Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Поняття про здібність.

Лекція № 16.

Тема: Здібності

Мета: дати визначення здібностей, довести взаємозв’язок і взаємовплив здібностей і діяльності людини, вплив здібностей на діяльність людини; з’ясувати природні передумови розвитку здібностей, проаналізувати особливості раннього прояву здібностей у дітей; визначити та дати психологічну характеристику видів здібностей (загальні і спеціальні). Розвивати увагу, пам’ять, спостережливість, логічне мислення, зв’язне мовлення. Виховувати культуру розумової праці, інтерес до вивчення психології, підвищувати психологічну культуру учнів, поповнювати словниковий запас новою термінологією.

Тип заняття: лекція

Обладнання:роздатковий матеріал (схеми).

Основні поняття теми:здібності, загальні здібності, спеціальні здібності, задатки, обдарованість, талант, геніальність.

План

1. Поняття про здібність.

2. Здібності і діяльність.

3. Природні передумови розвитку здібностей.

4. Ранній прояв здібностей у дітей.

5. Види здібностей: загальні і спеціальні.

6. Здібності і особистість.

7. Розвиток і виховання здібностей у дітей.

Література:

1. Варій М.Й. Психологія: навчальний посібник / Для студ. вищ. навч. закладів. – К.: «Центр учбової літератури». – 2007. – 288с (167-172).

2. Вовк В.П. Психологія: навчальний посібник (частина 3). – Хмельницький.: Видавництво ХГПК. – 1999. – 71с (38-41).

3. Гоноболін Ф.Н. Психологія: навчальний посібник для шкільних відділень педагогічних училищ. – К.: Видавниче об’єднання «Вища школа». – 1975. – 261 с (141-143).

4. Дубровина И.В. и др. Психология: Ученик для студ. сред. пед. учеб. заведений / И.В. Дубровина, Е.Е. Данилова, А.М. Прихожан; Под. ред. И.В. Дубровиной. – 2-е изд., стереотип. – М.: Издательский центр «Академия», 2003. – 464 с (197-209).

5. Загальна психологія: Підручник / О.В.Скрипченко, В.Л.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. – К.: Либідь, 2005. – С. 464. (329-335)

Поняття про здібність.

Одним із складних і цікавих питань психології є проблема індивідуальних відмінностей. Важко назвати хоча б одну якість, властивість, рису людини, яка б не входила в коло цієї проблеми. Психічні властивості і якості людей формуються в житті, в процесі навчання, виховання, діяльності. При одних і тих же освітніх програмах і методах навчання ми бачимо у всіх індивідуальні особливості. Це чудово, тому-що тим і цікаві люди, що вони різні.

Індивідуальних властивостей найбільш яскраво проявляються в чітко сформованої особистості, тому варто пригадати, що ж ми розуміємо під цим поняттям (особистість – це конкретна людина, яка живе і діє в певних суспільно-історичних умовах, посідає те чи інше місце в суспільстві).

Але їх сукупність позначають таким поняттям як «індивідуальність». Що ми розуміємо під ним? (сюди відносять характер, темперамент, особливості протікання психічних процесів, сукупність переважаючих почуттів і мотивів діяльності, сформовані здібності).

Наші психічні властивості проявляються у діяльності.

Діяльність – це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, спрямована на досягнення поставленої мети, пов’язаної із задоволенням її потреб та інтересів, а також на виконання вимог, що ставить до неї суспільство.

Діяльність особистості має бути спрямована на розвиток індивідуальних властивостей, що дозволить їй задовольняти успішно свої потреби, інтереси.

Центральним моментом в індивідуальних особливостях людини є її здібності, саме вони визначають становлення особистості і обумовлюють степінь яскравості її індивідуальності.

Різні вченні по-своєму намагалися означити поняття „здібності”, проте основний зміст у його визначенні один і той же.

Кожна діяльність (педагогічна, музична, літературна, математична тощо) ставить до людини певні вимоги до її психічних процесів, роботи аналізаторів, швидкості реакцій, до властивостей особистості. Одні люди володіють відповідними якостями, в інших вони можуть слабко розвинуті. Якщо люди володіють такими індивідуально-психологічними особливостями, які в найбільшій мірі відповідають вимогам відповідної діяльності, то це означає, що вони здібні до цієї діяльності.

Здібності- це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають вимогам даної діяльності і є умовою успішного її виконання (Вовк).

Здібності – це внутрішні умови розвитку людини, які формуються в процесі її взаємодії з зовнішнім світом (І.В. Дубровіна).

Здібності – це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій, та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху (Максименко С.Д.).

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності і які визначають відмінності в оволодінні необхідними їй знаннями, уміннями та навичками (Максименко С.Д.).

Значний внесок в розробку загальної теорії здібностей зробив видатний російський психолог Б.М.Теплов. На його думку в понятті "здібності" міститься три основних ознаки (робота "Здібності і обдарованість").

По-перше, під здібностями розуміють індивідуально психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої. Це особливості сприйняття і відчуттів, пам’яті, мислення, уяви, емоцій і волі, відношення до рухової реакції тощо.

По-друге, здібності називають не взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання будь-якої діяльності чи багатьох діяльностей. Існує велика кількість видів діяльності і відношень, кожен з яких вимагає певних здібностей для власної реалізації на досить високому рівні. Такі властивості, як запальність, в’ялість, байдужість, які безперечно є індивідуальними особливостями людей, зазвичай не називаються здібностями, тому що не розглядаються як умови успішного виконання якої-небудь діяльності.

По-третє, під здібностями розуміють такі індивідуальні особливості, які не зводяться до наявних навичок, вмінь чи знань людини, але які можуть пояснити легкість і швидкість набуття цих знань і навичок.

Будучи індивідуально-психологічними особливостями, здібності не можуть бути протиставлені іншим якостям і властивостям особистості - якостям розуму, особливостям пам’яті, рисам характеру, емоціональним властивостям тощо, але повинні бути поставлені з ними в один ряд. Якщо які-небудь з цих якостей або їх сукупності відповідають вимогам діяльності, або формуються під впливом цих вимог, то це дає всі підстави розглядати дану індивідуально-психологічну особливість особистості як здібність.

Б.М.Теплов вважав, що здібності не можуть існувати інакше, як в постійному процесі розвитку. Здібність, яка не розвивається, якою людина на практиці перестає користуватися, з часом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам, зв’язаним з систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна і художня творчість, математика, спорт тощо, ми підтримуємо у себе і розвиваємо далі відповідні здібності.

Вихідною передумовою для розвитку здібностей є ті природні задатки, з якими дитина з'являється на світ. Разом з тим біологічно успадковані властивості людини не визначають її здібностей. Мозок концентрує в собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише здатність до формування цих здібностей.

Рівень розвитку здібностей залежить від:

1) якості знань і умінь, від міри їх об'єднання в єдине ціле;

2) природних задатків людини, якості природних нервових механізмів елементарної психічної діяльності;

3) більшої чи меншої "тренованості" самих мозкових структур, які беруть участь у здійсненні пізнавальних і психомоторних процесів.

Із здібностями тісно пов'язані нахили, тобто вибіркова спрямованість індивіда на певну діяльність, що спонукає нею займатися. Ця спрямованість ґрунтується на стійкій потребі. Нахили — передумови розвитку здібностей, але можливі випадки їх незбігу.

Збіг нахилів і здібностей можна пояснити індивідуальними виявами активності й саморегуляції особистості, які є основними психологічними передумовами розвитку як нахилів, так і здібностей. В одних випадках активність виступає як "надмір енергії", дає змогу безпосередньо, без особливих зусиль витримувати значне нервово-психічне навантаження. Активність іншого напряму — планувального — спирається на довільність, вона виявляється вибірково і найбільш ефективна в тих різновидах діяльності, які не потребують швидких реакцій і перебігають за спокійних умов.

Активність дошкільників виявляється безпосередньо в діях, у прагненні говорити. Дитячі бажання сприяють загальному психічному розвиткові, а в деяких дітей стають початком або показником їхніх майбутніх індивідуальних особливостей.

Молодший шкільний вік визначає якісно новий рівень свідомої і внутрішньо регульованої поведінки. Це означає формування таких рис активності та її саморегуляції, які необхідні для подальшого формування нахилів.

У підлітковому віці прагнення до діяльності ніби випереджає розвиток інших сторін особистості. У підлітків спостерігаються два основні шляхи розвитку нахилів. Один із них передбачає вибірковість щодо різних видів діяльності, аналітичність, стійкість намірів. При цьому виявляється інтерес до сфер діяльності "техніка" і "знакова система". Інший напрям розвитку нахилів відзначається тим, що на перший план виступають широта інтересів, повнота реагування на навколишнє середовище, відносно більший потяг до спілкування та художнього освоєння світу. Показники першого напряму нахилів більше пов'язані з функціональними особливостями лівої півкулі. Другий напрям краще представлений у підлітків із високим рівнем загальномозкової активності та активності правої півкулі мозку.

Юність — період подальшого зростання соціальної активності, роки піднесення розумових і моральних сил. Внутрішні умови розвитку нахилів старшокласників вирізняє новий рівень розвитку саморегуляції особистої спрямованості. Насамперед це розвинуті почуття відповідальності та установки на керівництво собою. Здібності посідають особливе місце в структурі самооцінки старшокласників. Вони найбільш особисто значущі. Завищений рівень домагань за нестійкої самооцінки призводить до невдач у діяльності, що робить самооцінку ще більше нестійкою. Занижений рівень домагань закриває можливості для формування стійкої адекватної самооцінки.

Самооцінка — фундаментальне особистісне утворення. Вона тісно пов'язана, з одного боку, з розвитком і виявом здібностей, з іншого — зі сформованим рівнем домагань. Великий розрив між рівнем домагань і наявними можливостями негативно впливає на самооцінку і вияв здібностей.

Б.М.Теплов розробив концепцію індивідуального стилю діяльності. Індивідуальний стиль фактично визначається не тільки (і навіть не стільки) природними передумовами, а й особливостями життєвого досвіду, навичками та звичками, наявним рівнем здібностей і, найголовніше, сформованими на даний момент особливостями особистості. Існують два різновиди індивідуального стилю діяльності. Один із них — переважно позитивний, що допомагає людині досягнути успішних результатів у діяльності. Другий — переважно негативний, який закріплює негативні звички й риси характеру. Завдання педагога — змінити сформований негативний індивідуальний стиль, організувати роботу щодо поступового формування нового, позитивного індивідуального стилю, який допоможе учневі підвищити ефективність діяльності й максимально розкрити здібності. Така робота повинна бути індивідуальною, враховувати потенційні можливості школяра, його природні задатки, а головне — спрямовуватися на формування основних якостей особистості. При цьому важливо в одному випадку — підвищити самооцінку школяра, в другому — змінити його внутрішню позицію, у третьому — зняти афект неадекватності, в четвертому — допомогти сформувати пізнавальну потребу тощо. Таким чином, формування індивідуального стилю діяльності має йти через формування особистості.

Чинник часу, завдання оволодівання часом безпосередньо пов'язане з проблемою здібностей. Насамперед це швидкість виконання певної діяльності. У міру формування вмінь і навичок дії виконуються дедалі чіткіше, якісніше та швидше. У швидкості набуття таких навичок і виявляються здібності. Природна повільність або рухливість можуть започаткувати формування різних індивідуальних стилів діяльності, в межах яких і розвиваються здібності.

Інший аспект оволодівання часом — оволодівання часом певного етапу життя, а на більш високому рівні — оволодівання часовою перспективою. Оволодівання часом — це, насамперед, уміння створити перспективу свого майбутнього, планувати його, бачити себе в майбутньому, працювати над реалізацією цих уявлень, прагнути до самовдосконалення. В дослідженнях останніх років підкреслюється, що наявність чіткої та усвідомленої життєвої перспективи дає людині стимули до творчості.

Отже, здібності як індивідуально-психологічні особливості особистості виявляються у динаміці оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями, навичками.

Успішність виконання будь-якої діяльності залежить не від якої-небудь одної, а від поєднання різних здібностей, причому це поєднання, що дає один і той же результат, може бути забезпечене різними здібностями. При відсутності необхідних задатків для розвитку одних здібностей їх дефіцит може бути поповнений за рахунок більш сильного розвитку других. "Однією з найважливіших особливостей психіки людини, - писав Б.М.Теплов, - є можливість надзвичайно широкої компенсації одних властивостей другими, внаслідок чого відносна слабкість якої-небудь однієї здібності зовсім не виключає можливості успішного виконання навіть такої діяльності, яка найчастіше зв’язана з цією здібністю. Відсутня здібність може бути в дуже широких межах компенсована другими, високорозвинутими у даної людини" (приклад).

Здібності відіграють важливу роль у житті і діяльності людини. Вони є важливим фактором у розвитку всіх галузей діяльності, у піднесенні продуктивності праці, у поліпшенні її якості. Пізнання законів розвитку природи і суспільства, створення науки, техніки, літератури і мистецтва ґрунтується на діяльності людей, в якій виявляються їх різноманітні здібності.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.