Закономірності розвитку науки

Необхідно звернутися до історії розвитку науки, щоб виявити її закономірності.

Історія розвитку науки налічує майже 2 тисячі років. Елементи наукового знання почали формуватися у стародавніх цивілізаціях (Шумерська культура, Єгипет, Китай, Індія). Це були фрагменти знань, але не система. Вони відображали фантастичні уявлення про зовнішній світ. У цей час не боролися з міфологією, релігією. Науки як такої не було.

Виникнення науки (не в сучасному розумінні, а лише зачатків науки) належить до 6 ст. до н.е. У Стародавній Греції з’явились перші теоретичні системи Фалеса, Демокріта. Настала криза міфологічного світогляду. Ішло накопичення наукових знань, відбулося відокремлення розумової праці від фізичної.

Для середньовіччя характерно протиріччя у розвитку науки, яке здійснювалось під егідою церкви. З одного боку, вчені-богослови займалися філософією, логікою, медициною, математикою, з іншого боку, – запекла
боротьба інквізиції з тими, хто замірявся на офіційну доктрину церкви.

Епоха відродження пов’язана з народженням перших паростків капіталізму, із торгівлею і мореплаванням. Микола Копернік, Леонардо да Вінчі, Йоган Кеплер, Парацельс, Джордано Бруно – ціла плеяда блискучих вчених.

Наука (у сучасному розумінні) виникає у XVII ст. в епоху Нового часу.

У XVII-XVIII столітті наука оформлюється як соціальний інститут. Капіталістичне виробництво має потребу в науці. Виникають перші наукові суспільства в Європі. З’являються Академії, випускаються наукові журнали.

У ХІХ-ХХ столітті виникає новий спосіб організації науки – великі наукові лабораторії й інститути з міцною технічною базою. Минуло століття вчених-одинаків. На зміну їм прийшли наукові колективи з чітким розподілом функцій.

Наука пов’язана з усіма соціальними інститутами суспільства.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.