• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Природна вода.

Таблиця 7 (продовження).

З невеликого числа молекул лише незначна їх доля (при 25⁰ — приблизно 1 молекула на 5·10⁹) зазнає електролітичної дисоціації за схемою: Н₂О « Н⁺ + ОН^- . Протон Н⁺ у водному середовищі взаємодіє з молекулами води і утворює іон гідроксонію Н₃О⁺ , який об'єднується з 1 молекулою Н₂О в іон дигідроксонію Н₂О₂⁺ . Віддаль О...О у таких комплексних іонах помітно коротша довжини нормального водневого зв'язку між нейтральними молекулами. Але оскільки протон , очевидно, знаходиться не точно посередині цього вкороченого зв'язку, а ближче до одного з атомів Оксигену, можна вважати, що у воді існує гідратований іон гідроксонію Н₃О⁺. Явище електролітичної дисоціації води відіграє велику роль у хімічних процесах, які відбуваються у різних системах, в тому числі у біологічних. Дисоціація води є причиною гідролізу багатьох речовин, до складу яких входять іони, породжені слабкими електролітами (основами або кислотами). Концентрація іонів [OH-] важлива характеристика води і водних розчинів. Для чистої води концентрації Н⁺ і ОН^- рівні і становлять 1·10^-7·1·10^-7 = 1·10^-14, це величина постійна і позначається як К_в (це іонний добуток води). Для води і одних розчинів важливою характеристикою є водневий показник (рН), який дорівнює значенню від'ємного логарифма з концентрації водневих іонів: рН = -lg[Н⁺].

При підвищенні температури дисоціація води збільшується, тому ступінь її дисоціації зростає. Концентрація іонів Н+ у природних водах і водному середовищі біологічних систем активно впливає на різні обмінні процеси, пов'язані з утворенням розчиненням або обміном мінеральних і органічних речовин, зміщенням різних рівноважних процесів, утворенням певних іонних форм речовини, на швидкість їх міграції у природних умовах.

При низьких температурах утворення води з молекул водню і кисню у відсутності каталізатора відбувається надзвичайно повільно, але при підвищенні температури швидкість процесу різко зростає і при 550⁰С реакція відбувається з вибухом. При зниження тиску і підвищенні температури рівновага зсувається вліво. Ступінь термічної дисоціації води (%) при 100 кПа становить: 0,034 (1015⁰С); 0,74 (1711⁰С); 8,6 (1015⁰С) і 11,1 (2483⁰С). Під впливом УФ випромінювання відбувається фотодисоціація води на іони Н⁺ і ОН^- . Іонізуюче випромінення викликає радіоліз води з утворенням Н₂, Н₂О₂ і вільних радикалів Н^-, ОН^-, НО₂^-; радіаційний вихід приблизно 4 молекули, що розпались, на кожні 1,6·10^-17 Дж поглиненої енергії випромінювання.

Вода належить до реакційно здатних речовин. Вона окиснюється атомарним киснем: Н₂О + О → Н₂О₂, реагує з активними металами і неметалами, основними і кислотними оксидами, утворює кристалогідрати з багатьма типами неорганічних і органічних сполук. Лужні метали реагують з водою з утворенням лугів і водню, а галогени (Cl₂, Br₂, I₂) утворюють у реакції з водою дві кислоти HНal і HНalО. Фтор реагує з водою специфічно, крім HF, у цій реакції утворюються також О, О₂, О₃, Н₂О₂, OF₂ і інші сполуки. При підвищених температурах замість HНalО галогени (Cl₂, Br₂, I₂) утворюють з водою HНalО₃, які не стійкі і розкладаються на HНal і О₂. Якщо воду пропускають через розжарене вугілля вона утворює так званий водяний газ: Н₂О + С → СО + Н₂. При підвищенні температури у присутності каталізатора вода реагує з СО, СН4, іншими вуглеводнями, наприклад: Н₂О + СО → СО₂ + Н₂ (каталізатор залізо), Н₂О + СН₄ → СО + 3Н₂ (каталізатор нікель або кобальт). Ці реакції використовують для промислового одержання водню. Воду можна розглядати як перспективу для водневої енергетики . Якщо людство відкриє дешевий спосіб одержання водню з води, проблема екологічно безпечної енергетики стане значною мірою вирішеною. Для розкладу води на водень і кисень може бути залучена енергія сонця, яка харчує сонячні батареї елемента постійного електричного струму, а також можуть бути використані термохімічні способи розкладу води.

Червоний фосфор при нагріванні з водою під тиском у присутності каталізатора окиснюється до метафосфорної кислоти: 6Н₂О + 3Р = 2НРО₃ + 5Н₂, без каталізатора взаємодія води з червоним фосфором відбувається інакше : 6Н₂О + 4Р = РН₃ + 3Н₃РО₂ (тут утворюються фосфін і гіпофосфітна кислота).

З лужними і лужноземельними металами вода реагує вже при кімнатній температурі, менш активні метали реагують з водою при підвищеній температурі, Mg і Zn — вище 100⁰С , Fe — вище 600⁰С. Вода з оксидами багатьох елементів утворює основи або кислоти.

Вода може бути каталізатором хімічної реакції. Наприклад, у реакції взаємодії водню або лужних металів з хлором (потрібні сліди води). В окремих реакціях вплив води протилежний — вона служить каталітичною отрутою (для залізного каталізатора при синтезі NH₃).

За рахунок водневих зв'язків молекули води утворюють просторові сітки, у яких знаходяться порожнини, у них можуть знаходитись молекули інертних газів, вуглеводнів, вуглекислий газ хлор, (СН₂)₂О, СНCl₃ і багато інших речовин. У формі гідратів такого типу перебувають у деяких місцевостях у природі поклади газу.

Вода — добрий розчинник і тому розчиняє багато полярних та іонних речовин. У більшості випадків зі зростанням температури розчинність речовин у воді зростає, але деякі речовини мають складний характер цієї залежності. Розчинність багатьох сульфатів, карбонатів і фосфатів при підвищенні температури зменшується або спочатку підвищується, а потім проходить через максимум. Розчинність малополярних речовин ( у тому числі газів, які входять до складу атмосфери) у воді низька і при підвищенні температури, зазвичай зменшується, а потім проходить через мінімум. З підвищенням тиску розчинність газів зростає, проходячи при високих тисках через максимум. Багато речовин не просто розчиняються у воді, а хімічно реагують з нею. У розчинах NH₃ можуть бути молекули NH₃·Н₂О і незначна кількість іонів NH₄⁺. Між розчинними у воді іонами, атомами, молекулами, які не вступають з нею у хімічні реакції, і молекули води існують іон-дипольні та міжмолекулярні взаємодії, які не руйнують їх.

Природна вода являє собою складну багатокомпонентну систему, до складу якої входять мінеральні речовини (табл. 8-14), гази, а також колоїдні і крупно дисперсні частки, в тому числі мікроорганізми. За величиною мінералізації (г/л) розрізняють такі природні води: ультрапрісні — до 0,2; прісні — 0,2-0,5; маломінералізовані — 0,5-1,0; солонуваті — 1-3; солоні 3-10; з підвищеною солоністю — 10-35, розсоли — більше 50. Макрокомпонентами природної води зазвичай є Ca, Mg, Na, K, Fe (катіогенні води), Si, C, S, Cl (аніоногенні води). До мікрокомпонентів природної води відносяться рідкісні і рудні елементи, наприклад, B, Li, Rb, Zn, Bi, Be, W, U, Br, I і інші.

Таблиця 8. Площа, об'єм і середня глибина океанів і морів

Основні гази, які містяться у природній воді — СО₂, N₂ (характерні як для поверхневих, так і для глибинних умов), СН₄, СО, Н₂ (більше типові для підземних вод і вод вулканічних активних областей). Розчинні у воді компоненти перебувають у рівновазі, утворюючи комплекси різного складу.

Таблиця 9. Хімічний склад природних вод

*-для суми (Cl^- + Br).

Середній вміст у сухому залишку морської води (% за масою): NaCl – 77,7; MgCl₂ – 9,4; MgSO₄ – 6,6; СaSO₄ – 3,4; KCl – 1,7; CaCO₃ – 0,3; MgBr₂ – 0,3.

Переважна частина поверхні землі зайнята океанами і морями (361059000 км², це складає 71%; у них міститься 1370323000 км³, або 1413·10¹⁸ кг водного розчину електролітів середньої концентрації (~ 0,5 моль/л розчин NaCl, 0,05 моль/л розчин MgSO₄ і ін.

Таблиця 10. Середній елементний склад морської води

При коливаннях загальної концентрації солей (солоності морської води) відношення між її основними компонентами залишаються приблизно постійними. Користуючись цією характерною особливістю властивостей води, можна тільки на підставі визначеної концентрації одного з найосновніших іонів розрахувати вміст решти іонів. Відомо, що для океанів і відкритих морів спостерігаються такі співвідношення: [Cl]:[Na⁺+К⁺] = 1,74; [Cl^-]:[SO₄^2-] = 7,186; [Cl^-]:[Mg²⁺] = 14,84 і ін.

Таблиця 11. Найголовніші іони морської води.

Солоність морської води за Серенсеном (S) визначається як сума солей у грамах, які одержуються при випарюванні 1 кг води і висушуванні сухого залишку до 480⁰С. При цьому всі карбонати повинні бути переведені в оксиди, галогени замінені Хлором, а органічні речовини спалені.

За імперичним співвідношенням солоність морської води S% = 0,03 + 1,805 Cl%.

Таблиця 12. Хімічний склад океанської і морської води

Встановлено, що найбільша солоність морської води у тропічних широтах (35-37%) викликана сильним випаровуванням води; вона дуже висока у північно — західній частині Індійського океану (>36%) і особливо у червоному морі і Персидській затоці (>40%). Дещо знижується солоність поблизу екватора (до 34%) внаслідок розбавлення води великою кількістю атмосферних опадів. У високих широтах у результаті танення льодів і малого випаровування солоність поверхневих морських вод падає (34-30%).

Мінералізація морської води в основному визначається найголовнішими іонами і у першу чергу Cl^- і Na⁺. За концентрацією у морській воді іони утворюють ряди: Cl^{- >} SO4^2- > HCO₃^- + CO₃^2- і Na⁺ + K⁺ > Mg²⁺ > Ca²⁺. Вміст деяких компонентів морської води, особливо тих, які приймають участь в обміні, що здійснюється живими організмами (Нітроген, Фосфор, розчинний кисень), зазнає значних коливань.

Розчинність атмосферних газів у морській воді залежить від її солоності і температури; рН морської води знаходиться в межах 7,5 — 8,4.

Морська вода характеризується певним значенням зміни температури за глибиною. Існує так званий термоклин, нижче якого температура практично постійна і рівна 0 — 4⁰С.

Солоність теж змінюється характерно у залежності від глибини. У поверхневих шарах води спостерігаються флуктації, потім відбувається плавна зміна солоності у глибинах (галоклин), у глибинних водах солоність повільно знижується.

Коливання значень рН і концентрації розчиненого кисню у приповерхневому шарі морської води визначаються розчинністю атмосферних вуглекислого газу і кисню, а також фотосинтезом, який там відбувається. Спостерігається глибинний максимум значень рН, який розділяє дві зони. У першій з них переважний вплив мають біохімічні процеси, а у другій — фізико-хімічні (зміна константи дисоціації з глибиною і геохімічні процеси, тобто вплив дна).

Найбільша кількість кисню розчинена в арктичних водах, які поповнюють цим компонентом і води Атлантичного океану. Вміст кисню у приповерхневих водах зазвичай антибатний концентрації у них таких біогенних іонів як фосфат і нітрат. Роль кисню у життєвих процесах, які існують у водному середовищі, дуже важлива. У незабруднених холодних водах спостерігається підвищена розчинність кисню протягом осені і зими.

Ця розчинність компенсується активністю фотосинтезу і меншою розчинністю кисню у теплішій воді протягом весни і літа. Це означає, що хоч вміст кисню може змінюватись, ступінь насичення кисню залишається на постійному рівні. Ступінь насичення (у мас.%) визначається як (Со₂/ Со_2,р)·100, де Со₂ — виміряна концентрація, Со_2,р — рівноважна концентрація при однаковій температурі і вмісті солі. Насичення поверхневого шару води за звичай складає 97-105%.

У міру збільшення глибини залягання шару води ця величина зменшується. Домінуючий вплив на розподілення при різних температурних умовах виявляють місцеві особливості. Величина розчинності кисню у воді активно впливає на життєздатність багатьох водних організмів. Особливо чутлива до зменшення вмісту у воді кисню риба. При аномальному підвищенні (вище природного рівня) температури води у водоймищі розчинність кисню у ній зменшується нижче норми, і риба починає задихатись і гинути. Розчинності атмосферного кисню у воді може перешкоджати також плівка нафтопродуктів (нафта, мазут, гас і ін.), що також викликає масову загибель морських тварин.

Забруднювачами природної води є важкі метали (Меркурій, Цинк, Кадмій, Плюмбум), неметали (Флуор, Арсен, Фосфор і Сульфур (у складі токсикантів) наприклад, SO₂), ДДТ, бензпірени, полі-хлоровані дифеніли, пентахлорфенол, дихлофос, полібромовані дифеніли, вінілхлорид, поверхнево-активні речовини, пестициди — інсекткциди, гербіциди, фунгіциди, регулятори росту рослин, мінеральні добрива, алдрин і ділдрин, радіоаквні ізотопи. Небезпечні для води також різні відходи біологічних виробництв.

3. Мінеральні води.

Мінеральні води — природні і штучні води, які містять підвищену кількість (у порівнянні з прісними) солей, газів, органічних речовин і які володіють специфічними властивостями (температура, вміст біологічно активних компонентів, радіоактивність і ін.), що викликають їх лікувальну дію. Для лікувальної мети використовують переважно мінеральні води з бурових свердловин, які забезпечують постійність їх дебіту (кількості води, що виливається за певну одиницю часу), хімічного складу, а також захищають ці води від забруднень . Для попередження виснаження і забруднення джерел мінеральної води встановлені зони санітарної охорони курортів.

Для лікування поза курортами широко використовують мінеральні води розлиті у пляшки. На післярадянській території розрізняється більше 100 видів лікувальних і лікувально-столових мінеральних вод. Розливання цих вод здійснюється на спеціалізованих заводах і цехах підприємств харчової промисловості. Налиту у пляшки воду насичують вуглекислотою; вона повинна бути безбарвною, без запаху і постороннього присмаку. Пляшки з мінеральною водою зберігають у горизонтальному положенні у прохолодному місці.

За мінералізацією (загальна кількість розчинних у воді іонів і біологічно активних елементів, яка виражається у грамах на літр — г/л) розрізняють слабомінералізовані мінеральні води (2-5 г/л), середньомінералізовані (5-15 г/л), високомінералізовані (15-35 г/л), розсольні (35-150 г/л) і сильнорозсольні (вище 150 г/л).

Хімічний склад різних мінеральних вод.

За іонним складом мінеральні води ділять на хлоридні , гідрокарбонатні, сульфатні, натрієві, кальцієві і магнієві. У залежності від газового складу і наявності специфічних елементів розрізняють мінеральні води карбонатні, сульфідні (сірководневі), бромідні, йодидні, залізовмісні, радіоактивні (радонові) і ін. Мінеральні води бувають холодні (20⁰), теплі (20-35⁰С), гарячі — термальні (35-420) і дуже гарячі — високотермальні (вище 420).

Мінеральні води використовують для так званого питного лікування і для ванн, купань, душів, які проводяться у бальнеологічних лікарнях і у лікувальних басейнах, а також для інгаляцій і полоскань при захворюваннях носоглотки і верхніх дихальних шляхів, для зрошень при гінекологічних хворобах, для промивань, головним чином при захворюваннях органів травлення, порушення обміну речовин і ін.

Ефект від питного лікування мінеральними водами залежить не тільки від правильного вибору воду, але і від правил її вживання (доза, періодичність, зв'язок з часом приймання їжі), температури і т.д., які обумовлюють різну дію однієї і тієї ж води. Саме тому питне лікування мінеральною водою (особливо у домашніх умовах) належить проводити тільки за призначенням лікаря, у суровій відповідності до його вказівок. У випадку відсутності призначеної лікарем мінеральної води її можна замінити іншою, яка близька до неї за хімічним складом і дією, обов'язково дотримуючись прописаного лікарем порядку її приймання. Застосування мінеральних вод у вигляді ван, для зрошень та інгаляцій можливе лише в умовах лікувальних закладів за призначенням лікаря і пів наглядом медперсоналу.

Багато мінеральних вод (наприклад, Боржомі, Джермук, Нарзан і ін. ) завдяки приємному смакові і здатності гамувати спрагу широко використовуються як столові води і без обмеження продаються у торговельній мережі. Одначе, особам, які страждають захворюваннями системи травлення, серцево-судинної і сечевиділювальної систем, а також порушеннями обміну речовин, застосовувати їх, не порадившись з лікарем, не варто, бо це може призвести до небажаних, нерідко важких ускладнень.

Штучні мінеральні води, близькі за складом до природних, готують з хімічно чистих солей. Їх широко використовують у лікарнях, поліклініках і місцевих санаторіях, головним чином для приготування карбонатних, сірководневих, азотних, радонових, йодобромних, хлоридних, натрієвих і інших ванн. До штучних мінеральних вод, які використовуються як столові і ті, що гамують спрагу, відноситься содова вода. Вона являє собою прісну воду, до якої добавлені натрій гідрогенкарбонат (питна сода), кальцій хлорид, магній хлорид, насичену вуглекислим газом.

Зрозуміло, що природна мінеральна вода певного призначення має більше корисних властивостей, ніж відповідна їй вода, створена штучно. Тому у випадках використання мінеральних вод для лікувальної або харчової мети перевагу належить віддавати першим.

4. Міжнародні нормативи ВООЗ для контролю якості питної води

Вода є об'єктом підвищеної і особливої уваги державних органів, громадських об'єднань, засобів масової інформації, багатьох промислових підприємств і народів усього світу.

У наш час особливо важливого значення набуває проблема чистої питної води, на якість якої розроблені відповідні міжнародні нормативи

Таблиця. Нормативи ВООЗ для питної води за мікробіологічними показниками.

5. Контроль якості води в Україні

В Україні якість води централізованого господарсько-питного постачання регламентується Державним санітарними правилами і нормами (ДсанПіН), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 грудня 1996 р., №383.

Гігієнічні вимоги, що визначають придатність води для питних цілей, включають:

- безпеку в епідемічному відношенні;

- нешкідливість хімічного складу;

- сприятливі органолептичні властивості;

- радіаційну безпеку.

Якість питної води залежить від її складу та властивостей:

- у вододжерелі;

- при надходженні у водопровідну мережу;

- у точках водозабору.

Безпека питної води в епідемічному відношенні визначається показниками, що характеризують з достатньо високою вірогідністю відсутність у ній небезпечних для здоров'я споживачів бактерій, вірусів, інших біологічних включень.

В ДсанПін наводяться вимоги до кількісних мікробіологічних і до паразитологічних показників безпеки питної води, токсилогічні показники якості питної води.

За токсилогічними показниками питна вода має відповідати вимогам:

* - величина зазначена в дужках, допускається при обробці води реагентами, що містять алюміній;

- -** - перелік контрольованих пестицидів встановлюють з урахуванням конкретної ситуації.

Вода не має містити інші компоненти (меркурій, Талій, Кадмій, нітрити, ціаніди, хром (+6), 1,1-дихлоретилен, 1,2-дихлоретан, бенз-(α)-пірен) у концентраціях, що визначаються стандартними методами досліджень.

Показники концентрації залишкових кількостей

дезинфектантів у питній воді

При проведенні знезаражування води концентрація залишкових кількостей дезинфектантів, що визначається не рідше, ніж раз за годину, має складати:

- при при знезаражуванні питної води хлором вміст залишкового вільного хлору у воді на виході із резервуарів чистої води має бути 0,3-0,5 мг/дм³ (якщо тривалість контакту хлору з водою не менше 30 хв.), вміст залишкового зв'язаного Хлору — 0,8 — 1; 2 мг/дм³ (якщо тривалість контакту хлору з водою не менше 60 хв.). При сумісній наявності у воді вільного та зв'язаного хлору дозволяється здійснення контролю за одним із них: за залишковим вільним Хлором (при його концентрації понад 0,3 мг/дм³) або за залишковим зв'язаним хлором (при концентрації залишкового вільного хлору менше 0,3 мг/дм³);

- при знезаражуванні води озоном концентрація залишкового озону при виході із камери змішування має бути 0,1 — 0,3 мг/дм³ при тривалості контакту не менше 4 хв.

Взаємозв'язок дози дезинфектану (С, мг/дм³) та часу (Т, хв.), необхідного для забезпечення епідеміологічної безпеки оброблюваної води під час її проходження до першого споживача, визначає критерій “С·Т”, що може бути встановлений експериментально для кожної конкретної води з урахуванням показників її хлорпоглинальності.

При використанні у процесі водопідготовки коагулянтів, дезинфекантів чи інших реагентів, дозволених Міністерством охорони здоров'я України для застосування у практиці господарсько-питного водопостачання, їх залишкові кількості у питній воді не мають перевищувати відповідних нормативних значень.

Органолептичні показники якості питної води.

Сприятливі органолептичні показники якості питної води визначаються сукупністю значень, що регламентуються органолептичними показниками якості та фізико-хімічними характеристиками води (за вмістом у воді компонентів, які впливають на органолептичні показники).

Вода не має містити інші компоненти, спроможні змінювати її органолептичні властивості, - Цинк, поверхнево-активні речовини, нафтопродукти, феноли у концентраціях, що визначаються стандартними методами досліджень.

Показники радіаційної безпеки питної води

Радіаційна безпека питної води визначається за гранично допустимими рівнями сумарної об'ємної активності α- та β-випромінювачів (природних). У разі перевищення цих рівнів слід провести вивчення радіонуклідного складу досліджуваних проб води щодо його відповідності нормам радіаційної безпеки.

Для особливих регіонів нормативи радіаційної безпеки питної води погоджуються Головним державним санітарним лікарем України.

Показники фізіологічної повноцінності якості води.

Показники фізіологічної повноцінності питної води визначають ефективність її мінерального складу біологічним потребам організму. Вони засновані на доцільності для ряду біогенних елементів обліку не тільки максимально допустимих, а й мінімально необхідних рівнів їх вмісту у воді. Дослідження показників, що характеризують фізіологічну повноцінність питної воджи, рекомендується проводити в об'ємі, наведеному у таблиці

ДсанПіН передбачають при підозрі забруднення вододжерел (у місці відбору, вище за течією річки, у регіоні) невідомими токсичними сполуками, хімічними речовинами, використовувати допоміжний інтегральний (експресний) показник якості води (Т — індекс токсичності проби досліджуваної речовини). Тест-об'єктами можуть бути дафнії, інфузорії і інші організми.

ДсанПіН встановлюють здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду за якістю води у системах централізованого господарсько-питного водопостачання, а також відповідальність адміністрації виробничих підприємств водопровідно-каналізаційного господарства, комбінатів та комунальних підприємств чи інших установ (у тому числі і підприємств харчової промисловості), що експлуатують системи централізованого водопостачання населених пунктів України незалежно від їх відомчої підпорядкованості і форм власності, відповідно до законів України “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про охорону праці” Водного кодексу України.

ДсанПіН затверджують програми, що рекомендується для проведення лабораторно-виробничого контролю за якістю води в системах централізованого господарсько-питного водопостачання.

Санітарно-епідеміологічний контроль якості питної води налагоджено у більшості населених пунктів України, але у сільській і дачній місцевостях ця проблема потребує більшої уваги. Бо у багатьох випадках вода таких вододжерел як криниці, малі річки, свердловини контролюється дуже рідко або не контролюється зовсім. Особливо це стосується приватних нововведених джерел водопостачання питної води.

6. Очищення і використання води.

Читайте також:

1. Енергетичні параметри гідро- та пневмопривода.
2. КЛІТИННА ВОДА.
3. Населення як природна основа трудових ресурсів і трудового потенціалу
4. Основні поняття гідро- та пневмопривода.
5. Природна вентиляція
6. Природна вентиляція. Способи організації
7. Природна гамма-активність продуктивних порід
8. Природна і штучна радіоактивність
9. Природна монополія
10. Природна стійкість організму . Фактори, що впливають на опірність .
11. Регулювання якості електроенергії засобами силової перетворювальної техніки промислового електропривода.

Переглядів: 1389