Особливості змін у розвитку людського фактора в Україні

Список рекомендованої літератури

Контрольні питання до теми

Особливості змін у розвитку людського фактора в Україні.

ПЛАН

ЛЕКЦІЯ № 2

Тема: ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗМІНИ (2 год.)

Великий В.М., кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри менеджменту організацій

2. Навчання та зміни.

Особа і зміни. Види компетентностей. Біхевіористичний, когнітивний, психодинамічний, гуманістично-психологічний підходи до змін. Управління своїми та чужими змінами.

3. Характеристика концепції організації, що навчається, як провідника змін. Теорії навчання. Цикл втручань у процес змін. Модель Д. Колба. Таксономія Блума.

4. Кар'єра як індивідуальна зміна. Розробка індивідуальних планів управління поліпшенням результатів роботи. Заходи перед початком та після ініціювання змін.

Ключові слова: ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ, ІНДЕКС ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ,

Внаслідок особливостей здійснення радикальних економічних реформ фактично зруйнували науково-технологічний потенціал, створений наполегливою працею не одного покоління, що у свою чергу погіршило умови нарощування людського капіталу. Такі чинники зумовили значний відтік науковців та інженерів до інших країн, перехід багатьох висококваліфікованих працівників у галузі з порівняно нижчим технологічним рівнем, а також у сферу торгівлі.

У зв'язку з економічними реформами, які негативно вплинули на структуру економіки, погіршилися якість і склад сукупної робочої сили. Не лише відбулася деконцентрація висококваліфікованих науковців, інженерів та робітників, але й поширення низькокваліфікованої робочої сили, що зумовлено примітивними формами техніки і технології добувних та сировинних галузей економіки. Цьому сприяє й те, що в період трансформаційної кризи різко зменшилася ціна робочої сили порівняно з цінами на інші товари. Вона і нині залишається низькою, що призводить не лише до значних негативних соціальних наслідків, але й гальмує процес науково-технічного удосконалення виробництва.

Погіршення умов відтворення людського капіталу тісно пов'язане зі значним показником безробіття, як "відкритим", тобто офіційним, так і прихованим. До цього слід додати таку форму зайнятості, як надмірна зайнятість, коли підприємства, у тому числі й державні, утримують працівників більше, ніж потрібно, у розрахунку на зміну економічної кон'юнктури, що супроводжується явно недостатнім використанням як виробничих потужностей, так і персоналу. Не можна не зважати на таку форму прихованого безробіття, як надання неоплачуваної відпустки. Ознаки безробіття виявляються у тому, що зі зменшенням темпів його зростання відбувається збільшення його тривалості, тобто безробіття з тимчасового перетворюється на тривале. Західні вчені за традицією продовжують вважати, що безробіття сприяє зростанню приватного сектора економіки, допомагає роботодавцям досягати високої виробничої дисципліни та якісної праці. Усупереч традиціям, в яких головну увагу приділяють людині, розглядаючи її визначальну роль у прогресі суспільства, є апологети безробіття, котрі нібито підтримують інтереси роботодавців, не усвідомлюючи, що гіршого насильства, більшої зневаги до людини, як безробіття, важко уявити. Безробіття, що позбавляє людину можливості виявити здібності, самореалізуватися, штучно стримує збільшення заробітної плати, принижує людину, обмежує її свободу й ініціативу. Врешті-решт безробіття не відповідає корінним інтересам ні працівників, ні роботодавців.

Погіршення умов відтворення людського капіталу внаслідок специфіки здійснення радикальних реформ призвело до депопуляції, тобто вимирання українського народу. За роки трансформації економіки Україна втратила 5 млн населення. Цей процес триває й сьогодні, тобто процес вимирання народу посилюється. За прогнозами ООН, у першій половині XXI ст. чисельність українців становитиме на 23 млн менше. Якщо врахувати, що 7 млн співвітчизників поневіряються за кордоном у пошуках заробітку, що сотні тисяч жінок перетворено на рабинь, що в країні 200 тис. безпритульних дітей, то зрозумілою буде значущість і масштабність демографічної кризи.

Глибокі зміни у праці і житті людини відобразилися на динаміці індексу розвитку людського потенціалу, що визначає ООН, його вперше опублікували у 1990 р., тобто на початку незалежного розвитку України. Це дає змогу здійснити порівняльний аналіз людського розвитку в нашій державі. Обчислення такого індексу свідчить про те, що роль людини настільки збільшилась в розвитку економіки, і в розвитку суспільства, що держава не може керувати соціально-економічними процесами, не маючи конкретного уявлення про рівень розвитку людини. Індекс людського розвиткувизначають на основі таких показників, як: середня тривалість життя, рівень освіти та дохід на одну особу. Доведено, що цей показник враховує не всі аспекти життя людини. Наприклад, не зважають на суспільно-політичну активність людей, рівень розвитку демократії, що є досить суттєвим для розуміння процесів становлення громадянського суспільства у багатьох країнах, у тому числі і в Україні. З такою метою намагаються удосконалити методику обчислення індексу. І все-таки, враховуючи недоліки, індекс людського розвитку відіграє величезну роль у пізнанні та порівнянні процесів розвитку людини у різних країнах світу. Стосовно України він створює чітку картину падіння людського потенціалу під час системної кризи. Наприклад, у 1993 р., тобто на початковому етапі кризи, Україна посідала 45-те місце серед 173 країн світу. У 1998 р., коли падіння ролі та значення людського фактора сягнуло величезних масштабів, Україна зайняла 102-ге місце.

З економічним зростанням починається збільшення індексу людського розвитку. У 1999 р. Україна посідала 91-ше місце серед 174 країн, у 2000 р. — 78-ме, у 2001-му — 74-те місце серед 162 країн; але у 2002 р. індекс зменшився й Україна займала 80-те місце, але знову серед 173 країн; у

2003-му — 75-те серед 175 країн і 2004 р. — 70-те місце серед 177. Як видно, після падіння індексу людського розвитку відбувається його незначне зростання.

Спостерігається набагато гірша ситуація, якщо порівняти рейтингове місце України з місцями, що посідають сусідні країни. Наприклад, у 2004 р, Україна займала 70-те місце серед 177 країн світу, водночас Польща перебувала на 37-му, а Росія — на 57-му. Ці країни, особливо Польща, значно випереджають Україну за індексом людського розвитку. Оскільки людина — головний фактор розвитку економіки і суспільства, то переваги у рівні людського розвитку свідчать про значно більші можливості цих країн у подальшому економічному розвитку.

У зв'язку з цим у Програмі розвитку ООН (ПРООН) не лише обчислюють індекси людського розвитку, але й класифікують країни світу за трьома групами:

1) з високим рівнем людського розвитку (55 країн);

2) з середнім (86);

3) з низьким (36).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Адміністративні, економічні й інституційні методи.	\|	Навчання та зміни.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.