Соціальні показники розвитку науки в Україні

В Україні сьогодні відбувається катастрофічний спад виробництва. Немає коштів на розробку наукових проектів. Але без випередженого розвитку фундаментальних досліджень не можливий загальний підйом ні науки, ні виробництва. Науці потрібна державна підтримка.

Про переживання кризи в Україні свідчить розбалансованість народного господарства, значний внутрішній і зовнішній борг, великий дефіцит держбюджету, розгалужений стан фінансів і грошового обігу. Економія на науці – прямий шлях до ще більшої відсталості й злиденності. Це може стати національною трагедією.

Науковий потенціал України достатньо високий.

У 1918 році була організована Академія наук України. В Україні близько 90 науково-дослідницьких інститутів, 90 тис. наукових співробітників, із них 160 академіків, 194 членів-кореспондентів, 1672 доктори наук і 9900 кандидатів наук. І з кожним днем їх чисельність зростає.

Створені галузеві академії наук. Сьогодні, щоб бути на належному рівні, вченому треба 3-5 разів перевчатися.

Безперечно, соціології науки доведеться відповісти на запитання, що заважає науці (вірніше, її багатьом закладам) бути авангардом у здійсненні суспільних перетворень.

Ясно, що без науки суспільство не може успішно розвиватись. Проте, чи ефективна сама наука? Яка від неї віддача суспільству? Чому в нас наука нерентабельна? За якими критеріями ми можемо судити про рівень розвитку науки? По кількості публікацій у вчених? Ясно, що ні.

Великий економіст Адам Сміт за все своє життя написав дві книги. У нас були й такі, що до 50-ти років написали по 450 робіт. Премії і звання? Урядові нагороди? Очевидно, що це теж мало перспективний шлях.

Доцільно звернутися до досвіду світової науки.

За якими критеріями розглядають рівень розвитку науки в розвинутих країнах? Зупинимося на них докладніше.

1. Краще мірило досягнень у науці – присудження Нобелівських премій.

За рік присуджується 5 Нобелівських премій. За післявоєнний період від 1945 року до 1995 року у світі було присуджено 250 премій. У радянський період наші вчені отримали всього 6 премій, що становило менше 3% від загальної кількості, тобто в 14 разів менше, ніж американці (у них 84 премії), хоча в радянській науці було зайнято вдвічі більше людей, ніж у США. Примітно те, що з шести-п’ять премій були видані за досягнення довоєнного часу, і тільки одна премія – за післявоєнні досягнення фізикам М. Басову і А. Прохорову (у 1960 році). В Україні поки що ні однієї Нобелівської премії вченим не присуджено.

2. Другий критерій – продаж ліцензій на нові методи й технологію. Ліцензії охоче купують, це набагато вигідніше, ніж купляти продукцію, і набагато дешевше. Ринок ліцензій – один із найдинамічніших. Оборот
підраховується мільярдами доларів на рік. Скільки ж ми продавали ліцензій? У наших статистичних довідниках – ні слова про це. У минулому СРСР напередодні розпаду – менше тисячі на рік, у той же час як у США – 30 тисяч на рік.

3. Третій критерій – експорт наукомісткої продукції, ідеться про товари незначні з точки зору ваги. Одна з наукомісткісних – електронно-обчислювальна техніка. США експортує її на багато мільярдів доларів, у минулому СРСР – на 121 млн. крб. у 1985 році. Україна сьогодні не експортує електронно-обчислювальну техніку.

4. Четвертий критерій – членство в провідних наукових товариствах й академіях. Наукових товариств багато, а ось провідних зовсім мало. Найдавнішим і престижним, що займає перше місце у світі, є Лондонське Королівське товариство, засноване у 1606 році. Напередодні розпаду СРСР у 1986 році в ньому було 87 іноземних членів. Радянських було шість, по-іменно: В.А. Амбарцумян, И.М. Гельфанд, Е.Б. Зельдович, А.Н. Колмогоров, Н.Н. Семенов, І.Р. Шафаревич, які вже померли. Із США було 44 вчених.

Наступна за престижністю – Національна Академія наук США, у ній 232 іноземних члени, у 1986 році в ній було 18 радянських вчених. Слід відзначити, що цитованісгь наших вчених у 30 разів менша, ніж американських. Наше відставання ще в СРСР за всіма показниками підраховувалось десятками разів. СРСР на науку витрачав 5% національного прибутку. CШA, Японія, Великобританія, Франція витрачали 2-3% національного прибутку, однак, якщо взяти в абсолютних величинах, то
ми витрачали на науку 30-40% менше, ніж вони, оскільки виробляли одну третю частину їх національного прибутку.

Відомий вчений П.Б.Капіца називав науку «Мозком суспільства».

Які ж причини слабкого розвитку науки в Україні?

Є історичні причини, що кореняться у «радянському минулому», є й сучасні.

Головна причина (минула) полягала в тому, що наука не може розвиватися в умовах тоталітарного режиму. Під час цього режиму вона неминуче здобуває всі властивості цього режиму. Наука, як відкриття нового, тримається на інакомислячих. Для кожного тоталітарного режиму важливо зламати вчених. Якщо зламані найнепокірніші, то останнім залишається тільки коритися. А переможені вчені перестають бути вченими, тому що їх творчий дух зламаний. У тоталітарному режимі немає громадської думки. Оцінку праці виставляє бюрократія, керуючись при цьому власними критеріями, дуже далекими від критеріїв самої науки. Наукова бюрократія часто перетворюється у наукову мафію, яка нещадно переборює своїх суперників.

Наука, як ніяка інша галузь, страждає більше всього від будь-яких
видів неволі, від обмеження свободи думки, від нерівності за національними або соціальними ознаками, від обмеження в інформації. Сьогодні ми ще дуже далекі від демократичного суспільства. Нас захлинула анархія, але не
свобода і не демократія. Неповна гласність, багато бар’єрів. Бюрократичні форми й традиції, як і раніше, сильні. У керівництві наукою є багато посередніх вчених, які наглухо зачиняють дорогу талантам. Треба ламати
бюрократичну структуру й переборювати наслідки тоталітарного режиму.

Необхідно змінити суспільну свідомість по відношенню до науки. Необхідно укорінювати чесну інтелектуальну конкуренцію, починаючи з шкільної парти. Тільки талановиті вчені можуть зростити собі талановиту зміну.

Необхідно ліквідувати таке негативне явище, що охопило всю нашу систему освіти як «конкурс гаманців», який не дозволяє талановитим і
обдарованим дітям із соціальних низів реалізувати свої потенційні можливості й домогтися соціального стану відповідно своїх здібностей.

Необхідно навчати підростаюче покоління іноземним мовам і комп’ютерній грамотності.

Соціальна стратифікація повинна бути організована за інтелектом, як це вже давно існує в усіх цивілізованих країнах. Розумні, здібні й талановиті повинні керувати суспільством. У науці повинна бути вільна конкуренція.

Для змін у науці потрібні глибокі зміни в економіці. Потрібні міцні міжнародні зв’язки. У нас погані справи з науковою інформацією. У нас немає сучасної наукової іноземної літератури. Важливо налагодити особисті контакти вчених із колегами зарубіжних країн. До революції 1917 року наукові співробітники надовго їздили за кордон. У 20-ті роки поїздки були важчими. У 30-ті-40-і роки припинились зв’язки з закордонними вченими.

Знайомство із світовою наукою йшло через літературу. Близько 1% наших суспільствознавців знали іноземні мови. Навіть те, що потрапляло в бібліотеки, для 99% суспільствознавців залишалось недоступним. З середини
50-х років соті долі одного процента вчених були за кордоном. За кордон їздили люди, близькі до керівництва. Сенсу від таких стажистів було мало. І зараз ситуація у цьому відношенні мало чим змінилася. Усі ці недоліки необхідно ліквідувати, важливо створити всі умови для розвитку науки, яка забезпечить процвітання суспільству.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.