Сирітство та бездоглядність як соціальні явища

Незважаючи на те, що діти (тобто особи до досягнення 18-річного віку) в Україні перебувають під опікою держави та з огляду на існуючі суспільні цінності і традиції користуються посиленою увагою з боку громадськості, вони зазнають впливу різних негативних наслідків, викликаних дією соціально-економічних, політичних, екологічних факторів. Серед вразливих груп дітей особливо виділяються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.

Дитина-сирота,за Законом України «Про охорону дитинства»,- це дитина, в якої померли чи загинули батьки [1].Проте останнім часом в Україні набуло поширення явище соціального сирітства, яке зумовлене ухилянням або усуненням батьків від своїх обов'язків щодо неповнолітньої дитини. Соціальні сиротив Україні - це діти, батьки яких за рішенням суду позбавлені батьківських прав, перебувають на лікуванні або в установах відбуття покарання, а також діти, які при живих батьках, не позбавлених батьківських прав, страждають через відсутність батьківського виховання та піклування [2].

Українське законодавство також визначає дану групу дітей як діти, позбавлені батьківського піклування.До них належать ті, хто залишився без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутнімиеабо недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуттям покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти [3].

Ще одна вразлива група дітей - це безпритульні діти,тобто діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання [4].Таких дітей часто називають «дітьми вулиці».

Упродовж останніх років відбувається падіння рівня народжуваності, одночасно простежується тенденція до збільшення кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Так, за підрахунками Міністерства освіти і науки України, у 1999 р. кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, становила майже 103,4 тис. [5].За зведеними даними державної статистики, на початок 2003 р. тільки в Київській області налічувалося 3502 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з них 991 - сироти, 2511 - позбавлені батьківського піклування [6]. Кількість «дітей вулиці» визначити важче. За даними уряду, 2003 р. в Україні було близько 50 тис. безпритульних дітей, і майже чверть із них перебувала в Києві [7].

У науковій літературі до причин залишення дітей без батьківського піклування відносять: соціально-економічні (економічна криза, безробіття, голод, міграція) та соціально-психологічні причини (збільшення чисельності розлучень, втрата одного з батьків, погіршення клімату в родині через брутальне ставлення батьків до дітей, фізичне покарання) [8, 9].

Українські експерти, аналізуючи виникнення явища «діти вулиці», сформулювали такі головні причини соціального сирітства: зубожіння населення; збільшення кількості не зайнятих роботою або навчанням дітей і підлітків; послаблення виховної функції сім'ї, проблема жорстокого поводження з Дітьми в сім'ях; загострення суперечностей і конфліктів між Дітьми та батьками у зовні благополучних сім'ях; послаблення роботи з організації дозвілля дітей за місцем навчання або проживання; пропаганда засобами масової інформації насильства та «легкого» життя [10].

Слід зазначити, що причинами дитячої бездоглядності є ^також асоціальна поведінка батьків; сексуальні домагання ³ боку дорослих; несумлінне виконання обов'язків опікуном або піклувальником; захворювання батьків на алкоголізм та наркоманію; безробіття.

Втрата батьків або їх відсутність з моменту народження чи пізніше руйнує психіку, волю, характер і, як наслідок, впливає на фізичний та інтелектуальний розвиток дитини. Зміни, як правило, виявляються в затримці психічного розвитку й інколи залишають свій відбиток на все життя. Численними дослідженнями доведено, що найповноцінніший розвиток діти отримують від своєї «постійної» матері або особи, яка замінює її. Тоді вони розвиваються найкраще в усіх відношеннях [11].

Конвенція про права дитини проголошує право кожної дитини на проживання в родині. Бо саме родина як безпосереднє соціальне оточення має максимальні, порівняно з іншими соціальними інститутами, можливості для поступового залучення підростаючої особистості до світу соціальних та емоційних цінностей, до виконання соціально значущих ролей, до оволодіння знаннями, вміннями й навичками, необхідними дитині для становлення її соціальної та емоційної компетентності.

Проте, згідно з підрахунками, понад 100 мільйонів дітей світу проводять значну частину свого життя в дитячих установах [12].У більшості з цих дітей є батьки, котрі змушені (через злидні, небажану вагітність, дисфункції родини або війни) віддати своїх дітей до державних установ. В Україні діти, котрі залишилися без батьківського піклування, переважно потрапляли й донині потрапляють в інтернатні заклади, перебування в яких призводить до появи таких явищ, як депривація та «госпіталізм» (інституційний дефект).

Становлення незалежної України вимагає нових підходів до розвитку системи опіки та піклування на засадах гуманізму, в якій кожна дитина є особистістю й потребує індивідуального підходу до виховання. Це неможливо зробити в дитячих будинках та інтернатних закладах, оскільки тут не передбачено залучення дитини до соціальних процесів, які відбуваються в реальності. Важливим є і запобігання соціальному сирітству та дитячій бездоглядності, що передбачає роботу не тільки з дитиною, а й з її оточенням заради майбутнього цієї дитини. Отже, метою соціальної роботи з цією групою, дітей є створення турботливого середовища, яке допомагає дитині розвиватися, сприяння соціалізації дитини, що перебуває в державному закладі, запобігання появи бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.