Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Динамічні процеси в малих групах.

Групова динаміка -це особлива галузь соціальної психології, яка досліджує особливості психічних процесів, що відбуваються в малих група.

(Основоположником цього напряму в соціальній психології по праву вважається видатний американський психолог К.Левін, який створив при Массачусетському технологічному інституті “Центр групової динаміки”, який став осередком цілої наукової школи у психології).

Найчастіше під груповою динамікою розуміється сукупність певних групових процесів, тобто способів регуляції індивідуальної поведінки, які забезпечують психологічні зміни у групі за час її існування. До власне внутрішньо групових динамічних процесів належать (див. схему № 4):

- розвиток групи;

- нормоутворення;

- феномен групового тиску (конформність);

- групова згуртованість;

- прийняття групового рішення;

- керівництво та лідерство.

Перейдемо до поетапного рогляду кожного з названих динамічних процесів (за виключенням “групової згуртованості”, який згідно навчальної програми курсу буде розглядаться на спеціальній лекції).

Зауважимо, що розглянуті нами вище чинники утворення та розвитку малої групи мали переважно зовнішній характер, а процес утворення та розвитку заумовлюється й внутрішньогруповими чинниками.

В першу чергу такими є так звані механізми групової динаміки. Соціальна психологі виокремлюють три таких механізми .

1) розв”язання внутрішньогрупових суперечностей.Вище ми згадували про одну із суперечностей між двома сферами життєдіяльності групи - діловою та інструментальною, яка врешті решт є однією з рушійних сил розвитку групи і призводить до групової динаміки. Проте дослідники групового розвитку вказують й на інші типи внутрішньогрупових суперечностей. Так, вивчаючи динаміку колективоутворення вітчизняний психолог А.Г.Кирпичник звернув увагу на такі суперечності:

а) між зростаючими потенційними можливостями групи і її актуально. діяльністю;

б) між зростаючими прагненнями членів групи до саморегуляції та самоствердження і одночасно тенденціями включення особистості до групової структури більш жорстокої інтеграції її з групою.

При цьому виявилося, що перехід групи з одного рівня розвитку на інший відбувається стрибкоподібно завдяки загостренню суперечностей та їх наступному розв”язанню.

Зовсім інакше до цієї проблеми підходить Ф.Шамбо - дослідник, який працює у психоаналітичній традиції. Розвиток групи, на його думку, є результатом зіткнення суперечливих тенденцій, які періодично виникають у ній внаслідок неузгодженості поведінки лідера з очікуваннями, які пов”язують послідовники з його діями.

Подібна неузгодженність веде до дестабілізації і конфлікту. Розв”язання останнього закінчується “фазою гармонії”, яка характеризується стабілізацією видносин і оптимістичною спрямованістю міжособистісного сприймання, після чого неузгодженність системи повторюється. Лише після проходження групою серії конфліктних фаз структура групи остаточно стабілізується.

2)“Ідіосинкразичний кредит”- поняття, запропонованев працях Є.Холландера, означає ситуацію, коли лідеру (або іншому високостатутному члену групи) дозволяється порушивати певні групові норми, в той же час, як за таке порушення до будь-якого іншого члена групи можуть бути застосовані групові санкції. А оскільки передбачається, що суб”єкт з високим статусом (лідер) сильніше, ніж інші, орієнтований на групу, на її подальший розвиток, то внесення ним елементів інноваційності (з паралельним порушенням норм, що вже склалися в групі) створює передумови для переходу групи на вищий рівень розвитку.

3)Психологічний обмін. Поняття “обмін” користується великою популярністю як у психології, так і в інших суспільних науках. Тут ми розглядаємо його лише в контексті процесів групової динаміки. У самому загальному вигляді процес розвитку можна уявити наступним чином - в контексті групової діяльності значущим для людей є й той вклад, який кожний з членів групи робить в загальну групову “скарбничку”, й той статус, та позиція, яку індивід займає в групі. І тоді можна уявити собі, що в процесі функціювання групи активна участь в досягненні групової мети, реалізації групових цінностей так би мовити обмінюється на високий груповий статус.

Простежуючи динаміку соціального взаємопроникнення в малих групах І.Олтмен і Д.Тейлор виокремлюють декілька умовних етапів розвитку такого міжособистісного обміну:

- орієнтації (стосунки мають характер обмежених поверхових контактів);

-початкового емоційного обміну (контакти часті, але поверхові);

-повного емоційного обміну (контакти глибокі, але охоплюють обмежені сфери взаємодії);

-установленого обміну (контакти охоплюють різноманітні “особистісні” сфери і розгортаються як на інтимному, так і на поверховому рівнях).

Таким чином, розвиток малої групи протікає одночасно і як складова більш широкої соціальної спільності і як самостійної психологічної спільності.

Суттєвою характеристикою динамічних процесів у малій групі є нормоутверення. Соціальні психологівирізняють певні особливості процесу нормоутворення, як регулятора відносин:

1) Норми є продуктом соціальної взаємодії і виникають у процесі життєдіяльності групи, а також вводяться до неї більшою соціальною спільнотою (наприклад, організацією);

2) Група не встановлює норми для кожної можливої ситуації, вони формуються відносно дій і ситуацій, що мають деяку значущість для групи;

3) Самі норми можуть застосовуватися до ситуації загалом, безвідносно до окремих членів групи і ролі, яку вони відіграють, а можуть лише регламентувати її тобто виступати рольовими стандартами поведінки;

4) Норми розрізняються за мірою прийняття їх групою: деякі норми схвалюються майже всіма членами групи, натомість інші підтримуються лише незначною кількістю;

5) Норми відрізняються також за мірою і широтою девіантності, що ними допускається, і відповідним діапазоном санкцій, які цьому застосовуються.

Термін “норма” означає стандартизовані правила поведінки, що приймаються членами групи. Форми вияву і дії цих норм різноманітні й охоплюють широкий діапазон: від зовнішніх ритуалів до морального і естетичного вибору. Але зауважимо, що функціювання групових норм, безпосередньо пов”язане із соціальним контролем за поведінкою індивіда.

Дотримання групових норм забезпечується відповідними санкціями:

- офіційні (награди, премії, заохочення, осуд, стягнення);

- неформальні (схвалення-несхвалення, насмішки, чутки, відмова поважати права порушника, бойкот тощо).

Норми створюють і забезпечують статусно-рольову структуру групи, підтримуючи таким чином стабільність її існування. Головним призначенням дії групових норм є забезпечення існування групи як цілісної системи у суспільній діяльності.

Індивід не може вважатися повноцінним членом групи, доки він психологічно не включений до неї, тобто доки він не прийняв групові норми за стандарти своєї власної поведінки. Якщо він не погоджується із чинними груповими нормами, то може бути членом групи лише номінально, але не психологічно.

Нормативний вплив є конкретизацією більш загальної проблеми - впливу групи на поведінку індивіда.

А ця проблема може бути диференційована як дослідження 4-х відносно самостійних питань:

- впливу норм групової більшості;

- нормативного впливу групової меншості;

-наслідків відхилення індивіда від групови норм;

- референтних груп особистості.

Таким чином, ми переходимо до аналізу ще одного важливого процесу групової динаміки - феномену групового тиску.

Багаточисельні лабораторні експерименти, проведені західними (більшістю, американськими) психологами, дали змогу відкрити певні закономірності та форми психологічного нормативного впливу на поведінку індивіда з боку малої групи.

- 30-ті роки - дослідження М.Шеріфа

- 50-ті роки - дослідження С.Аша.

 

Конформізм Конформна поведінка Конформність
пасивне, пристосовницьке прий­няття групових стандартів у поведінці, безапеляційне виз­нання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схилення перед авторитетами ситуативна поведінка індивіда в умовах конкретного групового тиску (впливу) особливість чи влас­ти­вість індивіда, яка виявля­ється у його схильності піддаватися реальному чи уявному тискові групи    

 

Нормативний та інформаційний вплив групи на індивіда.

В.Є.Чудновський: внутрішнє і зовнішнє підпорядкування індивіда групі.

Конформність до групових норм в одних випадках розглядається як позитивний, а в інших - як негативний чинник функціювання. Тобто завжди потрібно враховувати дію ситуативних, групових та індивідуально-особистісних чинників у реальній дійсності.

Г.Келмен про три рівні конформної поведінки:

- підпорядкування - вплив групи має зовнішній характер і обмежується конкретною ситуацією.

- ідентифікація - коли індивід повністю чи частково уподоблює себе іншим членам групи, тобто коли він більшою мірою вірить у нав”язувані йому точки зору і сприймає форми поведінки.

- інтерналізація - пов”язаний з цінностями особистості, поведінка індивіда при цьому є відносно незалежною від зовнішніх впливів, бо норми групи і думки інших інтегровані в систему цінностей самого індивіда.

Соціальними психологами встановлені певні закономірності виникнення конформної поведінки:

1) Конформна поведінка виникає тільки у разі конфлікту (реального чи уявного) між індивідом та групою

Можливість появи конфліктної ситуації пов”язана з розбіжністю думок чи позицій індивіда і групи. Побоювання індивіда залишитися на одинці, в ізоляції призводить до того, що він приймає точку зору групи.

2) Конформна поведінка виникає тільки в ситуації тиску (впливу) групи.

Тиск здійснюється не як погроза, а як психологічний вплив - через оцінки, спільну думку, образливий жарт, натяк тощо.

3) Конформну поведінку можуть обумовлювати такі важливі групові чинники, як розмір групи, її структура, авторитетність, компетентність, міра згуртованості тощо.

Дослідженнями встановлена пряма залежність між згуртованістю групи і конформністю поведінки її членів.

4) Конформна поведінка залежить також від особливостей самого завдання, його чіткості, інформативності, новизни, зрозумілості для індивіда.

5) На конформну поведінку впливають індивідуальні та особистісні характеристики членів групи.

Жінки більш конформіші, ніж чоловіки.

У молодшому віці (до 15-16 років) конформність вища, ніж у старшому.

У сфері пізнавальних функцій конформні особи виявляють менший інтелект, ніж незалежні (догматичність, стереотипність мислення, нечіткість думки).

У сфері мотивації та емоційних функцій конформні особи демонструють недостатню силу характеру, невміння володіти собою у стресових ситуаціях.

У сфері самосвідомості вони характеризуються певним комплексом неповноцінності, зниженою самооцінкою.

У стосунках з іншими людьми їм більш властиві авторитарність, занепокоєність думкою про них інших людей.

Важливим і дискусійним питанням є проблема оцінки конформності. Частина дослідників вважає її негативним явищем (пристосовництво), інші, навпаки, розглядають цей феномен як реальність людських взаємин, відзначаючи не тільки негативні, а й позитивні риси конформності.

У зв”язку з цим виникає питання, яка саме поведінка є альтернативною конформній, в чому вона виявляється.

1.Деякі психологи вважають такою нонкомформність-тобто повне заперечення якоїсь згоди, нехтування будь-якими груповими нормами та цінностями (нігілізм, бунтарство, свовілля).

Іншими словами це негативізм - немотивована поведінка, заперечення певних вимог, очікувань, норм соціального оточення.

2.Альтернативою конформності є самостійність людини, її незалежність, тобто селективне ставлення до різних форм психологічного тиску.

3.А.В.Петровський розглядає конформність і негативізм як відношення, протилежне колективістському самовизначенню. На його думку, у високорозвиненій групі (колективі) колективістське самовизначення є домінуючою формою реагування на груповий тиск (на відміну від дифузної групи). Колективістське самовизначення характеризується виявом певної одностайності поведінки як результат солідарності особи з оцінками та завданнями колективу.

Соціально-психологічний негативізм як зворотній бік конформності є, особливо у молоді, засобом самоствердження себе у світі, доказом “від протилежного” власної самостійності. Він може зумовлюватися орієнтацією на інші референтні групи, прагненням підвищити свій власний статус.

Таким чином, уже приведений аналіз конформної поведінки свідчить про її складність. Про те можна виділити ще один аспект виміру нормативної поведінки в групі дослідження нормативного впливу групової меншості.

Родоначальником цього напрямку є відомий французький соціальний психолог С.Московічі (його класичні експеріменти в групах з 6 піддослідних (з низ 2 “спільники” та 4 “наївних”)).

У протилежність конформності (“пристосуванню”) Московічі запропонував розглядати процес впливу на групу меншості її членів, що має свою, відмінну від загально прийнятої, позицию.

Характерним у цьому плані є стиль поведінки, що демонструється меншістю - стійкість, впевненість у правоті своєї позиції, виклад та структурування відповідних аргументів.

Дослідження показали, що вплив меншості в групі призводить до появи значно більшого числа варіантів групового рішення, ці варіанти є більш різноманітними (наприклад, робота парламенту).

 

Наступне питання в рамках аналізу групового тиску і нормативної поведінки в групі, яке ми розглянемо, стосується вивчення наслідків відхилення від групових норм.

В залежності від різних параметрів цього відхилення (ступеня стійкості відхилення, рівня відмінності від групової норми тощо) сила тиску групи може бути різною, в окремих випадках доходити навіть до виключення людини з групи. За результатами різних досліджень функціями такого тиску можуть бути:

1. намагання забезпечити досягнення групових цілей;

2. збереження цілісності групи як системи;

3. допомога членам групи у виробленні певної “реальності” для співвіднесення з нею своїх думок;

4. визначення членами групи свого ставлення до соціального оточення.

Нарешті останнє питання, яке ми розглядаємо при аналізі феномена групового тиску, стосується широко відомої проблеми референтних груп.

Концепція референтних (від лат. referens - повідомляти, доповідати) груп зародилася у зв”язку з дослідженнями соціальних установок і статусу особистості, а також проблем соціальної структури суспільства і соціальної мобільності (США, 1942 р., Г.Хаймен). Спочатку це поняття вживалося для позначення будь-якої групи, з якою індивід співвідносить свої установки, поведінку, думки. Пізніше коло проблем, які пояснювалися за допомогою концепції референтних груп, значно розширилося (соціалізація, дитяча злочинність, психічні хвороби, особливості виборчих кампаній, громадської думки, ЗМІ, “референтний індивід”, “референтний контроль”, “референтна влада” тощо).

У загальному плані референтну групу можна визначити як реальну чи уявну групу або соціальну спільність, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном і на норми, оцінки, цінності якої орієнтується у своїй поведінці, самооцінці, стосунках з іншими.

Регуляція поведінки індивіда здійснюється через дві головні функції референтних груп:

- нормативну, яка пов”язана з мотиваційним аспектом поведінки особистості, тобто норми і цінності даної групи є збуджувальним мотивом для формування індивідом своєї поведінки, сприйняття групових норм;

- порівняльну, яка пов”язана з тим, що індивід використовує групу як підставу співвідношення (еталон) під час оцінки себе та інших (перцептивний аспект).

Іншими словами, нормативна референтна група є джерелом норм поведінки, установок, ціннісних орієнтацій для індивіда, тоді як порівняльна референтна група є еталоном для оцінювання себе та інших.

Обидві функції часто виконує одна й та ж група, особливо якщо вона є реальною групою. Але ці функції може одночасно виконувати і уявна група. (Приклад - військовослужбовці молодшого призову - військовослужбовці останнього періоду служби). У кожної людини, як правило, існує кілька референтних груп, що створює як позитивні аспекти життєдіяльності так і негативні (переживання конфліктних ситуацій, тяжкі проблеми вибору, невпевненості в собі тощо).

Таким чином, із заявлених у ІІІ навчальному питанні лекції процесів групової динаміки нами розглянуті тільки три - розвиток групи, нормоутворення і феномен групового тиску. Що стосується решти групових процесів (див. Схему №4) - керівництва та лідерства, згуртованості групи та групового рішення, то нами, по-перше, ставиться завдання самостійно вивчити ці феномени групової динаміки шляхом ретельного опрацювання рекомендованої літератури і, по-друге, ми будемо розглядати їх на спеціальній лекції про згуртованість військових підрозділів.

В рамках її подальшого розвитку чітко вирізнилися два підходи до визначення малої соціальної групи.

В рамках першого підходу виокремлюють такі її ознаки, серед яких переважна більшість пов”язана з міжособистісним спілкуванням її членів, що не виходять за межі цієї групи. Це, головним чином, є характерним для різних шкіл західної соціальної психології (Г.Олпорт, К.Левін, М.Шеріф, С.Аш, Е.Мейо, С, Московічі та ін.).

Другий підхід у розумінні малої групи склався у вітчизняній соціальній психології. Вихідним моментом, головним групоутвірним чинником тут визнається спільна діяльність, а сама мала група розглядається як осередок широкої соціальної системи - суспільства (Г.Андреєва, А.В.Петровський, Л.В.Уманський, Б.Д.Паригін, М.Н.Корнєв та ін.).

Синтезуючи обидва підходи, ми визначаємо малу соціальну групу, де люди об”єднані спільною діяльністю, безпосередньо контактують один із одним, мають спільну мету та інтереси, які визначають певну організацію, тривалість існування та деяку однорідність поведінки її членів.

Малі групи характеризуються досить складною соціально-психологічною структурою та розгалуженою системою групових динамічних процесів, які вирішальним чином впливають на поведінку та самопочуття індивідів, що входять до тих чи інших груп.

 




Переглядів: 7103

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.009 сек.