Як об’єкту правовідносин.

Комерційна таємниця – це один з найбільш давніх методів охорони інтелектуальної власності. Відомо, що майстри різних промислів та професій зберігали та всіляко охороняли від інших секрети своєї майстерності, ще задовго до того, як виникло поняття інтелектуальної власності. Виробничі секрети здебільшого не записували у письмовій формі. Вони були персоніфікованими знаннями, тим, що зараз ми називаємо „ноу-хау” окремих людей. Такі знання передавались від батька до сина, від майстра до обраного спадкоємця. Окремі знання врешті-решт набували розголосу і поширення, окремі – було загублено.

На час промислової революції в Європі сутність промислових секретів змінилась. З одного боку процес виробництва почав супроводжуватись веденням письмової документації, з іншого – виробничі відносини склались таким чином, що наймані працівники будь-якої кваліфікації могли вільно змінювати місце роботи й роботодавця. За цих умов виникло дві потенційні загрози:

а) конфлікт між працівником та роботодавцем, що довірив цьому працівнику певні виробничі секрети;

б) крадіжка письмової документації, що містить технологічні секрети.

Як наслідок роботодавці почали застосовувати окремі умови у трудових контрактах, які вимагали від працівника нерозголошення секретів виробництва, що складають комерційну таємницю. Законодавці різних країн посилили відповідальність працівників за порушення даних умов контракту. В решті решт на кінець ХХ ст. цей процес завершився тим, що положення про охорону комерційної таємниці, як різновиду інтелектуальної власності було включено до міжнародної угоди ТРІПС.

За часів існування командно-адміністративної системи у Радянському Союзі поняття комерційної таємниці довгий час було відсутнє, проте у законі „Про підприємства в СРСР” від 4 липня 1990 року це поняття було введено. Зокрема у ст. 33 поняття комерційної таємниці було визначено як відомості, що не є державною таємницею, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, фінансами та іншою діяльністю підприємств, розголошення яких може завдати шкоди інтересам цих підприємств.

Правильне розуміння підґрунтя на якому базується охорона секретів виробництва може надати істотну допомогу в справі застосування положень законодавства щодо комерційної таємниці.

Моральною основою - є бажання кожної людини скористатись плодами своєї роботи, свого таланту. І хоча на загал вважають, що красти аморально, ставлення до цього змінюється, коли мова стосується крадіжки ідей.

Економічна основа – це досягнення більшого прибутку за умови використання тих самих зусиль та матеріальних витрат, що й конкуренти. Часто ця обставина призводить до створення перешкод для поширення нововведень, що є виразом корінного протиріччя між інтересами окремої особи та суспільством, в якому вона живе.

Політична основа – це потужний вплив (лобі) великого бізнесу, що володіє більшістю промислових секретів на керування країною та прийняття законів.

Законодавство щодо комерційної таємниці покликано стимулювати розвиток у тих сферах виробництва, де діє відносно слабкий патентний захист. Досить важко, наприклад, здійснювати патентну охорону секретів виробничого процесу, і, тому, конкуренти можуть їх таємно запозичити й використовувати. Однак відносно просто захистити виробничі секрети як комерційну таємницю, і в такому разі конкуренти можуть ними користуватися тільки, якщо відкриють такий же спосіб виробництва самостійно. Одержання патенту – процес тривалий і дорогий. Тому компанії не можуть собі дозволити патентувати будь-яку раціоналізаторську пропозицію або нововведення. А комерційна таємниця у той же час може забезпечувати охорону секретів виробництва й, отже, стимулювати новаторські пропозиції, кожна з яких відносно мала, щоб стати об'єктом патентування, але їхня сукупність може мати значну цінність. Багато видів таких пропозицій часто бувають не патентоспроможні, оскільки не мають достатніх ознак новизни, необхідних для визнання винаходу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.