Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Методи і методики роботи

У соціальній роботі з наркозалежними виділя­ють три різновиди програм: профілактичні, лікувальні та реабілітаційні. Зрозуміло, що ролі та завдання соціальних працівників, які працюють з людьми із залежністю від пси­хоактивних речовин, визначаються типом програми, в якій вони беруть участь.

Наразі профілактичні програмипередбачають первинну профілактику, спрямовану на запобігання вживанню нар­котиків. Тобто це робота з тими, хто ще не знайомий зі сма­ком наркотичних речовин, свого роду «вакцинація» виник­нення проблеми. Такі програми головним чином орієнто­вані на дітей та підлітків індивідуально, а також на групи ризику. Такими вважають тих, у кого ризик виникнення проблем більший, ніж у інших. До групи ризику підлітків відносять того, в кого виявляється одна або кілька таких особливостей: патологія вагітності, ускладнені пологи, важкі або хронічні хвороби дитинства, струс головного мозку, виховання у неповній сім'ї, постійна зайнятість одного з батьків, алкоголізм або наркоманія у когось із членів роди­ни тощо [9].

Існує чимало моделей профілактики. Всесвітня органі­зація охорони здоров'я радить використовувати такі з них:

- модель моральних принципів підкреслює те, що вико­ристання психоактивних речовин є аморальним та неетич­ним; як правило, вона набуває форми кампаній публічного вмовляння, яке часто проводять релігійні групи, а також політичні та громадські рухи, що зважають на такі принци­пи, як патріотизм, самопожертва заради загального добро­буту. Моральний підхід видається найефективнішим у часи широкого релігійного відродження, а також активних фаз соціальних рухів, коли більшість населення залучено до загальноальтруїстичних заходів і соціальний контроль інди­відуальної поведінки є найсильнішим;

- модель залякування ґрунтується на твердженні, що населення можна змусити не вживати наркотичні речови­ни, якщо інформаційні кампанії підкреслюватимуть небез­пеку такої поведінки;

- модель фактичних знань, або когнітивна модель, докла­дає зусиль для поліпшення способів передачі та отримання інформації про наркотики; поширеною є думка, що програ­ми фактичних знань ефективніші стосовно осіб, які мають певний досвід уживання наркотиків;

- модель афективного навчання полягає у застосуванні афективних підходів - навчальних методик, які фокусу­ються більшою мірою на корекції деяких особистісних де­фіцитів, ніж на проблемі власне вживання наркотичних ре­човин; визначальним принципом є той, що тенденція до їх вживання може зменшитися або зникнути, якщо такі дефі­цити буде подолано. Проблеми, які ідентифікують у таких програмах, стосуються самооцінки, визначення та прояс­нення особистісних цінностей, прийняття рішень, навичок подолання та зменшення тривоги, розпізнавання соціально­го тиску;

- модель поліпшення здоров'я може бути використана як непрямий підхід до надання знань про наркотики. Оздо­ровчі програми заохочують розвиток альтернативних звичок. Цей підхід особливо корисний для людей, які здатні дбати про своє здоров'я;

- профілактичну роботу з позицій підходу нормалі­зації базують на таких принципах: 1) розширення розумін­ня причин, у зв'язку з якими людина звертається до нар­котиків, вивчення цих причин; 2) важливість заходів, які не дозволяють випадковим споживачам стати залежними; 3) інформація щодо ризику вживання наркотиків повинна бути подана разом з інформацією про ризик, пов'язаний із вживанням алкоголю та тютюну; 4) образ залежної від нар­котиків людини має бути демістифікований і зведений до реальних пропорцій. Варто зняти табу на цю тему і влас­тиві їй емоційні та сенсаційні обертони; 5) ініціативи, які включають соціоекойомічну та культурну емансипацію, ви­даються кориснішими, ніж залякуючі повідомлення [10].

Ідеї профілактики з позицій підходу нормалізації є найгу-маннішими. Профілактика наркоманії повинна базуватися не на заборонах і боротьбі з негативним, а на сприянні росту можливостей особистості розв'язувати складні життєві си­туації та робити здоровий життєвий вибір.

Соціальні працівники мають сприяти тому, щоб батьки звертали увагу на профілактику вживання психоактивних речовин. Адже стандарти поведінки, які встановлюються вдома, дають дітям сильні стимули утримуватися від нарко­тиків, і навпаки, іноді можуть провокувати експерименту­вання з ними.

Профілактика адиктивної поведінки має починатися не в підлітковому віці, коли у дитини виникає потреба бути дорослою, яка часто реалізується через бунтарство та за­перечення цінностей і норм, прийнятих у сім'ї, громаді, суспільстві, а значно раніше. Профілактику в сім'ї необхід­но починати ще в ранньому дитинстві. Для цього важливо обговорювати існування корисних і некорисних продуктів, важливість турбуватися про своє здоров'я, існування не­безпеки і не обов'язково у вигляді алкоголю та наркотиків. Небезпечними є речі, які часто знаходяться близько до ди­тини: предмети побутової хімії, наявні у кожному домі, ліки, які можна приймати тільки під наглядом дорослих, тощо. Вже у молодшому шкільному віці з дитиною варто об­говорити вживання цигарок та алкоголю. А до 10-11 років з дитиною варто обговорювати питання про вживання нарко­тичних речовин.

Але надання самої лише інформації про психоактивні речовини не є достатнім. Необхідне створення атмосфери довіри в сім'ї, чому можуть сприяти такі чинники: розви­ток теплих стосунків у сім'ї та досягнення взаємодовіри; формування у дітей чітких уявлень про добро і зло; допо­мога дітям у визначенні для себе конкретних цілей; надан­ня дітям можливості відчути себе частиною дружної сім'ї; пояснення дітям шкідливості наркотиків; дотримання сімей­них цінностей усіма членами родини.

Таким чином, важлива психологічна підтримка, яку чле­ни родини можуть надати одне одному. Дитина повинна відчувати, що її люблять і приймають у сім'ї такою, якою вона є, з усіма її чеснотами та недоліками. Має бути вста­новлений міцний емоційний зв'язок між членами родини, зокрема між батьками та дітьми. Інакше дитина (підліток) шукатиме інших джерел емоційних переживань. І якщо мо­лода людина з тих чи інших причин спробує певну психо-активну речовину, отримавши в результаті переживання, яких не вистачало в житті, то існує великий ризик виникнення і закріплення адиктивної поведінки.

Соціальним працівникам годиться брати до уваги й те, що важливу роль у профілактиці відіграє школа. Програма профілактики у школі має носити системний характер і ви­конуватися впродовж усього періоду навчання. Така робо­та повинна мати інтерактивний характер і набувати різних форм, як-от: тренінги, тематичні зустрічі, дискотеки тощо. Адже, як засвідчують українські дослідження, підлітки та молодь скептично ставляться до будь-яких лекцій і фор­мальних заходів [11].

Найпопулярнішою формою подачі нових знань сьогодні стає тренінг. Тренінг - це вид групової роботи, що включає активні методи групової роботи з метою формування нових навичок, самопізнання та саморозвитку. Профілактичний тренінг повинен мати певну структуру. Далі подано орієн­товну структуру тренінгу (в ній опущено процедури зна­йомства, прийняття правил та активізуючих вправ, які є важ­ливими під час будь-якого тренінгу):

1) з'ясовується рівень знань групи (це можна зробити, запропонувавши аудиторії розповісти, що вона знає про алкоголь, наркотики, тютюн);

2) актуалізація проблеми (наголошення на важливості запропонованої для обговорення теми);

3) інформаційний блок: надається інформація про пси-хоактивні речовини, базуючись на знаннях та міфах даної групи.

4) обговорення наданої інформації (необхідно перевірити, як аудиторія сприйняла надану інформацію; можливо, потрібно буде ще раз обговорити якусь інформацію);

5) набуття практичних навичок (потрібно обговорити з аудиторією, як використовувати отримані знання. Для цього з дітьми необхідно обговорити та програти різ­ні ризиковані ситуації, які стосуються вживання психоактивних речовин. Цей блок у роботі є чи не най­більшим);

6) зворотний зв'язок і завершення тренінгу.

Як будь-яка групова робота, профілактичний тренінг має свої принципи прове'дення:

- реалістичність: весь використаний у тренінгу матеріал має бути правдивим, всі приклади та умови завдань слід узяти з реального життя;

- персоніфікація: «героями» прикладів, які наводяться, мають бути конкретні люди, тоді те, про що йде мова, не буде абстрактним та глобальним. Конкретність дає можливість глибше та повніше зрозуміти проблему;

- зворотний зв'язок: упродовж усього тренінгу його учасники повинні мати можливість висловлювати свої думки та почуття з приводу почутого та побаченого;

- корекція: зворотний зв'язок дає можливість тренеру проводити корекцію розуміння підлітками певного матеріалу;

- відсутність соціального тиску: під час проведення тренінгів бажана відсутність учителів, це створить до­даткові умови для розкриття та щирості підлітків;

- конфіденційність: інформація, яка отримується у про­цесі роботи, не розголошується. Адміністрація школи може отримати лише узагальнену інформацію, оброб­лену статистично.

Другий тип програм - лікувальні,ключове місце в яких посідає надання медичної допомоги клієнтам. Слід зазна­чити, що власне медикаментозне лікування без залучення реабілітаційних можливостей соціальних працівників та психологів, як правило, є неефективним. Так, особи з опій­ною наркоманією, котрі отримали лише медичну допомогу в обсязі зняття гострого абстинентного синдрому, практич­но стовідсотково повертаються до вживання наркотиків упродовж року [12].

Слід орієнтуватися на програми, в яких професіонали працюють у мультидисциплінарній команді, до складу якої можуть входити лікар, медична сестра, соціальний праців­ник, психолог. Разом з ними працюють парапрофесіонали: співзалежні, екс-наркомани та екс-алкоголіки. Це дозволяє вже на перших етапах реабілітації розв'язувати проблему комплексно, із залученням до роботи членів родин залеж­них осіб, із проведенням індивідуальної та групової роботи за різними напрямами.

До третьої групи спеціалізованих програм відносять такі, які можна назвати безмедикаментозними і які мають на меті реінтеграцію, реадаптацію, ресоціалізацію осіб із залежністю. Реабілітаційні програми позбавлення від за­лежності базуються на тому, що одужання людини відбува­ється внаслідок утримання від психоактивних речовин, і на мож­ливості застосування власного потенціалу як особистості, на вірі в кожну особу, котра здатна зрозуміти власне зрос­тання. Цей чинник життєво важливий для одужання від ал­коголізму та наркоманії.

У процесі подолання залежності варто робити акцент на формуванні нових адаптаційних механізмів особистості, на навичках пошуку ресурсів у собі та найближчому оточенні. Це потрібно для того, щоб людина могла максимально аде­кватно інтегруватися у суспільство (в макро- та мікросоціум) відповідно до індивідуальних особливостей, можливостей, а також з урахуванням реалій її сімейного та трудового досві­ду й громади. Розв'язання таких складних проблем передбачає довготривалу реабілітацію людини із залученням до програ­ми фахівців та людей, які навчилися жити із залежністю.

Наприклад, у денному відділенні Центру ресоціалізації наркозалежної молоді м. Києва впроваджено тримісячну амбулаторну програму, яка складається з групової та інди­відуальної психотерапії, арт-терапії, інформаційно-мотива­ційного тренінгу, тренінгу соціальних навичок, тренінгу профілактики зриву, соціального консультування тощо. Як складові елементи такої програми передбачені моніторинг та оцінка результатів її проходження [13].

У нашій країні перспективним методом реабілітації лю­дей із залежністю сьогодні вважають терапевтичні спіль­ноти. Це можна пояснити, по-перше, незначною пошире­ністю такого методу реабілітації. По-друге, тим, що для повноцінної роботи спільноти необхідно залучати фахів­ців із соціальної роботи, які мають знання та досвід робо­ти у подібних спільнотах (яких не так багато в Україні). По-третє, потрібні початкові матеріальні вкладення, зокрема на придбання будинку для спільноти, необхідного облад­нання тощо.

Терапевтична спільнота - це форма об'єднання людей, структурована з метою набуття вагомих терапевтичних ефек­тів. Терапія середовищем ґрунтується на психологічній атмо­сфері, утворюваній усіма учасниками спільноти. Отже, від кожного учасника програми очікують певного внеску у створен­ня середовища, яке матиме цілющі властивості. У терапевтич­ній спільноті лікування розглядають не тільки як застосування фахівцями певних медичних засобів, а й як взаємодію членів спільноти. Тобто фактично спільнота лікує сама. Середови­ще в терапевтичній спільноті забезпечує високий рівень безпеки та захищеності людини, яка прагне одужати. Саме за таких умов людина може вільно навчатися нових спо­собів поведінки, робити помилки і вчитися на них [14].

Важливою умовою повноцінного функціонування тера­певтичної спільноти є сформоване середовище, тобто су­купність об'єктивних чинників - організаційних (де саме, в якому закладі надається допомога) та функціональних (ме­дичних, трудових, освітніх, виховних, психолого-психоте-рапевтичних, сімейних тощо), об'єднаних програмою реабілі­тації, яка впливає на відновлення та формування соціально прийнятних особистісних та поведінкових якостей людини, що сприяють її реабілітації та ресоціалізації [15].У формуванні реабілітаційного середовища необхідно дотримуватися прин­ципу комплексності. У деяких реабілітаційних програмах ак­цент роблять на трудотерапії та встановленні ієрархічних від­носин «табірного» або сектантського типу, що, безумовно, полегшує управління режимом спільноти (але може призве­сти до декомпенсації клієнтів).

Зміст і форми роботи соціальних працівників у рамках реабілітаційної програми визначаються філософією закла­ду, який її впроваджує. Окрім консультативних ролей, вони також можуть здійснювати представництво інтересів клієнта (наприклад, за потреби відновити втрачені доку­менти), сприяти працевлаштуванню й вирішенню фінансо­вих питань, інформувати про доступні соціальні послуги та програми тощо.

Якщо людина залишається на етапі незацікавленості у зміні свого ризикованого способу життя, то їй пропону­ється програма зменшення шкоди.Вона ставить за мету мінімізацію шкоди, пов'язаної з вживанням наркотиків, та не вимагає від клієнта зниження рівня споживання. «Змен­шення шкоди» - це низка практичних стратегій, призначе­них для встановлення контакту зі споживачами наркотиків «на їхній території» для надання їм допомоги, спрямованої на скорочення шкоди, пов'язаної із вживанням наркотиків як для самих споживачів, так і для суспільства в цілому (мова йде про «безпечне» вживання наркотичних речовин, попередження передачі ВІЛ-інфекції, гепатиту С, сифілісу тощо через спільне використання шприців). Ця стратегія не слідує традиційним моделям ставлення до проблеми нарко-залежності як до питання моралі, кримінального права або як до хвороби, а натомість зосереджує свою увагу на по­ліпшенні здоров'я окремого індивіда та суспільства в цілому.

Модель пропонує різні напрями роботи, включаючи до­помогу тим людям, які хочуть припинити вживання нарко­тиків. Програма не розглядається як «лікування», в цій ро­боті можуть бути зайняті як професіонали, так і колишні та активні споживачі наркотиків. Але при цьому відмова від вживання наркотиків є оптимальним результатом діяль­ності моделі.

Компонентами програм зменшення шкоди є:

- інформаційно-освітня робота: розробка інформацій­них матеріалів разом зі споживачами наркотиків; на­вчання через волонтерів з числа колишніх чи «одужу­ючих» наркоманів; робота в громадах груп ризику;

- доступ до добровільних та конфіденційних послуг охорони здоров'я;

- добровільне й конфіденційне консультування та тес­тування на ВІЛ;

- доступ до дезінфікуючих засобів;

- доступ до чистих шприців;

- доступ до метадонової чи іншої замісної терапії;

- доступ до презервативів.

Складовою програм зменшення шкоди є вулична соці­альна робота, спрямована на встановлення контакту та на­дання допомоги тим клієнтам, які не належать до числа ко­ристувачів існуючих служб чи послуг та з якихось причин є важкодоступними для закладів системи охорони здоро­в'я. Вулична робота - це також донесення профілактичної інформації до споживачів наркотичних речовин у ті місця, де вони зазвичай збираються, проводять час (наприклад, точки продажу наркотичних речовин у місті, квартири спо­живачів, навчальні заклади, наркологічні чи інфекційні лі­карні, пенітенціарні заклади).

Ключовою метою проведення вуличної роботи, як і програм зменшення шкоди в цілому, є зміна норм поведін­ки в групі споживачів наркотичних речовин. Однак зміна соціальних норм неможлива без зміни поведінки окремих членів цієї групи. Тому найефективнішою формою вуличної роботи визнано роботу за принципом «рівний - рівному» («залучення наставників одного віку і однакового походження для передачі просвітницьких послань цільовій групі»), що дозволяє використовувати індивідуальний досвід та формува­ти індивідуальний підхід до кожного клієнта програми [16].Основним принципом вуличної роботи є те, що клієнт бере на себе відповідальність за проблеми.




Переглядів: 2637

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.