Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Цивільно-правова характеристика об’єктів авторського права і суміжних прав

Серед усіх об’єктів права інтелектуальної власності особливе місце займають об’єкти авторського права та суміжного права. Правове регулювання даної групи об’єктів здійснюється на підставі норм Конституції України, Цивільного кодексу України, міжнародно-правових актів та Закону України “Про авторське право та суміжні права”, а також іншими нормативно-правовими актами.

Основними об'єктами авторського права є твори - літературні та художні твори.

За визначенням Серебровського В. І.: твір – це сукупність ідей, думок та образів, що отримали вираз у доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, яка допускає можливість відтворення .

На думку Дзери О.В., твір визначається як результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. Твір обов’язково має бути придатним для відтворення та сприймання.

Хоча в Законі Україні „Про авторське право і суміжні права ” немає загального визначення твору, проте у ст. 1 дане визначення аудіовізуального твору, похідного твору, твору архітектури, твору образотворчого мистецтва, твору ужиткового мистецтва.

Загалом, законодавство оперує терміном “літературні твори”, який походить від латинського слова «літера», тобто, твори, виражені літерою, письмово, записані. Літературні твори, хоч і не завжди ґрунтуються на достовірних фактах, але вони покликані на відображення дійсності, свідомості людини, яка створює об’єкт авторського права. Таким чином автор не лише намагається створити новий цікавий оригінальний твір, виразити його в об’єктивній формі, але ще й в результаті творчої праці вкладає в цей твір свій світогляд, своє власне бачення світу, індивідуальні думки, ідеї, враження тощо. Тому, дуже важливо, щоб такий твір мав правову охорону, для захисту як майнових так і немайнових прав автора на свій твір.

За формою виразу літературні твори бувають письмові та усні.

До письмових літературних творів відносяться такі традиційні твори, як романи, казки, вірші, статті, наукові праці тощо, а також нетрадиційні твори, твори більш практичного призначення: рекламні тексти, інструкції по експлуатації техніки, технічні завдання, положення про оплату праці, посібник користувача та інші твори, котрі за допомогою символів та знаків фіксуються на матеріальному носії інформації.

До усних належать такі твори як лекції, промови, проповіді, інші усні твори. Особливістю усного літературного твору є той факт, що він не має такого матеріального об'єкту, як екземпляр твору. Такий твір може бути закріплений за допомогою аудіо або відео запису, але результатами такого закріплення будуть фонограма та відеограма, відповідно.

За видами творчості літературні твори, поділяються на такі види: твори наукової літератури, твори художньої літератури та твори мистецтва.

До наукової літератури слід віднести довідкову, інформаційну, популярну тощо.

До творів мистецтва можна віднести в основному твори образотворчого мистецтва, а саме картини, малюнки, твори живопису та інші твори.

До творів художньої літератури слід віднести книги, журнали, брошури різноманітних жанрів.

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів та інші міжнародно-правові документи містять перелік видів творів, які мають визнаватися об’єктами правової охорони. Конвенція визначає: термін «літературні і художні твори» охоплює всі твори у сфері літератури, науки і мистецтва, яким би способом і у якій би формі вони не були виражені.

Це - книги, брошури та інші письмові твори; лекції, звернення, проповіді та інші подібні твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми; музично твори з текстом і без тексту; кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; картини, малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки (п. 2 ст. 2 Бернської конвенції).

Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р., переглянута у Парижі 24 липня 1971 р., містить стисліший перелік об’єктів авторського права.

Стаття 1 цієї Конвенції проголошує: об’єктами правової охорони є літературні, наукові і художні твори: твори письмові, музичні, драматургічні, кінематографічні, твори образотворчого мистецтва, графіки і скульптури.

Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Для того, щоб твір набув правової охорони, він повинен відповідати визначеному в законодавстві колу ознак, і тільки за їх наявності, і відповідності їм, він може стати повноцінним об’єктом авторського права. Аналіз чинного українського законодавства дозволяє зробити висновок про те, що істотними ознаками твору є:

1 – творчий характер праці, у результаті якого автор створює твір;

2 – галузь науки, літератури, мистецтва;

3 – об’єктивність форми вираження твору;

4 – відтворюваність твору.

Характерно, що саме „творчість” є спільною вимогою, яку пред’являють до об’єкта авторського права законодавства (тих держав світу, які ми досліджували) під час вирішення питання про набуття твором такого статусу. Поряд з тим законодавці сходяться на тому, що „об’єктивність форми” та „відтворюваність” твору є обов’язковою ознакою об’єкта авторського права.

Підопригора О.О. трактує „творчість” як «цілеспрямовану пошукову діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, яке вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю”. Показником творчого характеру твору є його новизна. Однак існує думка, що ознака новизни твору поглинається ознакою творчості, а ознака новизни як самостійна ознака є необхідною лише в патентному праві, оскільки вона безпосередньо пов’язана з пріоритетом, зайвим для авторського права, бо воно охороняє форму твору. Таким чином, вважається, що творчість – це інтелектуальна діяльність (праця), в результаті якої автор створює щось якісне нове, неповторне, оригінальне та унікальне.

Розглядаючи таку ознака як „об’єктивна форма”, слід зазначити, що „об’єктивний” – це такий, який належить об’єкту або такий, що визначається ним. У застосуванні до реальних об’єктів це поняття визначає, що предмети, властивості або відносини існують поза суб’єктом та незалежно від нього.

Для того, щоб творчий результат праці автора набув правової охорони, він має бути виражений в об’єктивній формі. Ця вимога має законодавче підґрунтя, відповідна норма закріплена у ст. 2 Закону України „Про авторське право і суміжні права”.

Оскільки об’єктом авторського права є твір, а не діяльність, справедливо зазначити, що сама по собі творчість не може відноситись до об’єктів, а лише її результат. Твір виступає єдиним можливим виміром творчої праці людини, а також кількості докладених нею зусиль для створення витвору.

За формою виразу твори бувають у:

1) письмовій (книги, брошури, статті, журнали, листи тощо ) формі;

2) усній (виступи, доповіді, лекції, промови, проповіді тощо) формі;

3) графічній (ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори тощо) формі;

4) електронній (зокрема, цифровій), оптичній або іншій формі.

Об’єктом авторського права є твір в цілому, а не окремі його елементи, але наявність кожного з елементів необхідна для того, щоб твір набув правової охорони, проте в деяких випадках відомі приклади, коли закон надає правове значення також і суттєвим елементам твору. Таке значення може мати, наприклад, сюжет, який втілює образну форму твору і є результатом творчості.

Особа, яка володіє авторським правом (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера "c", обведена колом; ім'я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору. Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство.

Цивільним кодексом України встановлений наступний перелік об’єктів авторського права:

романи, поеми, статті та інші письмові твори;

лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори;

музичні твори (з текстом або без тексту);

аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

фотографічні твори;

твори ужиткового мистецтва;

ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;

збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; інші твори.

Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.

Сьогодні перед Україною постає питання, яким шляхом йти далі: «кінцевого користувача», застосовуючи норми авторського права для захисту комп’ютерним програм, чи — «розробника комп’ютерним програм», використовуючи у правозахисній практиці не тільки норми вказаного права, а й, наприклад, патентного. Саме така система правового захисту застосовується державами-лідерами у розробленні комп’ютерним програм (наприклад, США, Японією). У більшості європейських держав не використовують норми патентного права щодо захисту комп’ютерних програм, але у правозахисній практиці факти їх непрямого застосування все ж існують.

Згідно із діючим законодавством комп'ютерна програма – це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).

Свій об'єктивний вираз структура послідовності виконання операцій, логічна організація комп'ютерних програм може знаходити в технічному завданні, описі програми, допоміжному матеріалі, початковому коді й об'єктному коді. Віднесення будь-якого з цих об'єктів повинно ставитися в залежність від критерію «достатності для визначення набору команд».

Творець комп'ютерної програми може вимагати від інших осіб визнання себе дійсним її автором, а всі інші особи зобов'язані визнавати цей факт. Право авторства є найважливішим правом автора. Від нього похідні всі інші права як особистого немайнового, так і майнового характеру.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про авторське право і суміжні права” суб'єктивне авторське право на комп'ютерну програму належить автору програми, тобто особі творчою працею якого створена програма. Юридичним фактом є факт створення комп'ютерної програми конкретною фізичною особою. У цієї особи виникає первинне право на комп'ютерну програму. Похідне право на комп'ютерну програму виникає в осіб (фізичних або юридичних), до якого воно переходить, як правило, за договором (цивільно-правовим або трудовим). Юридичним фактом виникнення похідного авторського права на комп'ютерну програму є договір про передачу майнових авторських прав або передачу права на використання.

Інший об’єкт авторського права це компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу. За чинним законодавством данів твори охороняються як літературні твори. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

Враховуючий той факт, що чинні норми Цивільного кодексу України, Закону України „Про авторське право і суміжні права” не містять вичерпного переліку об’єктів авторського права, тому допускається законодавцем можливість визнання об’єктом авторського права (в тому числі і об’єктом права інтелектуальної власності) таких результатів творчої діяльності, які в законі не згадуються.

Згідно із законодавством не є об'єктом авторського права: повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; твори народної творчості (фольклор); видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій; грошові знаки; розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Відповідно до законодавства, автору надається право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо (п.1 ст. 14 ЗУ «Про авторське право і суміжні права”), забороняти під час публічного використан- ня твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом (п.2 ст.14 «Про авторське право і суміжні права”), вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання (п.3 ст.14 «Про авторське право і суміжні права”). Сукупність цих можливостей іменується правом на авторське ім'я. Право на авторське ім'я надає автору можливість випускати твір під власним ім'ям, умовним ім'ям (псевдонімом) або без вказівки імені (анонімно). Він також має право вимагати вказівки свого імені кожного разу при використовуванні свого твору. Право на ім'я включає можливість вимагати, щоб ім'я автора (псевдонім) не спотворювалося при його згадці особами, що використовують твір.

Автор комп'ютерної програми може поставити своє ім'я (псевдонім) в тексті початкового коду, ім'я автора може бути відображено в аудіовізуальних зображеннях, нею породжуваних, в матеріалах супровідної документації і на упаковці носіїв з екземпляром програми.

Стаття 24 Закону України «Про авторське право та суміжні права» надає особі, яка володіє правомірно виготовленим примірником комп'ютерної програми, виконувати дії щодо її адаптації, тобто вносити в неї зміни, проте, лише виключно в цілях забезпечення функціонування програми на конкретних технічних засобах користувача або під управлінням конкретних програм користувача.

Особливим є правовий режим об’єктів суміжного права, які тісно пов’язані з обєктами авторського права.

Суміжне право, як правовий інститут – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що випливають і є похідними із авторських прав на використання творів літератури, мистецтва, належних іншим особам, та на їх основі формують новий результат творчої діяльності.

Об’єкти суміжних прав це об’єкти, які створені в результаті використання об’єктів авторського права.

Отже, можна виділити наступні ознаки об’єктів суміжних прав:

по-перше, це – їх похідний характер саме від авторських прав;

по-друге, суміжні права виникають в результаті творчої діяльності суб’єктів названих прав;

по-третє, суміжні права мають спільну ознаку із авторськими правами. Спільною ознакою цих прав є їх творчий характер.

Об’єктами суміжних прав є: виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

Виконання відноситься до мистецтва і розглядається як творча діяльність. Специфіка виконавчої творчості полягає в оригінальній інтерпретації художнього твору. Проте сам текст, словесний твір також охороняється авторським правом.

Згідно із нормами Закону України “Про авторське право і суміжні права”, публічне виконання - подання за згодою суб'єктів авторського права і суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Фонограма - це звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску, тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій). Істотною особливістю суміжних прав є їх похідний характер і залежність від прав авторів, твори яких, формують новостворений результат. Так, фонограма як результат, що охороняється суміжними правами, сформована на основі інших результатів діяльності людини. При наданні ж охорони творам, що включені до фонограм, законодавством права виробника фонограм обмежені рамками, визначеними договорами з виконавцями й авторами записаного на фонограму твору. Слід мати на увазі, що виникнення у особи права власності на матеріальний об’єкт, в тому числі на екземпляр або фонограму твору, в якому він зафіксований не тягне виникнення у нього яких–небудь прав на охоронюваний правом інтелектуальної власності твір, що втілений в цьому об’єкті.

Поняття відеограми – нове визнання для національного законодавства України. Охорона прав виробників фонограм поряд із виробниками відеограм свідчить про схожість цих видів діяльності. Так, термін «відеограма» застосовується у французькому законодавстві, де під відеограмою розуміють “першу фіксацію серій зображень, що супроводжуються звуками або без такого супроводу”. Згідно із нормами чинного законодавства відеограма - це відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій.

Так, на думку Боярчука О.М., критерієм розмежування відеограми від фонограми є лише вид запису. Відеограма означає виключно відеозапис, тобто запис зображення, фонограма ж – виключно звуковий запис. Усі інші компоненти та підходи, визначені стосовно фонограм, характерні для процесу діяльності по виробництву відеограм та визначенню її подальшої правової долі. Як і процесу вироблення фонограм так і діяльності по створенню відеограм притаманні ознаки суміжних прав. Ознака похідності вказує на створення нового явища на основі результатів інших видів діяльності, що складають зміст відеограми, створеної творчими зусиллями її виробника. Об’єктивною формою представлення є спосіб запису зображення на відповідному матеріальному носії.

У сферу правового впливу суміжних прав входить діяльність, що здійснюють організації телерадіомовлення, права яких і охороняє законодавство України. Результатом діяльності організацій телерадіомовлення вважається трансляція в ефір і по кабелю. Право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.

Особа, яка має суміжне право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законодавством.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.