Розвиток анатомії в ХV – ХVІ ст.

В Падуанському університеті були здійснені видатні дослідження з анатомії і фізіології людини.

Протягом багатьох сторіч після Галена фактично нічого нового в анатомії не було відкрито. Церква суворо забороняла професорам-ченцям робити розтини людських трупів. Легальні розтини для навчання в університетах (один раз на рік) почали робити більше ніж через тисячу років після Галена. В 1238 р. медична школа в Салерно отримала дозвіл робити розтин один раз у 5 років. Перший розтин в Болонському університеті був здійснений у 1281 р., в Падуї – у 1341р. В 1376 р. Людовик, герцог Анжуйський, наказав своєму суду віддавати університету в Монпельє один труп на рік. Анатомічний театр був відкритий в Падуї в 1490 р. В Нідерландах закон, що дозволяв розтини трупів, був оприлюднений аж в 1555 р. Дозволялося досліджувати лише трупи злочинців, покараних на смерть.

Публічний розтин тривав кілька діб. Рідкісне видовище відбувалося в розкішному амфітеатрі, супроводжувалось музикою і світловими ефектами і збирало велику кількість бажаючих його побачити, переважно людей багатих і знатних. Іноді «захоплюючий спектакль» відвідував сам князь або герцог. Вдячні глядачі вносили певну платню за отримане задоволення. На зібрану суму влаштовували урочисте поховання, і всі присутні на чолі з професором супроводжували тіло на цвинтар.

Анатомічні театри були оздоблені дивовижними зловісними прикрасами, навіяними містичними настроями Середньовіччя – візерунками з людських кісток, пірамідами з черепів. Де-не-де траплялися і складні сюжетні композиції – в одному з анатомічних театрів можна було милуватися цілою групою зі скелетів, що зображувала гріхопадіння.

Анатомією на той час займалися не тільки лікарі. Геніальний художник Леонардо да Вінчі разом з лікарем Торре десятки років таємно анатомували трупи (близько 30 розтинів). Він почав використовувати нові методи дослідження: промивання органів проточною водою, заповнення воском шлуночків мозку та судин та ін. Художник зробив біля 7000 надзвичайно точних анатомічних зарисовок. Роботи Леонардо на півсторіччя випереджали дослідження засновника сучасної наукової анатомії Везалія, але не мали впливу на розвиток медицини, тому що стали відомими лише через 150 років після його смерті.

Великий скульптор Мікеланджело Буанарроті з особливого дозволу настоятеля мав при монастирі св. Духу у Флоренції приміщення для трупів.

Серед анатомів Падуанського університету перше місце займає Андреас Везалій (1514-1564), праці якого становлять цілу епоху в анатомії. В 17-річному віці він почав навчання в університеті Монпельє, а через 2 роки з’явився на медичному факультеті Паризького університету, щоб прослухати курс лекції славетного анатома Сильвія. Не задовольняючись лекціями своїх учителів, він, ризикуючи життям, викопував потайки з товаришами на цвинтарі свіжі трупи, переховував їх у себе і вивчав на них будову людського тіла. Через свою релігійність він перед розтином кожного разу просив прощення у Господа.

Після року військових походів (1535-1536 р.) Везалій оселився в місті Лувені, де займався виготовленням скелетів. Наслідком цієї діяльності було запрошення до Падуанського університету, де у віці 25 років він дістав звання професора анатомії. Ставши до роботи, Везалій одразу ж докорінно змінив методику викладання анатомії. Він добився дозволу робити розтини і забезпечив студентів навчальними посібниками – в 1538 р. венеціанська типографія надрукувала створений ним разом з учнем Тиціана, відомим художником Іоганном де Калькаром. атлас «Шість анатомічних таблиць».

Досліджуючи трупи, Везалій виправив усю тогочасну анатомію і виявив близько 200 істотних помилок Галена, на жаль не уникнувши при цьому власних помилок. В 1543 р. він опублікував великий твір «Будова людського тіла» в семи частинах. В книзі Везалія багато малюнків, що їх виконав Іоганн де Калькар.

Треба відзначити цікаву особливість цих малюнків. Трупи, що на них зображені, не лежать; скелети або м’язові препарати завжди подаються у певній позі, в русі, в трудовому процесі з напруженими мускулами, на тлі італійських краєвидів. Так Везалій показував не тільки будову тіла, але і його функції. За висловом І. П. Павлова «пози трупів примушують думати про мудрість життя і драматизм смерті». Кожна велика літера трактату прикрашена зображенням дітей, що вивчають анатомію. Так було з давніх давен: мистецтво анатомування передавалося від батька до сина. Розкішна гравюра фронтисписа книги зображує самого Везалія під час публічної лекції.

Перша частина книги присвячена дослідженню кісток і суглобів. Спеціалістам адресувалося таке крамольне зауваження: «А думка про те, що чоловіки на якомусь боці позбавлені одного ребра і що жінка перевищує чоловіка на одне ребро цілком смішна, хоч Мойсей і зберігав легенду, що Єва створена з ребра Адама». Наприкінці розділу наводяться засоби обробки кісток і описується до дрібниць техніка виготовлення скелетів.

Друга книга присвячена міології (вченню про м’язи). Заслугою Везалія є створення оригінальних зображень і точних таблиць. а також систематизація мускулів за формою.

Третя книга містить описання залоз і кровоносних судин.

В четвертій книзі викладаються відомості про будову периферійних нервів і спинного мозку. Нема сумнівів, що кожний великий нерв був досліджений автором особисто на трупі.

В п’ятій книзі досліджені органи травлення, виділення і розмноження. За своєю суттю вона є коментарем до розтину черевної порожнини.

Шоста книга присвячена органам грудної клітки. Легені, плевра, трахея, бронхи описані Везалієм досить точно. Але, не дивлячись на великий досвід анатомування, видатний дослідник так до кінця і не зрозумів функцію серця.

В сьомій книзі розглядається будова головного мозку. Винаходом Везалія став засіб виготовлення зрізів мозкової тканини, завдяки чому анатоми отримали можливість досліджувати мозок за єдиною методикою, а також подавати свої спостереження графічно.

Отже, Везалій не тільки узагальнив досягнення анатомії за попередні віки. Він збагатив її власними вірогідними даними, отриманими в результаті численних розтинів людського тіла, виправив велику кількість помилок своїх попередників, але й, головне, – вперше систематизував всі ці знання, тобто зробив з анатомії науку.

Праця Везалія стала об’єктом шаленої критики прибічників Галена. Професор Сильвій називав Везалія «Везанус», що означає безумний і навіть прокляв свого учня та прилюдно спалив його книгу. Він не зупинився перед тим, щоб звернутися до самого імператора з вимогами «жорстоко побити і взагалі приборкати це чудовисько неуцтва, невдячності, зухвалості, пагубний зразок безчестя..., щоб воно смородом своїх трупів не отруювало Європу». Везалій передбачав, що станеться після публікації його книги. Ще раніше він писав, що його праця зазнає нападок з боку тих, «хто не вивчав анатомію так захоплено, як в італійських школах, і хто зараз уже в похилому віці страждає від заздрості до правильних викривань юнака».

Дійсно, більшість відомих лікарів приєдналася до вимог Сильвія покарати Везалія, який наважився критикувати самого великого Галена. Подальші події були спробою боротьби за тріумф нової анатомії. Захищаючи науку, Везалій організовував публічні демонстрації в Падуї, Болоньї, Пізі. Його риторичний талант, бездоганна логіка, рідкісний ентузіазм захоплювали не тільки прихильників, але й критиків. Кращим методом агітації було запрошення опонентів до трупа. Але головним ворогом прогресу в науці була нездоланна католицька церква та її свята інквізиція. Втомившись від боротьби, Везалій залишив Італію і поїхав до Брюсселя. Починаючи з 1544 р. він подорожував як лейб-медик іспанського короля Карла V. Після смерті старого імператора його спадкоємець Філіп ІІ не зумів захистити вченого від інквізиції. Доля Везалія була сумна. Одного разу під час публічного розтину комусь із глядачів привиділося, що серце померлої жінки слабо тріпоче; вченого звинуватили в анатомуванні ще живої людини, і він був змушений поїхати замолювати гріхи до гробу Господнього в Єрусалим. На зворотному шляху корабель розбився. Везалій опинився на малолюдному острові Занте, де і помер від голоду і хвороб.

Труди Везалія – початок нової ери в медицині. Він перший повстав проти схиляння перед авторитетом Галена і представив дані власних досліджень. І.П. Павлов у передмові до перекладу книги Везалія на російську мову писав, що це перша анатомія в історії людства, яка не повторює думки і вказівки античних авторів, а спирається на роботу вільного дослідницького розуму. Нам невідомо місце поховання Везалія, але найкращим пам’ятником ученому, борцю за прогресивну науку є його велика праця про будову людського тіла.

Одночасно і після Везалія багато анатомів, переважно в Італії, написали ряд праць, присвячених анатомії, фізіології, ембріології. Його роботу продовжували Бартоломео Євстахій (описав нирки, орган слуху), Ієронім Фабрицій (вивчив будову венозних клапанів). Іспанський лікар Мігель Сервет в 1553 р. і професор Падуанського університету Ренальдо Коломбо в 1559 р. незалежно один від одного описали мале коло кровообігу. Так, релігійний теоретик і лікар М. Сервет у книзі «Відновлення християнства» стверджував, що кров з правого шлуночка переходить у лівий не через отвір у перегородці, але шляхом «довгого і дивовижного обходу» через легені. Він відзначив, що кров в легенях ніби закипає і змінює свій колір. Праця Сервета викликала гнів інквізиції. Ховаючись від переслідувань, він втік до Швейцарії, але це не врятувало його. Він був спалений разом зі своєю книгою в Женеві, залишившись в світовій історії прикладом жертви релігійного фанатизму.

Отже, було накопичено досить даних, щоб описати рух крові; це зробив Вільям Гарвей в ХVІІ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.