складається із таких елементів:

1) формулювання проблеми, визначення мети і завдання дослідження;

2) визначення об’єкта і предмета дослідження;

3) інтерпретація основних понять;

4) формулювання робочих гіпотез.

Методико-процедурний розділ програми включає:

1) принциповий (або стратегічний) план дослідження;

2) визначення основних процедур збору і аналізу первинних даних.

Вихідним пунктом будь-якого дослідження є проблемна ситуація як специфічний стан об’єкта соціогеографічного дослідження, об’єкта, який характеризується суперечностями між потребами його розвитку і сучасним станом.

Безпосереднім приводом для проведення соціологічного дослідження є суперечність у розвитку соціальної системи між її підсистемами або окремими елементами цих підсистем, яка реально виникла. Такі суперечності і складають сутність проблеми. Наприклад, у зв’язку з переселенням татар до Криму виникла проблема їх розселення.

Потрібно розрізняти соціальні й наукові проблеми.

Соціальна проблема – це соціальна, життєва суперечність, яка потребує організації цілеспрямованих дій для її усунення.

Наукова проблема – це стан “знання про незнання”. У науковій проблемі фіксуються суперечності між знаннями про потреби суспільства і його організацію в певних практичних і теоретичних діях, з одного боку, і незнанням шляхів і засобів реалізації цих дій – з другого.

Соціально-географічні проблеми істотно відрізняються за своєю масштабністю. Одні не виходять за рамки деякого села або малого міста, інші торкаються інтересів цілих регіонів, великих соціальних груп і суспільних інститутів (регіональні та інституціональні). На вищому рівні соціальна проблема зачіпає інтереси і потреби всього суспільства в цілому, стає соціоетальною.

Вирішення певної проблеми завжди спрямоване на досягнення тих чи інших цілей і завдань.

Мета конкретного соціогеографічного дослідження – це загальна спрямованість дослідження, проект дії, які визначають характер і системну впорядкованість різних актів і операцій. Мета дослідження визначає переважну орієнтацію цього дослідження – теоретичну або прикладну, від якої залежить уся логіка проведення самого дослідження. Теоретичне дослідження передбачає отримання нових теоретичних знань про структуру, функції, закономірності розвитку об’єкта, що досліджується, а також розробку нових методик досліджень.

Конкретне соціогеографічне дослідження спрямоване на вирішення практичних завдань, побудову уявлень про можливий розвиток процесу, розробку конкретних програм удосконалення об’єкта. Програма соціально-географічного дослідження має чітко відповісти на запитання про те, на вирішення якої проблеми і на отримання якого результату орієнтується це дослідження, тобто яка його мета.

Важливою методологічною частиною програми конкретного соціологічного дослідження є визначення завдань дослідження.

Завдання конкретного соціально-географічного дослідження – це сукупність конкретних цільових установок, спрямованих на аналіз і вирішення проблеми. Завдання дослідження містить основні й неосновні (додаткові) вимоги до аналізу проблеми.

У дослідженнях, орієнтованих на вирішення теоретичних наукових проблем, основними є теоретичні завдання, а практичні виступають в ньому як неосновні. В прикладному дослідженні, навпаки, практичні завдання є основними, теоретичні не основними – неосновними. Отже, основні завдання відповідають цілям дослідження.

Об’єкт соціально-географічного дослідження – це те, на що направлений процес пізнання. Він являє собою явище або процес, на який скероване дослідження. Конкретними соціально-географічними об’єктами можуть виступати сфера соціальної дійсності, діяльність людей і самі люди. При цьому необхідно, щоб об’єкт містив проблему, тобто об’єкт має бути носієм протиріччя. Він повинен характеризуватися:

1) чіткими позначеннями явища за такими параметрами, як галузева (професіональна) належність, просторова обмеженість (регіон, місто, село), функціональна спрямованість (виробнича, політична, побутова);

2) певною часовою обмеженістю;

3) можливостями його кількісного виміру.

Наявність галузевих меж дає змогу досліднику зосередитись на найбільш важливих і визначальних рисах функціонування даної системи. Просторові межі конкретизують об’єкт з погляду його виробничо-територіальної єдності, а часові – строки проведення дослідження. Кількісні межі передбачають відбір числового складу емпіричних об’єктів з точним зазначенням їх галузей і територіальної належності.

Крім вибору об’єкта соціально-географічного дослідження, велике значення для його успішного здійснення має правильне визначення предмета соціально-географічного дослідження.

Предметом соціально-географічного дослідження є ті сторони, властивості, особливого об’єкта, які безпосередньо підлягають вивченню.

Слід підкреслити, що, по-перше, одному й тому самому об’єкту соціально-географічного дослідження може відповідати кілька різних предметів, тобто предмет дослідження окреслює межі пізнання об’єкта, що вивчається. По-друге, треба пам’ятати, що правильний вибір предмета конкретного соціологічного дослідження визначається чіткою постановкою проблеми, формулюванням мети, завдань дослідження і системним аналізом об’єкта.

Велике значення у проведенні соціологічного дослідження має розробка понятійного апарата, інакше кажучи, мови дослідження. Це передбачає виділення ключових понять проблеми та їх інтерпретацію. Важливою особливістю при цьому є процедура інтерпретації основних понять, тобто процедура пошуку емпіричних значень основних теоретичних положень дослідження. У прикладній соціології розрізняють емпіричну інтерпретацію, тобто пошук емпіричних значень понять, і операціональну інтерпретацію. Останню можна буде визначити як сукупність правил, за допомогою яких можна виміряти (вимірити) емпіричні ознаки.

Емпірична інтерпретація поняття означає пошук такого показника (індикатора), який відбивав ба яку-небудь важливу частину змісту цього поняття і який можна було б безпосередньо виміряти.

Поряд із визначенням проблеми, виділення об’єкта і предмета дослідження обов’язковим процедурним моментом дослідження є формулювання гіпотез, які являють собою наукове припущення про структуру соціальних об’єктів, характер і сутність зв’язків між соціальними явищами. Гіпотеза є засобом реалізації цілі пізнання. Основна функція гіпотези полягає в отриманні нових наукових висловлювань, які удосконалюють або збагачують наявне знання.

Як відрізнити наукову гіпотезу від ненаукової? Існує думка, що нові висловлювання можна назвати науковими гіпотезами у тому випадку, якщо вони, по-перше, є науковим висновком із доведених положень (наприклад, із законів, із статистичного або практично отриманих даних спостережень та ін.); по-друге, якщо вони являють собою висловлювання, отримані шляхом наукових висновків, з метою пояснення відповідного явища; по-третє, якщо вони, абстраговані від емпіричних даних і підтверджені практикою або відповідною теорією. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу об’єкта, що вивчається.

Джерелами гіпотез можуть бути:

1) буденна свідомість, яка, як відомо, виникає в процесі повсякденного життя людей. Воно включає в себе знання і звички, які складаються в процесі трудової діяльності, звичаї, безпосередні життєві моральні норми тощо;

2) аналогія. Суть цього методу полягає в тому, що знання, яке отримують, розглянувши будь-який об’єкт, переноситься на інший, менш вивчений, менш доступний. Висновки, отримані за аналогією, мають найчастіше правдоподібний характер.

Створено деяку систему загальних передумов і вимог побудови робочих гіпотез. По-перше, робоча гіпотеза має бути науково обґрунтованою. Це означає, що вона не повинна містити тверджень, які суперечать уже доведеним положенням, фактам. По-друге, робоча гіпотеза має бути адекватною досліджуваній проблемі, тобто вона повинна мати сенс в рамках проблеми. По-третє, гіпотезу треба перевіряти емпірично. По-четверте, логічний аналіз гіпотези має встановити її внутрішню несуперечність.

З змістом допущень щодо об’єкта, який вивчається, гіпотези поділяють на описові, пояснювальні й прогнозні.

Описові гіпотези – це допущення про істотні властивості об’єктів, характер зв’язків між окремими елементами досліджуваного об’єкта (структурні), ступінь тісноти зв’язків взаємодії (функціональні).

Пояснювальні гіпотези – гіпотези, які належать до допущень про причинно-наслідкові залежності в досліджуваних соціальних процесах і явищах. Вони потребують експериментальної перевірки.

Прогнозні гіпотези – це такі гіпотези, які містять допущення не тільки про фактичний стан предмета і опис причин такого стану, а й які розкривають тенденції і закономірності розвитку цього об’єкта.

Верифікація (від лат. verification – підтвердження доказ) – процедура оцінки соціологічних гіпотез, яка полягає у зіставлення їх з фактами, положенням справ насправді. Підтвердження гіпотези закріплює ступінь довіри до неї, підвищує ймовірність її істинності, а спростування доводить її помилковість. Верифікація здійснюється за допомогою емпіричних методів, історіографічних джерел, різноманітних статистичних та інших методів і критеріїв.

Успіх соціально-географічного дослідження залежить не тільки від того, наскільки детально був розроблений методологічний розділ програми, а й не меншою мірою від успішної розробки і впровадження в процес дослідження методико-процедурного розділу програми, насамперед стратегічного плану досліджень.

Розрізняють три варіанти стратегічного плану досліджень:

1) розвідувальний (формулятивний, пошуковий);

2) аналітичний (описовий);

3) експериментальний.

Розвідувальний план застосовується в тому випадку, якщо про об’єкт і предмет дослідження немає ясних, чітких уявлень, тобто коли соціогеограф неспроможний висунути наукові гіпотези. В цьому випадку мета плану - уточнення проблеми і формулювання гіпотез. Такий план використовується у тій галузі досліджень, де зовсім немає або дуже мало потрібної літератури. Дослідження починається з “розвідки”. Цей прийом дає змогу чітко і ясно сформулювати проблему, визначити основний набір дослідницьких засобів – методик і технік дослідження, порядок їх застосування, намітити черговість вирішення завдань з погляду їх важливості.

Розвідувальний план передбачає три етапи проведення досліджень:

1. Вивчення документів. Робота над документами починається з ретельного складання бібліографії і серйозної переробки, вивчення наявної з проблеми літератури як вітчизняної, так і зарубіжної.

2. Проведення інтерв’ю. Інтерв’ю здійснюється з експертами (фахівцями-теоретиками і фахівцями-практиками) з метою отримання додаткових знань про досліджуваний об’єкт, що допоможе сформулювати кілька робочих гіпотез.

3. Спостереження – завершальний етап плану. До цього моменту дослідник уже має інформацію про об’єкт, перелік питань для вивчення.

Робота за розвідувальним планом завершується ясним і чітким формулюванням проблеми. Розвідувальний план не можна плутати з пілотажними дослідженнями, які здійснюються для перевірки методик дослідження, тобто вони виконують різні функції.

Аналітичний (описовий) план соціально-географічного дослідження використовується тоді, коли наявні знання з досліджуваної проблеми дають змогу виділити об’єкт дослідження і сформулювати описові гіпотезу, тобто гіпотезу про структурно-функціональні зв’язки і класифікаційні характеристики соціального об’єкта, що вивчається. Мета плану – визначення кількісно-якісних характеристик об’єкта, розрахунок тісноти зв’язків, формулювання пояснювальної гіпотези.

Експериментальний план застосовується тоді, коли наявні знання про об’єкт дослідження дають змогу сформулювати пояснювальну гіпотезу. Звідси мета плану – встановити причинно-наслідкові зв’язки в об’єкті. Найбільш надійним методом досягнення цієї мети є проведення соціального експерименту.

Загальні вимоги до програми. Програма виконує дві важливі функції: науково-пізнавальну і науково-організаційну. Перша полягає у забезпеченні теоретико-методологічної цілісності дослідження, друга забезпечує ефективну співпрацю учасників дослідницького колективу, поділ праці між ними заради досягнення загального наукового і науково-практичного результату. Загальні вимоги до програми такі.

Перша вимога – необхідність програми. Безпрограмне дослідження нагадує пошук методом проб і помилок: витрати енергії часто не виправдовують пізнавальний ефект.

Друга вимога – експлікацитність програми (експлікація – пояснення умовних позначень, які вживаються в картах, планах та ін.). Усі її положення мають бути чіткими, елементи – продуманими відповідно до логіки дослідження і ясно сформульованими.

Третя вимога – логічна послідовність усіх елементів програми. Не можна починати з вибору принципового плану, не уявляючи мети і завдання дослідження.

Четверта вимога – гнучкість програми. Це зобов’язує розглядати програму в динаміці розвитку процесу дослідження, переглядати розділи програми в міру того, як знаходяться помилки в якій-небудь окремій ланці.

Головні елементи робочого плану окремого теоретико-прикладного дослідження можна розділити на чотири часові етапи:

1. Період розробки теоретичної концепції і програми даного дослідження як складової частини перспективної програми. На реалізацію цієї стадії доцільно відвести 30% всього часу, відведеного на дослідження.

2. Польовий період, тобто час на збирання первинних даних, їх підготовку для введення в комп’ютер – приблизно 20% відведеного часу.

3. Період обробки і аналізу даних, включаючи проміжні наукові звіти за результатами попереднього аналізу – близько 40% часу на все дослідження.

4. Час на оформлення заключних звітів і публікацій – приблизно 10% часу.

Зрозуміло, що особливості авторського колективу, конкретних умов роботи, терміновості її виконання внесуть колективи в структуру часу, витрат, проте, як показує досвід, запропонований розподіл часу цілком себе виправдовує.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.