Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Проблема цілісності і структурності в медицині.

Частина і ціле. Зміст і форма. Проблема цілісності і структурності в медицині. Одиночне, особливе і загальне. Суть і явище.

У загальному плані проблема співвідношення цілого та його частин традиційно передбачає аналіз взаємодії цих категорій. Ціле складається з частин, але це така єдність частин, котрій притаманна нова якість, яка не випливає із її складових. Наприклад, сам по собі водень горить, а кисень посилює цей процес. Але два атоми водню і один атом кисню створюють систему протилежної якості. Ціле демонструє відносну самостійність та усталеність порівняно з частинами, воно виступає своєрідним каркасом для частин. Зміни якихось окремих частин автоматично не викликають змін цілого. Ціле виникає, розвивається та набуває нової якості, де окремо взята частина.

У філософії медицини системне дослідження забезпечується інтеграцією знань, при цьому зберігаючи самостійність і специфічність науково-медичного пізнання. У медицині, як і в інших науках, основа застосування системного підходу — діалектика, теорія інформації, теорія прийняття розв'язків. Категорії система й елемент по логічному обсягу характеризують головним чином взаємозв'язку явищ живої природи як у нормальному, так і патологічному стані. Ціле й частина — поняття із гранично широким обсягом, вони відбивають взаємозв'язки як в органічній, так і в неорганічній природі. Медицина використовує переважно категорії загального й місцевого. Під цілим розуміють взаємозв'язок, взаємодія і єдність частин, що входять в об'єкт. Взаємодія частин (елементів) у конкретному об'єкті приводить до появи нових, інтегративних властивостей, відсутніх у складових частин, що перебувають у роз'єднаності. Співвідношення цілого й елементів у процесах і явищах різних рівнів неоднаково.

Поняття ціле й система — багато в чому синонімічні, тотожні. І сам термін система в буквальнім значенні означає, що полягає із частин. Система (ціле) — це єдність взаємозалежних і взаємозалежних елементів, кожний з яких надає якусь своєрідність, специфіку цілому. Організм не є арифметичною сумою його частин (елементів), тому що кожна його частина в той же час виступає як прояв сутності цілого, його структур і функцій. Організм як ціле, як складно організована система — щось більше, ніж усі його частини (молекули, клітки, тканини, органі) у їхньому речовинному прояві. Виходячи із цього було б неправильно навіть в умовах бурхливого розвитку молекулярної біології й патології говорити, що сутність хвороби можна звести до різноманітних молекулярних змін. І нині хвороба — це не «хвороба молекул», а хвороба всього організму з різними локалізаційованими, місцевими проявами.



Интернет реклама УБС

Ціле більше, ніж сума складових його елементів. Це більше — є результат нової якості, що виник у процесі взаємодії складових організм частин у ході еволюційного, філогенетичного й онтогенетичного розвитку. У цілому є щось більше в порівнянні зі своїми елементами, нерозкладне на ці частини, зрозуміле не через них, а лише через себе. Якщо в аналітичнім відношенні живий організм дорівнює сумі фізико-хімічних елементів, що лежать у його основі, то в синтетичнім відношенні (організм як жив ціле, що функціонує) він характеризується якісно новими, специфічними закономірностями біологічного розвитку.

Ці проблеми сьогодні центральні в науковій медицині. «Не менш демонстративно, чому в умовах нормальної життєдіяльності й процесі хвороби, — заявляють автори підручника «Загальна патологія людини», — визначальна роль організму як цілого проявляється при вгасанні життєдіяльності й смерті. Дійсно, з того факту, що в переважній більшості випадків за винятком тих, коли є несумісне з життям ушкодження (велика травма, гостра токсична дистрофія печінки, тотальний набряк легені й ін.), смерть наступає до того, як найбільш ушкоджений орган повністю « вийшов з ладу», випливає, що організм як ціле перестає існувати, — пишуть вони, — раніше припинення життєдіяльності кожної зі своїх частин. Відомо, що після смерті організму клітки різних органів тривалий час зберігають життєздатність і, за даними радіоавтографії, проявляють біосинтетичну активність» (Саркисов Д.С., Пальцев М.А., Хитров Н.К. Общая патология человека. М., 1995. С. 173).

Установлено, що питома вага загального й місцевого у виникненні й особливо плині патологічного процесу неоднаковий. Значимість місцевого й загального залежить від ряду обставин, у числі яких найважливішу роль відіграє характер захворювання й стадія розвитку хвороби. Якщо при одних захворюваннях роль місцевого впливу незначна, то при інших хворобах навпаки. У медицині нерідко зустрічаються факти абсолютизації ролі місцевого моменту у виникненні й розвитку хвороби. Звичайно, не можна заперечувати певної закономірності локалізації («улюблене місце хвороби») при тих або інших захворюваннях. У цих випадках місце, локалізація хвороби, не залежить від того, через які «вхідні ворота» проникнула в організм та або інша інфекція. Незважаючи на поширення бета-нафтіла - міна по всім організму, первинні прояви ракового захворювання спостерігаються в сечовому міхурі.

Іноді місцеві, локальні умови розвитку хвороби відіграють більшу роль, чому особливості самого збудника. Наслідку, як говорять деякі автори, є результатом бінома: вірулентність мікроба плюс місцеві умови. Звичайно, на особливості даного взаємодії впливає й загальний стан організму. Іншими словами, патологічні, хвороботворні наслідки залежать не тільки від дози зараження, але й від місця перебування збудника й стану захисно-пристосувальних механізмів організму в цілому. У більшості випадків хвороба являє собою цілісну реакцію організму. Немає абсолютно локальних, чисто місцевих захворювань. Усі вони тією чи іншою мірою є вираженням загального стану організму. У формулі «загальне локалізується, місцеве генералізується» відбитий діалектичний принцип життєдіяльності організму.

Погляд на хворобу, її характер, особливості виникнення, локалізації й генералізації багато в чому визначає й спосіб впливу на хворобу. Насправді, якщо місцевий процес — лише прояв загального стану організму, те лікувальному впливу слід піддавати, насамперед, організм як ціле. З іншого боку, якщо загальний стан організму обумовлений тем або іншим хвороботворним впливом місцевих патологічних процесів, то лікувальний вплив повинний бути спрямоване головним чином на місцеві процеси, при цьому не слід упускати з виду й загальний стан організму. Розвиток медико-біологічних наук і клінічної практики усе більше показує провідну роль загального, цілісного стану організму.

Не можна не погодитися з думкою вчених-медиків, що прогрес медицини зменшує кількість місцевих захворювань, тобто в ході пізнання з'ясовується, що чисто місцеві хвороби є лише локальним проявом загального стану організму. На думку І.В. Давидовського, «нашкірні хвороби — фікція. Це — внутрішні хвороби, часом — нервові зі шкірним проявом». Г.П. Сахаров у свою чергу говорив, що навіть бородавки на шкірі у своїй більшості є нозологічним тлом, мають розладу загального обміну або ж порушення в діяльності нервової системи. Усе більш затверджується погляд на запалення, пухлину, опік і т.д. як на місцеві реакції цілісного організму, що відбивають його загальний стан. Відомо, що при опіку відбувається порушення обміну речовин не тільки на його місці, але й у всім організмі. Останнє знижує захисний, імунологічний стан організму.

Місцеве й загальне існують у діалектично суперечливій єдності. Це виражається в можливості взаємопереходів і взаємовпливів місцевого й загального. Якщо хірургічна операція в анатомічнім відношенні є місцевим втручанням, то у фізіологічнім відношенні цей загальний вплив на організм. Багато лікарських речовин мають місцеву і загальну дію в те саме час. Наприклад, хлоралгідрат місцево дратує слизуваті оболонки, а при проникненні в кров пригничующі діє на центральну нервову систему. Сучасна медицина все частіше підтверджує теза про відносний характер локалізації. Остання, як правило, говорить лише про важливість тієї або іншої області захворювання. Лікарські ж речовини переважно впливають на організм хворого.

На думку І.В. Давидовського, усяка травма, особливо з порушенням анатомічної цілісності тканин, супроводжується катаболічной реакцією, мобілізацією організмом енергетичних ресурсів, вивільненням найважливіших хімічних елементів (фосфору, азоту, сірки, калію й т.п.) для майбутньої регенерації.

Було б неправильно переоцінювати загальне на шкоду місцевому. І.П. Павлов, маючи у виді можливість переоцінки загального, говорив: «Саме собою зрозуміло, живий організм є ціле, але як заперечувати елемент, це — нісенітниця, неуцтво, непорозуміння...» Будучи цілісним, системним утвором, організм у ході еволюційного розвитку сформував спеціальні захисно-адаптаційні механізми, що сприяють перетворенню патологічного процесу з загальноорганізмового в місцевий, локальний процес. Особливо це характерно для інфекційних і інших захворювань. Досить характерна, специфічна й своєрідна діалектика взаємозв'язку й взаємовпливу загального й локального, цілого й частини в критичні періоди, наприклад у стані клінічної смерті. Організм як ціле, як система вступає у фазу загасання (поступового вмирання) раніше, чим його окремі складові частини, компоненти (клітки, наприклад).

Враховуючи різночасність умирання цілісної структури організму і його місцевих, локальних компонентів, тобто частин, реанімацію організму лікарі починають із відновлення інтегративних функцій організму. З позицій взаємозв'язку й взаємодії загального й місцевого доцільно проаналізувати сформульований ще в першій половині XIX століття М.Я. Мудровим лікарський принцип — «лікувати не хворобу, а хворого».

Зміст – єдність всіх складених елементів об'єкта, його властивостей, протиріч тенденцій.

Форма – спосіб існування і вираження змісту. У процесі розвитку зміст, який є більше рухливим переростає стару форму і "скидає" її.

Для діалектики характерно розглядати об'єкт у єдності його змісту і форми. Одне з метафізичних трактувань цих категорій – формалізм – перевага, що віддається формі перед змістом у різних сферах людської діяльності. Наприклад, у сфері керування проявляється як бюрократизм – преклоніння перед буквою закону при повній зневазі до його змісту і духу. У

сфері моральності – строге дотримання норм етикету поза залежністю від конкретних обставин. В естетиці – концепція естетизму – переваги форми над змістом у творі мистецтва, "мистецтво заради мистецтва". В навчанні – прагнення одержати диплом, а не знання.

Прояв категорій змісту й форми простежимо на прикладах з медицини й медичної практики.

Так, змістом живого організму є сукупність наступних внутрішніх сторін, властивостей, ознак:

- багатоскладовий процес обміну речовин ( білковий, жировий, вуглеводний, сольовий, газовий обмін і ін.);

- діяльність органів, тканин і кліток, у яких протікають обмінні процеси;

- подразливість, пов'язана з наявністю нервових кліток;

- здатність до розмноження.

Формою же буде структура органів і тканин, що представляють собою живий організм і порядок протікання життєвих (обмінних) процесів в організмі. Ця структура може бути різної, завдяки чому на Земній кулі є близько 1,5 млн. видів тварин.

Категорії змісту й форми знаходять свій прояв у будь-якім захворюванні. Оберемо таке захворювання як ангіна. Змістом його буде сукупність таких внутрішніх, істотних ознак як запалення мигдалин під впливом мікробів і підвищення температури. За формою же ангіна може бути катаральної, фолікулярної, лакунарної й флегмонозної.

Головне, що визначають у всіх випадках, зміст, а не форма. На нього, насамперед, і направляють зусилля лікарів і середнього медперсоналу, як при лікуванні ангіни, так і при лікуванні будь-якого іншого захворювання. А тому що зміст хвороби містить, як правил, цілий комплекс внутрішніх процесів і явищ, те й лікування найчастіше носить комплексний характер.


Читайте також:

  1. IV. Проблема антропогенних змін клімату або «парниковий ефект».
  2. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
  3. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
  4. Близькосхідна проблема на рубежі 60-70-х років.
  5. Вибір місця розташування підприємства як проблема прийняття рішень.
  6. Виживання людини і людства–нагальна проблема сучасності
  7. Відновлювання механічної цілісності
  8. ВОДА В ЖИТТІ ЛЮДИНИ ТА ПРОБЛЕМА ЇЇ ОЧИЩЕННЯ.
  9. Вступ. Здоров’я як проблема. Здоров’я - основне поняття
  10. Вчення про світ. Буття людини у філософії і медицині.
  11. Географія і проблема взаємодії суспільства і природи.
  12. Гуманізм епохи Відродження і проблема унікальної індивідуальності. Людина як творець самої себе

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Необхідність і випадковість. Можливість і дійсність. Значення категорій необхідності і випадковості, можливості і дійсності для медицини. | Предмет теорії пізнання. Істина в філософії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.044 сек.