Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Індивід, індивідуальність, особистість

Крім понять «природа людини», що характеризує людину з боку «сущого», «сутність людини», що характеризує її з боку «належного», існує також поняття «особистість», що характеризує людину з позицій можливого.

У спробі зрозуміти людську сутність не можна не враховувати того, що людина володіє не тільки зовнішніми, а й внутрішніми, прихованими характеристиками, які в своїй сукупності формують певний її образ, що втілюється в таких поняттях, як індивід, індивідуальність, особистість. Іншими словами, сутність людини потрібно шукати в єдності її внутрішнього та зовнішнього буття, в її діяльному відношенні до світу.

Таким чином, якщо індивід виступає як узагальнений образ конкретної людини, а індивідуальність характеризує її як носія тих чи інших специфічних рис, то в поняття «особистість» вкладається ще більш вузький зміст, оскільки в цьому випадку людина береться в сукупності з усіма її соціальними якостями, що дозволяє говорити про особистість, маючи на увазі лише ту чи іншу систему суспільних відносин. Тобто поняття «індивід» і «індивідуальність», що припускають широке тлумачення, можуть бути застосовані не тільки до людини, поняття ж «особистість» завжди пов’язано з людиною як суспільною істотою, і тільки з нею.

Індивід – це одиничний представник людського роду, окремо взята людина, безвідносно до її реальних антропологічних та соціальних особливостей. Народжене немовля – індивід, але він не є ще людською індивідуальністю. Індивід стає індивідуальністю в міру того, як він перестає бути тільки «одиницею» людського роду і набуває відносної самостійністі свого буття в суспільстві, стає особистістю.

У питанні про співвідношення суспільства та індивіда нерідко виявляються дві тенденції: або їх дуалістичне протиставлення, або розчинення індивіда в системі суспільних відносин. Людський індивід, взятий в аспекті його соціальних якостей (погляди, здібності, потреби, інтереси, моральні переконання тощо), утворює поняття особистості. Особистість – це динамічна, відносно стійка цілісна система інтелектуальних, соціально-культурних і морально-вольових якостей людини, виражених в індивідуальних особливостях її свідомості та діяльності. Хоча природну основу особистості утворюють її біологічні особливості, все ж таки визначальними факторами її розвитку (сутнісною підставою) є не її природні якості (наприклад, той чи інший тип вищої нервової діяльності), а якості соціально значущі. Для особистості характерні усвідомлення мотивів своєї поведінки, постійна робота свідомості і волі, спрямована на самореалізацію, розкриття індивідуальних здібностей. Комплекс своєрідних неповторних якостей і дій, характерних для даної особистості, виражається в понятті «індивідуальність».

Поняття «особистість» характеризує людину як активного суб’єкта соціальних відносин. Разом із тим кожна людина – це не тільки суб’єкт, але й об’єкт діяльності, сукупність функцій (ролей), які вона виконує в силу сформованого поділу праці, належності до того чи іншого класу або соціальної групи з їх ідеологією й психологією. Світогляд особистості, що формується соціальним оточенням, вихованням і самовихованням, є одним з найважливіших її якостей, її «стрижнем». Він значною мірою зумовлює спрямованість і особливості всіх її соціально значущих рішень і вчинків. Індивідуальність – це неповторний, самобутній спосіб буття конкретної особистості як суб’єкта самостійної діяльності, індивідуальна форма суспільного життя людини. Особистість за своєю суттю соціальна, а за способом свого існування – індивідуальна. Індивідуальність виражає власний світ індивіда, його особливий життєвий шлях.

На відміну від конкретної емпіричної людини, однієї з багатьох (індивіда), особистість із філософської точки зору є ступенем втілення в окремій людині сутності людини. Особистість – це людина, що здійснила вибір на користь «образу людського», що несе в душі цей образ і намагається реалізувати його в конкретних емпіричних обставинах свого життєвого шляху. Спроба ця, як вважають багато філософів, заздалегідь приречена на невдачу, якщо людина спирається тільки на власні сили, обходиться без допомоги Бога. У понятті «сутність людини» як ідеалі втілені прагнення людини до абсолютного добра, абсолютної істини, краси, свободи, в кінцевому підсумку – до абсолютного буття. Особистість як повне і закінчене втілення сутності людини в окремому індивіді – щось недосяжне. У цьому сенсі можна говорити тільки про Божественну Особистість, в якій повністю збігаються сутність і існування. Повне втілення сутності людини в її емпіричному бутті (якби таке було можливо), вирішило б протиріччя, що лежить в основі її життя, ліквідувало б протилежність духу і матерії, свободи і необхідності. Однак людина в своєму земному бутті приречена знову і знову, як Сізіф, укочувати камінь у гору, намагатися розв’язати суперечності власної природи, намагатися бути особистістю. Наша особистість, вважає Хосе Ортега-і-Гассет, «і є той персонаж, який ніколи не втілюється до кінця, якась хвилююча утопія, якийсь таємний міф, який кожен із нас береже в самій глибині душі» [117, с.109]

Крім вищевказаного, існує й інший, більш загальновживаний зміст, вкладений у поняття «особистість». З цієї точки зору, особистість – це окрема людина, що характеризується з боку її цілісності, усвідомлено-вольових проявів. Спочатку слово «особистість» (лат. persona) означало маску, роль, що виконувалася актором в античному театрі. На відміну від поняття індивіда, яке визначається як відокремлення в рамках єдності, смислове поле поняття особистості – це прояв внутрішнього в зовнішньому. Сенс поняття особистості розкривається через поняття свободи, відповідальності, вчинку, самосвідомості та саморозвитку. Дії особистісного характеру – фактор саморегуляції суспільного організму.

Особистість у філософії досліджується з боку змістовних процедур самоінтеграції – пошуку сенсу життя, осмислення власної долі, роздумів про життя і смерть, здатності до навмисних вільних поведінкових актів – вчинків.

Особистість у соціології досліджується як продукт соціальних взаємозв’язків і як суб’єкт соціальної активності.

У загальній психології особистість – це системна якість, набута індивідом у процесі діяльності (усталена система мотивів, глибинних смислових утворень, установок). У соціальній психології особистість розглядається з боку її взаємин із соціальною групою.

Найважливіша особливість особистості – вміння уникати ототожнення себе як певної цілісності з конкретними формами своєї соціальної поведінки, вміння «бути» й «здаватися». Мобільність особистості, вміння змінювати стиль поведінки, чуйно реагувати на мінливі соціальні вимоги є важливим елементом регулювання соціальних взаємодій. У рамках теорії ролей (Макс Вебер, Талкотт Парсонс, Джордж Мід у соціології, Ерік Берн, Чарльз Кулі, Серж Московічі у психології) особистість у кожній конкретній ролі проявляє себе як індивід, як носій групових норм. З точки зору рольової концепції особистості, що досліджує людську здатність «здаватися», не існує «особистості взагалі». Особистість – це завжди маска, явище, «роль». Проте соціальна роль не означає свідомо прийняте на себе акторство; соціальна роль – це лише конкретна форма прояву життєвих установок особистості за певних обставин.

Марксизм, фактично виступаючи прихильником рольової концепції особистості, розширює груповий інтерес до класового й загальносоціаль-ного, що робить неможливим безболісну зміну ролей для особистості, безглуздим саме поняття ролі. Роль перетворюється на визнання, місію, зростається з особистістю. Зміна соціальної ролі виявляється можливою тільки зі зміною самих соціальних відносин, в яких існує і діє індивід.

Рольова концепція особистості передбачає розшарування образу «я» на функціонально-рольове «я» і первинне базисне «я», що незадіяне в повсякденній діяльності, ретельно оберігається особистістю від сторонніх поглядів. Прихильники так званого соціодраматичного підходу до людської діяльності (Ірвінг Гофман, Якоб Морено) розділяють всю людську діяльність на сцену, де соціальні актори розігрують свої ролі, і життя людини «за лаштунками», що передбачає відчуття від-городже-ності свого «я» від соціально-функціональної поведінки, «рольове дис.-танціювання». Це приховане, базисне «я» претендує на унікальність і водночас не хоче втілюватися в звичайних рутинних діях. Це «я», яке не бажає проявлятися у зовнішньому, ретельно оберігає свою недоступність, може виразитися тільки в одній формі – у формі володіння. Володіння – вкрай складна й суперечлива форма усвідомлен-ня особистістю себе. Почуття володіння своїм «я» припускає, що «я» не включає в себе ідеали, цінності, норми: я лише «володію» ними, погоджуюся прийняти в якості невизначеної можливості. Я не роблю добро основним орієнтиром свого життя, але я позитивно оцінюю його, дбайливо зберігаю в душі, сподіваючись втілити його в життя «колись потім».

Головне для такого базисного «я» – не інвестувати себе, не витрачатися, не втілюватися. Володіння власним «я» – це відтерміноване право на авторство. «Я» насправді виявляється фікцією, «темним місцем», «сліпою плямою», не цілісністю, а хаосом бажань, норм, цінностей, ідей; це нескінченність невтіленого. Реально особистість не виходить за рамки виконання групових норм, але почуття володіння власним «я» дозволяє дистанціюватися від ролі, зберегти здібність до творчої активності.

У ситуації виходу за межі ролі актуалізуються інші якості особистості – потреба в самоактуалізації, рефлексивно-інтегруючі здібності, креативність особистості. Особистість у даному випадку виявляє себе не як індивід – носій загальних норм, цінностей, але як індивідуальність. У цьому випадку індивідуальність набуває умовно-символічного характеру, вона може стати знаком особистості, вказувати на здатність протистояти іншій людині, громадській думці, суспільству в цілому. Таке розуміння індивідуальності базується на особливому типі світогляду – індивідуалізмі.

У психологічній теорії самоактуалізації (А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс) сутність особистості інтерпретується як безперервне прагнення до самовираження. Особистість порушує стійкість соціальних відносин, розриває комунікаційні мережі, встановлює нові правила комунікації. У філософії (персоналізм, екзистенціалізм, філософська ант ропо-логія) особистість розглядається як процес самопроектування, само-інтеграції, саморефлексії, що протікає в рамках спілкування «я» з «іншим». Спілкування, що розуміється як суб’єкт-суб’єктне відношення, включає переживання, розуміння та трансцендування (співвідношення особистості з абсолютними цінностями та їх носієм – абсолютною Особистістю). У філософії марксизму присутні елементи розуміння особистості як самопроективного процесу, однак сам розвиток особистості невіддільний від реальної зміни соціальних відносин і обов’язково втілюється в нормативній соціальній поведінці.

Стійкість суспільства і його здатність до саморозвитку багато в чому визначається балансом розглянутих вище двох форм особистісної активності. Залежно від співвідношення налаштування особистості на соціально-рольові прояви або на екзистенціальну активність, засновану на самотворенні, німецький філософ, психолог, педагог Едуард Шпрангер (1882 – 1963) виділив такі типи особистості: теоретичний, економічний (прагматичний), естетичний, соціальний, політичний, релігійний.

Політичний тип особистості втілює прагнення до панування, до розподілу соціальних ролей, що здійснюється через пряме нав’язування свого нормативного поля спілкування.

Естетичний тип тяжіє до неролевої діяльності. Спілкування для ньо-

го – засіб самовираження. Однак індивідуалізм естетичної особистості може часом призвести до закріплення власного світовідчуття в знаково-рольовій формі.

Соціальний тип особистості невіддільний від установки, згідно з якою спілкування є формою самовіддачі, розчинення себе в іншому. Любов – основна форма життя соціальної особистості. Цей тип особистості не визнає нормативних рамок власної активності, однак залежно від об’єкта любові (окрема людина, сім’я, група, людство) він може бути схильний або до анархічної поведінки, або до патріархально-рольової, оскільки вживання в об’єкт любові для соціальної особистості означає безумовне прийняття всіх форм його життєдіяльності.

Основною для економічного типу особистості є прагматична орієнтація, тому рольова поведінка виявляється для економічної особистості необхідною умовою досягнення користі.

Для релігійного типу особистості головне – спілкування з Абсолютом, в якому зливаються два типи особистісної активності, два типи спілкування, роль перетворюється на покликання.

Теоретичний тип особистості втілює всепоглинаючу пристрасть до пізнання, йому невластива умовно-рольова діяльність. Однак теоретичній особистості непритаманні вживання, трансцендування, характерні для екзистенціальної форми особистісної активності. Теоретична особистість може лише перетворити обидва ці способи життя в об’єкт дослідження.

Підсумовуючи, необхідно взяти до уваги, що протягом всього життя людина безперервно еволюціонує як єдине ціле, з одного боку, прагнучи до здійснення поставлених перед собою цілей і завдань, а з іншого – відчуваючи на собі вплив навколишнього соціального та природного середовища. Іншими словами, у своєму розвитку вона завжди є і суб’єктом, і об’єктом одночасно, що зумовлює появу ще однієї важливої ​​персональної та філософської проблеми, пов’язаної з самореалізацією особистості й пошуком сенсу життя.




Переглядів: 4304

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.