Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 5. Туристична політика

План лекції:

1. Поняття туристичної політики та її складові.

2. Цілі та засоби туристичної політики.

3. Суб’єкти туристичної політики.

Література: 1, 13, 24.

5.1 Поняття туристичної політики та її складові

Поняття „туристична політика” бере свій початок відтоді, як туризм перетворився у масове соціально – економічне явище і став відігравати помітну роль в економіці багатьох країн.

Туристична політика є інтегральною частиною політичних відношень як цілого. Тому її характеристику слід розпочати із з’ясування того, що уявляє собою сама політика.

Відомо, що політика як суспільна система, охоплює такі важливі елементи як: політичний суб’єкт (носій політики), політичний об’єкт, політичні цілі; засоби (інструменти) політики; політичні рішення і регуляторні дії.

Першим елементом політики є політичний суб’єкт. Типовим для нього є те, що він:

- представляє інтереси певних громадських сил, які на конкретному історичному етапі очолюють владу у державі;

- володіє правами та повноваженнями для прийняття рішень і здійснення регуляторних дій;

- грає провідну роль при визначені цілей політики як складової процесу регулювання і управління суспільним розвитком.

Коли ми розглядаємо сутність політики як системи важливо мати на увазі, що суб’єкт знаходиться в основі розмежування її ієрархічного рівня на міжнародну, державну, регіональну та інші види. Крім того, він має відношення до динамічних змін у політиці як цілого.

Другим елементом є об’єкт політики – все те, на що спрямований регуляторний вплив суб’єкта. Якщо об’єктом регулювання є міжнародні відносини, мова йде за міжнародну політику, фінанси – фінансову політику, туризм – туристична політика.

Третім компонентом політики виступають цілі. Зазначена частина політичної системи характеризує певні очікування, які мають перетворитися у реальність в результаті регуляторних дій. Розробка цілей притаманна усякому політичному суб’єкту і їм же реалізується.

Четвертим компонентом є засоби (інструменти) політики. З їх допомогою виконуються регуляторні дії й досягаються цілі політики.

Остання складова політики – це політичні рішення і регуляторні дії. Зазвичай ця складова політичної системи має найдинамічніший характер. Вона уявляє собою „верхівку айсбергу”, або те, що формує видиму частину політики. Регуляторні дії і рішення безпосередньо пов’язані з засобами політики і виконують роль їх каталізатора.

Туристична політика має всі системні характеристики політики як цілого.

Отже, можна зробити висновок, що туристична політика – це система принципів, методів, рішень, впливів і заходів, які здійснюються уповноваженими на те суб’єктами (органами, установами, інструкціями) у зв’язку із свідомим та цілеспрямованим управлінням та регулюванням туризму та умов для його розвитку.

Головне у туристичній політиці – це свідомий та цілеспрямований вплив на розвиток туризму з боку уповноважених на це органів.

Об’єктивна потреба у ній виникла і зростає в результаті утвердження важливої ролі туризму у житті суспільства. Це сталось у певний історичний момент коли вичерпалась реальна можливість саморегулювання туристичного розвитку.

Залежно від рівня на якому вона визначається і реалізується розрізняють: державну туристичну політику, регіональну і туристичну політику окремих підприємств, що займаються туризмом.

Державна туристична політика являє собою своєрідний спектр загальної політики держави.

Необхідність впливу державних органів на розвиток туризму доведена світовою практикою.

У Гаазькій декларації з туризму, прийнятої в квітні 1989 року прямо сказано: „Туризм має плануватися державною владою, а також владою і туристською індустрією на комплексній і послідовній основі з урахуванням усіх аспектів цього феномена.

У зв’язку з тим, що туризм має в національному житті щонайменше таке ж промислове значення, як і інші види економічної і соціальної діяльності, та оскільки роль туризму буде зростати в міру наукового, технічного прогресу і збільшення вільного часу, здається необхідним розширювати у всіх країнах права й обов’язки національних туристських адміністрацій, дорівнюючи їх до того ж рівня, що мають адміністрації, які відповідають за інші найбільші економічні сектори.

Вважається що можливості саморегулювання туристської галузі, характерні для раннього етапу її розвитку, у даний час вичерпані. Причинами цього є:

- масовість туристських подорожей унаслідок досягнень науково – технічного прогресу, підвищення рівня життя народів багатьох країн світу і дії інших сприятливих факторів;

- включення багатьох країн і регіонів у туристський бізнес і загострення конкурентної боротьби на міжнародному туристичному ринку;

- збільшення числа галузей, організацій і підприємств, зайнятих у сфері туризму;

- посилення економічної, соціальної, культурної і політичної ролі туризму у національному і міжнародному масштабах.

Туристична політика носить усі властиві риси загальної політики держави. Однак існують і деякі специфічні фактори під впливом яких вона формується:

- природні умови країни або регіону – клімат, рельєф, географічне положення, флора, фауна. Вони впливають на туристичну політику в залежності від їхньої наявності або відсутності, правильного або неправильного використання з метою туризму;

- транспортні умови, що визначають заходи туристичної політики стосовно транспортної доступності туристичних об’єктів, створенню необхідних зручностей для автотуристів;

- соціальні фактори: умови життя людей, система відпусток;

- економічні фактори, пов’язані зі створенням економічної основи для розвитку туризму (стабільні валютно – фінансові, зовнішньоекономічні відносини);

- правові фактори, пов’язані зі створенням і функціонуванням туристського законодавства.

№	Форма	Сутність
1.	Правотворчість	Розробка законів та інших нормативно-правових актів
2.	Підтримка	Надання допомоги, сприяння суб'єктам туристської діяльності
3.	Стимулювання	Спонукальна діяльність з залучення нових суб'єктів у сферу туризму
4.	Легалізація	Полегшення процесу видачі ліцензій для різних організацій, підприємств, установ
5.	Регламентація	Встановлення правил, що визначають порядок діяльності, стандартизація, сертифікація
6.	Координація	Організація взаємодії, кооперація різних суб'єктів у вирішенні спільних завдань

Рис. 5.1 Форми державного регулювання туризму

5.2 Цілі та засоби туристичної політики

Цілі разом із засобами їх реалізації є важливою складовою системи туристичної політики. Вони визначаються суб’єктом регуляторних дій, підпорядковуються загальній державній або міжнародній політиці та залежать від конкретних економічних й історичних умов розвитку країни і ступеню зрілості самої туристичної галузі.

Мається на увазі, що в період становлення туризму в якій–небудь країні та утвердження її на міжнародному туристському ринку можуть ставитися одні цілі, а в період досягнення високого ступеня розвитку туризму, коли необхідно відстоювати завойовані позиції – інші.

Отже, цілі туристичної політики характеризуються динамізмом і постійним розвитком.

Рис. 5.2 Цілі туристської політики

Залежно від ієрархічного рівня на якому вони визначаються цілі розподіляються на:

- цілі державної туристичної політики;

- регіональні (локальні) цілі туристичної політики;

- фірмові цілі туристичної політики (цілі на рівні туристичного підприємства).

З переходом України від формального до реального суверенітету необхідність розробки державної туристичної політики здобуває особливого значення.

У Законі України „Про туризм” вказується, що держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури й економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності.

Основними цілями державної політики України в галузі туризму є:

- удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму;

- забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць;

- розвиток в’їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму;

- розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;

- створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;

- забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб.

На основі державної туристичної політики місцевими органами влади встановлюються регіональні та локальні цілі, що реалізуються тільки в межах закріплених за ними територій.

До цілей регіональної туристичної політики відносяться:

- збільшення числа туристичних поїздок у відповідні райони;

- включення нових об’єктів у сферу туристської пропозиції;

- збільшення часу перебування туристів у регіоні шляхом збагачення пропозиції туристських послуг;

- збільшення грошових надходжень від туризму в розрахунку на 1 туриста і 1 туродень;

- поліпшення використання матеріально – технічної бази туризму у відповідних регіонах;

- збереження навколишнього середовища, консервація туристичних ресурсів.

Цілі туристичної політики, що визначається на рівні підприємства, зводяться до таких:

- збільшення доходів і прибутку від надання туристських послуг;

- подовження туристичного сезону;

- оптимізації витрат на туристську діяльність;

- інтенсивне використання завойованих туристських ринків і освоєння нових;

- підвищення якості туристичного обслуговування.

Реалізація цілей туристичної політики припускає наявність відповідних засобів або, як їх часто називають, інструментів для здійснення визначених впливів на ту або іншу область туризму. Їх класифікація може бути зроблена за різними ознаками: якісна характеристика, призначення і таке інше.

Цілі туристичної політики можуть реалізовуватись лише завдяки засобам.

Найчастіше засоби туристичної політики систематизуються в такі групи:

1. Економічні – державні субсидії, податкові, валютні пільги й інші економічні стимули для розвитку туризму.

2. Соціальні – заходи впливу на суспільну думку для зміни відношення населення до туризму, формування в нього туристської культури.

3. Правові – нормативні акти, розпорядження влади, що мають метою стимулювання або обмеження розвитку туризму.

4. Технічні – спеціальні заходи для впливу на технічний стан готелів, ресторанів, перевізних засобів (розпорядження, інструкції, правила експлуатації).

Туристичну політику прийнято розглядати в двох аспектах: як національну (внутрішню), так і міжнародну (зовнішню). Зміст першої характеризується заходами, що носять локальний характер і визначаються державними органами країни самостійно. Як правило, вони регламентуються законами й іншими нормативними актами, що стосуються розвитку туризму в національних границях однієї країни.

Міжнародна туристична політика включає так звані конвенціональні впливи і заходи, що держава організує і проводить узгоджено з однієї або декількома країнами. Вона ґрунтується на договорах або інших видах угод, що регламентують взаємовідносини в розвитку міжнародного туризму не торкаючись суверенних прав. В останні роки міжнародна туристична політика усе більш успішно здійснюється у формі рішень і заходів, прийнятих у рамках міжнародних туристських організацій.

5.3. Суб’єкти туристичної політики

Конкретний зміст туристичної політики визначають її носії або суб’єкти. Державні або міждержавні органи, які планують і здійснюють відповідні заходи у сфері туризму називаються суб’єктами туристичної політики. За рангом або повноваженнями, які вони мають, суб’єкти туристичної політики поділяються на дві основні групи:

а) органи державної влади (центральної або місцевої), які здійснюють загальні заходи, спрямовані на розвиток туризму у країні, та розробляють відповідні цілі. У своїй діяльності вони використовують всі чинні інструменти державної влади;

б) громадські об’єднання (союзи, асоціації), які створюються на добровільній, некомерційній основі. Їх туристична політика охоплює професійне коло питань у сфері туристичної діяльності та стосується заходів з координації членів об’єднання, формування їх громадської позиції з тих чи інших аспектів туризму.

За територіальною ознакою суб’єкти туристичної діяльності поділяються на:

а) суб’єкти міжнародної туристичної політики – ООН, ЮНЕСКО, Всесвітня туристична організація та інші;

б) суб’єкти національної туристичної політики – національні організації з туризму;

в) регіональні та місцеві суб’єкти туристичної політики – органи державної влади, регіональні союзи і асоціації.

На Україні суб’єктами національної туристичної політики є Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади в галузі туризму. Регіональну туристичну політику впроваджують Верховна рада і Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, а також інші органи в межах їх компетенції.

Рис. 5.3 Інституційне забезпечення формування і реалізації туристичної політики в Україні

Рис. 5.4 Структурно-логічна інтерпретація туристичного кластеру

Різноманітність суб’єктів туристичної політики у національному та міжнародному масштабах ставлять перед теорією і практикою проблему узгодження їх інтересів і забезпечення взаємодії між ними в цілях всебічного розвитку туризму в світі.

Туристичний кластер - це об'єднання на добровільних засадах зацікавлених в спільній діяльності суб’єктів туристичної діяльності: туристичних операторів, туристичних агентств, підприємств готельного та ресторанного господарств, розважальних, торговельних, спортивно-рекреаційних, транспортних, екскурсійних організацій , сервісних та забезпечуючи підприємств, приватних підприємців , фінансових організацій, науково дослідницьких та освітніх установ, органів місцевої влади, які будуть свою співпрацю на основі принципу партнерства і здатних проявляти себе як окремий суб’єкт господарювання.

Питання для самоперевірки

1. Коли і чому виникла потреба у туристичній політиці?

2. Назвіть основні складові туристичної політики.

3. Які специфічні фактори впливають на формування туристичної політики?

4. На яких рівнях розробляється і реалізується туристична політика?

5. В якому документі визначена державна політика України в галузі туризму?

6. Які основні напрями державної туристичної політики України сформульовані в Законі України „Про туризм” (редакція 2003 року)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.