Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Поет вигнання.

Загрузка...

Вигнання стало тяжким випробуванням для поета. Муза стала його першою цілителькою – Муза-вигнанка, Муза скорботної поезії. Рятівний голос Музи Овідій відчув у собі, ледь ступивши за поріг рідного дому. Він, сам із того дивуючись, писав навіть тоді, коли кораблеві, який віз його на вигнання буряним узимку Середземним морем, щомиті загрожувала загибель. За декілька місяців він, під час подорожі, пише дванадцять елегій (першу книгу) й тим же кораблем навесні дев'ятого року пересилає написане до Риму. Одна по одній упродовж п'яти років (з 8-го по 12-й рік) з-під його стилоса виходять п'ять книг «Скорбот». Далі, починаючи з 13-го року, в такому ж ключі, але вже називаючи прізвища адресатів (доти, аби їм не зашкодити, не згадуваних), Овідій складає чотири книги «Листів з Понту»; а ще, мовби на противагу до тих дружніх послань, наслідуючи Каллімаха, – поему-інвективу «Ібіс». В останні роки життя поет створив віршоване «Мистецтво рибальства» з описом риб, що водяться в Чорному морі – Понті Евксинському.

Теми підказувало саме життя: небезпечні дороги, що провадили в далеку чужину, прохання про помилування чи зміну місця вигнання (єдина елегія другої книги – мовби замаскована проханням полеміка з Авґустом); описи місцевості й середовища, куди потрапив поет, – нині важливе джерело для вивчення історії, клімату й природи, а також етнічного складу самих Том та інших міст Західного Причорномор'я (якби збереглися ще й «гетські» елегії, то були б ще й безцінним мовним джерелом); роздуми про дружбу, з яких виснувався славетний двовірш: «Доки ведеться тобі – то й друзів не зрахувати; Прийдуть похмурі часи – бути тобі одинцем» («Скорботні елегії», книга І, IX, 5-6); про поезію та час – чим він виповнений був до вигнання (найяскравіші серед спогадів – «Остання ніч у Римі» й «Життєпис»), чим – на вигнанні, «на самому краєчку світу».

«Скорботні елегії» або «Скорботи» (Tristia).Заслання Овідія змусило змінити його поетичну тематику. Він пише збірку елегій, зміст яких стає журливим і сповненим молитов про повернення до Риму. Із першої книги особливою популярністю користуються елегії 2 і 4, де описується буря в час плавання Овідія на місце свого заслання, і елегія 3 з описом прощальної ночі в Римі. Всі ці елегії Овідія різко відрізняються від його попередніх творів глибоким душевним болем, почуттям безвихідного становища і катастрофи. Інші елегії першої книги присвячені римським друзям і дружині. Друга книга – суцільні жалісні молитви до Августа про помилування. Останні три книги присвячені тяжким роздумам про власне життя в вигнанні, проханням про помилування, звернення до друзів і дружини за допомогою.



Интернет реклама УБС

Визначальна риса поетики «Скорбот» – передусім антитеза, контраст, парадокс: дві контрастні барви часу лягли на всю тканину пісень вигнанця. Але і в Овідієвій, і в античній поезії взагалі контрастний малюнок здебільшого не лежить на поверхні: читач повинен бачити текст, бути певною мірою співтворцем. Візьмімо «пробу пера» вигнанця – опис бурі, що перестріла його в Іонійському морі, коли судно прямувало до узбережжя Балканського півострова «Неба та моря боги!..» Вже у початкових словах – увесь жах, уся парадоксальність ситуації: людина, земнородна істота, – наодинці з чужими їй, ще й розбурханими стихіями; відсутній один із елементів традиційного тричленного (море, суходіл, небо) поділу світу – суходіл, де людина знаходить точку опори, впевненість у собі. Не менше, ніж моря чи грозового неба, поет жахається того ж таки суходолу: Авзонія грізна гнівом Громовержця-Авґуста, узбережжя Понту – жахливою невідомістю.

Перший образ елегії – у строго симетричному паралелізмі віршів:

Лихо мені! То не хвилі гори перекотом ходять!..

Гляну здається, злетять до щонайвищих зірок

Лихо! В яку глибочінь поміж хвиль западається море!..

Гляну здається, що там темного Тартару дно.

Запаморочлива вертикаль, що на вершині зблискує непевною зіркою між просвітами хмар, внизу – темніє дном Тартару. І відразу – така ж неосяжна горизонталь:

Оком, куди не сягну, довкіл лиш море та небо...

А поміж ними в усю широчінь гудуть буревії...

Контрастні й ті буревії: Евр летить із багряного сходу, зустрічний Зефір - із пізнього (темного) заходу; зсушеному морозом північному Бореєві ставить чоло знаний своєю вологістю південний Нот. На зміну тій жахливій реальності, знову ж контрастом, – солодке у зіставленні з тією реальністю незнання дружини: всі ті жахи недосяжні для її віддаленого погляду. І ще раз – симетричні (небо - море), але тим разом потужно озвучені рядки; людина, сказали б ми, «між молотом і ковадлом»:

Горе! Який блискавичний вогонь шугнув поміж хмари!

Й тут же мов тріснула вісь, аж колихнувся ефір.

Хвилі в боки корабля раз по раз так ударяють,

Наче об мури міські - пущене з пращі ядро.

На завершення, великим планом (протилежність до далекого погляду дружини) – найвищий, десятий, вал, обличчя смерті. Але страшна не смерть, а спосіб смерті: на суходолі (ще один парадокс) смерть була б дарунком. Виконаний контрастними мазками опис бурі обрамлений зверненням до богів. Аргументувати прохання на початку елегії допомагає міфологічний матеріал: «Не поспішайте, молю, приєднатись до Цезаря гніву: Часом карає один, інший - зласкавиться бог»; далі – приклади з міфології. Аргументом наприкінці є здоровий глузд – поет засуджений на вигнання, а не на потоплення: «Хочете кари мені, на яку заслужив я, то знайте: З волі самого судді нижча від смерті вона». Як бачимо, свої плоди й тут дає блискуча риторична освіта, вміння чітко й переконливо вести «справу».

І ще один, чи не найразючіший контраст і парадокс: надія, перша розрадниця людини, вимучує поета, не дає йому звикнути до своєї долі; щойно весна – поспішає вигнанець до моря: ану ж вістка, ану ж прощення. За зблиском надії – розчарування. З приходом до влади Тіберія Овідій, врешті, зрозумів: сподівання марні. Можливо, тоді поетові трішки відлягло. Але журба, хай і тінню, все ж лягала на чоло. Зажурений стоїть Овідій і нині в румунській Констанці. На високому циліндричному постаменті – струнка постать; згортками аж до п'ят спадає довгий римський одяг – тога. В руці, на яку поет спирається вольовим підборіддям, – стилос. На мармурі пам'ятника роботи італійського скульптора Етторе Феррарі – напис, що є голосом самого співця:

Я, що лежу тут, Назон, оспівувач любощів ніжних,

Марно зі світу пішов через свій хист до пісень.

Ти, що проходиш (чи сам не кохав?)не лінуйся шепнути:

«Праху Назона нехай буде легкою земля».

Не виконано останньої волі поета: його прах – не в рідній землі. Але все має свій глибокий сенс. Можливо, саме Овідієві судилося найпереконливіше довести, що життя – всюди життя; що люди, хоч би якими суворими здавалися, – таки люди; що найпевніший порятунок у печалі – Слово.

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.313 сек.