Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Титульний аркуш

Титульний аркуш (від латинського Іііиіш— напис, заголо-вок) — заголовний лист видання, основний титульний елемент книги, на якому даються головні відомості про неї — прізвище автора, назву, жанр, місце і час видання, видавництво, марку видавництва, марку серії, номер тому і т. п.Як правило, титул розміщують на першій сторінці видання і він займає всю сторінку,

За наявності авантитула, фронтисписа чи контртитула титул верстають на третій сторінці. Титульний аркуш повторює

Рис. 22. Макет фронтисписа з титульним аркушем

та доповнює відомості, поміщені на обкладинці, дає повніше уявлення про видання.

Сучасний титул за своєю структурою може бути одинар­ним, тобто перша сторінка книжкового блока зі зворотом;

розворотним, коли частина відомостей чи зображення по­дається на другій сторінці блока, а частина — на третій без переходу з сторінки на сторінку; двійчастим, коли текст чи зображення починаються на лівій сторінці розвороту, а закінчуються на правій.

При верстці титульного аркуша особливу увагу слід звернути на:

1. Надзаголовкові дані, в які можуть входити назва організації чи декількох організацій, від імені яких видається видання, або заголовок серії, ініціали і прізвище редактора всієї серії, номер випуску серії, заголовок підсерії, порядко­вий номер випуску підсерії. Частина цих даних може бути перенесена на авантитул чи контртитул.

2. Відомості про авторів, тобто ім'я і прізвище подаються в тій формі і повноті, які встановлені автором. При верстці вказують спочатку ініціали чи ім'я, а потім прізвища. Імена і прізвища авторів можуть бути поміщені на титульному аркуші незалежно від їх кількості. Якщо авторів чотири

і більше, тоді можливе перенесення їхіменіпрізвищна зворот титульного аркуша. В роботах, виконаних колективом ав­торів, їх імена подають в прийнятій ними послідовності. Відомості про почесні звання, вчені ступені поміщають після імені автора.

3. Підзаголовкові дані — відомості, які пояснюють заголо­вок, літературний жанр, вказують читацьке призначення книги, на вікові особливості читача, про перевидання і пе­реробку. Крім цього, у підзаголовкові дані можуть бути включені відомості про затвердження видання як навчально­го посібника, підручника чи офіційного видання, про упоряд­ників, про мову, з якої перекладене видання, та прізвища перекладачів, про титульного редактора, про художника-ілюстратора, художника-оформлювача і фотографа в ілюст­рованих виданнях.

Підзаголовкові дані можуть бути поділені між титульним аркушем та його зворотом. При верстці на зворот титульного аркуша можна переносити:

— вказівку, для якої категорії читачів призначене видання;

— відомості про перевидання, переробку;

— повідомлення про затвердження видання як підручника, навчального посібника чи офіційного видання;

— дані про мову, з якої перекладено видання, і прізвища перекладачів;

— прізвища художника-оформлювача і фотографа в ілю­строваних та художніх виданнях.

4. Прізвище та їм 'я упорядника, повнота і форма якого встановлюється упорядником. Ініціали чи ім'я упорядника повинні передувати його прізвищу. Можливе перенесення прізвища упорядника на зворот титульного аркуша. Перед прізвищем упорядника повинні бути слова чи словосполучен­ня, які визначають характер виконаної роботи. Наприклад:

упорядник, впорядкував, записав, автор-упорядник і т. п.; дані про почесні звання упорядників розміщують після їх прізвищ.

5. Вихідні дані, які включають місце випуску видання, назву видавництва чи видавничої організації і рік випуску видання, потрібно розташовувати у вказаній послідовності. Ці дані частково чи повністю можуть бути перенесені на авантитул, контртитулчи останню сторінку, особливо у художньо оформлених виданнях, титульні аркуші яких зай­няті малюнками.

В малообсягових чи малоформатних виданнях для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку всі дані, які необхідно подавати на титульному аркуші, крім прізвища автора і назви, можуть бути перенесені на третю чи четверту сторінки обкладинки.

У виданнях без титульного аркуша титульні дані розташо­вують на суміщеному титульному аркуші на першій сторінці оправи чи обкладинці. Вихідні дані можна переносити на останню сторінку видання, на задню сторінку оправи чи на будь-яку сторінку обкладинки.

. Шмуцтитул

Шмуцтитул (від н імецького Schmutz-titel, де Schmutz — брудний і Titel — заголовок) — окрема сторінка, де поміщають заголовок частини, розділу чи глави книги, а деколи окремих творів, які входять у збірник. В стародруках — це додатковий титульний аркуш, який розта­шовували перед основним титулом для охорони останнього від забруднення. Шмуцтитули потрібні, перш за все, читачеві.

Відділяючи частини чи твори один від одного, вони полегшу­ють пошук і підкреслюють їх відносну самостійність,

Художник, завдяки шмуцтитулові, може зробити оформ­лення книги виразнішим, багатшим.

Шмуцтитул може бути складеним, мальованим, комбіно­ваним, декоративним і сюжетно-ілюстрованим — залежно від виду видання. Текст шмуцтитулів оформляють аналогічно до оформлення титульного аркуша, шрифтом тієї ж гарнітури, але зменшеного кегля. Композиція рядків шрифту на шмуц­титулі повинна відповідати титульному аркушевіта системі рубрикації всієї книги.

Верстають шмуцтитул на непарній сторінці з пустим зворотом. Інколи з метою економії паперу зворот шмуцтитула задруковують. З тією ж метою в деяких виданнях шмуцтитул заміняють «шапкою» — заголовком зверху сторінки складан­ня. Чисту незаверстану текстом сторінку перед шмуцтитулом залишати не можна.

Колонцифру, колонтитул, норму і сигнатуру на шмуцти­тулах не розміщують.

 
 

Рис. 26. Зразки шрифтового і сюжетно-ілюстрованого

шмуцтитулів

 

 

Вступна частина. В цілому не існує певних правил, які регламентують перелік обов'язкових складових цієї частини побудови книги. Це залежить від автора, видавця, теми, проблематики та виду самого видання. Скажімо, у виданнях художньої літератури вступна частина може бути спрощеною. У наукових виданнях - складнішою, повнішою. Отже, вступна частина – це додатковий до основної частини текст чи кілька текстів, підготовлені за ініціативою видавництва чи автора для повнішого й глибшого сприйняття читачем пропонованого видання. Умовно до цієї частини відносять такі складові змістової побудови книги: від видавництва, переднє слово, передмова, вступна стаття, авторський вступ.

Основні складові змістової побудови книги:

• передмова;

• вступна стаття;

• історико-біографічний нарис.

Передмова— складова вступної частини видання, яка орієнтує читача у змісті, структурі та призначенні видання, звертає увагу на його особливості. Тут наголошується на актуальності даного видання, особливостях його структури, джерельній базі, на якій воно створювалося, новизні пропонованого матеріалу та відмінності його від попередніх видань подібної тематики. Передмова, як правило, налаштовує читача на конкретне сприйняття книги, тому однією з найголовніших вимог, яка висувається до її написання, - лаконічність, жвавість стилю і наявність у поданні інформації елементів, які б могли відразу заінтригувати потенційного покупця чи користувача такої книги.

Розрізняють передмови за авторською належністю. Творцями їх можуть бути автори, редактори, упорядники, перекладачі, провідні фахівці з проблематики, якій присвячене видання, або відомі політики, діячі культури, науки, освіти. Звідси й різні варіанти назв передмов — "Від автора", "Від редактора", Від упорядника", "Від видавництва", "Від перекладача".

Фрагмент вступної частини книги, що називається "від видавництва", з'являється тоді, коли виникає потреба привернути особливу увагу читача до причини появи чи засад такого видання. За обсягом вони короткі, як правило, на одну-дві сторонки. Набираються іншим шрифтом. Це може бути: представлення нового видавничого проекту; обґрунтування причини появи другого видання, його відмінностей від попереднього; представлення організацій або меценатів, які прилучилися до реалізації цього проекту; коротке цільове звернення до читача з конкретною пропозицією, проханням чи закликом.

Різновидом передмови виступає поширене нині у видавничій практиці переднє слово. Єдина відмінність у тому, що під цим текстом зазначається автор. З коротким переднім словом часто виступає відомий, знаний уже спеціаліст з тієї галузі знань чи проблематики, якій присвячена книга. Це може бути також керівник установи, галузі (у відомчих виданнях), авторитетний політик, митець, учений, державний діяч (у виданнях масового попиту, ювілейних, подарункових).

Нерідко замість передмови у цій частині книги вміщується вступна стаття – складова вступної частини видання, головне завдання якої — дати читачеві більше доступно написаного нового, аналітичного матеріалу, що допоможе краще, глибше зрозуміти твір, суспільно-політичні умови його створення.

Автором її виступає також знаний у цій галузі знань спеціаліст. Він ґрунтовно розглядає життєвий і творчий шлях автора книги, фахово аналізує твір, звертає увагу на його позитивні сторони й недоліки. Такі статті особливо доречні, коли готуються до друку твори, складні для сприйняття читачем або неоднозначні у трактуванні критиків журнальних варіантів, що були опубліковані напередодні появи цієї книги у світ.

Обсяг вступної статті коливається залежно від обсягу самої книги, її проблематики і призначення — від половини до трьох видавничих аркушів.

На відміну від вступної статті, історико-біографічний нарисє більшим за обсягом і самостійним твором. Його проблематика часто виходить за межі означеної праці, що публікується. Тут менше аналізується сама праця, але значна увага звертається на історичне, суспільно-політичне тло, умови формування світогляду автора, ретроспективу його життя і творчості. Такий елемент вступної частини міцно закріпився у наукових виданнях популярних міжвидавничих серій "Літературні пам'ятки України", "Пам'ятки історичної думки України".

Основна частина— це головний елемент змісту всієї книги, який складається власне з авторського тексту, поділений на логічно завершені і співмірні за розмірами структурні підрозділи. Він потребує особливо ретельної праці і автора, і редактора-видавця.

Передусім йдеться про правильний вибір системи членування текстів на ієрархічно підпорядковані частини. Іншими словами, належить вибрати оптимальне співвідношення головних блоків і роздрібнення їх на невеликі за обсягом підрозділи, дбаючи при цьому не про механічний поділ, а про логічно вмотивовану структуру самого тексту, залежно від змісту і характеру викладу самого матеріалу. У виданні це відтворено через систему рубрик і підрубрик.

Ієрархія членування тексту за змістом повинна мати таку послідовність:

• частина;

• розділ;

• параграф.

У межах цих величин тексту можуть бути свої підрозділи. Важливо лише пам'ятати, що обрана система ділення першої частини чи розділу повинна бути витримана до кінця видання. Тобто, якщо перша частини книги ділиться на розділи і параграфи всередині розділів, то друга частина вже не може складатися лише із суцільного тексту.

Проте слід пам'ятати, що не кожен авторський оригінал придатний для поділу його на ряд взаємно підпорядкованих частин. Це залежить від ряду факторів. Серед них: обсяг видання, його вид за цільовим призначенням, авторська концепція викладу матеріалу. Скажімо, у виданнях творів художньої літератури, публіцистики поділ тексту на окремі підзаголовки не завжди є доцільним. Однак і в цьому випадку досвідчений редактор може творчо підійти до структурування авторського оригіналу, згрупувавши запропоновані автором у довільній формі твори в окремі блоки, об'єднані спільною темою або проблемою. (Приклади у кн. М.Тимошика, с. 137-142).

На сьогодні вироблено систему нумерації структурних підрозділів основної частини видання, зокрема три складові цієї системи: наскрізна, роздільна, індексована.

Наскрізна система передбачає нумерацію (числом або літерою) всіх структурних одиниць у наростаючій послідовності цифр і літер від початку до завершення основної частини видання. Наприклад:




Переглядів: 5542

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.