Які нормовані державними стандартами

Показники якості, які характеризують споживчі властивості зерна, можна умовно поділити на три групи.

Перша група показників – обов’язкові для партій зерна любої культури незалежно від її цільового призначення. До них відносять колір, запах, смак, вологість, зараженість шкідниками хлібних запасів і засміченість. Показники цієї групи визначаються на всіх етапах хлібообігу, починаючи від формування партії при збиранні врожаю. Всі вони включені до державних стандартів, в заготівельні кондиції (базисні і обмежувальні норми). Обов’язкові показники покладені в основу розрахунків на зерно, тому з їх обліком готують партії зерна до продажу.

Друга група показників – показники, обов’язкові для партії зерна деяких культур чи партій певного цільового призначення. Для пшениці, вівса, жита і ячменю таким показником є натура. В зерні круп’яних культур визначають окрім обов’язкових показників якості крупність; вирівняність; плівчастість; вміст ядра для вівса, гречки, проса; для рису – такі специфічні показники, як вміст зерен жовтих, червоних, глютинозних, тріщинуватість. У ячменя для пивоваріння і спиртового виробництва визначають життєздатність і здатність до проростання, в зерні пшениці – кількість і якість клейковини, скловидність.

Третя група показників – показники додаткові. Їх перевіряють в залежності від виникнення необхідності на різних етапах хлібообігу. Стандартами вони не регламентовані. Так іноді визначають повний хімічний склад зерна, вміст аміаку при встановленні ступеня псування зерна, визначають особливості видового і чисельного складу мікрофлори, досліджують залишковий вміст фумигантів в зерні після його газації з метою дезинсекції і т.п.

Стандарти також містять вимоги до показників безпеки – вміст токсичних елементів, мікотоксинів і пестицидів.

3. Структура стандартів на зерно

Кожен стандарт починається з визначення, в якому чітко вказано направлення використання зерна, що виключає можливі помилки його використання. Стандарти на зерно складаються з п’яти розділів.

Розділ 1. Типи і підтипи. Містить розподіл зерна на окремі якісні групи (типи, підтипи) зі сходними ботанічною, технологічною, харчовою і фуражною гідністю.

В основу розподілу на типи і підтипи покладені стійки морфологічні і фізіологічні ознаки, біологічні особливості чи райони вирощування. Використовувати ці ознаки можна, так як встановлені кореляційні зв’язки між ними і технологічними властивостями, а також харчовою гідністю зерна. В кожному типі визначеної культури стандартами нормований вміст домішок зерен інших типів на рівні 5%, 10%, і 15%. Якщо вміст цих домішок перевищує встановлену норму, то зерно даної культури визначають як суміш типів з вказанням вмісту (у %) основного зерна та інших типів.

Розділ 2. Технічні вимоги. Містить перелік вимог, які висуваються до показників якості зерна. Більшість показників виражається кількісно. Це дозволяє встановлювати відповідність вимогам стандарту даної партії зерна.

В розділі регламентуються вимоги до якості зерна для заготівлі (при закупівлі державою через державну заготівельну систему) і постачання (направленого державною заготівельною системою для продовольчих, кормових і технічних цілей). При заготівлі і постачанні зерна приводяться базисні і обмежувальні норми за основними показниками якості, які відображають його стан і можливості використання.

Базисні норми – це основні норми якості зерна, на базі яких проводять розрахунки. Якщо зерно за всіма показниками якості відповідає вимогам цих норм, то його оплачують за ціною, встановленою для даного регіону за всю фізичну масу партії, яку повністю зараховують у виконання плану продажу зерна державі, передбаченого договірними обов’язками.

При відхиленні якості зерна від базисних норм в кращу сторону роблять надбавки до закупівельної ціни, а за деякими показниками і до фізичної маси, а при відхиленні в гіршу, навпаки, скидки з ціни або маси.

Обмежувальні норми – гранично допустима норма якості зерна. При невідповідності якості зерна вимогам обмежувальних норм заготівельна організація не повинна закуповувати зерно, якщо не може його довести до норм, які забезпечують збереженість.

При постачанні зерна приводяться промислові кондиції – це норми якості, які дають уявлення про вимоги, які висуваються до сировини різних галузей промисловості.

У другому розділі викладені вимоги до показників безпеки, а також дається повний опис складу сміттєвої, зернової сумішей і основного зерна.

В стандартах на посівні і сортові властивості насіння наведені посівні кондиції. Кращім вважається насіння, яке відповідає вимогам першого класу.

Розділ 3. Приймання. Містить правила приймання зерна тієї чи іншої культури.

Розділ 4. Методи визначення якості. Містить посилання на стандарти, якими слід користуватися для визначення тих чи інших показників якості.

Розділ 5. Транспортування і зберігання. Викладає принципи розміщення і зберігання зерна. Зерно всіх культур розміщують, транспортують і зберігають в чистих, сухих, без сторонніх запахів, не заражених шкідниками хлібних запасів транспортних засобах і зерносховищах у відповідності з правилами транспортування, санітарними правилами і умовами зберігання, які затверджені у встановленому порядку. Приведені стани за вологістю і засміченістю, які враховують при розміщенні, транспортуванні і зберіганні зерна.

4. Сертифікація зерна

Порядок сертифікації зерна і насіння олійних культур.

Перелік показників, які підлягають підтвердженню при обов’язковій сертифікації зернових, зернобобових культур (зерно, садівний матеріал): токсичні елементи (ртуть, миш’як, мідь, свинець, кадмій, цинк); мікотоксини (афлотоксин В1, Т-2 токсин, зеаралеон, дезоксинивалнеол); шкідливі домішки (спорин’я, гірчак повзучий, софора лисохвістна, термопсис ланцетний, в’язель різнокольоровий, геліотроп опушеноплідний, триходесма сива, куколь, плевел п’янкий); головневі зерна (марані, синегузочні); фузаріозні зерна (для пшениці і ячменю), фузаріозні і рожево забарвлені зерна для жита, зіпсовані зерна; зараженість шкідниками, N-Нітрозоліни (сума НДМА і НДЄА) для солоду пивоварного, бенз(а)перен (для зерна, яке пройшло теплову обробку); пестициди, радіонукліди.

В насінні олійних культур (соняшнику, сої, бобів, вики, кукурудзи, льону, гірчиці, ріпаку, арахісу) визначають токсичні елементи, що є в зерні: із мікотоксинів – афлотоксин В1, пестициди, зараженість шкідниками, кислотне число олії (для соняшнику), радіонукліди.

При реалізації крупної партії сертифікованої продукції, яка надходить з одного і того ж поля, організації чи транспортної одиниці (при імпорті продукції) поетапно, в декілька транспортних засобах, сертифікат, в тому числі і оформлений на основі декларації про відповідність, може видаватися на всю партію один раз. При неповній реалізації партії чи тривалій перерві в реалізації орган з сертифікації проводить інспекційний контроль. При тривалому результаті інспекційного контролю проводиться реалізація.

При сертифікації зерна і продуктів його переробки після тривалого зберігання випробування проводяться за перевіркою вмісту мікотоксинів, у випадку використання пестицидів в процесі зберігання для боротьби з шкідниками – за перевіркою вмісту пестицидів і на зараженість шкідниками.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.