Поняття, зміст та види юридичного процесу

Лекція 21. Юридичний процес

1. Поняття, зміст та види юридичного процесу. 2. Стадії юридичного процесу.

3. Процесуальні провадження. 4. Юридичний процес в діяльності органів внутрішніх справ

Поняття, зміст та види юридичного процесу

Для юридичної діяльності характерний певний порядок для здійснення тих або інших юридично значимих дій. Він установлюється відповідними нормативними розпорядженнями. (Приміром, регламент роботи представницьких органів державної влади, прийняття законодавчих актів, проведення виборів, захисти дисертацій, процедура видачі ордера на житло, одержання спадщини і т. ін).

Оптимальний порядок містить програму юридичної діяльності, він має орієнтуюче значення для досягнення певної правової мети, тим самим, підвищуючи ефективність правового регулювання юридичної діяльності і гарантуючи її правомірність і результативність. Порушення порядку являє собою правопорушення, а в окремих випадках результати такої неправомірної діяльності визнаються юридично недійсними.

Наприклад, звернення громадянина в суд для захисту порушеного з метою оскарження суб'єктивного права без дотримання встановленого цивільним процесуальним законом (Цивільним процесуальним кодексом) порядку не призведе до бажаного результату, адже суддя або відмовить у прийнятті заяви, або лишить подану заяву без розгляду, або припинить провадження по справі.

Юридична діяльність різноманітна, і в залежності від її мети і кількості актів, що чиняться, її правовий режим може бути простим або розгорнутим. Так, не викликає складностей порядок встановлення і реєстрації певних юридичних фактів: порядок видачі актів громадянського стану (народження, усиновлення, реєстрації шлюбу або розводу, смерті) органами РАГСу, нотаріальне засвідчення.

Значно складнішим за змістом та прцедурою є встановлений законом порядок розслідування злочинів або судового вирішення спорів, дій слідчого, суду, зацікавлених осіб та інших учасників упорядковуються по правилах передування і проходження (причинно-наслідкового зв'язку дій і актів юридичного процесу).

Нормативно встановлені форми впорядкування юридичної діяльності і утворюють юридичний процес. Теорію юридичного процесу в юридичній науці започаткував та активно розробляв професор В.М. Горшеньов і представники його наукової школи (І.В Бенедик., І.М. Погрібний, І.Б. Шахов, В.Г. Крупін та інші). Юридичний процес вони визначають як комплексну систему правових форм діяльності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також зацікавлених у вирішенні різноманітних юридичних справ інших суб'єктів права. Даний процес регулюється правовими (процедурними і процесуальними) нормами, а його результати закріплюються у відповідних правових актах - офіційних документах.

Для характеристики юридичного процесу першочергове значення має категорія «правової форми діяльності». Форма - це правова конструкція нормативного упорядкування конкретного типу юридичної діяльності. Вона являє собою сукупність вимог, що ставляться до учасників процесу, спрямованих на досягнення певного результату. Реальність даних вимог забезпечується відповідними санкціями, серед яких найбільш поширеними є типові зупиняючі, що переслідують мету примусового припинення неправомірної юридичної діяльності (відмова в прийнятті заяви, відмова у вчиненні дій, припинення відповідного юридичного провадження).

Правова форма властива будь-якій юридично значимій діяльності (законотворчій, правотворчій, установчій та контрольно-наглядовій), регламентує правовий стан та діяльність індивидів, організацій, посадових осіб та органів держави. Складання офіційних документів, у яких закріплюються результати цієї діяльності також передбачено вимогами правової форми. Документування більшості юридичних фактів: актів громадянського стану, цивільно-правових угод, правопорушень, актів судової юрисдикції, волевиявлення органів державної влади і та ін. потребує відповідного юридичного оформлення. Відповідно слід розрізняти форму діяльності і форму правових документів. Перша – встановлює суб`єктів певного виду юридичної діяльності та стадії і терміни її реалізації. Зміст такої форми зводитися до таких положень: окреслення точного складу учасників юридичного процесу; їх права, обов'язки і повноваження; послідовність здійснення названих дій. Юридичний процес - це завжди динамічний склад фактів, що мають правове значення.

Правова форма документів виражається у вимогах щодо обов'язкових реквізитів документів; послідовності їх укладання; правових наслідків їх винесення, а також умов визнання їх юридичної недійсності, скасування і зміни.

Розбудова правової держави в Україні потребує теоретичних розробок проблем усіх різновидів юридичного процесу. До теперішнього часу єдиного визначення юридичного процесу наукою не вироблено. Але більшість вчених-юристів до правової форми діяльності відносять: правотворчість, правозастосування, правосуддя і контрольний та установчий процеси. Вони мають загальні ознаки: потребують розгляду юридичних справ, здійснюються на основі норм права і завжди визначають відповідні юридичні наслідки. До того ж це діяльність уповноважених суб'єктів, результат якої здебільшого фіксується в офіційних документах, регулюється процесуальними нормами і забезпечується правилами юридичної техніки.

Отже, юридичний процес - це система взаємозв`язаних правових форм діяльності компетентних суб`єктів (уповноважених державних органів, посадових осіб, спеціально уповноважених громадських формувань), що знаходить свій вираз у здійсненні операцій з нормами права по вирішенню юридичних справ, регулюється процесуальними нормами та тягне відповідні юридичні наслідки.

Таким чином, юридичний процес починається з розгляду відповідної юридичної справи. Юридична справа - це передбачена нормами чинного права конкретна життєва ситуація, яка розглядається і вирішується на підставі закону і має відповідні юридичні наслідки. Ці два моменти і визначають природу юридичної справи, вони є юридичними фактами для виникнення процесуальних правовідносин.

Юридичний процес - це визначений нормами права порядок здійснення відповідних операцій, що веде до рішення юридично значимих питань. Тобто державний орган або посадова особа знаходяться в таких умовах, коли вони повинні безпосередньо використовувати норми права для рішення конкретних юридичних справ. При цьому об'єктом операцій виступають одночасно норма матеріального і процесуального права. Здебільшого суддя, слідчий або інший суб'єкт процесуальних правовідносин починають цю діяльність із стадії вибору й аналізу правових норм, (стадії функціонального призначення) а саме:

— перевірка юридичної чинності норм права;

— тлумачення змісту відповідних правових норм;

— з'ясовування меж дії приписів правових норм права в просторі, часі і по колу осіб.

Всі операції з нормами права здійснюються лише точно визначеним колом органів держави посадових осіб. Конкретний склад, обсяг компетенції кожного з уповноважених учасників процесу передбачений законодавством. Крім цього, законодавством встановлені критерії розмежування повноважень державних органів. Наприклад, детально регламентується інститут підсудності конкретних юридичних справ.

Чіткий розподіл функцій між учасниками юридичного процесу та їх офіційний характер визначають необхідність досягнення результатів, що повинні бути отримані в процесі розгляду юридичної справи. Такими результатами виступають процесуальні документи

За своєю юридичною природою та функціональному призначенню процесуальні документи різняться між собою. Особливе місце серед них займають правозастосовчі процесуальні акти, що містять у собі розпорядження підсумкового рішення щодо юридичної справи. Це, насамперед, обвинувальний висновок слідчого, вирок і рішення суду, протест прокурора. Неабияке значення мають процесуальні акти, що виконують допоміжну, проміжну або інформаційну функції. Так, допоміжним процесуальним актом слід вважати постанову слідчого про проведення різноманітних слідчих дій, постанови судді про забезпечення позову і т.ін.; до проміжних - постанова слідчого про визнання потерпілим, обвинувачуваним, законним представником і т.ін.; до інформаційних - протокол судового засідання і т.ін. До того ж процесуальні документи мають і загальну для усіх функцію. Вони є своєрідними юридичними фактами, що визначають динаміку розгляду справи з моменту вибору і тлумачення правової норми і до прийняття рішення по юридичній справі.

Види юридичного процесу, здебільшого, класифікують за предметною ознакою. При цьому за основу класифікації беруть відповідну галузь матеріального права, нормами якої передбачається діяльність конкретних уповноважених суб`єктів. На протязі тривалого часу правниками визнавалися тільки кримінальний, цивільний і відносно недавно адміністративний процеси. Але сьогодення характерне значним розширенням видів юридичного процесу – так, можна вести мову про процес соціального забезпечення, екологічний, господарський та багато інших різновидів юридичного процесу. Тобто, юридична наука і практика наближаються до такого стану, коли кожній галузі матеріального права буде відповідати «своя» процесуальна галузь.

Зазначена класифікація не дає можливості в цілому встановити функціональні зв'язки юридичного процесу з механізмом правового регулювання, а також уявити юридичний процес як систему. Тому за функціональною ознакою виділяють наступні види юридичного процесу: установчий, правотворчий, правозастосовчий, судовий і контрольний.

Установчий процес - це діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб, спеціально уповноважених громадських об`єднань та всього народу з приводу реалізації норм матеріального права, якими передбачаються їх права та повноваження по формуванню, скасуванню або реорганізації органів держави, призначенню або звільненню посадових осіб та інших суб'єктів управління.

Правотворчий процес - це діяльність уповноважених органів держави, організацій і посадових осіб та всього народу по підготовці, прийняттю, зміні , скасуванню та офіційному оприлюдненню нормативно-правових актів.

Правозастосовчий процес - це діяльність уповноважених органів держави, організацій, посадових осіб, пов'язана з розглядом і рішенням конкретних справ, що мають юридичне значення.

Судовий процес - це діяльність суду і суддів щодо здійснення правосуддя.

Контрольно-наглядовий процес - це діяльність органів держави, громадських організацій і посадових осіб з приводу перевірки і спостереження за відповідністю дотримання підпорядкованими суб'єктами правових розпоряджень і припинення правопорушень передбаченими організаційно-правовими засобами.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.