Класифікація небезпечних хімічних речовин за ступенем токсичності, здатності до горіння, впливом на організм людини

Об'єкти господарювання, на яких використовуються небезпечні хімічні речовини, є потенційними джерелами техногенної небезпеки. Це так звані хімічно-небезпечні об'єкти (ХНО). Під час аварій або руйнування цих об'єктів можуть виникати масові ураження людей, тварин та сільськогосподарських рослин сильнодійними отруйними речовинами.

Хімічно-небезпечний об 'скт (ХНО) - це промисловий об'єкт (підприємство) або його структурні підрозділи, на яких перебувають в обігу (виробляються, переробляються), перевозяться, завантажуються або розвантажуються, використовуються у виробницгві, розміщуються або складуються, знищуються тощо одне або кілька НХР (до ХНО не належать залізниці).

Небезпеча хімічна речовина (НХР) - це хімічна речовина, безпосередня чи опосередкована дія якої може спричинити загибель, гостре чи хронічне захворювання або отруєння людей і (чи) завдати шкоди довкіллю.

Для кількісної характеристики токсичності різних хімічних сполук використовують поняття токсичної дози (токсодози).

Токсодоза - це кількісна характеристика токсичності НХР, яка відповідає певному ступеню ураження людини (живої істоти) під час дії на неї НХР.

Токсодози визначаються:

- під час інгаляційних уражень - як добуток середньої за часом концентрації НХР у повітрі (С) на час дії (експозицію) (і).

- під час шкіряно-резорбтивних уражень - це маса рідкої НХР (Д), яка внаслідок потрапляння на шкіру призводить до значного її ураження (на одиницю площі поверхні або одиницю маси).

На практиці часто застосовуються такі токсодози:

Середня смертельна токсодоза (Ю$о) - не кількість НХР, які під час перорального надходження спричиняють загибель 50 % уражених.

Середня смертельна концентрація (ЬСзо) - це кількість НХР, які викликають під час інгаляційного надходження спричиняють загибель у 50 % уражених.

Одиницею вимірювання є відповідно: мг/кг, мг/л, та мг/м³.

Класифікацію НХР проводять за:

- ступенем токсичності під час інгаляційного та перорального надходження до організму;

- ознакою переважного синдрому під час гострої інтоксикації;

- агрегатним станом;

- температурою кипіння;

- здатністю до горіння;

- впливом на організм людини.

За ступенем токсичності всі хімічні речовини подіїяють на:

- надзвичайно токсичні, з ЬС₅₀< 1 мг/л та ІЛ)₅о< 1 мг/кг;

- високотоксичні, з ЬС₅о=1 - 5 мг/л та ІЛІ)5о = 1- 50 мг/кг;

- сильнотоксичні, з ЬС₅₀=6 - 20 мг/л та ІЛ)5о ⁼ 51 - 500 мг/кг;

- помірнотоксичні, з 1X50=21 - 80 мг/л та ІЛ)5о = 501 - 5000 мг/кг;

- малотоксичні, з ЬС₅о= 81-160 мг/л та ІЛ35о ⁼ 5001 - 15000 мг/кг;

- нетоксичні, з ЬС₅о> 160 мг/л та ЬО₅₀> 15000 мг/кг.

Відповідно до токсикологічної класифікації всі НХР поділяють на шість груп:

1. Речовини з переважно задушливою дією (хлор, ри хлористий фосфор, хлориди сірки) впливають на організм людини через вдихання парів, через деякий час ці речовини викликають токсичний набряк легенів.

2. Речовини переважно загальної токсичної дії (кислота синильна, вуглецю діоксид тощо) - викликають гострі порушення енергетичного обміну в організмі та поділяються на отрути крові, гемолітичні отрути, тканинні отрути, а також речовини, які виснажують запаси субстратів для процесів біологічного окиснення. У разі потрапляння до організму людини смертельних доз з'являються судоми, гостра серцево-судинна недостатність, зупинка дихання.

3. Речовини, яким властива задушлива та загально отруйна дія (сірководень, сульфатний ангідрид, азоту оксид тощо) мають здатність до сильної опікової дії. У разі високих концентрацій спостерігаються судоми, знепритом- лення, глибокий наркоз із зникненням усіх рефлексів.

4. Нейротропні отрути, що діють на виникнення, проведення та передавання знервованого імпульсу (сірковуглець) діють на нервову систему людини. Падіння артеріального тиску, порушення серцевого ритму.

5. Речовини із задушливою та нейротропною дією (аміак, гептил, гідразин тощо) – викликають гіпертонію, кон’юктивіт носоглотки, кашель, блювання).

6. Метаболічні отрути (діоксан, метилбромід, метилхлорид, спирт метиловий) втручаються в процес метаболізму речовин в організмі. Отруєння ними характеризується відсутністю певної реакції організму на отруту, але у процес ураження поступово втягується багато органів.

За здатністю до горіння НХР поділяють на:

- горючі - легко займаються від джерела вогню та продовжують горіти після його вилучення (аміл, акрилонітрил, гептил, аміак-газ, сірковуглець, оксиди азоту);

- важкогорючі - легко займаються під впливом джерела вогню, не здатні самостійно горіти після вилучення останнього (аміак рідкий, ціаністий водень тощо);

- негорючі - не здатні до горіня в атмосфері нормального складу (з концентрацією кисню до 21 %) за температури до 900 °С (хлор, азотна кислота, фтористий водень, фосген, сірчаний ангідрид);

- негорючі пожежонебезпечні - розкладаються за низьких температур, виділяють горючі гази (пара), це окислювачі (хлор, азотна кислота).

У системі стандартів безпеки праці за ступенем дії на організм людини НХР поділяються на чотири класи небезпеки:

І - надзвичайно небезпечні; II - високонебезпечні; III - помірно небезпечні; IV - малонебезпечні речовини (табл. 3.19).

Переглядів: 9968

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.