Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Призупинення членства в ЄС

Припинення членства в ЄС

Припинення членства в ЄС відбувається виключно добровільно.Порядок виходу держави-члена з ЄС регламентований ст. 50 ДЄС[40]. Згідно з цією статтею будь-яка держава-член як суверенний суб’єкт може прийняти рішення про вихід із Союзу згідно зі своїми конституційними вимогами.

Держава-член, що вирішила вийти з Союзу, повинна повідомити про свій намір Європейську Раду. З державою проводяться переговори та укладається угода, в якій формулюються положення про особливості її виходу з урахуванням рамок майбутніх відносин з Союзом. Переговори щодо цієї угоди проводяться відповідно до ч. 3 ст. 218 ДФЄС. Цю угоду укладає Рада ЄС від імені Союзу, діючи кваліфікованою більшістю[41], після отримання згоди Європейського Парламенту (більшість депутатів).

Застосування установчих договорів ЄС до держави припиняється від дати набрання чинності угодою про вихід або, в разі відсутності такої, через 2 роки після повідомлення, зазначеного в ч. 2, якщо Європейська Рада за згодою з цією державою-членом не вирішить одностайно продовжити цей термін.

Цілком логічно, що член Європейської Ради або Ради, що представляє державу - члена, що виходить із Союзу, не бере участі у дискусіях Європейської Ради або Ради або в прийнятті рішень стосовно неї.

При цьому держава, що вийшла зі складу до ЄС, має право повторно звернутися із заявою про набуття членства в ЄС. У такому разі її запит розглядається згідно з загальною процедурою, зазначеною у статті 49 ДЄС.

Призупинення членства розглядається як найсуворіший вид політичної відповідальності держави-члена за несумлінну поведінку в ЄС (за установчими договорами примусово виключити з ЄС неможливо). Порядок призупинення членства визначений ст. 7 ДЄС, відповідно до якої за обґрунтованою пропозицією 1/3 держав-членів, Європейського Парламенту або Європейської Комісії Рада, діючи більшістю у 4/5 її членів, після отримання згоди Європейського Парламенту, може встановити, що існує явний ризик тяжкого порушення державою-членом цінностей, зазначених у ст. 2 ДЄС.

Перед прийняттям рішення про призупинення членства держави Рада заслуховує її пояснення з приводу протиправної поведінки та може надати їй рекомендації щодо виправлення порушень. Рада постійно перевіряє, чи продовжують існувати підстави для застосування таких санкцій проти держави[42].

Європейська Рада, діючи одностайно на пропозицію 1/3 держав-членів або Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту, може встановити існування постійного та істотного порушення однією з держав-членів цінностей, зазначених у ст. 2, запропонувавши відповідній державі-члену подати свої пояснення (ч. 2 ст. 7 ДЄС). Таким чином, правовою підставою призупинення членства держави в ЄС є встановлення факту постійного та істотного порушення цінностей, на яких ґрунтується Союз.При цьому в ст. 7 ДЄС не дається визначення поняття грубого та систематичного порушення цінностей. Вказані характеристики встановлюються у кожному окремому випадку індивідуально з урахуванням конкретних обставин.

Остаточне рішення про призупинення членства ухвалюється Радою ЄС (кваліфікованою більшістю[43]). Призупинення членства держави у ЄС передбачає також позбавлення право голосу представника уряду держави-члена у Раді. Вживаючи таких заходів, Рада враховує можливі наслідки такого призупинення для прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб.

У будь-якому разі ця держава-член повинна і надалі виконувати свої зобов’язання за цим Договором.

Рада, діючи кваліфікованою більшістю, може в подальшому вирішити змінити або скасувати заходи, вжиті відповідно до ч. 3, у відповідь на зміну ситуації, що спричинила вжиття таких заходів.

Положення щодо держави, щодо якої прийнято рішення про припинення права голосу у Європейському Парламенті, Європейській Раді та Раді для цілей цієї статті встановлені в ст. 354 ДФЄС. Так, члени Європейської Ради або Ради, які представляють відповідну державу-члена, не беруть участі у голосуванні, а відповідна держава-член не враховується під час обрахунку 1/3 або 4/5 держав-членів, зазначених у ч. 1 та 2 ст. 7. Утримання членів, які присутні особисто, або представлених членів не перешкоджає ухваленню рішень, зазначених у ч. 2 зазначеної статті.

[1] Як приклад можна навести блокування Францією приєднання Сполученого Королівства (дуже розвинутої і потужної на той час країни), а також тривалий розгляд заявки Туреччини (23 роки). Переговори з Іспанією й Португалією тривали 7 років, тоді як з Австрією, Норвегією, Швецією і Фінляндією були завершені за 13 міс.

[2] Рішення від 22.11.1978 р. у справі 93/78 «Mattheus v. Doego» // ECR.– 1978.– P. 2203.

[3] При визначенні того, чи є кандидат на вступ державою, слід спиратися на загальне міжнародне право, норми якого характеризують державу як поєднання суверенної влади, населення і території (ст. 1 Міжамериканської конвенції про права та обов’язки держав 1933 р.). Також очевидно, що держава-заявник і її уряд повинні отримати міжнародне визнання з боку Союзу і всіх без винятку його держав-членів. На сьогодні це проблема для Косово (ex автономії у складі Сербії), що зацікавлене у вступі до ЄС, оскільки 5 (Греція, Іспанія, Кіпр, Румунія, Словаччина) з 28 держав-членів ЄС не визнають його самостійною державою.

[4] Андорра (468 км² і 68 тис. чол.), Ватикан (0,44 км² і 0,9 тис. чол.), Ліхтенштейн (160 км² і 33 тис. чол.), Монако (1,95 км² і 32 тис. чол.), Сан-Марино (60,5 км² і 27 тис. чол.).

[5] Ця країна, абсолютна більшість частини якої розташована в Азії (лише 4 % - в Європі!), була визнана Союзом як така, з якою можуть бути розпочаті переговори щодо набуття членства (див. Висновки Гельсінської Європейської Ради, затверджені в грудні 1999 р.). Переговори про вступ розпочалися у жовтні 2005 р.

[6] Прикладом можуть слугувати заморські департаменти Франції (у Центральній і Південній Америці, Індійському океані), а також Гренландія до 1985 р. (у Північній Америці), яка перебуває під суверенітетом Данії.

[7] На сьогодні це єдиний випадок відмови в членстві з мотивів відсутності ознаки «європейськості».

[8] Таке уявлення про східні межі Європи були започатковані у 1730 р. (Дейвіс Н. Історія Європи.– С. 25).

[9] Виклад основних аргументів у дискусії про цивілізаційні кордони Європи див. у: Посельський В. Op.cit.– С. 22–24.

[10] Висновок Комісії від 30 червня 1993 р. щодо заявки Кіпру на членство // Bulletin of the European Communities. Supplement.– 1993, № 5.

[11] Acquis communautaire (з фр. здобуток, надбання, спадщина Співтовариств) – сукупність правових норм та норм, що не мають юридично обов’язкової сили (правових норм рекомендаційного характеру, політичних декларацій, законодавчих ініціатив), що здійснюють регулюючий вплив у правопорядку ЄС. Зазначений термін не має відповідника в українській мові і є ширшим, ніж поняття «законодавство ЄС», оскільки включає також так зване «м’яке» право (англ. soft law). Сукупність взаємних прав та зобов’язань, що охоплюються A. С., є обов’язковими до виконання в усіх державах-членах ЄС, а також повинні максимально дотримуватися у державах-претендентах на вступ до ЄС. Відхилення від acquis надаються тільки за виняткових обставин та є обмеженими за обсягом.

[12] Серед чинних держав-членів до НАТО входить 22 держави: Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Італія, Іспанія, Латвія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Сполучене Королівство, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Франція, Хорватія, Чехія. Не входять Ірландія, Кіпр та Мальта, що не мають достатнього військового потенціалу, необхідного для участі в операціях НАТО, а також європейські країни, що дотримуються політики нейтралітету Австрія, Фінляндія, Швеція.

[13] Так, набуття членства в ЄС для Сербії вимагало вирішення питання про статус Косово, що активно претендувало на незалежність. Посилаючись на ймовірне порушення Косовською автономією одного з імперативних принципів міжнародного права – принципу територіальної цілісності, Сербія звернулася до Міжнародного суду ООН. Однак у своєму консультативному висновку 22.07.2010 р. Міжнародний суд ООН більшістю з 10 суддів (4 не підтримали такого висновку) схилився у бік Косово як такого, що реалізує своє право на самовизначення, що у даному разі домінує над принципом територіальної цілісності держави (див.: http://www.icj-cij.org/docket/files/141/15987.pdf). Під впливом позиції Міжнародного суду ООН закономірним результатом євроінтеграційної політики Сербії стало визнання самопроголошеної республіки Косово.

Іншим прикладом є інтеграційний досвід Хорватії, яка з 01.07.2013 р. стала 28-ою державою-членом ЄС. Основною перепоною на шляху Хорватії в ЄС була суперечка зі Словенією про лінію морського кордону в Піранській затоці Адріатичного моря. Хорватія наполягала на проведенні кордону по середині бухти, а Любляна побоювалася, що в такому разі для неї буде закрито вихід до відкритого моря. Свого часу конфлікт призвів до того, що Словенія заблокувала початок переговорів про вступ Хорватії в ЄС. Але у підсумку дві країни зуміли домовиться, що і розблокувало переговорний процес.

[14] Так, держави, що є членами Європейської асоціації вільної торгівлі, повинні денонсувати Стокгольмський договір 1960 р., оскільки в ЄС запроваджена більш висока форма економічної інтеграції, що встановлює суттєві обмеження у свободі зовнішньоекономічної діяльності. Зокрема, у різні часи це було обов’язковим для Австрії, Великої Британії, Данії, Португалії, Фінляндії, Швеції.

[15] Це суттєве уточнення, оскільки для постсоціалістичних країн з моменту подачі заявки і до моменту вступу проходить зазвичай від 7 до 14 років.

[16] Рішення від 28.04.1988 р. у справах 31 і 35/86 «LAISA et CPC España v. Ради» // ECR.– 1988.– P. 2285.

[17] Хоча вступ вимагає адаптації окремих положень установчих договорів: щодо кількості представників держав-членів у органах Союзу, розподілу голосів у Раді ЄС, географічної сфери дії установчих договорів, переліку офіційних мов Союзу.

[18] Так, розгляд заявки Туреччини тривав 23 роки, Хорватії – менше 2 років. Переговори з Іспанією й Португалією тривали 7 років, тоді як з Австрією, Норвегією, Швецією і Фінляндією були завершені за 13 місяців.

[19] Така угода може мати різні назви: Угода про асоціацію (з Кіпром, Мальтою, Туреччиною); Угода про стабілізацію та асоціацію (з Албанією); Європейська угода (з Польщею, Естонією, Латвією, Литвою тощо). З Україною аналогічна Угода про асоціацію була парафована у 2012 р.

[20] Станом на 01.01.2014 державою-заявницею є Албанія (з 2009 р.). Боснія і Герцеговина заявила про намір офіційно подавати заяву про вступ до ЄС, проте досі цього не зробила.

[21] Так, Туреччина подала заяву в 1987 р., а позитивне рішення було ухвалене Радою ЄС лише в 1999 р.

[22] У Висновку міститься детальний опис політичної й економічної ситуації в державі-заявниці; оцінка її здатності прийняти й імплементувати acquis в усіх сферах діяльності Союзу; виявлення можливих проблем, що можуть постати під час переговорів про вступ.

[23] Приміром, Висновки Комісії від 15 липня 1997 р. щодо Естонії, Польщі, Словенії, Угорщини, Чехії.

[24] Такий висновок був даний щодо заявки Кіпру.

[25] Така рекомендація давалися щодо заявки Туреччини (див. Висновок Комісії від 20 грудня 1989 р.).

[26] Єдиним винятком був негативний висновок Комісії щодо заявки Греції, всупереч якому Рада Міністрів вирішила все ж відкрити переговори про вступ.

[27] Наприклад, Люксембурзька Європейська Рада, що проходила 12-13 грудня 1997 р., погодилася з висновком Комісії щодо Естонії, Кіпру, Польщі, Словенії, Угорщини та Чехії, переговори з якими розпочалися у листопаді 1998 р.

[28] Станом на 01.01.2014 державами-кандидатками є: Ісландія (з 2010 р.); Колишня Югославська Республіка Македонія (з 2005 р.), Сербія (з 2012 р.), Туреччина (з 2005 р.), Чорногорія (з 2010 р.).

[29] Наприклад, див. Рішення Ради ЄС від 14 квітня 2003 р. про вступ десяти держав-кандидаток до Європейського Союзу // Official Journal of the European Union.– № L 236, 23.09.2003.– P. 15.

[30] Наприклад, див. Висновок Комісії від 19 лютого 2003 р. щодо заявок десяти держав-кандидаток про вступ до Європейського Союзу // Official Journal of the European Union.– № L 236, 23.09.2003.– P. 3, 4.

[31] Наприклад, див. Законодавчі резолюції Європейського Парламенту 2003 р. щодо заявок кожної з десяти держав-кандидаток про вступ до Європейського Союзу // Official Journal of the European Union.– № L 236, 23.09.2003.– P. 5-14.

[32] Це двічі мало місце у випадку Норвегії, парламент якої не зміг здійснити ратифікацію через негативні результати референдумів щодо вступу в 1972 і 1994 роках. Проте це не завадило набути чинності договору про вступ Данії, Ірландії і Сполученого Королівства та договору про вступ Австрії, Швеції і Фінляндії.

[33] Так, договір про вступ десяти держав, підписаний в Афінах 16 квітня 2003 р., набув чинності з 1 травня 2004 р., коли й відповідні держави стали державами-членами ЄС.

[34] Хорватія подала заяву про вступ 2003 р. 2005 року країна набула статусу держави-кандидата. Переговори про вступ Хорватії до ЄС завершилися 30 червня 2011 р. 09 грудня 2011 року сторони підписали договір про вступ. Згідно з вимогами конституційного законодавства у 2012 році у країні відбувся загальнодержавний референдум, який підтвердив (66 %) легітимність вступу країни у ЄС. 01.07.2013 року Хорватія стала 28-ою державою-членом ЄС.

[35] Прикладом останнього може слугувати встановлення 7-річного строку запровадження обмежень щодо вільного руху робочої сили для нових держав-членів. Так, 01.01.2014 р. були зняті всі обмеження для працевлаштування громадян Болгарії і Румунії, що 01.01.2007 р. вступили до ЄС.

[36] Так, Естонія, Латвія і Литва були змушені припинити дію угод про вільну торгівлю з Україною з 1 травня 2004 р.

[37] Йдеться про вихід з Європейської асоціації вільної торгівлі.

[38] Рішення Суду Правосуддя від 13.10.1992 р. у справах С-63/90 і С-67/90 Португалія та Іспанія v. Рада // ECR.– 1992.– P. I-5142.

[39] Так, обсяг Договору про вступ десяти держав-членів 2003 р. склав понад 2 тис. стор., з яких на 18 додатків припадає майже 900 стор., а на доповнення до додатків – 1000 стор.

[40] На практиці ця стаття жодного разу не застосовувалася. Разом із тим Гренландія, самоврядна територія під суверенітетом Данії, на референдумі 1982 р. 53 % голосів свого населення висловилася за «вихід» зі складу Співтовариств. З 1 лютого 1985 р. статус Гренландії було змінено: відтоді він визначається умовами Угоди про асоціацію 1984 р., а правове становище автономії у праві ЄС регулюється частиною IV ДФЄС («Асоціювання заморських країн та територій»). Тобто Гренландія залишається адміністративно-територіальною одиницею Данії (держави-члена ЄС), однак до неї лише в обмеженому обсязі застосовуються норми права ЄС.

[41] Кваліфікована більшість визначається відповідно до п. (b) ч. 3 ст. 238 ДФЄС.

[42] Питання про призупинення членства держави одного разу піднімалося щодо Австрії. Так, 1999 р. на парламентських виборах перемогу здобула ультраправа партія – «Партія свободи», лідер якої Йорг Хайдер, що згодом став Прем’єр-міністром, пропагував політику ксенофобії (ворожого ставлення до іноземців). На несумісність такої політики зі ст. 2 ДЄС була звернена увага країни. Зазначені рекомендації були враховані, й у результаті Рада вирішила, що немає підстав застосовувати ст. 7. Показово, що згодом для боротьби з новим націоналізмом і ксенофобією на рівні ЄС було ухвалено рішення про відкриття в Австрії Європейської агенції з фундаментальних прав людини.

[43] Для ухвалення рішень, зазначених у ч. 3 та 4 ст. 7 ДЄС, кваліфікована більшість визначається відповідно до п. (b) ч. 3 ст. 238 ДФЄС.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Процедура вступу до ЄС	\|	Типи тканин рослин.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.