Негативна судова практика на захист несумлінних боржників

Значних ускладнень органам державної виконавчої служби на шляху виконання ними своїх прямих обов'язків своїми необґрунтованими рішеннями спричинять і судові органи.

На практиці нерідко виникають розбіжності у тлумаченні п. 4 ст. 12 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». У виконанні відділів ДВС перебуває значна кількість виконавчих документів про стягнення заборгованостей з неплатоспроможних підприємств та установ, щодо більшості з яких провадиться процедура санації. Крім того, проблемою є зупинення виконавчих проваджень, де боржниками є найбільші промислові та енергетичні компанії і підприємства, стосовно яких роками вирішуються питання про визнання банкрутом.

Міністерством юстиції України 25 квітня 2000 року та 9 грудня 2003 року листами № 28-5-213 та № 25-3/1814 надані однозначні роз'яснення, що на підставі пункту 6 статті 12 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не підлягають зупиненню провадження щодо стягнення заборгованості по аліментах, заробітній платі, регресах у разі порушення справи про банкрутство боржника. Завдяки цим роз'ясненням всі виконавчі документи наведеної категорії в органах ДВС України поновлені.

Втім, суди, у разі порушення справи про банкрутство боржника, часто визнають неправомірним продовження державним виконавцем провадження про стягнення заробітної плати на підставі пункту 8 статті 34 Закону «Про виконавче провадження». При цьому вони не зважають ані на вимоги пункту 6 статті 12 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка визначає, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян тощо, ані на роз'яснення МЮ України. У рішеннях суди посилаються на те, що п. 4 ст. 12 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» заборонено протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів здійснювати стягнення на підставі виконавчих документів, а також зазначають, що відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/307 від 19 березня 2002 р. мораторій не поширюється тільки на документи, видані за віндикаційними та негаторними позовами, до яких виконавчі листи про стягнення заробітної плати не належать.

Визнаючи дії державного виконавця у такому разі неправомірними, суд за скаргою боржника, нерідко зупиняє провадження своїм рішенням. Таким чином, оскарження дій виконавця в суді, як правило, використовується боржниками для максимального затягування виконання тих чи інших рішень. Досягається цей "ефект" шляхом пропуску судами, всупереч статті 248²³ ЦПК України, строків розгляду справ на дії державних виконавців. Оскаржуючи кожну з виконавчих дій державного виконавця, боржник організує тиск на діяльність органів ДВС, використовуючи при цьому інші державні органи.

Іноді суди не зупиняються на припиненні дій державного виконавця і йдуть набагато далі. Так, рішенням К-кого місцевого суду від 15.05.2002 р. у справі за скаргою підприємства на дії державного виконавця відділу ухвалено скасувати постанову державного виконавця щодо накладення арешту на загальну суму 1 395 877 грн. Однак суддя не зупиняється на цьому і передбачає негайне виконання рішення у частині скасування арешту. Тим самим суддею винесено ще два аналогічних рішення про зняття арешту з рахунків інших шахт з такими самим висновками та посиланнями.

Усі три рішення згаданого судді 22 серпня 2002 року скасовані апеляційною інстанцією.

Непоодинокі випадки, коли судді грубо порушують норми підвідомчості при розгляді скарг на дії державних виконавців. Так, відкритим акціонерним товариством "Азов" 25.07.2002 р. до Іллічівського місцевого суду м. Маріуполя внесено скаргу на дії державних виконавців відділу ДВС Іллічівського районного управління юстиції м. Маріуполя щодо виконання наказу господарського суду Донецької області № 10/380 від 06.03.2002 р. стосовно стягнення з "Азов" на користь ТОВ "Феррум" боргу у розмірі 2 406 480 грн. 08 коп.

Суддею винесено одинадцять ухвал про прийняття до розгляду судом цієї скарги, якими до 13.08.2002 р. зупинено виконавче провадження щодо виконання наказу вищезгаданого рішення господарського суду та ухвалено зняття арешту з усіх одинадцяти банківських рахунків боржника. Судом порушено порядок підвідомчості справ, встановлений статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС у перебігу виконання рішень господарських судів, мають спеціальну підвідомчість господарському суду.

Згодом, 13 серпня 2002 року, тим самим суддею було прийнято рішення про припинення судового провадження у справі через невідповідну підвідомчість. Втім, розблокування рахунків боржника на 18 днів надало останньому можливість використати цю "паузу" для проведення через ці рахунки значних сум коштів.

Державна виконавча служба в аналогічних ситуаціях неспроможна боротися з судовою владою. Тому конче потрібен правовий механізм, який би автоматично опускав шлагбаум на шляху рішень судів, прийнятих з порушенням процесуальних норм, і підвідомчості, зокрема. Поза всякими сумнівами, рішення загальних місцевих судів у справах про зняття арешту та розблокування банківських рахунків не повинні вступати в силу до апеляційного розгляду справи.

Наведені приклади суперечності законів та інших нормативних актів (а їх значно більше) та розбіжностей у їх тлумаченні, а також не завжди вмотивованої судової практики спричиняють штучні перепони на шляху здійснення ДВС делегованих їй державою правозахисних функцій, що, врешті-решт, негативно відбивається на авторитеті держави.

Необхідно визнати й ту обставину, що відділи ДВС не завжди наполегливо і грамотно діють у конфліктних ситуаціях. Ці обставини свідчать про недостатню увагу до ролі юридичних служб при місцевих і регіональних структурах ДВС. Це своєю чергою, потребує систематичної роботи з ознайомлення працівників виконавчої служби як з новим законодавством, так і з методами подолання штучних перешкод на шляху виконання своїх обов'язків. Враховуючи значне посилення уваги до ДВС з боку органів державної влади і, зокрема, керівництва Міністерства юстиції України, з огляду на високу динаміку змін у чинному законодавстві України, а також наповнення штатного контингенту цієї служби молодими працівниками, виникає нагальна потреба в періодичній (хоча б один раз на півроку) організації курсів підвищення кваліфікації державних виконавців, включаючи питання оволодіння навичками обстоювання своїх законних позицій у місцевих та апеляційних судах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мораторій на примусову реалізацію майна: невідповідність положенням Конституції України	\|	Проблемні питання стягнення боргів за житлово-комунальні послуги

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.