Медичні знання трипільців

Медичні знання скіфів, трипільців, слов’янських племен.

Медицина часів Київської Русі

1. Медичні знання трипільців.

2. Медицина скіфів.

3. Медична допомога у прадавніх слов’ян.

4. Медицина часів Київської Русі

5. Висновки і контрольні питання.

Медичні знання трипільців

Кінець енеоліту (мідно-кам’яний вік) на всій території України характеризується надзвичайно багатою, блискучою культурою хліборобів. Перші знахідки цієї культури були зроблені відомим київським археологом В. Хвойкою наприкінці ХІХ ст. в селі Трипіллі недалеко від Києва. Назва «Трипільська культура» збереглася до теперішнього часу, не зважаючи на те, що, за сучасними дослідженнями, її межі поширюються від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова. Трипільська культура проіснувала протягом двох тисячоліть (ІV – ІІІ тис до н. є.) і досягла високого як на той час розвитку. Зараз ці далекі часи сприймаються як початок створення сучасного світу. Людство отримало перші плоди цивілізації: відносно гарантоване життєзабезпечення на базі землеробства і тваринництва, комфортні побутові умови, розвиток культури і мистецтва, але ж і перенаселення, екологічні кризи, епідемії, тобто всі ті проблеми, які воно намагається вирішити протягом останніх тисячоліть.

Населення на всій території трипільської культури становило щонайменше 1 млн. людей. Люди мешкали великими селами на берегах річок. На Уманщині та в середній течії Південного Бугу виявлено величезні поселення площею до 400 га. Це перші в Європі протоміста, в яких проживало до 25 тис. людей.

Треба сказати, що прямих свідчень про розвиток медицини у трипільців не збереглося, але їх багата матеріальна і розвинена духовна культура дозволяє робити деякі припущення з цього приводу.

Хати трипільців були багатокімнатними (деякі, можливо, двоповерховими), загальним розміром від 30 до 150 м. Зовні стіни житла були розмальовані вертикальними смугами червоного, жовтого та білого кольорів.

Магія пронизувала все життя людини енеоліту. В кожній кімнаті містився вівтар-жертовник, що мав вигляд невеликого, розписаного різнобарвними фарбами хрестоподібного (у плані) глиняного підвищення, де стояв ритуальний посуд і жіночі статуетки богині родючості – Великої матері, Берегині, діви-лева, зображення грифонів, голови бика та ін. Мабуть, це свідчить про те, що на початку існування Трипільської культури кожний хлібороб міг спілкуватися з потойбічними силами без посередників. Велика кількість жіночих фігур наводить на думку, що трипільці жили в період матріархату. Дуже високого технічного і художнього рівня у трипільців досягло керамічне виробництво. Посуд, який знаходять у великій кількості, багато розписаний, тому деякі дослідники саму Трипільську культуру називають «культурою мальованої кераміки». Орнаментальні сюжети та композиції мають магічний зміст і пов’язані з культом родючості.

Крім домашніх вівтарів трипільці мали окремі храми, що споруджувались в центрі поселень на майдані. Жерці відігравали велику роль у трипільському суспільстві. Вони керували релігійним життям, вміли вираховувати календарні строки, пов’язані з аграрними роботами, знали цілющі властивості трав і лікували людей, були віщунами і провидцями. Іноді в храмах знаходять особливі жертовні поховання людей, що здійснювалися з метою збільшення родючості землі, захисту від злих сил (можливо, це були поховання жерців). Жертовні, але дитячі, поховання виявлені і в житлах під вогнищами. Без сумніву, все це свідчить про те, що по захист від хвороб та нещастя трипільці зверталися до своїх предків.

В своєму житті трипільці дотримувалися дуже цікавих обрядів, яких не було у інших народів. Коли зменшувалась родючість навколишніх ланів, вони спалювали свої житла і переселялися на інше місце. Можна припустити, що якісь «екологічні» міркування спонукали їх до таких дій.

За пізніших часів Трипільська культура мала широкі зв’язки з Малою Азією, Кавказом, можливо з Кіпром. Отже, Трипільська культура була пов’язана з іншими блискучими культурами Східної Європи та Західної Азії. Вона входить, як ланка, до того ланцюга, що поєднує тодішній культурний світ.

Пройшли віки, але Трипільська культура збереглася в пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитною людністю пра-України. І зараз українські молодиці розписують хати і печі. У килимарстві, гончарстві, вишивках і особливо в писанках дуже багато геометричних і рослинних орнаментів, подібних орнаментам неолітичної доби України (народ називає їх «циганською вулицею», «безконечником», «кривулькою», «кучериками», «гачками» та ін., кожний з яких несе певне символічне навантаження). І зараз народ вважає ці орнаменти-символи оберегами, які відвертають зло, хвороби, лихо від сучасної оселі.

У ІІІ тис. до н.е. територія України стала місцем зіткнення трьох великих етнічних масивів: племен, які прийшли з Північно-Західної Європи, євразійских племен Степу та місцевої трипільської культури. Внаслідок цих вторгнень остання припинила своє існування, не встигнувши досягнути найвищого рівня свого розвитку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.