Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Соціально-виховна робота з дітьми групи ризику

Основою організації соціально-виховної роботи з дітьми групи ризику є такі обставини:

По-перше, у доборі й розробці методик і технологій соціальної роботи з дітьми «групи ризику» та їхніми батьками необхідно спиратися на психологічні особливості дітей різного віку й різного особистого досвіду, на взаємодію та узгодження загальних зусиль фахівців різних галузей соціальної роботи.

По-друге, серед усіх заходів соціальної роботи з дітьми пріоритет належить профілактичній роботі, у рамках якої необхідно об'єднати зусилля різних фахівців і створити цілісну службу допомоги дітям, де дитина може одержати психологічну, педагогічну, правову, соціальну та інші види допомоги.

Профілактична робота з дітьми, насамперед, припускає науково обґрунтовані та своєчасно здійснені дії, спрямовані на: запобігання можливим фізичним, психологічним чи соціокультурним колізіям в окремих дітей і дітей груп ризику; збереження, підтримку й захист нормального рівня життя і здоров'я дітей; сприяння дітям у розкритті їхніх внутрішніх потенціалів.

Профілактична робота з дітьми має ряд напрямів (І.Д. Звєрєва, Г.М.Лактіонова):

Психопрофілактична робота. Цей напрям визначається необхідністю своєчасного запобігання можливим порушенням в індивідуально-інтелектуальному розвитку дітей, у створенні умов для їхнього повноцінного психічного розвитку. Така робота ведеться опосередковано через педагогічний колектив, опікунів та інших дорослих, які впливають на становлення й формування особистості дитини.

У процесі психопрофілактичної роботи соціальний працівник здійснює ряд конкретних заходів:

- проводить психологічне обстеження дітей при їх надходженні до дитячої установи інтернатського типу й при переході з однієї установи до іншої (з будинку дитини" до дошкільного дитячого будинку, з дошкільного дитячого будинку до шкільного чи до школи-інтернату), а також на кожному новому віковому етапі (при надходженні дітей до школи, при переході з початкової школи до середньої, при закінченні неповної чи повної середньої школи) з метою створення програми індивідуальної роботи з кожною дитиною для її оптимальної адаптації до виховання й навчання на новому етапі, ранньої діагностики можливих, відхилень та їх корекції, розвитку особистості та індивідуальності дитини;

- проводить роботу із запобігання психологічному перевантаженню й нервовим зривам у дітей, пов'язаних з особливими умовами їхнього життя;

- організує педагогічні консиліуми з метою психологічного аналізу поведінки й розвитку вихованця для якомога повнішого розкриття індивідуальних особливостей його особистості та здібностей;

- проводить роботу зі створення сприятливого психологічного клімату в дитячій установі інтернатського типу: оптимізує форми спілкування в педагогічному колективі (дорослий - дорослий), сприяє поліпшенню норм спілкування педагога з дітьми (дорослий - дитина),консультує педагогів та інших працівників дитячої установи з широкого кола проблем як професійних, так і особистісних;

- сприяє розвитку комунікативних навичок професійної діяльності педагогів, здійснює заходи щодо запобігання й зняття психологічного перевантаження членів педагогічного колективу;

- проводить роботу з адаптації вихованців до широкого соціального оточення за межами дитячого будинку чи школи-інтернату, оптимізує взаємини вихованців із членами їхніх родин (родичами, опікунами і т. ін.) у випадку, якщо такі взаємини зберігаються.

Консультування в галузі профілактичної роботи з дітьми має такі завдання:

- інформування батьків (педагогів, соціальних працівників та ін.) про вікові та індивідуальні особливості дитини;

- своєчасне виявлення в дитини первинних психосоматичних відхилень і направлення її на психолого-медико-педагогічні консультації;

- запобігання вторинним відхиленням у розвитку й рекомендації з психогігієни та психопрофілактики (спільно із психопатологами та лікарями);

- складання рекомендацій для об'єктів впливу (педагоги, батьки, соціальні працівники та інші) із психолого-педагогічної корекції труднощів навчання дитини;

- складання рекомендацій з виховання в родині (спільно з фахівцями із сімейної терапії, соціальними працівниками, педагогами);

- проведення корекційної роботи в спеціальних групах при консультації з дітьми й батьками.

Корекційна робота з дітьми в галузі профілактики припускає проведення відповідних заходів, починаючи з дошкільного віку, і посилення цієї роботи в підліткових колективах. З цією метою соціальними працівниками розробляються корекційні програми, які охоплюють усі вікові групи дітей і спрямовані на профілактику й корекцію різних видів девіантної й делінквентної поведінки.

Методика роботи соціально педагога з дітьми – жертвами насильства

Діти, які опинилися в ситуації соціального ризику, як правило, стають жертвами тих або інших форм насильства як у власній родині, так і поза нею. Довірливі стосунки соціального педагога з дитиною сприяють виявленню ситуацій жорстокого поводження та припинення насильства на початковому етапі.

Певні методичні прийоми подолання різних форм жорстокого поводження можуть бути використані соціальним педагогом у профілактичній роботі з дітьми в шкільному колективі. Прояви насильства в дитячому середовищі не завжди стають вчасно відомі вчителям школи, оскільки носять прихований характер. Робота соціального педагога в такій ситуації є превентивною, попереджувальною. У перший день занять проводиться класна година, на якій обговорюються правила поведінки дітей у шкільному колективі. У ході бесіди увага дітей акцентується на неприйнятності будь-якої агресії в спілкуванні школярів між собою. Роз'яснюються поняття жорстокого поводження й правової відповідальності за подібні дії, наводяться приклади вчинків, розглянутих як прояв різних форм насильства над особистістю.

Соціальний педагог може організувати загальношкільну дискусію з цієї проблеми, у процесі якої своє ставлення до насильства виражають як школярі, так і представники педагогічного колективу, включаючи директора школи. Дискусія дозволяє оцінити, наскільки «дідівщина» є розповсюдженою формою поведінки в цій школі й чи готові учні обговорювати дану проблему.

У кожному класі соціальний педагог погоджує з учнями правила поведінки в школі й можливі форми покарання тих, хто завинив.

Методика роботи соціального педагога має будуватися на тих принципах, що формально, юридично діти групи ризику можуть вважатися дітьми, які не вимагають особливих підходів (у них є родина, батьки, вони відвідують звичайний освітній заклад), але фактично через причини різного характеру, що від них не залежать, ці діти опиняються в ситуації, коли не реалізуються повною мірою або взагалі зневажаються їх базові права, закріплені в Конвенції ООН про права дитини та інших законодавчих актах, — право на рівень життя, необхідний для їх повноцінного розвитку, і право на освіту. Самі діти не можуть розв'язати ці проблеми: вони або не можуть їх усвідомити, або не бачать виходу з важкої життєвої ситуації, в якій опинилися. При цьому, діти групи ризику не тільки зазнають вплив украй негативних факторів, але дуже часто не знаходять допомоги й співчуття з боку оточуючих, тоді як надана в потрібний момент допомога могла б підтримати дитину, допомогти їй подолати труднощі, змінити світогляд, ціннісні орієнтації, розуміння сенсу життя й стати нормальним громадянином, людиною, особистістю.

Соціальний педагог має добре розуміти, що надання такого роду допомоги — дуже складний і тривалий процес. Дитина будь-якого віку, яка має негативний життєвий досвід, негативну оцінку щодо себе й своїх можливостей, зазнала різних травм (психічних, фізичних, сексуальних), не відчувала любові й турботи з боку батьків, має наслідки різного виду депривацій, відчуває на собі відчуженість суспільства й байдужість з боку держави. З урахуванням цього соціальний педагог має володіти специфічними методами й прийомами, що поєднують багатьох фахівців різного профілю й дозволяють виявляти, визначати й розв'язувати проблеми таких дітей. Тому дана категорія дітей потребує не просто допомоги з боку оточуючих, а й спеціально організованої, професійної соціально-педагогічної допомоги, що полягає у виявленні, визначенні й вирішенні проблем дитини з метою реалізації й захисту її права на повноцінний розвиток та освіту.

Особливий вид соціально-педагогічної діяльності, спрямованої на надання такого роду соціально-педагогічної допомоги дітям, має назву соціально-педагогічна підтримка дитинства. Підтримка є, власне, реалізацією певної системи заходів, відповідної допомоги, тобто це діяльність, спрямована на надання допомоги. У випадку соціально-педагогічної підтримки допомога, що надається дітям, полягає в тому, що професійно підготовлені спеціалісти виявляють, визначають і розв'язують проблеми дитини, яка опинилася в ситуації, коли порушуються її базові права.

Відзначимо, що права дітей, закріплені Конвенцією ООН та іншими законодавчими актами, можуть порушуватися й у спеціальних закладах для дітей, які перебувають у важкій життєвій ситуації. У ході перевірки інтернатних закладів виявляються деякі факти порушення прав дітей, які залишилися без піклування батьків. Практично повсюдно порушуються встановлені законом правила направлення дітей у притулки; часткове фінансування таких закладів призводить до того, що діти в них позбавлені найнеобхіднішого; виявляються випадки жорстокого поводження й експлуатації дітей тощо. У таких випадках діти також потребують соціально-педагогічної допомоги, спрямованої на захист їх прав, тобто соціально-педагогічної підтримки.

Організовуючи соціально-педагогічну підтримку дітей групи ризику, соціальний педагог повинен ураховувати фактори, що ускладнюють процес соціалізації цих дітей. До таких, у першу чергу, варто віднести фактори, які викликають поводження, що відхиляється від норми, агресію дітей. При виявленні школяра, який практикує насильницькі дії стосовно інших дітей, соціальному педагогові треба, насамперед, ретельно перевірити отримані факти. Необхідно визначити причини такого вчинку, чим він був викликаний, як поводитися агресор і жертва, чому дії школяра-агресора були спрямовані саме на цю дитину.

Якщо агресивність кривдника була викликана його особистими причинами (розлучення батьків, смерть близької людини, його фізичні недоліки й т.п.), необхідно включити обговорення цієї проблеми в шкільну програму. Не акцентуючи увагу учнів на конкретній особі, варто обговорити факти антигромадського поводження як результат душевної невпорядкованості дитини. Таким чином, можна закликати всіх дітей бути більш делікатними у стосунках одне з одним, відгукуватися на чуже горе.

Формуванню жорстокого поводження дитини значною мірою сприяють різні стресові ситуації. Це може бути:

— розлучення батьків та їх зайнятість своїми особистими справами; девіантна поведінка як реакція на емоційну неуважність батьків;

— смерть коханої людини; девіація як реакція на втрату значимої особи;

— народження в родині ще однієї дитини й переключення уваги
батьків на маля — девіація як ревнощі;

— різні форми насильства, що застосовуються до дитини в родині (приниження, словесні образи, зневага до її потреб); девіація — як компенсаторний механізм, як відповідь на насильство;

— дитина — жертва сексуального насильства.

Жорстоке поводження дітей групи ризику може також бути викликане кроскультурними причинами, це, зокрема:

— низька духовна культура;

— нерозвинене середовище для проведення вільного часу;

— нудьга, невміння знайти гідне заняття;

— низька комунікабельність, нездатність до конструктивного спілкування з іншими дітьми;

— емоційна нерозвиненість;

— невміння використовувати вербальну форму для доказу своєї правоти; безпосередній перехід до агресивних проявів у поводженні.

Якщо агресивні дії дитини є наслідком її особистих психічних якостей, варто вдатися до допомоги шкільного психолога (а може, й психіатра), а при його відсутності направити дитину на консультацію в психологічну службу. Якщо вони є результатом помилок сімейного виховання, необхідно зв'язатися з батьками й разом із ними зайнятися корекцією поведінки дитини.

Дослідження агресивного поводження дітей чітко фіксують його зв'язок з особливостями виховної ідеології в родині. За даними американських психологів, підлітки-вихідці із начебто благополучних родин, які опинилися у виправних закладах, як правило, мали батьків, що заохочували у своїх дітях агресію до однолітків. В іншому дослідженні зазначено, що підлітки з агресивною поведінкою набагато частіше мали засуджених у минулому батьків, ніж правослухняні діти.

Непедагогічні виховні методи батьків можуть сформувати особистість дитини, яка звикла до відчувати свою владу в родині й переносить це відчуття на однолітків. Звичка дитини домагатися своєї мети за будь-яку ціну, сформована у стосунках із батьками, може в середовищі однолітків реалізуватися в насильницькій формі.

Якщо в школі виявлено групу дітей (найчастіше підлітків) з антигромадськими формами поведінки, педагогічний колектив мусить вести з таким явищем рішучу боротьбу: намагатися розвести цих дітей у різні класи, затримувати їх у школі, поки інші діти розійдуться по домівках. Девіантні групи підлітків, як правило, мають свого лідера, що силовим шляхом (залякуванням, шантажем) утримує інших дітей у цьому співтоваристві. Використовуючи вплив інших учнів у класі, треба домогтися виходу з групи всіх її членів, які коливаються: проводити з ними індивідуальні бесіди, залучати до участі в колективних заходах класу, давати відповідальні доручення й привселюдно хвалити за їх успішне виконання тощо.

Боротьба з такими груповими правопорушеннями в школі вимагає постійної уваги й послідовних дій з боку соціального педагога. Тут не можна обмежуватися разовою акцією. Як приклад наводимо зразковий методичний сценарій дій соціального педагога після надходження сигналу про насильницькі форми поводження з боку групи учнів:

1) переговорити окремо з кожною дитиною, що стала їх жертвою, і запропонувати письмово описати все, що трапилося;

2) переговорити окремо з кожним членом групи правопорушників і одержати від них письмовий виклад інциденту;

3) пояснити кожному члену девіантної групи, що він порушив правила поведінки, і вказати міру відповідальності за вчинене;

4) зібрати всю групу й запропонувати кожному її члену розповісти перед іншими, про що говорили з ним в індивідуальній бесіді;

5) підготувати членів групи до зустрічі з іншими дітьми («Що ви збираєтеся сказати своїм товаришам, коли вийдете звідси?»);

6) під час обговорення на шкільних зборах цього інциденту ще раз нагадати школярам, що всі вони несуть певну відповідальність, якщо стають свідками антигромадських дій у школі: тут не може бути сторонніх спостерігачів;

7) поговорити з батьками дітей, що виявляли ознаки девіантної поведінки, показати їм письмові пояснення дітей;

8) вести щоденник із записом усіх інцидентів, з письмовими поясненнями дітей і вжитих заходів;

9) за допомогою шкільного психолога навчити дітей, які найчастіше потрапляють у становище жертви, методів психологічного захисту;

10) зажадати від дітей-кривдників письмових вибачень перед потерпілими;

11) якщо кривдник заявив, що це був жарт, довести учням під час обговорення даного випадку, що це не смішно;

12) якщо дії кривдника прикривалися ігровою формою, з'ясувати, хто ще з дітей брав участь у такій «грі»;

13) якщо діти затіяли бійку, спробувати зробити фотографії того, що відбувалося;

14) якщо в школі з'явилася девіантна група підлітків не з числа учнів цієї школи, необхідно їх сфотографувати: вони цього не люблять.

Повертаючись до вказаних принципів роботи соціального педагога з дітьми ризику, зупинимося на процедурі підключення до процесу їх реабілітації інших суб'єктів державної системи захисту дитинства. Практика припускає тісне співробітництво всіх відомств, охоплених цією діяльністю (міліція, інспекція у справах неповнолітніх, органи опіки й піклування, охорони здоров'я, освіти й т.п.). Представники всіх зазначених служб є членами ради, яка збирається щотижня для обговорення поточних справ. Члени ради відслідковують сигнали, що надійшли, про порушення прав дитини — кожний по своєму відомству й потім — у спільній нараді. Вони також проводять просвітительську роботу в школах з дітьми, роз'ясняють їх права, закріплені Конвенцією ООН про права дитини, надають рекомендації як себе поводити, щоб не потрапити в ситуацію ризику. Щотижневі спільні зустрічі представників різних відомств для обговорення сигналів, які надійшли, дозволяють оперативно надати допомогу дитині в ситуації ризику. Однак тут може виникнути проблема дублювання заходів допомоги або зайвого втручання в справи родини. На якість спільної роботи можуть вплинути також особливості міжособистісних стосунків різних фахівців (конкуренція, прагнення перекласти відповідальність на когось іншого, небажання сперечатися й т.п.). Тому на рівні місцевої влади приймається інструкція, де чітко розмежовуються функції й повноваження кожного з учасників процедури соціальної реабілітації неблагополучної родини й дитини.

Впливовим принципом роботи соціального педагога із захисту прав дитини є тісний контакт з його проблемною родиною. При цьому, необхідно виявляти максимум терпимості до її способу життя й виховних заходів. В основу цього контакту мають бути покладені не протидія й критика, а конструктивна допомога. Варто приймати як належне сформовані в родині рольові стосунки й межі між поколіннями навіть у випадку повної незгоди з цим. Бажано залучити до процесу реабілітації дитини представників розширеного складу родини, включаючи бабусь, дідусів, інших родичів, які мають контакт із дитиною.

Успішному здійсненню реабілітаційної роботи з родиною й дитиною сприяє дотримання соціальним педагогом ще одного суттєвого принципу: тісного зв'язку із фахівцем, який, маючи необхідну професійну підготовку, надає соціальному педагогові постійну психологічну підтримку й консультує з практичних питань. Стійкий контакт із ним дозволяє соціальному педагогові поетапно оцінювати тактику дій, що обирається, і вчасно вносити в неї корективи при зміні ситуації.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.