Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Медичні школи Салерно та Монпельє

Характерною рисою середньовічної культури є всеохоплююче панування теоцентризму – християнського вчення про Бога як про сутність, першопричину і першооснову створеного ним світу. Згідно з християнською релігією знання має два рівні – надприродне знання, яке містилося в текстах Біблії, і природне знання, що його отримало людство шляхом вивчення навколишнього світу, представлене в текстах філософів Платона, Аристотеля та інших видатних античних мислителів, визнаних і канонізованих церквою. Широке розповсюдження релігійних догм спричинило виникнення середньовічної схоластики як релігійного типу філософії.

Класична середньовічна схоластика базується на таких положеннях:

· Всі знання містяться в працях авторитетних авторів, що визнані церквою.

· Наука – це вміння виводи низші поняття з вищих шляхом формальної логики.

· Викладання – процес теоретичний, такий, що абсолютно виключає досвід.

Схоласти переробили праці Гіппократа, Ібн-Сіни і Галена. Особливо сильного скорочення зазнали труди Галена, з яких викинули експериментальні досягнення щодо будови і функцій живого організму, проте його уявлення про про пневму та надприродні сили були підняті на рівень релігійної догми і теорії схоластичної медицини середньовіччя. Повернення до справжнього змісту вчення Галена потребувало багато зусиль видатних лікарів епохи Відродження і наступних поколінь. Цей процес відбувався в умовах жорстокого переслідування вільнодумців-лікарів і дослідників.

В період середньовіччя широке розповсюдження отримала алхімія –початковий історичний етап зародження сучасної хімії. Переклад арабських алхімічних рукописів на латинську мову сприяв виникненню «алхімічного буму» в Західній Європі, завдяки чому європейські алхіміки відкрили залізний купорос, вуглекислий амоній, розробили засоби виготовлення паперу і пороху, впровадили ряд нових методів. На жаль, догматична релігійна теорія затримувала розвиток алхімії, що негативно відбилося на розвитку фармації. Активні зусилля алхіміків середньовіччя були спрямовані на пошук «філософського каменю», який нібито міг перетворювати будь-які метали на золото, а також був в змозі своєю чудодійною силою лікувати всі хвороби і повертати молодість.

Анатомія в середні віки майже не вивчалася. Анатомування трупів людей було заборонено, і лише в 1238 році Фрідріх ІІ дозволив професорам Салернської медичної школи забирати для розтину один труп страченого злочинця за 5 років для демонстрації. У 1241 році було дозволено дослідження трупів з метою судово-медичної експертизи. В 1316 році професор Болонського університету Мондино Луцці (1275-1326 рр.) видав підручник з анатомії. Сам Мондино мав можливість розтину тільки двох трупів, і його підручник в основному складався з поганих перекладів текстів Галена. Але книга Мондино більше 2 віків була університетськім посібником з анатомії, і за нею навчався Везалій.

Широко були розповсюджені містичні уявлення. Чаклуни і гадалки успішно конкурували з лікарями. Більш того, багато лікарів користувалися їх засобами і прийомами. Талісмани і гороскопи, магічні закляття і містичні забобони використовувалися при лікуванні будь-яких хвороб. Кожан, якого вбили опівночі, вважався найкращим протизаплідним засобом. Безсумнівно визнавалося, що корінь мандрагори вночі кричить людським голосом і допомагає від падучої (епілепсія), що доля людини, її здоров’я і можливості залежать від розташування планет на небесному склепінні. Астрологія і кабалістика – спадок Стародавнього Вавилона – знайшли в Середньовічній Європі другу батьківщину. В багатьох європейських університетах були створені кафедри астрології. Середньовічні правителі утримували двірських астрологів (ця посада вважалась дуже високою і почесною). Лікар, який не дотримувався духу і букви астрології був такою ж дивиною, як і священик, що не вірив догматам Священного писання. Не тільки в астрологічних календарях, але й в медичних працях описувався зв’язок функції і ураження органів і частин тіла з рухом певних планет і розташуванням сузір’їв. Так, наприклад від Сатурна належали стан правого вуха, селезінки, кісток гомілки, плеча і сечового міхура; від Юпітера – стан легенів, печінки і стоп; від Марса – лівого вуха, кровоносних судин та статевих органів тощо.

В ІХ-Х ст. загальний рівень просвіти в Західній Європі значно підвищується. З’являються великі соборні школи для підготовки вищого духовенства в Шартрі, Реймсі, Йорку та інших містах, створюються світські школи. На базі соборних і великих світських шкіл виникли університети в Парижі (1215 р.), Болоньї (1158 р.), Оксфорді (ХІІ ст.), Падуї (1222 р.), Кембриджі (1209 р.), Монпельє (1289 р.), Кракові (1364 р.) та в інших містах. З початку свого заснування і до ХV-ХVІ ст. вони були учбовими закладами для духовенства.

В деяких університетах головне положення займали студенти, в інших – викладачі. Так, наприклад, у Болонському університеті студенти обирали професорів і навіть ректора, які, вступаючи на посаду, проголошували перед представниками студентів «присягу покірності». В Паризькому університеті, навпаки, самоуправління здійснювалося виключно корпорацією викладачів. Студенти, вступаючи до університету, приносили присягу на кшталт присязі священиків і давали обітницю безшлюбності - целібат, який був неодмінним для всіх дипломованих лікарів, студентів і професорів університетів і який скасували аж в 1452 р.

Задача студентів-медиків полягала насамперед у вивченні праць Галена. Методи викладання були схоластичними. Студенти завчали на пам’ять те, що їм читали професори (читали в буквальному розумінні цього слова) – тексти Галена, Гіппократа, Авіценни. Практичному навчанню на медичних факультетах не приділялося достатньої уваги. Анатомія вивчалася за підручниками, які майже не були ілюстровані. Лише в двох університетах – в Салерно і в Монпельє, створених на базі медичних шкіл, викладання практичної медицини велося на достатньо високому рівні. Ці школи відіграли важливу роль у розвитку медицини Західної Європи. Перші згадки про Салерно ми знаходимо в хроніках ІІ ст. до н. е. В Римській імперії він був відомий як місце відпочинку і, можливо, курортного лікування. В ІХ ст. в Салерно існувала корпорація лікарів – «Гіппократові община», яка не тільки лікувала, але й займалася навчанням мистецтву лікарювання. Медична школа в Салерно склалася як школа практичного напрямку. На відміну від інших медичних шкіл раннього Середньовіччя вона була світським закладом і фінансувалася не духовенством, а за рахунок коштів міста і платні за навчання. На викладачів і студентів цієї школи целібат не розповсюджувався.

Декани школи не мали духовних звань, більш того, в ХІ-ХV ст. в Салернській школі навчалися і навіть викладали жінки. Салернський госпіталь, створений в 820 р., був першою громадською лікарнею Західної Європи.

В історії Салернської школи відокремлюють два періоди:

- грецький період, що тривав від початку існування школи до ХІІ ст.

- греко-арабський період – ХІІІ ст.

Вже в епоху раннього Салерно там створювалися праці практичного характеру, такі, як «Антидотарій» – книга лікарських засобів, що найчастіше застосовувалися салернськими лікарями. На межі ХІ-ХІІ ст. «Антидотарій» містив лише 60 рецептів, але далі він перероблявся і розширювався. В ньому вперше наводяться точні вагові прописи ліків: у гранах, унціях, скрупулах і драхмах. Існував і «Пасіонарій» – практичний посібник з діагностики різних хвороб, автором якого вважають вченого Гаріопонта, що жив у VІІІ ст.

Власна медична література Салерно була настільки багата, що в середині ХІІ ст. був створений всеохоплюючий трактат «Про лікування захворювань», в якому йшлося про лікування всіх відомих на той час хвороб «від голови до п’ят». Широкою популярністю користувалися праця Архіматтея «Про прихід лікаря до хворого», де розглядаються, окрім порад з діагностики і лікування, питання медичної етики, взаємовідносин лікаря і хворого. Великої слави дістав Роджер Салернський, його «Хірургія Роджера» (1170 р.) була основним посібником і довідником з хірургії протягом 100 років.

На початок ХІІІ ст. слава Салерно була настільки великою, що в 1224 р. імператор Фрідріх надав їй виняткове право присвоювати звання лікаря і видавати дозвіл на лікарську діяльність на теренах його імперії. Була затверджена постійна навчальна програма: навчанню в школі передував 3-річний підготовчий період, потім 5 років вивчалася медицина, після чого відбувалося протягом року стажування у досвідченого лікаря. Багато уваги приділялось гігієні та дієтетиці. Анатомія вивчалася на малюнках або на трупах свиней. Дозвіл робити розтини людських трупів один раз за 5 років, як ми вже згадували, професори отримали лише в 1238 році. Викладання мало практичний характер, студенти старших курсів супроводжували викладачів під час обходів у госпіталі, брали участь в огляді хворих; стажери виконували функцію помічників лікаря.

Традиції Салернської школи продовжила медична школа в Монпельє (на півдні Франції). Вона була заснована в 768 р. при домініканському монастирі. З ХІ-ХІІ ст. для викладання в Монпельє почали запрошувати випускників Салернської школи. В 1137 році школа відокремилася від монастиря, в 1145 році в Монпельє був відкритий міський госпіталь, на базі якого проводилося практичне навчання студентів.

На початку ХІІІ ст. школа отримала право мати свою виборну адміністрацію на чолі з канцлером – світською особою. Одним з перших канцлерів школи був Роджер Салернський. Школа готувала бакалаврів (особи, що склали півкурсові іспити), ліценціянтів, які закінчили курс навчання і мали право займатися лікарською діяльністю, і магістрів, яких запрошували до корпорації викладачів. Наприкінці ХІІІ ст. медична школа Монпельє увійшла до складу університету.

На межі ХІІІ-ХІV ст. в Монпельє викладав Арнальдо де Вілланова найвідоміший лікар середньовіччя. Коло його інтересів було надзвичайно широким. Він займався токсикологією, пошуком засобів подолання старості і продовження життя, написав книгу про лікувальні властивості вина, склав «Бревіарій» – стислий нарис практичної терапії. Вивчаючи праці Салернської школи, він виклав у віршах медичне кредо цієї школи в галузі дієтетики, здорового способу життя і методів попередження захворювань. Це був славетний «Салернський кодекс здоров’я», виданий вперше в 1480 р. Потім він багато разів видавався різними європейськими мовами і викликає інтерес навіть у наших сучасників.

 




Переглядів: 1829

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.