Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Тема 5. Джерела права ЄС

Право (правопорядок) ЄС: загальна характеристика

Суб’єктами права ЄС є держави-члени, приватні особи, в тому числі ФО та ЮО, які знаходяться на території ЄС, інститути і органи ЄС.

Джерела європейського права –це форма існування і форма виразу норм європейського права. Джерела права ЄС, з одного боку, мають міжнародно-правову природу, з іншого боку – це юридичні акти співтовариств і Союзу, які приймаються на основі установчих договорів.

Серед джерел права ЄС, які добре зорганізовані і систематизовані, виділяють:

1. Нормативні акти;

2. Нормативні договори;

3. Судові прецеденти;

4. Звичаї

Однак, щодо судових прецедентів і звичаїв роль самостійного джерела права ЄС зазвичай не визнається.

До джерел права ЄС відносять акти індивідуального, рекомендаційного і політичного характеру, що не мають обов’язкової юридичної сили (м’яке право).

Класифікація джерел права ЄС демонструє неоднорідність і багатошаровість нормативної системи ЄС.

Джерела права ЄС умовно поділяють на первинні і вторинні (похідні). Така класифікація визнана Судом ЄСп.

Первинні джерела права ЄС – це документи основоположного характеру, які мають вищу юридичну силу в правовій системі ЄС (в ієрархії джерел права ЄС). Джерела первинного прав розробляються і ухвалюються спільно державами-членами і виступають у формі міжнародних договорів.

Первинні джерела права ЄС поділяються на:

1. Основне первинне право – міжнародні публічні договори установчого характеру (Договір про ЄСп, Договір про Євратом, Договір про ЄС), а також усі договори, які вносили зміни в установчі договори. До цих установчих договорів також приєднуються протоколи (наприклад, Протокол про застосування принципів субсидіарності і пропорційності в ЄС).

2. Додаткові первинні джерела – договори про приєднання, в тому числі протоколи до них; акт про обрання членів Європейського парламенту прямим загальним голосуванням від 20.09.1976 року; Рішення про систему власних ресурсів ЄСп від 29.09.2000 року (останні два акти – нормативні договори).



Интернет реклама УБС

Вторинні джерела права ЄС– це документи, які приймаються у відповідності до установчих договорів і не повинні їм суперечити. Не дивлячись на своє другочергове положення за юридичною силою, вказані документи виступають найбільш динамічним компонентом правової системи ЄС.

Вторинне право також складається з двох частин:

1. Правові акти інститутів ЄС(іноді називають «законодавством ЄС) – це один із найважливіших різновидів джерел вторинного права ЄС, це основна форма нормотворчості інститутів ЄС:

- Регламенти (інколи, регламенти в літературі називають законами). Ст. 249 Договору про ЄСп – регламенти: 1) мають загальне застосування, тобто регламенти однаково застосовуються у всіх без винятку державах-членах ЄС, регламент адресується всім державам ЄС; 2) є обов’язковим у всіх своїх частинах; 3) має пряму дію у всіх державах-членах ЄС; 4) може бути адресований невизначеному колу осіб (як юридичних, так і фізичних); 5) діє у невизначеному числі випадків (якщо конкретні умови не встановлені самим регламентом); 6) мають абстрактний характер. Необхідність видання регламентів повинна передбачатись установчим договором. Суд ЄС зазначає також, що держава-член не може застосовувати положення регламенту вибірково або не повністю (справа Комісія проти Італії). Суд ЄС встановлює також поняття «презумпції регламенту» - тільки Суд ЄС може визнати незаконність регламентів. Пряма дія регламентів означає безпосереднє застосування держави-члена цього виду НПА незалежно від його закріплення у внутрішньому праві. Концепція прямої дії регламенту виявляється у тому, що регламенти після їх прийняття стають частиною національного права держав-членів автоматично без необхідності трансформації їх у національне право. Держави-члени не мають право перешкоджати прямому застосуванню регламентів. Установчі договори не розмежовують регламенти на види, однак практика виробила дві категорії регламентів: основні та виконавчі. Регламенти, як частина національного законодавства держав-членів, є предметом судового захисту (а точніше, предметом судового захисту є права, породжені цим регламентом). Регламент – акт загального характеру і є обов’язковим.

- Директива. Якщо регламенти порівнюють із законом, то директиви ЄС прийнято порівнювати із основами законодавства, рамковими законами. Директива – це вид НПА, який приймається інститутами ЄС (Парламент, комісія, Рада) і є обов’язковим для кожної держави-члена, якій вона направляється, щодо результатів, які мають бути досягнуті, залишаючи при цьому право вибору форм і методів (досягнення відповідного результату) національним органам влади (ч. 3 ст. 249 Договору про ЄСп). 1) На відміну від регламенту директива адресується не усім державам-членам, а окремо визначеним (а може бути адресована і всім, що повинно бути вказано у директиві). 2) Директива є обов’язковою лише щодо очікуваного результату. 3) За державами-членами залишається свобода вибору заходів для досягнення очікуваних результатів. Це можуть бути як закони, так і підзаконні НПА. Очікуваний результат, як правило, повинен бути досягнутий у термін, строго визначений самою директивою. Свобода у виборі форм і методів для держав не є абсолютною. Необхідно, щоб форми і методи були адекватними поставленій в директиві меті і щоб вони мали необхідні правові наслідки в цій державі. На практиці інституті ЄС намагаються якомога чітко деталізувати і уточнювати зобов’язання, які встановлені директивою. Директива є актом індивідуального характеру і є обов’язковим.

- Рішення – є актом індивідуального характеру. Ст. 240 зазначає, що рішення є обов’язковим у всіх своїх елементах для адресатів, на яких це рішення вказує. У формі рішень, наприклад, Комісія ЄС накладає штрафи на підприємства або, наприклад, санкціонує об’єднання великих компаній. В деяких випадках через рішення ЄС встановлює нормативні приписи, як правило, з організаційних питань. Такі рішення інколи називають «рішення sui generis (особливого характеру)». Наприклад, Спільне рішення Європарламенту, Ради ЄС, Комісії ЄС, Суду ЄС, Рахункової палати ЄС, Економічного і соціального комітету, Комітету регіонів, Омбудсмену від 2002 року «Про створення агенції з підбору персоналу ЄСп».

- Рекомендації і висновки – це акти рекомендаційного характеру, тобто не є юридично обов’язковими. Висновки – це акти, що відображають офіційну позицію зацікавленого інституту або органу ЄС з конкретного питання. Наприклад, Висновок Євробанку про проект Конституції ЄС.

2. Нормативні договори, які в залежності від суб’єктів, які їх укладають, діляться на три групи:

- Договори ЄС з третіми країнами, найбільша кількість яких стосується функціонування третьої опори; Угоди «ЄС і третя країна»: Договір між урядом РФ і ЄС про співробітництво в галузі науки і технології у сфері безпеки;

- Додаткові конвенції між державами членами відносно певних питань, з яких інститути ЄС не уповноважені видавати нормативно-правові акти: Конвенція від 19 червня 1980 р. «Про право, що застосовується до договірних зобов’язань».

- Міжінституційні угоди – це нормативні договори, які укладаються між інститутами Союзу з метою уточнення і доповнення окремих положень установчих документів (як правило договори, які стосуються процесуальних норм). Міжінституційні угоди мають, як правило, трьохсторонній характер, тобто укладаються між Європарламентом, Комісією, Радою ЄС: 6 травня 1999 року був укладений між інституційний договір «Про бюджетну дисципліну і покращення та удосконалення бюджетної процедури. Схожі угоди можуть бути укладені також іншими органами ЄС: Угода між 13 грудня 2001 року між Європолом і Європейським центральним банком (ЄЦБ), яка присвячена їх співробітництву і боротьбу фальшивомонецтвом.


Читайте також:

  1. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
  2. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
  3. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  4. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  5. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  6. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  7. Адміністративне право як галузь права
  8. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
  9. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
  10. Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання.
  11. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
  12. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Принципи побудови організаційного механізму | Основні причини смертності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.