Мартін Лютер Кінг

«У мене є мрія»

П'ять десятиліть тому великий американець, під чиїм символічним покровом ми сьогодні знаходимося, підписав Прокламацію про звільнення негрів.

Цей важливий указ став величним маяком світла надії для мільйонів чорних рабів, обпалених полум'ям спопеляючій несправедливості. Він став радісним світанком, що завершив довгу ніч неволі.

Але через сто років ми змушені визнати трагічний факт, що негр все ще не вільний. Через сто років негр, на жаль, як і раніше, покалічений кайданами сегрегації і кайданами дискримінації.

Через сто років негр живе на безлюдному острові бідності посеред величезного океану матеріального процвітання.

Через сто років негр, як і раніше, знемагає на задвірках американського суспільства і знаходиться у вигнанні на своїй власній землі. Саме для цього ми і прийшли сьогодні сюди, щоб підкреслити драматизм жалюгідної ситуації.

У якомусь сенсі ми прийшли до столиці нашої держави, щоб отримати готівку за чеком. Коли архітектори нашої республіки писали красиві слова Конституції і Декларації незалежності, вони підписували тим самим вексель, який передавався у спадок кожному американцеві.

Відповідно до цього векселя, всім людям гарантувалися невід'ємні права на життя, свободу і прагнення до щастя.

Сьогодні очевидно, що Америка виявилася неспроможною і не може виплатити за цим векселем те, що належить її кольоровим громадянам. Замість того щоб погасити цей святий борг, Америка видала негритянському народу фальшивий чек, який повернувся з позначкою «коштів недостатньо».

Але ми відмовляємося вірити, що банк справедливості збанкрутував. Ми відмовляємося вірити, що у величезних сховищах можливостей нашої держави недостатньо коштів. І ми прийшли, щоб отримати за цим чеком - чеком, за яким нам будуть видані скарби свободи і гарантії справедливості.

Ми прийшли сюди, в це священне місце, також і для того, щоб нагадати Америці про нагальні вимоги сьогодення. Зараз не час задовольнятися заспокійливими заходами або приймати заспокійливі ліки поступових рішень.

Настав час вийти з темної долини сегрегації і ступити на залитий сонцем шлях расової справедливості. Настав час відкрити двері можливостей усім Божим дітям. Настав час вивести нашу націю з хитких пісків расової несправедливості на тверду скелю братства.

Для нашої держави буде смертельно небезпечним ігнорування особливої важливості даного моменту і недооцінка рішучості негрів. Спекотне літо законного невдоволення негрів не закінчиться, поки не настане благодатна осінь свободи і рівності. 1963 – це не кінець, а початок.

Тих, хто сподівається, що негру потрібно було просто випустити пару і тепер він заспокоїться, чекає гірке пробудження, якщо наша нація повернеться в стан звичної буденності. До тих пір поки негру не будуть надані його громадянські права, Америка не побачить ні безтурботності, ні спокою.

Революційні бурі і далі будуть потрясати основи нашої держави до тих пір, поки не настане світлий день справедливості.

Але є ще щось, що я повинен сказати моєму народу, що стоїть на благодатному порозі біля входу в палац справедливості. У процесі завоювання належного нам по праву місця ми не повинні давати підстав для звинувачень в непристойних вчинках. У прагненні втамувати спрагу свободи я закликаю вас не куштувати з чаші гіркоти і ненависті.

Ми завжди повинні вести нашу боротьбу з благородних позицій гідності і дисципліни. Ми не повинні дозволити, щоб наш творчий протест виродився у фізичне насильство.

Ми повинні прагнути до величних висот, відповідаючи на фізичну силу силою духу. Чудова войовничість, що опанувала негритянським суспільством, не повинна привести нас до недовіри з боку всіх білих людей, оскільки серед наших білих братів багато хто усвідомив, про що і свідчить їх присутність тут сьогодні, що їх доля тісно пов'язана з нашою долею і їх свобода неминуче пов'язана з нашою свободою. Ми не можемо йти на самоті.

І, зробивши перший крок, ми повинні заприсягтися, що будемо йти вперед. Ми не можемо повернути назад. Є такі, хто запитують у тих, хто відданий справі захисту цивільних прав: «Коли ви заспокоїтеся?»

Ми ніколи не заспокоїмося, поки наші тіла, обважнілі від втоми, викликаної довгими мандрами, не зможуть отримати нічліг в придорожніх мотелях та міських готелях. Ми не заспокоїмося, поки основним видом переміщення негра по країні залишається переїзд з маленького гетто у велике.

Ми не заспокоїмося, поки негр в Міссісіпі не зможе голосувати, а негр у Нью-Йорку вважає, що йому немає чого голосувати. Ні, у нас немає підстав для заспокоєння, і ми ніколи не заспокоїмося, поки справедливість не почне струменіти, подібно водам, а праведність не буду подібна потужному потоку.

Я не забув, що багато з вас, хто прибув сюди, пройшли через великі випробування і страждання. Деякі прийшли сюди прямо з тісних тюремних камер.

Дехто з вас прийшов з місць, де за ваше прагнення до свободи на вас звалився шквал переслідувань і шторми поліцейської жорстокості. Ви стали ветеранами творчого страждання. Працюйте і далі, віруючи в те, що незаслужене страждання окупається.

Повертайтеся в Міссісіпі, повертайтеся до Алабами, повертайтеся до Луїзіани, повертайтеся в нетрі і гетто наших північних міст, усвідомлюючи, що так чи інакше ця ситуація може змінитися і зміниться. Прийшов час покинути долину відчаю.

Я кажу вам сьогодні, друзі мої, що, незважаючи на труднощі і розчарування, у мене є мрія. Це мрія, корінням що увійшла в американську мрію.

У мене є мрія, що прийде день, коли наша нація встане і доживе до істинного сенсу свого девізу: «Ми вважаємо очевидним, що всі люди створені рівними».

У мене є мрія, що на червоних пагорбах Джорджії настане день, коли сини колишніх рабів і сини колишніх рабовласників зможуть сісти разом за столом братства.

У мене є мрія, що настане день, коли навіть штат Міссісіпі, пустельний штат, який знемагає від напруги несправедливості і гноблення, стане оазою свободи і справедливості.

У мене є мрія, що настане день, коли четверо моїх дітей будуть жити в країні, де про них будуть судити не за кольором їх шкіри, а по тому, що вони за люди.

У мене є мрія сьогодні.

У мене є мрія, що настане день, коли в штаті Алабама, губернатор якого нині заявляє про втручання у внутрішні справи штату і невизнання дії на території штату прийнятих Конгресом законів, будуть створені умови, за яких маленькі чорні хлопчики і дівчатка зможуть взятися за руки з маленькими білими хлопчиками і дівчатками і йти разом, як брати і сестри.

У мене є мрія сьогодні.

У мене є мрія, що настане день, коли всі низини піднімуться, всі пагорби і гори опустяться, нерівні місцевості стануть рівнинами, викривлені місця стануть прямими, велич Господня перед нами і всі смертні разом переконаються в цьому.

Така наша надія. Це віра, з якою я повертаюся на Південь.

З цією вірою ми зможемо витесати камінь надії з гори відчаю. З цією вірою ми зможемо перетворити нестрункі голоси нашого народу в прекрасну симфонію братерства. З цією вірою ми зможемо разом працювати, разом молитися, разом боротися, разом йти в тюрми, разом захищати свободу, пам'ятаючи про те, що одного разу ми будемо вільними.

Це буде день, коли всі Божі діти зможуть співати, вкладаючи в ці слова нового змісту: «Країна моя, це я тебе, солодка земля свободи, це я тебе славлю. Земля, де померли мої батьки, земля гордості пілігримів, нехай свобода дзвенить з усіх гірських схилів ».

І якщо Америці судилося стати великою країною, це має статися.

Нехай свобода дзвенить з вершин дивовижних пагорбів Нью-Хемпшира!

Нехай свобода дзвенить з могутніх гір Нью-Йорка!

Нехай свобода дзвенить з високих Аллегенскіх гір Пенсільванії!

Нехай свобода дзвенить з засніжених Скелястих гір Колорадо! Нехай свобода дзвенить з звивистих гірських вершин Каліфорнії! Нехай свобода дзвенить з гори Лукаут в Теннессі!

Нехай свобода дзвенить з кожного пагорба і кожного горбка Міссісіпі! З кожного гірського схилу нехай дзвенить свобода!

Коли ми дозволимо свободі дзвеніти, коли ми дозволимо їй дзвеніти з кожного села і кожного сільця, з кожного штату і кожного міста, ми зможемо наблизити наступ того дня, коли всі Божі діти, чорні та білі, євреї і язичники, протестанти і католики, зможуть взятися за руки і заспівати слова старого негритянського гімну: «Вільні нарешті! Вільні нарешті! Дякуємо всемогутньому Господу, ми вільні нарешті! »

(http://shewchuk-bogdan.blogspot.com/2013/08/blog-post_28.html)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.