Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Тактика проведення спеціальних операцій за участю міліції громадської безпеки

 

 

6.1. Особливості планування та ведення спеціальних операцій із припинення масових безпорядків під час проведення масових заходів

 

6.1.1. Загальна характеристика та практика першочергових дій з організації та припинення масових безпорядків

Групові порушення громадського порядку, масові безпорядки небезпечні тим, що дестабілізують обстановку в населених пунктах, підривають устої суспільства та держави, завдають шкоди нормальній життєдіяльності громадян, роботі підприємств, установ, організацій, транспорту й можуть призвести до тяжких наслідків. Дії сил і засобів у ході проведення спеціальних операцій із попередження й припинення акцій громадянської непокори істотно відрізняються від операцій із пошуку та затримання озброєних злочинців. Це зумовлено іншим правовим статусом учасників противоправних дій, масовим характером акцій, а також тією обставиною, що про плановані виступи, як правило, стає відомо заздалегідь, і, таким чином, з’являється можливість у разі необхідності провести комплекс попереджувально-профілактичних заходів, наперед визначити пріоритетні напрямки дій і об’єкти вивчення на стадії латентного розвитку подій[53].

Груповими порушеннями громадського порядку визнаються дії значної кількості осіб, які спільно порушують громадський порядок чи виявляють явну непокору законним вимогам представників влади. Масові безпорядки супроводжуються насильством, погромами, підпалами, знищенням майна й іншими діями руйнівного характеру з боку великої групи людей, а також опором представникам влади із застосуванням зброї та інших предметів, що використовуються як зброя (ст. 294 КК України). Масові безпорядки порівняно з груповими порушеннями громадського порядку створюють більш небезпечну для суспільства обстановку.

У науці існують різні кваліфікації теорії виникнення масових заворушень. Так, Х.Й. Шнайдер виділяє: теорію кримінально-біологічної регресії (рецидив поводження тварин); теорію психологічної дії, коли дії учасників масових заворушень пояснюються як неусвідомлені вчинки під впливом почуттів, афекту та імпульсу; теорію психопатологічної конвергенції, коли в натовпі збираються індивіди, що мають однакові особисті якості, відхилення в поведінці або члени організованих угрупувувань[54]. У зарубіжній науці набула поширення теорія „порохового погреба”, за якою масове заворушення може спалахнути через іскру, такої, як чутки про насилля з боку правоохоронних органів тощо[55].

В.І. Спіцин розподіляє масові заворушення на чотири основні типи[56]:

інструментальні – дуже добре сплановані, що слугують засобом для досягнення визначених цілей;

експресивні – характеризуються підвищеною емоційністю, проявом певних почуттів і відносин до наявних факторів;

перехідний тип – інструментально-експресивний, який часто виникає без загальних причин;

діючий – характеризується несподіваним виникненням масових безпорядків. Деякі автори виділяють його підвиди: агресивний, об’єднаний сліпою ненавистю до певного об’єкту; панічний (рятувальний) – стихійно рятується від реального чи уявного джерела небезпеки; користолюбивий; повстанський, в якому людей об’єднує загальне справедливе обурення діями влади[57].

Інших поглядів додержується В.Г. Поліщук, який у своєму дисертаційному досліджені виділяє три види натовпу: простий, конкурентний, експресивний, на кожний з яких, за його словами, повинні передбачатися заплановані тактичні дії особового складу ОВС[58].

Практика свідчить, що при проведенні масових заходів існує можливість виникнення групових порушень громадського порядку або масових безпорядків. Імовірним є такий розвиток подій при проведенні несанкціонованих мітингів, демонстрацій та інших масових заходів політичного характеру. Їх організатори нерідко заздалегідь планують і провокують зіткнення з силами охорони громадського порядку. Так, при проведенні опозиційними політичними партіями демонстрації у березні 2001 року в Києві міліція одержала наказ, що орієнтував лише на чинення пасивної протидії її учасникам. Незважаючи на коректне ставлення працівників міліції, вони зазнали нападу. Строю міліціонерів завдавалися удари виламаними з огорожі решітками. Атакуючі намагалися відібрати в працівників міліції щити, зірвати каски й захисні жилети, вдарити їх. Не викликає сумніву, що ці дії планувалися наперед і здійснювалися спеціально підготовленими „бойовиками”. Зокрема, на екранах телевізорів було чітко видно щільну колону, яка атакувала міліцію й завдавала ударів у глибокому шикуванні. Аналогічні дії екстремістськи налаштованих елементів із кримських татар майже в усіх випадках відзначаються високою організованістю дій. Фактично кримська міліція має справу в таких ситуаціях із наперед спланованою екстремістами контрміліцейською операцією, що здійснюється під чітким керівництвом, за чітким задумом, добре підготовленими „бойовиками”. Масові безлади можуть виникнути й під час проведення спортивних, культурних та інших заходів. Тому план забезпечення будь-яких масових заходів має, на наш погляд, обов’язково передбачати дії сил і засобів охорони правопорядку на випадок несприятливого розвитку подій. Інакше кажучи, він повинен являти собою план спеціальної операції з відвернення й припинення масових безпорядків.

На жаль, на практиці досі обмежуються пунктом: „за виникнення масових безпорядків вводиться в дію оперативний план „Хвиля”. Однак цей оперативний план у таких умовах спрацювати не може, оскільки всі сили й засоби вже залучено, і вони мають інші завдання.

Зрозуміло, що всю попередню роботу, яку настанова покладає на начальника ГУМВС, УМВС, він не може виконати одноособово. Тут ми знову повертаємося до питання про необхідність штатних апаратів для забезпечення роботи оперативних штабів. Практика свідчить, що серйозне ускладнення суспільно-політичної обстановки вже змушувало приймати рішення про створення таких апаратів.

В останні роки існування Радянського Союзу спостерігалось істотне загострення суспільно-політичної та криміногенної ситуації. У цих умовах у МВС Української СРСР було створено спеціальний штаб на чолі з першим заступником міністра. У структурі оргінспекторського управління сформувалося штатне відділення, що працювало на спеціальний оперативний штаб і мало власну чергову службу. Йому виділили окреме приміщення, забезпечили необхідними засобами зв’язку, включаючи стаціонарну радіостанцію, комп’ютер. На період проведення суспільно-політичних заходів і державних свят за відділенням закріплювався автотранспорт.

Відділення забезпечувало зібрання інформації, яка характеризувала вплив соціально-політичних процесів, що відбувалися в республіці, на стан оперативної обстановки, їх оцінку; здійснювало підготовку пропозицій щодо управлінських рішень та інформації до вищих інстанцій; підтримувало контакти з цих питань з іншими правоохоронними органами; щодня готувало спеціальне зведення[59]. На великий жаль, цей позитивний досвід надалі не був використаний, і в органах внутрішніх справ повернулися до позаштатних робочих груп оперативних штабів, що діяли тільки в період ведення спеціальних операцій із припинення масових безпорядків.

Зазначимо, що такий складний порядок узгодження питання про застосування силових заходів є можливим тільки за відносно повільного розвитку подій і не цілком відповідає чинному законодавству та світовій практиці. Так, при відбитті нападу на охоронювані об’єкти, конвої, житлові приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ та організацій, а також при звільненні їх у разі захоплення, відповідно до ст. 15 Закону України „Про міліцію”, як крайній захід працівникам міліції надається право застосовувати зброю. Але згадані ексцеси можуть виникнути в ході масових безпорядків, і будь-яке зволікання при прийнятті рішення про застосування силових заходів, а в найнебезпечніших випадках і вогнепальної зброї, можуть призвести до збільшення кількості людських жертв і матеріальних втрат. Мабуть, питання про допустимість застосування силових заходів, з огляду на суперечність між вимогами закону й настанови, потребує більш чітких формулювань.

У деяких випадках при виникненні масових безпорядків є час, який необхідно використовувати для проведення попереджувально-профілактичних заходів.

У спеціальній літературі висловлювалися думки, що демонстрація сили з боку органів внутрішніх справ є не тільки марною, але навіть шкідливою. В.В. Ларін і Г.С. Нікулін писали: „У місцях передбачуваного проведення масових заходів виставляється велика кількість нарядів міліції у формі, що сприяє приверненню уваги громадян до події та їх концентрації… Для попередження несанкціонованих заходів на кожного їх учасника в ряді випадків залучалося по одному працівнику міліції”[60].

Однак досвід реальних операцій свідчить про протилежне. На нашу думку, саме своєчасне зосередження достатніх сил і засобів, а часом і навмисна їх демонстрація учасникам масових виступів, витверезливо діє на них і є головним чинником, що перешкоджає розвиткові подій за найнесприятливішим сценарієм. Поряд із цим, необхідно відзначити, що правильне ставлення політичних діячів, посадових осіб органів державної влади, засобів масової інформації до можливого виникнення масових безпорядків і дій органів внутрішніх справ із їх недопущення або припинення здатне забезпечити успіх профілактичних заходів. І навпаки, неправильне або непослідовне ставлення до цих питань провокує виникнення масових безпорядків і зводить нанівець увесь комплекс попереджувально-профілактичних заходів, що проводиться органами внутрішніх справ. У цьому відношенні показовими є події весни 1998 року в Криму.

На жаль, протягом років судова практика не має ніякого профілактичного впливу на відвернення масових безпорядків. Після масових безпорядків у Криму в 1992, 1998 та інших роках, незважаючи на неодноразові заяви прокуратури й органів внутрішніх справ про порушення кримінальних справ проти організаторів, підбурювачів, активних учасників безпорядків, судові процеси так і не відбулися. Такий стан справ сприяє формуванню відчуття повної безкарності в організаторів цих правопорушень, з одного боку, і соціальної незахищеності в працівників міліції, що постраждали при виконанні свого службового обов’язку, з іншого.

Відмінною особливістю спеціальних операцій із припинення масових безпорядків є і масштаб створюваного угруповання сил і засобів, яке, як правило, за своєю чисельністю значно перевищує угруповання, необхідне для ведення інших спеціальних операцій. У разі виникнення великомасштабних масових безпорядків, дії з їх припинення потребують залучення додаткових сил і засобів органів внутрішніх справ і внутрішніх військ із суміжних регіонів. При цьому можливим є створення стратегічних резервів Міністра внутрішніх справ України, оперативних резервів начальника ГУМВС, УМВС, тактичних (загальних) резервів керівника тієї чи іншої конкретної операції й тактичних (окремих) резервів командирів (старших) груп бойового порядку. Таке глибоке оперативне шикування включає, крім резервів, інші елементи – зведені загони, що формуються з особового складу органів внутрішніх справ, з’єднань і частин внутрішніх військ, вищих навчальних закладів МВС України.

В інтересах оперативного управління силами й засобами органів внутрішніх справ у разі виникнення масових безпорядків, організації стратегічного маневру зведеними загонами на відповідні операційні напрямки територія України поділяється на п’ять зон оперативного реагування.

На старшого оперативного начальника в зоні оперативного реагування покладаються: координація взаємодії зведених загонів ГУМВС, УМВС, що залучаються для надання допомоги в припиненні масових безпорядків, установлення розрахункового часу їх прибуття, організація управління, вирішування завдань із використання цих загонів, контроль за станом матеріально-технічного забезпечення тощо. Старший оперативний начальник також організовує проведення оперативних нарад і штабних тренувань у відповідній зоні.

Таким чином, створено п’ять оперативних командувань силами й засобами органів внутрішніх справ, внутрішніх військ і вищих навчальних закладів МВС України, що гостро ставить питання про введення штатних штабних підрозділів, які б здійснювали керівництва цими силами в особливих умовах.

У необхідних випадках МВС України бере оперативне керівництво безпосередньо на себе, роблячи стратегічний маневр силами й засобами органів внутрішніх справ одночасно кількох зон оперативного реагування. Так, для дій у Криму неодноразово направлялися зведені загони не тільки з Південної, а також і з Центральної та Східної зон оперативного реагування.


6.1.2. Організація управління силами і засобами

Система оперативно-стратегічного управління, що склалася, при діях органів внутрішніх справ в особливих умовах, пов’язаних із масовими безпорядками, є безперечним досягненням МВС України та свідчить про ефективність існуючої оперативно-бойової організації (схеми 3 і 4 ).

 

Схема 3. Система управління силами й засобами ОВС і ВВ в операції з припиненням масових безпорядків

 

 

Спеціальні операції з припинення масових безпорядків характеризуються створенням не тільки оперативного або оперативно-стратегічного, але й тактичного угруповання сил і засобів, що включає більшу кількість груп бойового порядку в порівнянні з іншими спеціальними операціями. Основне призначення тактичного угруповання сил і засобів при веденні операції „Хвиля” – застосування або загроза застосування заходів силового або психологічного впливу до учасників масових безпорядків.

Припинення масових безпорядків силовими методами є одним із видів спеціальних бойових дій, які використовуються підрозділами органів внутрішніх справ і частин внутрішніх військ МВС України під час проведення спеціальних операцій.

Спеціальні бойові дії в ході операції „Хвиля” – це засіб, до якого вдаються, коли всі інші засоби (попереджувально-профілактична робота, переговори й інше) уже не можуть привести до позитивних результатів або коли масові безпорядки починаються безпосередньо з нападу на будинки органів державної влади й управління або інші особливо важливі об’єкти[61], а також на наряди міліції та внутрішніх військ, що забезпечують громадський порядок. В останньому випадку спеціальні бойові дії ведуться в порядку самооборони, і саме такі ситуації є сьогодні переважними.

Під час спеціальних бойових дій із припинення масових безпорядків табельна вогнепальна зброя застосовується для ведення вогню на ураження тільки в стані необхідної оборони або крайньої необхідності в порядку, передбаченому чинним законодавством. Спеціальні засоби застосовуються за рішенням керівника, за винятком застосування учасниками операції аерозольних варіантів спецзасобів „Черемуха” і „Терен”– із метою самооборони.

Групи бойового порядку, виконуючи спеціальні бойові завдання, повинні діяти рішуче й наполегливо. Успішне виконання поставленого бойового завдання досягається вмілим використанням засобів активної оборони, спеціальних засобів, бойової техніки, засобів психологічного впливу, а у випадках крайньої необхідності та необхідної оборони – табельної зброї, безперебійним забезпеченням груп бойового порядку всім необхідним.

Взаємодія між групами оперативного шикування, бойового порядку, а також між підрозділами, нарядами, що входять до них, передбачає взаємодопомогу, постійну готовність за необхідності взяти на себе вирішення завдань іншої групи (підрозділу, наряду), постійне взаємне інформування. Старші груп (підрозділів, нарядів) повинні знати завдання сусідів, орієнтири, мати зв’язок між собою, виявляти ініціативу у відновленні взаємодії в разі її втрати.

 

Схема 4. Управління силами й засобами ОВС і ВВ із постійного пункту управління (ППУ) в операції з припинення масових безпорядків

 

Угруповання сил і засобів, спрямоване на попередження й ліквідацію масових безпорядків, має відповідати змістові майбутньої операції та забезпечувати: найкраще використання місцевості; зручність і швидкість дій підрозділів із блокування району безпорядків і натовпу; доцільне розсічення натовпу на окремі частини з метою якнайшвидшого його розосередження й затримання активних учасників масових безпорядків; оперативне здійснення маневру силами й засобами; нарощування зусиль на найважливіших ділянках і напрямках; швидке застосування технічних і спеціальних засобів; зручність управління й підтримання взаємодії між елементами створеного угруповання; готовність до виконання завдань.

Елементи створюваного угруповання сил і засобів повинні забезпечувати виконання розвідувальних, попереджувальних, режимних і силових дій.

Конкретні умови інколи змушували відступати від цього порядку оточення, закріпленого настановою. Так, висока агресивність і злагодженість натовпів, що прямували до районів операції під час весняних подій 1998 року в м. Сімферополі, вимагали перекриття шляхів їх руху щільним подвійним ланцюгом екіпірованих засобами індивідуального захисту співробітників, курсантів і військовослужбовців (тобто „фалангою”). Другий рубіж складався з підготовлених до загородження вантажних автомобілів, третій являв собою потужну „фалангу’ з кількох рядів екіпірованих співробітників. Цей рубіж був одночасно й рубежем блокування натовпу, який зібрався на площі. Складність управління нарядами оточення зумовила виокремлення чотирьох напрямків, очолюваних начальниками районних відділів внутрішніх справ міста або їх заступниками. Кожний напрямок мав окремі резерви силою в 150–200 осіб Уже на першому рубежі наявні сили та їх тактична підготовка дозволяли контратакувати й відкинути натовп, що йшов на прорив. Однак на практиці було прийнято рішення пропустити його на площу, але за умови повного дотримання порядку. Із цією метою натовп супроводжувався співробітниками міліції, а наряди оточення утворювали щільний коридор для його руху, прикриваючи собою ларки, магазини тощо, які могли стати об’єктами погромів. Потужні, добре екіпіровані підрозділи, котрі чітко виконували перешикування, справляли сильний психологічний вплив на натовп, що проходив на площу без яких-небудь провокаційних вигуків.

Можливим є створення деяких інших груп, не передбачених настановою. Наприклад, група збройного резерву на випадок застосування учасниками масових безпорядків вогнепальної зброї або вибухових пристроїв, а також захоплення ними заручників. До складу цієї групи включаються співробітники, озброєні автоматами й спеціальними засобами.

Керівник операції повинен мати значний загальний резерв, який, залежно від масштабу і наявних сил, може налічувати до кількох сотень чоловік. До загального резерву бажано вводити в повному складі стройові підрозділи міліції та внутрішніх військ, підготовлені для вирішення будь-яких завдань із припинення масових безпорядків. Якщо окремі резерви командирів (старших) груп бойового порядку призначаються насамперед для вирішення завдань, що виникають раптово, поповнення втрат у групах, то загальний резерв може бути використаний не тільки для парирування дій різного роду, але й, у необхідних випадках, для завдання вирішального удару по оскаженілому натовпу, коли дії інших груп бойового порядку не привели до бажаних результатів. Таким чином, підрозділи, виділені до загального резерву, повинні бути готовими взяти на себе вирішення будь-якого завдання, включаючи розосередження натовпу, вилучення активних учасників масових безпорядків, блокування тощо.

У разі безуспішного закінчення операції використання загального резерву для завдання вирішального удару або прикриття відступу інших груп може бути єдиним засобом у руках керівника операції для відвернення тяжких наслідків масових безпорядків. Досвід показує, що недотримання загальних і воєнно-тактичних принципів при плануванні та веденні спеціальних бойових дій, а також і відсутність необхідних резервів прирікають операції на невдачу. Надання ініціативи організаторам масових безпорядків, пасивне очікування активних дій натовпу, який використовує для нападу на співробітників органів внутрішніх справ фактор раптовості, втрата управління групами бойового порядку, відсутність необхідних резервів для негайного контрудару виявились основними причинами невдалого закінчення операцій із припинення масових безпорядків у м. Сімферополі восени 1992 року і 24 березня 1998 року.

Складність завдань, які вирішуються, численність і розгалужена структура угруповання сил і засобів, наявність у більшості випадків елементів організації протидіючої сторони, що прагне нав’язати свою волю, вимагають від керівника операції з припинення масових безпорядків швидкого прийняття рішень і твердого втілення їх у життя. Для цього він повинен мати відповідний штабний апарат управління, оскільки одноособово керувати численними групами бойового порядку практично неможливо.

Настановою передбачено створення в складі оперативного штабу груп: організаційно-аналітичної (10-12 осіб), військово-оперативної, зв’язку (до 8 осіб), тилового й матеріально-технічного забезпечення (12-15 осіб). Однак для координації діяльності цих груп, а також для підготування та проведення оперативно-тактичних рішень необхідною є особлива структурна ланка, яка візьме на себе організацію внутрішньоштабної роботи. Численний оперативний штаб і не менш численні групи управління (приблизно 40 чоловік) не можуть не тільки здійснювати управління діями груп бойового порядку, а й знаходитися безпосередньо в районі операції. Якщо керування операцією із затримання озброєних злочинців досвідчений керівник у змозі забезпечити, спираючись лише на невелику (4-5 осіб) групу управління, то для керування операцією з припинення масових безпорядків необхідна принципово інша схема.

Основний склад оперативного штабу та груп управління має розташовуватися на постійному пункті управління, обладнаному засобами зв’язку, оргтехнікою та з достатньою охороною. Звідси легше забезпечувати координацію дій усіх сил і засобів у регіоні й відстежувати зміни в оперативній обстановці. Постійний пункт управління повинен мати стійкий радіозв’язок, якщо можливо, та телефонний зв’язок із виносним пунктом управління.

На виносному пункті управління має знаходитися член оперативного штабу, на якого безпосередньо покладено керівництво діями груп бойового порядку. У його розпорядженні повинна бути група оперативного управління в складі кількох офіцерів, включаючи представника командування внутрішніми військами й помічника із засобів зв’язку. Крім того, необхідно мати кілька доручників, щоб через них передавати команди у разі порушення нормальної роботи засобів зв’язку. За несприятливого розвитку подій і виникнення безпорядків у декількох районах одночасно виносних пунктів управління може бути декілька, але ведення активних дій одразу на двох і більше напрямках навряд чи можливо. Місце докладання основних зусиль визначається на найбільш небезпечному напрямку, де зосереджуються достатні сили й засоби, розгортається виносний пункт управління. Після ліквідації безпорядків на найважливішому напрямку організується маневр силами й засобами в інші райони, в яких раніше здійснювалися тільки стримувальні дії.

У зв’язку з цим необхідно передбачити розподіл обов’язків із управління силами й засобами органів внутрішніх справ і внутрішніх військ між оперативним штабом (постійний пункт управління) і групою оперативного управління (виносний пункт управління).

Оперативний штаб в операції з попередження й припинення масових безпорядків здійснює такі функції управління:

1) збирання й аналіз інформації (включаючи оперативно-розшукову) про обстановку, що складається, графічне її відображення та доповідь керівникові оперативного штабу, внесення пропозицій із винайдення рішень;

2) підготовка розрахунків часу висування, визначення районів тимчасової дислокації, вихідних рубежів для зведених загонів, які прибувають з інших регіонів країни;

3) тилове (матеріально-технічне та медичне) забезпечення зведених загонів, а також власних сил і засобів;

4) підтримання стійкого зв’язку з виносним пунктом (пунктами) управління, зведеними загонами, міськрайорганами внутрішніх справ, частинами внутрішніх військ, вищими навчальними закладами МВС України;

5) оформлення рішення керівника на проведення спеціальної операції (операцій) із припинення масових безпорядків, доведення його до виконавців;

6) прийняття рішень у ході операції (операцій) про заміну особового складу, перегрупування сил і засобів, напрямок їх дій, тактику використання резервів; підготування необхідних розрахунків, доповідей керівництву оперативного штабу, оформлення рішень, доведення їх до виконавців;

7) розроблення схем маневру силами й засобами, підготування відповідних розрахунків; підтримання взаємодії;

8) контроль за виконанням поставлених завдань і надання необхідної допомоги зведеним загонам, органам внутрішніх справ, частинам внутрішніх військ і вищим навчальним закладам МВС України;

9) узагальнення матеріалів про результати операції (операцій), підготування доповідей та інформації до МВС України, органів державної влади, інших зацікавлених відомств;

10) своєчасне інформування групи (груп) оперативного управління про зміни обстановки, здобуту оперативно-розшукову та іншу розвідувальну інформацію.

Оперативний штаб, зазвичай, знаходиться на постійному пункті управління, звідки керує всім угрупованням сил і засобів в операції із припинення масових безпорядків (схема 6).

Група оперативного управління (виносний пункт) здійснює тактичне управління силами й засобами безпосередньо в районі операції з припинення масових безпорядків. На неї покладаються такі функції:

1) збирання й аналіз інформації про обстановку безпосередньо в районі масових безпорядків, графічне її відображення та доповідь керівникові, внесення пропозицій про тактичні способи використання наявних сил і засобів;

2) підготування розрахунків та інформування груп бойового порядку, визначення вихідних рубежів, напрямків і тактичних способів дій, оформлення задуму операції, рішення керівника, доведення його до виконавців;

3) забезпечення стійкого зв’язку з групами бойового порядку, визначення сигналів управління, способів взаємного розрізнювання;

4) прийняття в ході операції рішень про перегрупування сил і засобів, введення в дію резервів, маневрування силами й засобами в районі спеціальних бойових дій, доведення рішень до виконавців, контроль за їх виконанням, надання допомоги групам бойового порядку;

5) ведення журналу бойових дій;

6) своєчасне інформування оперативного штабу про зміни в обстановці, про хід операції, необхідність у підкріпленні, маневри оперативними резервами, а також про загальні результати операції;

7) організація надання медичної допомоги постраждалим;

8) прийняття рішень (якщо через дефіцит часу це не може зробити оперативний штаб) про застосування силових заходів, заходів психологічного впливу, залучення збройного резерву (схема 5).

Як свідчить досвід, у переважній більшості випадків застосування силових заходів відбувається не за наперед розробленим планом спеціальної операції, а внаслідок раптової атаки натовпу, ударну частину якої складають групи „бойовиків”, проти сил охорони правопорядку. Завдання груп оперативного управління – бути в постійній готовності до такого розвитку подій. План операції має передбачати швидке відсічення груп „бойовиків” від решти натовпу рішучими діями бойових порядків або введенням у дію загального резерву. Ці дії мають бути раптовими для правопорушників і, залежно від обстановки, супроводжуватися заходами психологічного впливу (використання світлошумових пристроїв, вогню холостими патронами тощо), а також застосуванням спеціальних засобів.

Плануючи такі дії, необхідно передбачити відкриття широких шляхів відходу для натовпу з району операції, оскільки можливим є виникнення паніки, давки і, внаслідок цього, втрати серед цивільного населення. Так, під час відомих подій у м. Тбілісі 9 квітня 1989 року при відтісненні багатотисячного натовпу від будинку Ради Міністрів у результаті давки, що виникла, загинуло 16 чоловік і ще троє померли в лікарні, травмовано більше 250 осіб[62].

Схема 5. Тактичне управління групами бойового порядку в операції з припинення масових безпорядків

 

Для ліквідації масових безпорядків спосіб витіснення є ефективним лише за наявності значних сил і відносно невеликої чисельності натовпу. Досвід показує, що три-чотири шеренги можуть успішно потіснити, а потім і розосередити натовп чисельністю не більше 3-4 тис. чоловік, якщо в натовпі будуть активно діяти оперативні групи, спонукаючи людей, що зібралися, до розосередження, а лідерів і підбурювачів удасться своєчасно ізолювати[63]. Якщо ж у натовпі є групи „бойовиків”, її витіснення неможливе без застосування гумових палок, бронетехніки та спеціальних засобів, і воно неминуче переростає в рукопашну сутичку, що призводить до значних втрат як серед громадян, так і серед сил охорони правопорядку. Тому найбільш ефективним тактичним способом дій проти атакуючої колони „бойовиків” є одночасний удар по її флангах за напрямками, що сходяться, за одночасного застосування димів і спеціальних засобів у глибину натовпу. Залежно від рівня підготовки підрозділів такий удар може завдаватися „клинами” чи щільними колонами.

Ці дії будуть успішними тільки за раптовості удару й швидкості маневру. Небажано, щоб відсічена група була надто численна, оскільки це створює великі труднощі під час затримання її учасників. Як уже зазначалося, чисельність груп „бойовиків” зазвичай не перевищує 50-60 чоловік, але вона веде за собою інших учасників масових безпорядків, тому оптимальний розмір частини натовпу, що відсікається, складає приблизно 100 осіб. Блокування такої групи потребує, принаймні, трикратної переваги в силах.

У разі, коли вдалося ввійти в переговори з людьми, що зібралися, недопустимо виконувати поставлені ними умови, які ведуть до надання тактичних переваг для дій „бойовиків”.

Так, 7 листопада 1989 року під час масових безпорядків біля будинку МВС Молдови група народних депутатів СРСР і представників Народного фронту Молдови переконала керівництво органів внутрішніх справ відтягти від натовпу наряди міліції, обіцяючи, що в цьому разі натовп розійдеться. Як тільки цю вимогу було виконано, натовп ринувся до будинку МВС. У працівників міліції, що прикривали вхід у будинок, і у вікна полетів град каміння. Окремих працівників учасники втягували в натовп і били. Скло вікон усіх поверхів було розбито, і туди закидалися пляшки із займистою сумішшю, що спричинило пожежу. Після застосування спецзасобу „Черемуха” основна частина натовпу відступила, але продовжувалися атаки з флангів. Тільки після попереджувальних залпів із вогнепальної зброї натовп припинив атаки, але не розійшовся, а рушив на мітинг. У результаті 93 працівники органів внутрішніх справ зазнали тілесних ушкоджень, із них 41 осіб був госпіталізований. Було перевернуто 10 кіосків, розбито 16 вітрин магазинів, пошкоджено п’ять телефонних автоматів, спалено одну патрульну автомашину тощо[64].

Управління силами й засобами органів внутрішніх справ і внутрішніх військ в умовах масових безпорядків відзначається особливою складністю і стосовно до груп бойового порядку полягає в:

а) збиранні й аналізі інформації про оперативну обстановку, прийнятті на цій основі рішення про використання сил і засобів;

б) поставленні завдання групам бойового порядку та коригуванні їхніх дій з урахуванням змін обстановки;

в) здійсненні постійного контролю за точним виконанням наказів і розпоряджень, що віддаються[65].

В умовах масових безпорядків можуть бути застосовані методи командного, адаптивного й рефлексивного управління[66].

Під час командного управління вся програма дій, усі окремі розпорядження є централізованими й виходять від однієї особи чи від її імені. Адаптивне управління передбачає самостійний аналіз обстановки виконавцями, на основі якого приймаються автономні рішення та взаємне узгодження дій. Окремим випадком адаптивного методу управління є його певна децентралізація, коли з дозволу керівника операції допускається деяка самостійність тих чи інших груп бойового порядку. Рефлексивне управління полягає у впливі керівника операції, старших груп бойового порядку на натовп за допомогою інформації, що дозволяє добитися бажаної поведінки активного його ядра. Із цією метою можливим є поширення контрчуток серед населення.

На практиці такі методи управління частіше за все використовуються комплексно за домінуючого становища командного методу, а можливість прийняття самостійних рішень суворо обговорюється під час проведення інструктажу.

Перевага командного методу управління передбачає чітку роботу оперативного штабу на постійному пункті управління й оперативної групи управління на виносному пункті управління. На жаль, як свідчить аналіз спеціальної літератури, у нечисленних роботах, присвячених діяльності оперативного штабу, фактично не розглядаються питання організації внутрішньоштабної роботи, а лише згадуються результати його дій[67]. Це природно, оскільки важко дати практичні рекомендації щодо організації внутрішньоштабної роботи за відсутності штабних підрозділів з управління силами й засобами органів внутрішніх справ в особливих умовах[68]. Ці рекомендації зводяться до вже розглянутих раніше: чіткий розподіл функціональних обов’язків для забезпечення взаємозамінності між членами робочої групи оперативного штабу; її постійний склад; проведення регулярних штабних тренувань і командно-штабних навчань під безпосереднім керівництвом начальника оперативного штабу.

Для чіткого управління групами бойового порядку, забезпечення їх тісної взаємодії необхідно точно визначити:

1) час і місце зосередження сил, засобів і їх завдання;

2) час, порядок зайняття вихідних рубежів, позицій і початку дій;

3) порядок, напрямок дій груп бойового порядку, підрозділів і нарядів, що входять до їх складу;

4) порядок введення до району блокування сил і засобів, а також конвоювання затриманих;

5) тактику дій у разі скупчення населення на підступах до району безпорядків, заходи припинення протиправних ексцесів;

6) тактику дій у разі раптового нападу натовпу на підрозділи органів внутрішніх справ і внутрішніх військ;

7) порядок взаємодії груп бойового порядку за рубежами, напрямком дій, часом, стиками між підрозділами;

8) організацію зв’язку й управління;

9) порядок застосування зброї[69].

Серйозні труднощі становить управління групами бойового порядку, що ввійшли в силовий контакт з оскаженілим натовпом. Команди й сигнали при цьому погано сприймаються, а застосування засобів посилення мови дозволяє учасникам безпорядків уживати заходів протидії. Старші й командири, опинившись під впливом натовпу, як правило, втрачають можливість керувати діями підлеглих. У цьому разі спеціальні бойові дії можуть перерости в суму єдиноборств, вплинути на результат яких керівник операції здатен тільки введенням резервів. І зберегти управління в таких умовах дозволяє тільки шикування бойових порядків як мінімум у два ешелона. Після вступу в бойовий контакт першого ешелону, другий зберігає строй. Співробітники, що діють у складі першого ешелону, поступово відступають через „вікно” в тил другого ешелону та виводять із собою затриманих активних учасників масових безпорядків. У тилу другого ешелону затримані передаються групі конвоювання, а перший ешелон, що відступив через „вікно”, знову утворює строй у тилу другого ешелону, який увійшов тепер у силовий контакт із натовпом[70]. Такі дії вимагають високого рівня підготовки особового складу, чіткої взаємодії, наявності простору для глибокого шикування бойових порядків і резервів для надання допомоги співробітникам, що перебувають в оточенні натовпу.

Старший групи бойового порядку (підрозділу, наряду) несе відповідальність за успішне виконання бойового завдання. Організація ним спеціальних бойових дій щоразу залежить від наявності часу й конкретних умов обстановки. Отримавши бойове завдання, він швидко оцінює обстановку, приймає рішення і віддає усний бойовий наказ. У разі необхідності старший групи (підрозділу, наряду) передає команди по радіо голосом або встановленими сигналами. При цьому він повинен знати загальне завдання спеціальної операції, вивчити наявні дані про протидіючу сторону, завдання сусідніх і взаємодіючих груп (підрозділів, нарядів), місцевість (вигідні підступи, найнебезпечніші напрямки), природні та штучні перешкоди, їх захисні й маскувальні властивості, умови спостереження, застосування спецзасобів, бойової техніки, а у випадках крайньої необхідності або необхідної оборони – зброї. Крім того, ураховувати пору доби, стан погоди, напрямок і силу вітру.

Бойовий наказ повинен викладатися стислою, чіткою командною мовою. У бойовому наказі зазвичай указуються: орієнтири; становище протиборчої сторони та характер її дій; загальне завдання спеціальної операції та завдання групи бойового порядку (підрозділу, наряду); завдання сусідніх і взаємодіючих груп (підрозділів, нарядів); бойові завдання підрозділів і нарядів, які складають групу бойового порядку, в певних випадках – кожного підлеглого; порядок застосування зброї, спеціальних засобів, заходи безпеки; час готовності до виконання завдання та сигнали.

Для управління рухом груп бойового порядку або підрозділів, а також застосуванням спецзасобів (у випадках крайньої необхідності – вогню) призначаються єдині орієнтири й установлюються сигнали. Орієнтирами обираються добре видимі місцеві предмети (висотні споруди, труби та ін.). Вони нумеруються справа наліво й за рубежами в бік противника. Цілевказання здійснюється від орієнтирів (місцевих предметів) у напрямку руху командами або сигнальними ракетами. Під час роботи на радіостанціях суворо дотримуються правила ведення переговорів[71].

Стійке управління групами бойового порядку (підрозділами) має відпрацьовуватися в ході регулярних оперативно-тактичних і практичних занять з особовим складом.

Організація управління та зв’язку в операції з припинення масових безпорядків дещо змінюється, якщо основна частина здійснення силових заходів – витіснення й розосередження натовпу – повністю покладається на внутрішні війська. Таке рішення має ту перевагу, що військові підрозділи діють у повному складі під керівництвом своїх штатних командирів.

Управління частинами й підрозділами внутрішніх військ організується з командно-спостережного пункту старшого військового командира, який є водночас заступником керівника операції з військ. Командно-спостережний пункт (КСП) обладнується в районі операції в місці, що забезпечує компактне розміщення команд-но-штабних машин, їх охорону, стійкий зв’язок з оперативним штабом і підлеглими підрозділами, можливість візуального спостереження за діями військ і зручність керування ними. На КСП розміщується група управління, що створюється на базі штабу частини, яка становить основу військових сил, залучених до операції.

Командири груп блокування, розосередження, а також командири рот і взводів здійснюють управління зі спостережних пунктів, які організуються в районі дій їх підрозділів[72].

Однак на практиці інколи допускаються відступи від цього правила. Так, 9 квітня 1989 року у м. Тбілісі на час операції, яка проводилася як суто військова, командири рот і взводів знаходилися безпосередньо в бойових порядках своїх підрозділів. Ця обставина, а також відсутність співробітників міліції, не тільки ускладнила управління, але й призвела до зайвого застосування сили з боку військовослужбовців. Мабуть, правильним слід уважати порядок, за якого командири взводів і рот ідуть за ланцюгами своїх підрозділів, здійснюючи контроль за діями підлеглих. Зв’язок є основним засобом, що забезпечує безперервне і стійке управління військовими та міліцейськими підрозділами в операції. Стосовно військ він організується відповідно до рішення заступника керівника операції з військ і є частиною загального плану зв’язку, затверджуваного керівником операції.

Найважливішим засобом зв’язку в операції, здатним забезпечити безперервне, стійке управління підрозділами, є радіо. Радіозв’язок, як правило, організується радіомережами, а зв’язок керівника операції з групою розосередження, нарядами із застосування спеціальних засобів, загальним резервом і збройним резервом – радіонапрямками. Для зв’язку з підрозділами, окремими військовими частинами й міліцейськими загонами можуть застосовуватися також рухомі (автомашини, мотоцикли, посильні), сигнальні (прапорці, ліхтарі, ракети та ін.) і проводові (польовий телефон) засоби зв’язку[73]. Зв’язок між основним (постійним), виносним, командно-спостережним пунктами управління і командно-спостережним пунктом заступника керівника операції з військ здійснюється по радіо і повинен дублюватися проводовим зв’язком.

Залучення вищих навчальних закладів МВС України до операції під час проведення масових заходів має відбуватися на основі таких основних принципів:

1) збереження життя, здоров’я та високого морально-психологічного рівня перемінного й постійного складу;

2) своєчасне інформування особового складу про ознаки виникнення надзвичайної ситуації;

3) підтримання стійкого зв’язку і взаємодії з ГУМВС, УМВС для своєчасного отримання даних про оперативну обстановку в районі можливого виконання спеціальних бойових завдань;

4) дотримання особовим складом законності й етичних норм поведінки співробітників органів внутрішніх справ;

5) забезпечення постійної готовності сил і засобів, призначених для виконання завдань, що виникають раптово;

6) застосування раціональних прийомів і доцільних тактичних способів дій з урахуванням обстановки;

7) взаємозв’язок і взаємодія з територіальними органами внутрішніх справ, підрозділами внутрішніх військ МВС України в ході вирішення поставлених завдань;

8) забезпечення своєчасного маневру силами й засобами, їх перегрупування з урахуванням динаміки розвитку подій.

Наведемо наступні умови виконання поставлених завдань у надзвичайних обставинах:

а) наявність своєчасної та достовірної інформації про обстановку;

б) проведення інструктажів особового складу з чітким визначенням цілей, завдань, а також способів їх досягнення;

в) вибір тактично грамотних способів дій;

г) повна оснащеність особового складу засобами індивідуального захисту й активної оборони, іншого озброєння, включаючи в необхідних випадках вогнепальну зброю; вміле застосування цих засобів і зброї;

д) контроль за несенням служби й станом здоров’я особового складу[74].

Важливою умовою успішного вирішення поставлених завдань є також використання особового складу навчальних закладів МВС під керівництвом своїх стройових командирів і представників у складі єдиного підрозділу.

Необхідно зазначити, що хоч чинні керівні документи МВС України не містять прямих указівок на те, курсанти яких саме курсів повинні залучатися до вирішення спеціальних бойових завдань, використання з цією метою особового складу перших курсів украй небажане з огляду на дві обставини. По-перше, значна частина курсантів перших курсів ще не досягла повноліття, їх залучення до таких дій є сумнівним із правової точки зору. По-друге, ці курсанти ще не мають мінімально необхідної підготовки, яка б дозволяла їм брати участь у спеціальних операціях.

У МВС Росії існує практика формування на базі навчальних закладів батальйонів екстреного реагування (схема 6).

 

 

Схема 6. Організаційна структура батальйону екстреного реагування навчального закладу МВС РФ

До організаційної структури батальйону екстреного реагування, у разі використання його поза постійною дислокацією навчального закладу, входить взвод матеріально-технічного забезпечення, який включає польову кухню (кухні), їдальню, продовольчий склад, а також склади: речовий, озброєння, спецзасобів. Чисельність батальйону екстреного реагування складає приблизно 300 осіб, чисельність рот – 80-90 осіб, таким чином, кількість „активних штиків” у батальйоні складає 240-270 осіб.

Вивчення вітчизняного досвіду свідчить, що вищі навчальні заклади МВС України також ідуть шляхом формування підрозділів, які мають організаційну структуру, близьку до армійської (батальйонів). Наприклад, Кримський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ формує для вирішення завдань з охорони громадського порядку при проведенні масових заходів підрозділ, що діє під керівництвом проректора по службі. До його складу входять зазвичай два (в разі крайньої необхідності – три) навчальні курси під керівництвом стройових командирів. До проведення цих заходів залучаються викладачі спеціальної тактики, фізпідготовки, офіцери стройової частини, фахівці із засобів зв’язку, психологи, медики, працівники служб тилу.

Чисельність особового складу може складати 200-300 осіб. Організаційна структура цього підрозділу наводиться в схемі 8.

Начальник вищого навчального закладу МВС України або один із його заступників, будучи членом оперативного штабу, бере участь у прийнятті рішення щодо використання підлеглого особового складу в спеціальній операції з урахуванням рівня його підготовки. Настанова, як уже зазначалося, передбачає ті групи бойового порядку, до складу яких доцільно включати курсантів навчальних закладів. Як свідчить практика, бойова злагодженість підрозділів і особиста підготовка курсантів до ведення спеціальних бойових дій із припинення масових безпорядків відповідають рівневі підготовки стройових підрозділів міліції, а часто й переважають його, наближаючись до рівня військовослужбовців внутрішніх військ. Керівники територіальних органів внутрішніх справ зазвичай прагнуть тримати курсантські підрозділи в складі загального резерву, який призначається для вирішення будь-яких завдань. Відповідно до цього мають організовуватися навчання й практичні заняття навчальних взводів і курсів.

Інколи керівник операції приймає рішення, що веде до поділу підрозділів вищих навчальних закладів і використання їх у складі різних нарядів у відриві від стройових командирів і викладачів. Таке використання курсантів може спричинити негативні наслідки, воно небажане як із тактичних міркувань, так і з міркувань дотримання заходів безпеки й законності.

У разі використання підрозділів навчальних закладів у повному обсязі виникає необхідність у створенні спеціального органу управління – штабу або групи оперативного управління.

 

Схема 7. Організаційна структура підрозділу навчального закладу
МВС України для вирішення завдань з охорони громадського порядку
під час масових заходів

 

Такий штаб (або група управління) має створюватися завчасно шляхом штабних тренувань і навчань, заздалегідь відпрацьовувати питання управління підрозділами в особливих умовах. Його основними завданнями є:

1) забезпечення постійної готовності сил і засобів навчального закладу, що виділяються для дій в особливих умовах;

2) оперативне планування діяльності навчального закладу в цих умовах;

3) оперативне й тактичне управління силами та засобами навчального закладу при вирішення спеціальних бойових завдань;

4) забезпечення взаємодії з територіальними органами внутрішніх справ, внутрішніми військами МВС України при плануванні й вирішенні спільних завдань;

5) контроль за ходом підготовки сил і засобів навчального закладу до діяльності в особливих умовах.

Основними функціями штабу (групи оперативного управління) є:

1) підготовка документації з планування дій в особливих умовах, її узгодження, доведення до виконавців і зацікавлених осіб і своєчасне коригування;

2) розробка заходів організаційного характеру (проектів наказів, указівок і розпоряджень ректора вищого навчального закладу тощо), спрямованих на підготовку сил і засобів до дій в особливих умовах;

3) постійна взаємодія зі старшим оперативним начальником, оперативним штабом із питань підготовку й використання сил і засобів навчального закладу за настання особливих умов;

4) збирання й аналіз інформації про оперативну обстановку та своєчасне вжиття необхідних заходів;

5) виконання заходів при введенні відповідного режиму готовності (щодо операції з припинення масових безпорядків – сигналів „Хвиля-1” і „Хвиля-2”);

6) отримання необхідних даних із метою винайдення та прийняття рішень стосовно ефективного використання сил і засобів навчального закладу, захисту життя та здоров’я особового складу й громадян, що перебувають у небезпечній зоні;

7) підтримання зв’язку та взаємодії тимчасово створюваних підрозділів із територіальними органами внутрішніх справ, внутрішніми військами МВС України й іншими структурами;

8) своєчасне доведення до командирів підрозділів, усього особового складу прийнятих рішень і надання необхідної допомоги в ході їх виконання;

9) контроль за проведенням заходів і їх облік, ведення необхідної документації;

10) узагальнення й поширення передового досвіду діяльності органів внутрішніх справ, вищих навчальних закладів і внутрішніх військ МВС України в особливих умовах[75].

Для успішного управління силами й засобами навчального закладу необхідною є організація радіозв’язку за радіонапрямами (оперативний штаб – командир підрозділу ВНЗ; навчальний заклад – командир підрозділу ВНЗ) і радіомережі (командир підрозділу ВНЗ – командири підрозділів, що входять до нього).

6.1.3. Особливості виникнення масових безпорядків під час проведення масових заходів

Переходячи до питання про особливості управління силами й засобами органів внутрішніх справ при проведенні масових заходів, слід підкреслити, що найзначніші групові порушення громадського порядку та масові безпорядки виникають, як правило, в ході розвитку конфліктних ситуацій.

Перша форма являє собою процес, який проходить у кілька стадій[76]. На першій стадії зазвичай визначаються протиборчі сторони. На другій стадії сторони переходять до активних дій. На третій стадії ситуація повністю виходить з-під контролю. Частішають напади на органи внутрішніх справ, військові частини, метою злочинних груп стає захоплення вже не тільки зброї, а й заручників.

Друга форма виникнення масових безпорядків пов’язана зі стрімким розвитком подій, коли важко виокремити певні стадії. Саме ця форма характерна для масових безпорядків під час проведення масових заходів. За таким „сценарієм” виникають сутички між уболівальниками на спортивних змаганнях, між учасниками мітингів, демонстрацій протилежної політичної орієнтації, що проходять паралельно.

Останніми роками політичний, національний, релігійний екстремізм неодноразово призводив до виникнення масових безпорядків під час демонстрацій і мітингів, які спеціально організовувалися з цією метою, а самі безпорядки здійснювалися за наперед розробленим задумом і планом, що вимагало попередньої організаційної роботи. Таку форму стрімкого переростання демонстрацій у масові безпорядки, які виразилися в атаці натовпу проти сил охорони правопорядку або нападах на будинки органів державної влади, приймали події 1992 і 1998 рр. у Сімферополі й 2001 р. у Києві.

Відносна легкість, з якою екстремістам удається спонукати людей до вчинення протиправних дій, пояснюється специфікою психології особи, що перебуває в натовпі. Як зазначав В.М. Бехтеров, „достатньо, щоб хтось розпалив у натовпі низькі інстинкти, і натовп, що об’єднався завдяки високим цілям, стає в повному значенні слова звіром, жорстокість якого може перевершити будь-яку ймовірність”[77]. Сам по собі натовп гіпнотично діє на особу. При цьому „впливає не тільки ватажок, але й кожний індивід на іншого індивіда”[78]. „Натовп узагалі більше схильний до зла, ніж до добра. Героїзм, доблесть, доброта … майже ніколи не є відмітними ознаками великих зборів індивідів”[79].

Густав Ле Бон, що докладно досліджував психологію натовпу, говорить про „зникнення свідомої особистості”[80]. „Індивід у натовпі набуває, завдяки тільки численності, усвідомлення нездоланної сили, і це усвідомлення дозволяє йому піддаватися таким інстинктам, яким він ніколи не дає волі, коли буває один. У натовпі ж він менш схильний приборкувати ці інстинкти, тому що натовп анонімний і не несе на собі відповідальності. Почуття відповідальності, що стримує завжди окремих індивідів, цілком зникає і у натовпі”[81]. Далі Ле Бон установлює заразливий вплив натовпу. „У натовпі всяке почуття, всяка дія заразливі, і при цьому такою мірою, що індивід дуже легко приносить у жертву свої особисті інтереси інтересові колективному. Будь-який агресивний натовп складається не тільки з осіб, що заздалегідь зібралися з визначеними цілями. До натовпу приєднуються також обивателі. Вони не виявляють великої агресивності, їх приваблює ексцес як хвилююче видовище, котре змінить їхнє одноманітне існування. У групових ексцесах беруть участь також і надто довірливі люди, яких заражає загальний настрій і які безоглядно віддають себе у владу стихійним явищам. Випадковий склад натовпу є однією з його відмітних психологічних особливостей, на що не можна не зважати, плануючи заходи щодо боротьби з масовими безпорядками. Але особливістю натовпу є також і функціонування в ньому специфічного соціально-психологічного явища, яке умовно можна визначити як емоційний резонанс. Люди, що беруть участь у груповому ексцесі, не просто знаходяться по-сусідству. Вони заражають оточуючих і самі заражаються від них[82].

Користуючись згаданими вище соціально-психологічними механізмами, організатори масових безпорядків мають можливість за допомогою агітації та дій відносно нечисленних груп „бойовиків” перетворити мітинги й демонстрації, інші масові заходи, що спочатку мали мирний характер, у безпорядки, які супроводжуються погромами, підпалами, нападами на сили охорони правопорядку та будинки органів державної влади.

У науковій літературі, інформаційних та інших документах органів внутрішніх справ виникнення таких ексцесів під час масових заходів часто відносять до раптових. На нашу думку, у більшості випадків раптовість дій учасників масових безпорядків є наслідком оперативної непоінформованості органів внутрішніх справ. Більше того, маючи багатий досвід дій в особливих умовах, органи внутрішніх справ України повинні бути в постійній оперативно-бойовій готовності до такого розвитку подій. Тому погодимося з точкою зору В.С. Комісарова стосовно того, що твердження про раптовість виникнення масових безпорядків вільно чи мимоволі ставлять під сумнів будь-яку можливість своєчасної превенції групових антигромадських проявів, які дезорієнтують органи внутрішніх справ, що на практиці призводить до тяжких наслідків[83].

Інша справа – тактична раптовість. Заздалегідь плануючи свої дії, організатори масових безпорядків мають можливість вибору часу й місця для атаки на підрозділи органів внутрішніх справ, внутрішніх військ чи на об’єкти, які вони охороняють. Але й до такого розвитку подій треба бути готовими. Відбивати раптові дії учасників масових безпорядків можна введенням резервів та іншими наперед спланованими тактичними способами. Необхідними умовами для подолання негативних наслідків тактичної раптовості є: наявність відповідного угруповання сил і засобів; оперативно-бойова та морально-психологічна готовність особового складу, його підготовка до дій у таких умовах; тверде й стійке управління силами й засобами; наявність засобів індивідуального захисту, спеціальних засобів, зброї тощо в потрібній кількості; можливість здійснення стрімкого маневру резервами в напрямку, звідки виходить загроза; попереднє планування дій у різних варіантах несприятливого розвитку оперативної обстановки чи подій у ході масових заходів. Перелічені умови фактично є елементами спеціальної операції.

Визначаючи масові заходи, автори спеціальних робіт дотримуються формулювання, запропонованого В.В. Ларіним. Масові заходи – це сукупність дій або явищ соціального життя за участі великої кількості громадян, що вчиняються з метою задоволення їхніх політичних, духовних, фізичних та інших потреб і є формою прав і свобод, а також формою соціального спілкування між людьми та способом встановлення єдності установок особи, колективу й суспільства в цілому[84].

Масові заходи як соціальне явище породжують особливу обстановку на території їх проведення, якій притаманні такі специфічні риси[85]:

1) певною мірою порушується звичний ритм життя району, міста, регіону або країни в цілому;

2) масові заходи проводяться, як правило, на обмеженій території за участі великої кількості людей;

3) можливість швидкоплинної зміни оперативної обстановки;

4) стихійне формування певних „неформальних” угруповань, що справляють негативний вплив на стан громадського порядку та безпеки і здатні вчиняти різні правопорушення;

5) можливість групових порушень громадського порядку, небезпека виникнення масових безпорядків, пожеж, руйнування конструкцій, споруд, інших непередбачених обставин, що створюють загрозу громадському порядку й безпеці;

6) можливість прямого використання масового заходу його організаторами або іншими по-екстремістському налаштованими групами, організаціями для провокування масових безпорядків;

7) можливість заподіяння шкоди підприємствам, організаціям, особистим інтересам громадян, їхнім правам і свободам.

Крім того, проведення найбільш значних масових заходів пов’язане зі структурною перебудовою роботи служб і підрозділів органів внутрішніх справ (створення спеціальних органів управління – оперативних штабів, пунктів управління, тимчасових формувань (груп); наявність додаткових завдань для органів внутрішніх справ та інших організацій). При цьому залучаються додаткові сили й засоби, змінюється режим роботи особового складу тощо[86].

У деяких випадках для забезпечення громадсько-політичного масового заходу потрібне здійснення оперативно-стратегічного маневру силами й засобами органів внутрішніх справ і внутрішніх військ до того чи іншого регіону країни.

Оперативна обстановка, що складається у зв’язку з проведенням деяких масових заходів, може оцінюватися як особлива, що веде до обґрунтованого переходу органів внутрішніх справ до дій в особливих умовах і завчасного планування спеціальної операції. Саме таким чином розвивалися події при забезпеченні виборів до органів державної влади та місцевого самоврядування навесні 1998 року в Автономній Республіці Крим.

Управління силами й засобами в період підготовки та проведення масових заходів здійснюється спеціально призначеними працівниками або оперативним штабом зі спеціально організованих стаціонарних і пересувних пунктів управління, розташованих, як правило, безпосередньо в районі проведення заходу. Кожний пункт управління забезпечується необхідними засобами зв’язку.

На практиці обладнати пункт управління для роботи численного оперативного штабу безпосередньо в районі заходів далеко не завжди можливо. Тому видається більш доцільною організація управління, раніше запропонована автором: основний склад оперативного штабу знаходиться на постійному пункті управління, а безпосередньо в районі заходів обладнується виносний пункт, звідки здійснюється тактичне управління діями підрозділів, груп, нарядів.

Слід зазначити, що ці заходи, передбачені Статутом патрульно-постової служби міліції України, у сучасній обстановці інколи мають бути визнані недостатніми. Так, при проведенні численних масових заходів із високою ймовірністю переростання їх у масові безпорядки буває необхідним завчасне шикування бойового порядку та виділення в загальний резерв керівника операції сил і засобів, що перевищують 15 відсотків їх загальної чисельності.

Як приклад розглянемо організацію охорони громадського порядку в м. Сімферополі при проведенні масових заходів, пов’язаних із 56-ою річницею депортації з Криму громадян різних національностей, що відбувалися в період 17-18 травня 2000 року[87]. У плануванні заходів із забезпечення правопорядку та безпеки брали участь представники апарату МВС України й апарату ГУМВС України в Криму, які мали великий досвід цієї роботи. Фактично було сплановано та здійснено спеціальну операцію з попередження та припинення масових безпорядків. Попереджувально-профілактичні заходи, ужиті напередодні безпосередньо 18 травня, давали змогу з великою часткою впевненості вважати, що можливість виникнення масових ексцесів буде зведено до мінімуму.

Не можна не зупинитися й на деяких недоліках, допущених у ході планування цієї операції.

1. До складу оперативного штабу не було включено командира дивізії внутрішніх військ, представників керівництва СБУ, прокуратури, Університету внутрішніх справ, спеціально не створювалася робоча група. Це свідчить, що оперативний штаб у цьому разі було створено формально, у складі, близькому до складу колегії ГУМВС України в Криму.

2. Керівник силами й засобами органів внутрішніх справ в основній зоні (№ 3) не мав групи управління й обладнаного пункту управління, що за ускладнення обстановки могло спричинити втрату управління.

3. Схеми, плани зв’язку, переговірних таблиць тощо були відсутні. Керівники секторів повинні були формувати радіомережі, спираючись на постійні позивні тих чи інших груп, зазначені в загальному плані та розрахунку сил. Ці радіомережі прослуховувалися організаторами масового заходу, а робота на одній частоті могла призвести до хаосу в ефірі за ускладнення обстановки.

4. Розсічення натовпу не передбачалося навіть у крайньому випадку як із політичних міркувань, так і з огляду на брак підготовлених підрозділів за великих розмірів площі. Фактично це завдання могли виконати тільки внутрішні війська, оскільки чисельність батальйону ППСМ, ПМШР „Беркут” і залучених сил Кримського факультету Університету внутрішніх справ була явно недостатньою для формування колон потрібної глибини. Плановане на випадок крайньої необхідності відтіснення натовпу кількома підрозділами міліції, вишикуваними у дві-три шеренги, могло принести успіх тільки за умови масованого застосування засобів психологічного впливу, активної оборони та спеціальних засобів.

5. Наявні сили для оборони будинку Ради Міністрів АРК (480 осіб)[88] дозволяли вишикувати бойовий порядок в один ешелон (у 2-3 шеренги), котрий, як показує досвід, доволі легко проривають бойовики й натовп, який вони ведуть за собою.

6. Не весь особовий склад мав необхідне екіпірування, що пояснюється недостатнім забезпеченням органів внутрішніх справ засобами індивідуального захисту й активної оборони.

7. Не створювалися збройний резерв і снайперські групи, хоча можливість вчинення терористичних актів, захоплення заручників розглядалася. (У червні 1995 року під час масових безладів на території південно-східного Криму група кримських татар захопила заручником начальника Феодосійського міського відділу внутрішніх справ, якого облили бензином і утримували протягом кількох годин).

Охорона порядку при проведенні масових заходів здійснюється у формі безпосередньої адміністративно-правової охорони порядку й громадської безпеки та „полягає у визначенні території, на якій вона здійснюється, режиму такої охорони, зосередженні необхідних сил і засобів, щоб відразу ж мати можливість припинити правопорушення та відновити громадський порядок і безпеку”[89]. Згідно з визначенням В.В. Ларіна „адміністративно-правова охорона громадського порядку при проведенні масових заходів – це виконавчо-розпорядча, підзаконна діяльність державних органів і громадських організацій, яка полягає в установленні й застосуванні комплексу особливих заходів зі створення спеціальних органів управління, видання відповідних нормативних актів, застосування заходів охорони громадського порядку з метою створення сприятливих умов для реалізації прав і свобод громадян, а також обстановки спокою в місцях проведення масових заходів”[90]. Така діяльність, залежно від масштабу масових заходів, створює особливі умови для органів внутрішніх справ, а в деяких випадках і для інших органів державної влади.

Діяльність органів внутрішніх справ із попередження та припинення масових безпорядків, забезпечення проведення масових заходів великого масштабу є одним із найскладніших видів дій в особливих умовах. За своєю формою ці




Переглядів: 4893

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.031 сек.